Читайте также: |
|
Функції Аудиторської палати визначені ч. З ст. 14 Закону «Про аудиторську діяльність», відповідно до якої Аудиторська палата України:
- здійснює сертифікацію і ліцензування (ГК останньої функ
ції Аудиторської палати не передбачає) суб'єктів, що мають
намір займатися аудиторською діяльністю;
- затверджує програми підготовки аудиторів, норми і стан
дарти аудиту;
- веде Реєстр аудиторських фірм та аудиторів, які одноосо
бово надають аудиторські послуги.
Затвердження норм і стандартів аудиту є виключним правом Аудиторської палати України. Затверджені Аудиторською палатою України норми і стандарти аудиту є обов'язковими для дотримання підприємствами, установами та організаціями.
Аудиторська палата України створюється і функціонує як незалежний, самостійний орган на засадах самоврядування.
Аудиторська палата України є юридичною особою, веде відповідний облік та звітність.
Аудиторська палата України набуває повноважень юридичної особи від дня реєстрації у Міністерстві юстиції України на
- 518 -
- 519 -
підставі заяви та Статуту, затвердженого в порядку, передбаченому цим Законом. Плата за реєстрацію не справляється.
Аудиторська палата України формується шляхом делегування до її складу п'яти представників від професійної громадської організації аудиторів України, по одному представникові від Міністерства фінансів України, Головної державної податкової інспекції України, Національного банку України, Міністерства статистики України, Міністерства юстиції України та окремих фахівців від навчальних, наукових та інших організацій.
Фахівці від навчальних, наукових та інших організацій делегуються за їх згодою професійною громадською організацією аудиторів України в кількості п'яти представників і по одному представнику за пропозицією Міністерства фінансів України, Головної державної податкової інспекції України, Національного банку України, Міністерства статистики України та Міністерства юстиції України.
Порядок делегування визначається відповідно з'їздом, правлінням, колегією або іншим вищим керівним органом.
Загальна кількість членів Аудиторської палати України становить двадцять осіб.
Аудиторська палата України створює на території України регіональні відділення, повноваження яких визначаються Аудиторською палатою України.
Ведення поточних справ в Аудиторській палаті України здійснює Секретаріат, який очолює завідуючий. Завідуючий Секретаріатом несе персональну відповідальність за ефективне використання майна та коштів Аудиторської палати України і створення належних умов для виконання функціональних обов'язків її членами.
Термін повноважень членів Аудиторської палати України не може перевищувати п'яти років.
Персональний склад Аудиторської палати України підлягає щорічній ротації в кількості не менше трьох членів. Ротація здійснюється на підставі визначення особистого рейтингу членів Аудиторської палати України шляхом таємного анкетування аудиторів України. Результати анкетування затверджуються Аудиторською палатою України.
Призначення нових членів Аудиторської палати України замість вибулих здійснюється у встановленому порядку.
Формою роботи Аудиторської палати є засідання, що проводяться відповідно до Тимчасового регламенту засідань
- 520 -
Аудиторської палати України, затвердженого рішенням Аудиторської палати від 27 жовтня 1998 р. № 70.
Всі рішення Аудиторської палати України приймаються на її засіданні простою більшістю голосів при наявності двох третіх її членів, за винятком рішень, передбачених частиною другою ст. 14 Закону. В окремих випадках, що підлягають визначенню в Статуті Аудиторської палати України, рішення можуть прийматися шляхом письмового опитування.
При рівності голосів перевага надається рішенню, за яке проголосував головуючий.
Засідання Аудиторської палати України веде головуючий, функції якого виконують по черзі всі члени палати в алфавітному порядку їх прізвищ.
Члени Аудиторської палати України виконують свої обов'язки на громадських засадах.
Матеріальні витрати на сертифікацію покриваються за рахунок осіб, що претендують на отримання сертифікатів, у розмірах, які визначаються Аудиторською палатою України.
Правовий статус Спілки аудиторів України. Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону «Про аудиторську діяльність» аудитори України мають право об'єднатися в громадську організацію за професійними ознаками (Спілку аудиторів України), дотримуючись вимог цього Закону та інших законів України.
Спілка аудиторів України повинна мати фіксоване індивідуальне членство в особі окремих аудиторів або їх колективів.
Спілка аудиторів України може відкривати місцеві осередки при наявності в них не менше п'яти аудиторів, які є членами Спілки. Відкриття місцевих осередків не є обов'язковим.
