Фактори запобігання проявам корупції

Боротьба з корупцією в Україні здійснюється на основі чіткої правової регламентації діяльності державних органів, служб і осіб, уповноважених на виконання функцій держави, забезпечення гарантій прав та інтересів фізичних і юридичних осіб. Як зазначено в Указі Президента України від 11.09.2006 року №742/2006 «Про Концепцію подолання корупції в Україні «На шляху до доброчесності», в Україні корупція є однією з проблем, які потребують невідкладного розв’язання. На міжнародному рівні Україна має репутацію надзвичайно корумпованої держави, про що свідчить її незмінно низький рейтинг за рівнем доброчесності, визначений за результатами досліджень, проведених протягом останніх років авторитетними міжнародними інституціями.

Діяльність із запобігання і протидії корупції ґрунтується на принципах:

· верховенства права;

· законності;

· комплексного здійснення правових, політичних, соціально-економічних, інформаційних та інших заходів;

· пріоритетності запобіжних заходів;

· невідворотності відповідальності за вчинення корупційних правопорушень;

· відкритості та прозорості діяльності органів державної влади

та органів місцевого самоврядування;

· участі громадськості у заходах щодо запобігання і протидії

корупції, державного захисту осіб, які надають допомогу у здійсненні таких заходів;

· забезпечення відновлення порушених прав і законних інтересів, відшкодування збитків, шкоди, завданої корупційним правопорушенням.

Одним із основних механізмів запобігання корупції є запровадження добору висококваліфікованих кадрів на публічній службі, які б одночасно відповідали вимогам доброчесної поведінки.

З метою організації такого добору кадрів при працевлаштуванні на посади, пов’язані з виконанням функцій держави, кандидат зобов’язаний подати відомості про майно, доходи, зобов’язання фінансового характеру, у тому числі за кордоном, та пройти спеціальну перевірку. Під час спеціальної перевірки перевірятиметься не лише достовірність поданої інформації про майновий стан, наявність у кандидата та близьких йому осіб корпоративних прав, про притягнення до кримінальної відповідальності та відповідальності за корупційні правопорушення, а і відомості про стан здоров’я кандидата, його освіту тощо.

Механізмом, спрямованим на запобігання поширення корупції, є також створення єдиних засад формування державної антикорупційної політики. Цей напрямок антикорупційної діяльності забезпечуватиме спеціально уповноважений орган (особа) з питань антикорупційної політики, який згідно із Законом відповідатиме, зокрема за:

· формування державної антикорупційної політики;

· реалізацію антикорупційної стратегії;

· координацію діяльності центральних органів виконавчої влади з цих питань;

· проведення антикорупційної експертизи.

Останній напрямок діяльності спеціально уповноваженого органу з питань запобігання корупції є важливим з огляду на те, що як доводить практичний досвід, на сьогодні, поширені випадки наявності дефектів нормативно-правових актів, які дозволяють в подальшому посадовим особам при виконанні своїх службових обов’язків вчиняти корупційні правопорушення.

З метою усунення таких недоліків нормотворчості положеннями Закону запроваджено проведення антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів, основним завданням якої є виявлення наявності в проектах нормативно-правових актів норм, що сприяють або можуть сприяти вчиненню корупційних правопорушень, а також розроблення рекомендацій стосовно їх усунення.

Питання для самостійної роботи:

1. Антикорупційна стратегія України.

2. Корупція в органах державної влади

3. Найбільш корумповані сфери діяльності.

4. Причини корупції.

5. Вплив корупції на розвиток суспільства.

Література:

1. Колодій А. М. Права, свободи та обов’язки людини і громадянина в Україні: підручн. для вищ. навч. закл. – К.: Всеукр. асоц. вид. «Правова єдність”, 2008. – 350 с.

2. Олійник А. Ю. Конституційно-правовий механізм забезпечення основних свобод людини і громадянина в Україні: монографія. – К.: Алерта: КНТ: Центр навч. літератури, 2008. – 470 с.

3. Орленко В. Еволюція прав і свобод людини // Вісник Київського національного торгівельно-економічного університету. – 2011. – № 3. – С. 89 – 100.

4. Осиновська О. В. Проблемні аспекти межі обмежень прав людини, їх співвідношення // Держава і право. – 2008. – № 41. – С. 133 – 138.

3. Пустовіт Ж. М. актуальність проблеми прав і свобод людини і громадянина в Україні: навч. посібн. – К.: КНТ, 2009. – 230 с.

4. Строган А. Політичні права особи в сучасній правовій державі: порівняльний аналіз національних і міжнародних нормативно-правових актів // Підприємництво, господарство і право. – 2008. – № 10. – С. 82 – 85.

5. Шевчук С. В. Прецендентне право Європейського суду з прав людини та доктрина stare disisis // Судова практика. – 2011. – № 1/2. – С. 4 – 15.

6. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления: курс лекций / 4-е изд., стер. – М.: Омега-Л, 2006. – С. 90 – 102. [Електронний ресурс]

7. Державні організації як складова механізму держави: Навч посібник / За заг. ред. П.Н.Надолішнього; Кол. авт.: Балашов А.М., Безверхнюк Т.М., Зінкевічус В.О., Надолішній П.І. та ін. – Одеса: ОРІДУ НАДУ, Optimum, 2005. – С. 49 – 88.

Дата добавления: 2015-12-01