Особлива частина 18 страница

¹ Детальніше про концесійні договори див. § 4 Глави 33 цього підруч­
ника.

² Офіційний вісник України. — 1997. — № 6. — Ст. 47.

- 560

не пов'язаної із створенням юридичної особи, укладені відпо­відно до законодавства суб'єктами зовнішньоекономічної діяль­ності України за участю іноземного інвестора.

Державну реєстрацію договорів (контрактів) здійснює Мін­економіки та уповноважені ним органи (далі — органи дер­жавної реєстрації).

Державна реєстрація договорів (контрактів) є підставою для здійснення іноземної інвестиції за такими договорами (кон­трактами) відповідно до ст. 23 та 24 Закону України «Про режим іноземного інвестування».

Для державної реєстрації договору (контракту) суб'єкт зов­нішньоекономічної діяльності України — учасник договору (кон­тракту), якому доручено ведення спільних справ учасників, або уповноважена ним особа подає такі документи:

- лист-звернення про державну реєстрацію договору (кон­
тракту);

- інформаційну картку договору (контракту) за встановле­
ною формою;

- договір (контракт) (оригінал і копію), засвідчені в уста­
новленому порядку;

- засвідчені копії установчих документів суб'єкта (суб'єктів)
зовнішньоекономічної діяльності України та свідоцтва про його
державну реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності;

- документи, що свідчать про реєстрацію (створення) іно­
земної юридичної особи (нерезидента) в країні її місцезнаход­
ження (витяг із торгівельного, банківського або судового реє­
стру тощо). Ці документи повинні бути засвідчені відповідно
до законодавства країни їх видачі, перекладені українською
мовою та легалізовані у консульській установі України, якщо
міжнародними договорами, в яких бере участь Україна, не пе­
редбачено інше. Зазначені документи можуть бути засвідчені
також у посольстві відповідної держави в Україні та легалізо­
вані в МЗС;

- ліцензію, якщо згідно із законодавством України цього
вимагає діяльність, що передбачається договором (контрактом);

- документ про оплату послуг за державну реєстрацію дого­
вору (контракту).

Оригінали договору (контракту) повертаються після розгля­ду матеріалів суб'єктові зовнішньоекономічної діяльності Ук­раїни, який подав лист-звернення про державну реєстрацію.

У разі обгрунтованої потреби органи державної реєстрації можуть вимагати інші документи, що стосуються визначення

- 561 -

цілей, умов діяльності, спроможності учасників виконати до­говір (контракт), а також відповідності його законодавству.

Відповідальність за достовірність інформації, що міститься у документах, поданих для державної реєстрації, несе суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності України.

Орган державної реєстрації розглядає подані документи протягом 20 календарних днів починаючи з дати фіксації у журналі обліку державної реєстрації договорів (контрактів). За результатами розгляду орган державної реєстрації приймає рішення про реєстрацію договору (контракту) або про відмову у ній.

У здійсненні державної реєстрації договору (контракту) може бути відмовлено, якщо:

- умови договору (контракту) не відповідають законодав­
ству України;

- до суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності України, який
подав лист-звернення про реєстрацію договору (контракту),
застосовано санкції згідно із ст. 37 Закону України «Про зов­
нішньоекономічну діяльність»;

- існує заборона на передбачений вид спільної діяльності
згідно із законодавством України.

Відмова у державній реєстрації договору (контракту) по­винна бути оформлена письмово із зазначенням мотивів відмови і може бути оскаржена у судовому порядку.

За державну реєстрацію договору (контракту) про спільну інвестиційну діяльність справляється плата у розмірі шести неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, встановлених на день реєстрації.

Кошти, одержані за реєстрацію договору (контракту), пере­раховуються до Державного бюджету України.

Майно (крім товарів для реалізації або власного споживан­ня), що ввозиться в Україну іноземними інвесторами на строк не менше трьох років з метою інвестування на підставі зареє­строваних договорів (контрактів), звільняється від обкладення митом в порядку, передбаченому законом. При відчуженні та­кого майна раніше трьох років з часу зарахування його на баланс мито сплачується у встановленому порядку.