Повноваження професійної громадської організації аудиторів України визначаються ст. 18 Закону «Про аудиторську діяльність», Законом України «Про об'єднання громадян» та Статутом професійної громадської організації аудиторів України (Спілки аудиторів України).
З метою забезпечення соціального захисту своїх членів Спілка аудиторів України може створювати відповідні фонди, в тому числі фонд соціального страхування.
У порядку, встановленому цим Законом, Спілка аудиторів України має право:
- делегувати своїх представників до Аудиторської палати
України та достроково їх відкликати;
- порушувати клопотання про припинення повноважень чле
нів Аудиторської палати України, які делеговані Міністерством
- 521 -
фінансів України, Головною державною податковою інспекцією України, Національним банком України, Міністерством статистики України та Міністерством юстиції України;
- вносити на розгляд Аудиторської палати України проекти норм і стандартів аудиту.
Рішення та клопотання з питань делегування, відкликання та припинення повноважень членів Аудиторської палати України приймаються з'їздом Спілки аудиторів України або правлінням з наступним затвердженням таких рішень з'їздом.
§ 4. Проведення аудиту, надання інших аудиторських послуг
Загальні умови проведення аудиту. Загальні умови проведення аудиту та надання інших аудиторських послуг визначені ст. 19 Закону «Про аудиторську діяльність». Відповідно до положень цієї статті аудитор може надавати аудиторські послуги індивідуально або як працівник аудиторської фірми.
Аудитор має право індивідуально надавати аудиторські послуги тільки з дня отримання ліцензії на підставі чинного сертифіката.
Аудиторська фірма має право надавати аудиторські послуги з дня отримання ліцензії і за наявності в її складі хоча б одного аудитора, що має чинний сертифікат.
Забороняється займатися наданням аудиторських послуг органам державної виконавчої влади, виконавчим органам місцевих Рад, контрольно-ревізійним установам, що мають державно-владні повноваження, а також окремим особам, яким законами України заборонено здійснювати підприємницьку діяльність.
Згідно зі ст. 22 Закону «Про аудиторську діяльність» аудитори і аудиторські фірми України мають право:
1) самостійно визначати форми і методи аудиту на підставі
чинного законодавства, існуючих норм і стандартів, умов до
говору із замовником, професійних знань та досвіду;
2) отримувати необхідні документи, які мають відношення
до предмета перевірки і знаходяться як у замовника, так і у
третіх осіб.
Треті особи, які мають у своєму розпорядженні документи стосовно предмета перевірки, зобов'язані надати їх на вимогу аудитора (аудиторської фірми). Зазначена вимога повинна бути офіційно засвідчена замовником;
- 522 -
3) отримувати необхідні пояснення в письмовій чи усній
формі від керівництва та працівників замовника;
4) перевіряти наявність майна, грошей, цінностей, вимага
ти від керівництва господарюючого суб'єкта проведення конт
рольних оглядів, замірів виконаних робіт, визначення якості
продукції, щодо яких здійснюється перевірка документів;
5) залучати на договірних засадах до участі в перевірці
фахівців різного профілю.
Відповідно до ст. 23 Закону «Про аудиторську діяльність» аудитори і аудиторські фірми зобов'язані:
1) належним чином надавати аудиторські послуги, пере
віряти стан бухгалтерського обліку і звітності замовника, їх
достовірність, повноту і відповідність чинному законодавству
та встановленим нормативам;
2) повідомляти власників, уповноважених ними осіб, за
мовників про виявлені під час проведення аудиту недоліки
ведення бухгалтерського обліку і звітності;
3) зберігати в таємниці інформацію, отриману при прове
денні аудиту та виконанні інших аудиторських послуг. Не роз
голошувати відомості, що становлять предмет комерційної таєм
ниці, і не використовувати їх у своїх інтересах або в інтересах
третіх осіб;
4) відповідати перед замовником за порушення умов дого
вору відповідно до чинних законодавчих актів України;
5) обмежувати свою діяльність наданням аудиторських по
слуг та іншими видами робіт, які мають безпосереднє відно
шення до надання аудиторських послуг у формі консультацій,
перевірок або експертиз.
Стаття 24 Закону «Про аудиторську діяльність» містить спеціальні вимоги, відповідно до яких забороняється проведення аудиту:
1) аудитором, який має прямі родинні стосунки з керівницт
вом господарюючого суб'єкта, що перевіряється;
2) аудитором, який має особисті майнові інтереси у госпо
дарюючого суб'єкта, що перевіряється;
3) аудитором — членом керівництва, засновником або влас
ником господарюючого суб'єкта, що перевіряється;
4) аудитором — працівником господарюючого суб'єкта, що
перевіряється;
5) аудитором — працівником, співвласником дочірнього
підприємства, філії чи представництва господарюючого суб'єк
та, що перевіряється.