Прибуток, одержаний від спільної інвестиційної діяльності за договорами (контрактами), оподатковується відповідно до законодавства України.

§ 5. Гарантії і компенсації іноземним інвесторам

Загалом щодо іноземних інвестицій та форм їх здійснення на території України встановлюється національний режим інве­стиційної та іншої господарської діяльності. Винятки передба­чаються чинним законодавством та міжнародними договорами України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Ра­дою України (ч. 1 ст. 394 ГК).

Для окремих суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють інвестиційні проекти із залученням іноземних інвес­тицій, що реалізуються відповідно до державних програм роз­витку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери і те­риторій, може встановлюватися пільговий режим інвестицій­ної та іншої господарської діяльності.

Законами України можуть визначатися території, на яких діяльність іноземних інвесторів та підприємств з іноземними інвестиціями обмежується або забороняється виходячи з ви­мог забезпечення національної безпеки.

Бажаючи залучити в Україну іноземні інвестиції, держава встановила певні державні гарантії захисту іноземних інвес­тицій, в тому числі:

- застосування державних гарантій захисту іноземних інве­
стицій у разі зміни законодавства про іноземні інвестиції;

- гарантії щодо примусового вилучення, а також від неза­
конних дій органів влади та їх посадових осіб;

- компенсація і відшкодування збитків іноземним інвесторам;

- гарантії у разі припинення інвестиційної діяльності;

- гарантії переказу прибутків та використання доходів від
іноземних інвестицій;

- інші гарантії здійснення інвестиційної діяльності (ч. 1
ст. 397 ГК).

Гарантії у разі зміни законодавства полягають у тому, що якщо в подальшому спеціальним законодавством України про іноземні інвестиції будуть змінюватися гарантії захисту іно­земних інвестицій, зазначені в Законі «Про режим іноземного інвестування», то протягом десяти років з дня набрання чин­ності таким законодавством на вимогу іноземного інвестора застосовуються державні гарантії захисту іноземних інвестицій, зазначені в цьому Законі.

До прав і обов'язків сторін, визначених угодою про роз­поділ продукції, протягом строку її дії застосовується законо-

- 562 -

36*

- 563 -

давство України, чинне на момент її укладення. Зазначені га­рантії не поширюються на зміни законодавства, що стосують­ся питань оборони, національної безпеки, забезпечення гро­мадського порядку, охорони довкілля.

Гарантії щодо примусового вилучення, а також від незакон­них дій органів влади та їх посадових осіб. Іноземні інвестиції в Україні не підлягають націоналізації. Державні органи не ма­ють права реквізувати іноземні інвестиції, за винятком ви­падків здійснення рятівних заходів у разі стихійного лиха, аварій, епідемій, епізоотій. Зазначена реквізиція може бути проведена на підставі рішень органів, уповноважених на це Кабінетом Міністрів України.

Рішення про реквізицію іноземних інвестицій та умови ком­пенсації можуть бути оскаржені в судовому порядку відповід­но до ст. 26 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність».

Компенсація і відшкодування збитків іноземним інвесторам. Іноземні інвестори мають право на відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду і моральну шкоду, завданих їм внаслідок дій, бездіяльності або неналежного виконання дер­жавними органами України чи їх посадовими особами перед­бачених законодавством обов'язків щодо іноземного інвестора або підприємства з іноземними інвестиціями, відповідно до законодавства України.

Усі понесені витрати та збитки іноземних інвесторів, зав­дані їм внаслідок дій, зазначених у ст. 9 та ч. 1 ст. 10 Закону «Про режим іноземного інвестування», повинні бути відшко­довані на основі поточних ринкових цін та/або обгрунтованої оцінки, підтверджених аудитором чи аудиторською фірмою.

Компенсація, що виплачується іноземному інвестору, по­винна бути швидкою, адекватною і ефективною. Компенса­ція, що виплачується іноземному інвестору внаслідок дій, за­значених у ст. 9 вищеназваного Закону, визначається на мо­мент припинення права власності.

Компенсація, що виплачується іноземному інвестору вна­слідок дій, зазначених у ч. 1 ст. 10 Закону «Про режим інозем­ного інвестування», визначається на час фактичного здійснен­ня рішення про відшкодування збитків. Сума компенсації по­винна виплачуватись у валюті, в якій були здійснені інвес­тиції, чи в будь-якій іншій прийнятній для іноземного інвестора валюті відповідно до законодавства України. З моменту ви­никнення права на компенсацію і до моменту її виплати на суму компенсації нараховуються відсотки згідно з середньою

ставкою відсотка, за яким лондонські банки надають позики першокласним банкам на ринку евровалют (ЛІБОР).

Гарантії в разі припинення інвестиційної діяльності. У разі припинення інвестиційної діяльності іноземний інвестор має право на повернення не пізніше шести місяців з дня припи­нення цієї діяльності своїх інвестицій у натуральній формі або у валюті інвестування в сумі фактичного внеску (з ураху­ванням можливого зменшення статутного фонду) без сплати мита, а також доходів з цих інвестицій у грошовій чи товарній формі за реальною ринковою вартістю на момент припинення інвестиційної діяльності, якщо інше не встановлено законо­давством або міжнародними договорами України.

Гарантії переказу прибутків та використання доходів від іноземних інвестицій. Іноземним інвесторам після сплати по­датків, зборів та інших обов'язкових платежів гарантується безперешкодний і негайний переказ за кордон їх прибутків, доходів та інших коштів в іноземній валюті, одержаних на законних підставах внаслідок здійснення іноземних інвестицій.

Порядок переказу за кордон прибутків, доходів та інших коштів, одержаних внаслідок здійснення іноземних інвестицій, визначається Національним банком України.

- 564 -

РОЗДІЛ VIII

Спеціальні режими господарювання

ГЛАВА 33

Правовий режим спеціальних

(вільних) економічних зон та

спеціальний режим господарювання

§ 1. Поняття та види спеціальних (вільних) економічних зон

Реформування соціально-економічного становища в Україні вимагає застосування нових форм регіонального розвитку, що базуються на можливостях регіонів повніше й ефективніше використовувати наявні ресурси і переваги сприятливого еко-номіко-географічного та геополітичного розташування.

Найбільш дієвими формами регіональної політики, що за­стосовуються країнами як з високорозвиненою, так і пере­хідною економікою, є створення спеціальних (вільних) еконо­мічних зон та здійснення комплексу заходів, що проводяться центральними і місцевими органами виконавчої влади шляхом запровадження спеціальних режимів інвестиційної діяльності.

Спеціальні (вільні) економічні зони (СЕЗ) розглядаються як один з важливих інструментів, за допомогою якого дося­гається відкритість економіки нашої держави зовнішньому світові і стимулюється міжнародне економічне співробітницт­во на основі залучення іноземних інвестицій.

Спеціальна економічна зона — це частина території України, на якій встановлюється спеціальний правовий режим еконо­мічної діяльності та особливий порядок застосування чинного

- 566 -

законодавства України. Для СЕЗ характерним є те, що на її території запроваджуються пільгові митні, валютно-фінансові, податкові та інші умови економічної діяльності національних і іноземних юридичних і фізичних осіб.

Правовий режим СЕЗ в Україні визначається, в першу чер­гу, Законом України від 13 жовтня 1992 р. «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економіч­них зон»¹. Цей закон визначає порядок створення та ліквідації і механізм функціонування спеціальних (вільних) економічних зон на території України, загальні правові і економічні основи їх статусу, а також загальні правила регулювання відносин суб'єктів економічної діяльності цих зон з місцевими радами, органами державної виконавчої влади тощо.

Важливе значення для активізації підприємницької діяльності, нарощування експорту товарів і послуг та прискорення соціаль­но-економічного розвитку регіонів шляхом створення СЕЗ має постанова Кабінету Міністрів України від 14 березня 1994 р. № 167 «Про Концепцію створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні»², якою зазначену Концепцію було схвалено.

Згідно із Законом України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» в Україні залежно від господарської спрямованості та економі-ко-правових умов діяльності можуть створюватися такі СЕЗ:

зовнішньоторговельні зони — частина території держави, де товари іноземного походження можуть зберігатися, купувати­ся та продаватися без сплати мита і митних зборів або з їх відстроченням. Формами організації таких зон можуть бути вільні порти (порто-франко)³, вільні митні зони (зони фран-ко) та митні склади;

комплексні виробничі зони — частина території держави, на якій запроваджується спеціальний (пільговий податковий, ва­лютно-фінансовий, митний тощо) режим економічної діяль­ності з метою стимулювання підприємства, залучення інвес­тицій у пріоритетні галузі господарства, розширення зовніш­ньоекономічних зв'язків, запозичення нових технологій, за­безпечення зайнятості населення. Вони можуть мати форму експортних виробничих зон, де розвивається насамперед екс-

¹ Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 50. — Ст. 676.

² ЗПУ України. — 1994. — № 7. — Ст. 171.

³ Див.: Закон України від «Про спеціальну (вільну) економічну зону
«Порто-франко» на території Одеського морського торговельного порту» //
Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 26. — Ст. 208.

- 567 -

портне виробництво, орієнтоване на переробку власної сиро­вини та переважно складальницькі операції, та імпортоорієн-тованих зон, головна функція яких — розвиток імпортозамін-них виробництв;

науково-технічні зони — це СЕЗ, спеціальний правовий ре­жим яких орієнтований на розвиток наукового і виробничого потенціалу. Вони можуть існувати у формі регіональних інно­ваційних центрів-технополісів, районів інтенсивного науково­го розвитку, високотехнологічних промислових комплексів, науково-виробничих парків (технологічних, дослідницьких, промислових, агропарків), а також локальних інноваційних центрів та опорних інноваційних пунктів;

туристично-рекреаційні зони — це СЕЗ, які створюються в регіонах, що мають багатий природний, рекреаційний та істо-рико-культурний потенціал, з метою ефективного його вико­ристання і збереження, а також активізації підприємницької діяльності (в тому числі із залученням іноземних інвесторів) у сфері рекреаційно-туристичного бізнесу¹;

банківсько-страхові (офшорні) зони — це зони, в яких за­проваджується особливо сприятливий режим здійснення бан­ківських та страхових операцій в іноземній валюті для обслу­говування нерезидентів. Офшорний статус надається банкі­вським та страховим установам, які були створені за участю лише нерезидентів і обслуговують лише ту їхню підприєм­ницьку діяльність, що здійснюється за межами України;

зони прикордонної торгівлі — частина території держави на кордонах із сусідніми країнами, де діє спрощений порядок перетину кордону і торгівлі.

Крім зазначених в Україні можуть створюватися СЕЗ інших типів, а також комплексні спеціальні (вільні) економічні зони, які поєднують у собі риси та елементи зон різних типів.

СЕЗ можуть бути класифіковані й за іншими критеріями. Так, за ознакою відкритості розрізняють СЕЗ інтеграційні (діяльність яких спрямована на тісну взаємодію з позазональ-ною економікою країни) та анклавні (орієнтовані на зв'язки із зовнішнім ринком). Залежно від місцезнаходження СЕЗ по­діляються на зовнішні (розміщені на кордоні з іншими держа­вами) та внутрішні (розміщені у внутрішніх районах країни).

¹ Див.: Закон України від 18 березня 1999 р. «Про спеціальну еконо­мічну зону туристсько-рекреаційного типу «Курортополіс Трускавець» // Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 18. — Ст. 139.

§ 2. Порядок створення спеціальної (вільної) економічної зони

Статус і території СЕЗ, а також строк, на який вона ство­рюється, визначаються Верховною Радою України шляхом прийняття окремого закону для кожної спеціальної (вільної) економічної зони. СЕЗ створюються Верховною Радою Украї­ни з ініціативи Президента України, Кабінету Міністрів Ук­раїни або місцевих рад та місцевих державних адміністрацій.

Формування та розвиток СЕЗ має відбуватися за такими етапами:

I етап — заснування, нормативно-правове забезпечення,
організаційне та інфраструктурне облаштування СЕЗ;

II етап — інвестиційне забезпечення, формування галузевої
спеціалізації, визначення стратегічних інвесторів;

III етап — подальший розвиток, диверсифікація галузевої
та функціональної орієнтації СЕЗ.

Порядок їх створення, перелік та зміст необхідних для ство­рення документів визначаються статтями 5—7 Закону України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон».

СЕЗ створюються Верховною Радою України за ініціати­вою Президента України, Кабінету Міністрів України або місце­вих рад та місцевої державної адміністрації.

У разі створення СЕЗ за ініціативою Президента України або Кабінету Міністрів України відповідне рішення може бути прийнято лише після одержання письмової згоди відповідної місцевої ради та місцевої державної адміністрації, на території якої передбачається розташувати СЕЗ.

У разі коли ініціатива у створенні СЕЗ належить місцевим радам та місцевим державним адміністраціям, вони подають відповідну пропозицію Кабінету Міністрів України.

Кабінет Міністрів України повинен розглянути пропози­цію про створення СЕЗ у шестидесятиденний строк з дня її надходження і подати висновок з цього питання до Верховної Ради України.

Пропозиції щодо зміни статусу і території СЕЗ подаються в порядку, передбаченому законом для створення спеціальної (вільної) економічної зони.

Загальні засади створення і функціонування СЕЗ в Авто­номній Республіці Крим визначаються згідно з Законом Ук-

- 568 -

- 569 -

раїни «Про розмежування повноважень між органами держав­ної влади України і Республіки Крим».

Відповідно до ст. 6 Закону документи про створення СЕЗ повинні містити:

а) рішення місцевої ради та місцевої державної адмініст­
рації з клопотанням про створення СЕЗ (у разі створення СЕЗ
за їх ініціативою) або письмову згоду відповідних місцевих
рад та місцевих державних адміністрацій, на території яких
має бути розташована СЕЗ (у разі створення СЕЗ за ініціати­
вою Президента України або Кабінету Міністрів України);

б) проект положення про її статус та систему управління,
офіційну назву СЕЗ;

в) точний опис кордонів СЕЗ та карту її території;

г) техніко-економічне обгрунтування доцільності створен­
ня і функціонування СЕЗ;

д) проект закону про створення конкретної СЕЗ.
Інші документи вимагатися не можуть.
Техніко-економічне обгрунтування доцільності створення СЕЗ

має включати:

- мету, функціональне призначення та галузеву спрямо­
ваність її діяльності;

- етапи розвитку із зазначенням часу їх здійснення;

- ступінь розвитку виробничої і соціальної інфраструктури,
інфраструктури підприємництва та можливості їх розвитку в
майбутньому;

- вихідний рівень розвитку економічного, наукового та
іншого потенціалу з урахуванням специфічних умов її ство­
рення;

- рівень забезпеченості кваліфікованими кадрами;

- обсяги, джерела та форми фінансування на кожному етапі
її створення і розвитку;

- обгрунтування режиму ціноутворення, оподаткування,
митного регулювання, валютно-фінансового та кредитного
механізму.

Управління СЕЗ має певну специфіку, яка полягає в тому, що структура, функції та повноваження органів управління спеціальної (вільної) економічної зони визначаються залежно від її типу, розмірів, кількості працівників та/або мешканців на її території. Проте незалежно від типу СЕЗ їх органами управління є місцеві ради та місцеві державні адміністрації в межах своїх повноважень (їхні функції та повноваження щодо управління СЕЗ визначені ст. 10 Закону «Про загальні засади

- 570 -

створення і функціонування спеціальних (вільних) економіч­них зон»); орган господарського розвитку і управління СЕЗ, що створюється за участю суб'єктів економічної діяльності України та іноземних суб'єктів такої діяльності (функції цього органу, визначені ст. 11 зазначеного Закону, можуть бути по­кладені на одного із суб'єктів економічної діяльності СЕЗ).

Функції та повноваження органу господарського розвитку і управління СЕЗ визначаються законом про створення конкрет­ної СЕЗ.

Орган господарського розвитку і управління СЕЗ забезпе­чує загальні умови її функціонування. До виключної компе­тенції органу господарського розвитку в межах функціонуван­ня СЕЗ належить:

- визначення перспективних напрямів розвитку СЕЗ;

- експлуатація та будівництво мереж транспорту, зв'язку,
енергопостачання та інших об'єктів виробничої інфраструкту­
ри, що використовуються для загальних потреб;

- розвиток мережі комунікаційних зв'язків з партнерами за
межами СЕЗ;

- організація міжнародних торгів з метою розміщення на
території СЕЗ нових виробництв;

- упорядкування та надання суб'єктам господарської діяль­
ності СЕЗ в користування земельних ділянок, об'єктів інфра­
структури та передача їм у користування природних ресурсів;

- видача дозволів (ліцензій) суб'єктам господарської діяль­
ності СЕЗ на будівництво нових господарських об'єктів, реє­
страція суб'єктів економічної діяльності та інвестицій, здійсню­
ваних у СЕЗ.

Виконавчим директором органу господарського розвитку СЕЗ може бути як громадянин України, так і громадянин іншої країни, який працює за строковим контрактом.

На всі об'єкти та суб'єкти економічної діяльності СЕЗ по­ширюється система державних гарантій захисту інвестицій, передбачена законодавством України про інвестиційну діяльність та іноземні інвестиції.

СЕЗ вважається ліквідованою з моменту закінчення строку, на який її було створено, якщо його не буде продовжено Вер­ховною Радою України. За поданням Президента України або Кабінету Міністрів України СЕЗ може бути ліквідована Вер­ховною Радою України до закінчення строку, на який її було створено. Питання про доцільність продовження строку функ­ціонування СЕЗ або її дострокову ліквідацію може бути пе-

- 571 -

редано для вивчення комісії незалежних експертів, створю­ваній Верховною Радою України.

Верховна Рада України повинна розглянути подані пропо­зиції і у тримісячний строк з дня подання зазначеної пропо­зиції винести відповідне рішення.

СЕЗ вважається ліквідованою з моменту прийняття відпо­відного закону про її ліквідацію.

Для вирішення майнових та інших питань, пов'язаних з ліквідацією СЕЗ, врегулювання фінансових відносин між ор­ганом господарського розвитку і управління та суб'єктами еко­номічної діяльності СЕЗ Кабінетом Міністрів України ство­рюється ліквідаційна комісія, яка набуває усіх повноважень щодо управління СЕЗ до моменту остаточного вирішення всіх питань, пов'язаних з її ліквідацією.

§ 3. Спеціальний інвестиційний режим на територіях пріоритетного розвитку

Від території СЕЗ слід відрізняти територію пріоритетного розвитку (ТПР), тобто територію, на якій склалися несприят­ливі соціально-економічні умови та на якій запроваджується спеціальний режим інвестиційної діяльності для створення нових робочих місць.

Спеціальний режим інвестиційної діяльності, що запровад­жується на ТПР, це режим, який передбачає введення подат­кових, митних та інших пільг, передбачених законом, для суб'єктів підприємницької діяльності, що реалізують в поряд­ку, визначеному законом, інвестиційні проекти, схвалені Ко­мітетом з питань територій пріоритетного розвитку.

Наприклад, відповідно до ст. З Закону України від 15 лип­ня 1999 р. «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку в Луганській області»¹ такий режим інвестиційної діяльності запроваджується на те­риторіях пріоритетного розвитку і діє протягом ЗО років при реалізації в порядку, визначеному цим Законом, інвестицій­них проектів у пріоритетних галузях (підгалузях) виробницт­ва, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.

До територій пріоритетного розвитку цим Законом віднесе­но у своїх адміністративно-територіальних межах міста Брян-

Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 38. — Ст. 351.

- 572 -

ка, Краснодон, Свердловськ, Первомайськ, Стаханов, Крас­ний Луч, а також Антрацитівський, Кремінський та Красно-донський райони Луганської області.

Спеціальний режим інвестиційної діяльності застосовуєть­ся до суб'єктів підприємницької діяльності, які реалізують в порядку, визначеному Законом, інвестиційний проект кошто­рисною вартістю, еквівалентною не менше:

500 тис. дол. США — при реалізації інвестиційного проек­ту в галузях сільського господарства, обробної промисловості та охорони здоров'я;

700 тис. дол. США — при реалізації інвестиційного проек­ту в галузях будівництва та транспорту;

1 млн дол. США — при реалізації інвестиційного проекту в галузях добувної промисловості, виробництва електроенергії та коксу, хімічного виробництва і машинобудування.

Органами управління територіями пріоритетного розвитку відповідно до ст. 6 Закону є:

- Комітет з питань територій пріоритетного розвитку;

- органи місцевого самоврядування.

Органи місцевого самоврядування територій, на яких за­проваджується спеціальний режим інвестиційної діяльності, здійснюють свої повноваження відповідно до законодавства України з урахуванням особливостей, визначених Законом.

Крім того, до повноважень органу місцевого самовряду­вання також належить:

- укладення договору (контракту) з суб'єктом підприємниць­
кої діяльності щодо умов реалізації інвестиційного проекту,
затвердженого Комітетом з питань територій пріоритетного
розвитку, у визначеному Законом порядку.

Згідно зі ст. 7 Закону Комітет з питань територій пріори­тетного розвитку (далі — Комітет) є спеціально уповноваже­ним органом управління спеціальним режимом інвестиційної діяльності, що запроваджується відповідно до Закону на тери­торіях пріоритетного розвитку в Луганській області.

Комітет створюється Луганською обласною радою.

До повноважень Комітету належать:

- розроблення та забезпечення реалізації стратегії та поточ­
них програм розвитку територій пріоритетного розвитку;

- розгляд і затвердження інвестиційних проектів у порядку,
встановленому Кабінетом Міністрів України;

- видача свідоцтва про затвердження інвестиційного проекту;

- 573 -

- здійснення в межах своїх повноважень згідно з Законом
відповідного контролю за реалізацією інвестиційних проектів
суб'єктами підприємницької діяльності на територіях пріори­
тетного розвитку;

- підготовка відповідним органам місцевого самоврядуван­
ня пропозицій щодо встановлення ставок орендної плати, пла­
ти за комунальні послуги, тарифів та інших платежів;

- організація підготовки та перепідготовки кадрів;

- регулювання залучення до роботи на територіях пріори­
тетного розвитку іноземних працівників;

- прийняття у межах своєї компетенції рішень, обов'язко­
вих до виконання на територіях пріоритетного розвитку при
реалізації інвестиційних проектів;

- розгляд у досудовому порядку спорів, що виникають між
органами місцевого самоврядування та суб'єктами підприєм­
ницької діяльності при реалізації інвестиційних проектів;

- реалізація інших повноважень, передбачених Законом.
На територіях пріоритетного розвитку можуть провадитися

всі види підприємницької діяльності, за винятком забороне­них законами України.

Спеціальний правовий режим підприємницької діяльності, встановлений на територіях пріоритетного розвитку, поши­рюється на суб'єктів підприємницької діяльності виключно під час реалізації ними на цих територіях інвестиційних про­ектів, затверджених у встановленому цим Законом порядку.

Затвердження Комітетом інвестиційного проекту та видача свідоцтва про його затвердження є підставою для укладення відповідним органом місцевого самоврядування договору (кон­тракту) з суб'єктом підприємницької діяльності щодо умов реалізації інвестиційного проекту, укладення договорів оренди землі, приміщень тощо. Порядок укладення договору (кон­тракту) визначається Луганською обласною радою.

Дата добавления: 2015-11-30