- 523 -
Аудитор повинен надавати послуги згідно з прийнятими Аудиторською палатою України нормативами, дотримуючись вимог Закону України «Про аудиторську діяльність» та інших нормативно-правових актів.
Підстави для проведення аудиту. Законом «Про аудиторську діяльність» (ст. 20) встановлено, що аудит проводиться на підставі договору між аудитором (аудиторською фірмою) та замовником. Як випливає зі змісту ч. З ст. 20 Закону, договір на проведення аудиту має укладатися в письмовій формі, оскільки згідно з ч. З ст. 20 Закону в договорі на проведення аудиту та надання інших аудиторських послуг передбачаються:
- предмет і термін перевірки;
- обсяг аудиторських послуг;
- розмір і умови оплати;
- відповідальність сторін.
На нашу думку, законодавець безпідставно зробив вичерпним перелік умов договору, оскільки для договору на проведення аудиту досить важливими є умови про права і обоє 'язки сторін, про порядок прийому-здачі результатів аудиторської перевірки, про конфіденційність. Тому, виходячи з права підприємства вільно вибирати предмет договору, визначати зобов'язання, будь-які інші умови господарських взаємовідносин (ч. 1 ст. 21 Закону «Про підприємства в Україні»), перелік умов договору на проведення аудиту варто було б зробити відкритим, доповнивши ч. З ст. 20 Закону «Про аудиторську діяльність» після слова «сторін» словами «та інші умови».
Аудиторські послуги у вигляді консультацій можуть надаватися на підставі договору, письмового або усного звернення замовника до аудитора (аудиторської фірми).
Замовник має право вільного вибору аудитора (аудиторської фірми) з дотриманням вимог Закону «Про аудиторську діяльність» щодо особи аудитора. Замовник зобов'язаний створити аудитору (аудиторській фірмі) належні умови для якісного виконання аудиту.
Виконання аудитором (аудиторською фірмою) договору визначається актом прийому-здачі аудиторського висновку або іншого офіційного документа.
Аудиторський висновок складається з дотриманням відповідних норм та стандартів і повинен містити підтвердження або аргументовану відмову від підтвердження достовірності, повноти та відповідності законодавству бухгалтерської звітності замовника.
- 524 -
Порядок оформлення інших офіційних документів за наслідками надання аудиторських послуг визначається Аудиторською палатою України з дотриманням вимог Закону «Про аудиторську діяльність» та інших актів законодавства України.
Аудиторський висновок: структура, зміст, порядок складання. Згідно зі ст. 21 Закону «Про аудиторську діяльність», що називається «Звіт про наслідки аудиту», виконання аудитором (аудиторською фірмою) договору визначається актом прийому-здачі аудиторського висновку або іншого офіційного документа.
Аудиторський висновок складається з дотриманням відповідних норм та стандартів і повинен містити підтвердження або аргументовану відмову від підтвердження достовірності, повноти та відповідності законодавству бухгалтерської звітності замовника.
Порядок оформлення інших офіційних документів за наслідками надання аудиторських послуг визначається Аудиторською палатою України з дотриманням вимог цього Закону та інших актів законодавства України.
Аудиторський висновок складається у письмовій формі. Зміст його довільний, але в ньому, як правило, є наступні розділи:
- заголовок;
- вступ;
- масштаб перевірки;
- висновок аудитора про фінансову звітність;
- дата аудиторського висновку;
- адреса аудиторської фірми;
- підпис аудитора (керівника аудиторської фірми).
Види аудиторських висновків та їх зміст. Висновок може бути позитивним, умовно-позитивним, негативним, або дається відмова від надання висновку про фінансову звітність підприємства. У двох останніх випадках в аудиторському висновку може наводитися короткий перелік аргументів — причина такого висновку, який відрізняється від позитивного. При необхідності більш докладного опису цих аргументів, аудиторський висновок може містити посилання на інформацію, що наводиться в додатку.
Позитивний висновок представляється клієнту у випадках, коли, на думку аудитора, виконано наступні умови:
- аудитор отримав всю інформацію й пояснення, необхідні
для цілей аудиту;
- надана інформація достатня для відображення реального
стану справ на підприємстві;
- 525 -
- є адекватні і достовірні дані з усіх суттєвих питань;
- фінансова документація підготовлена у відповідності з
прийнятою на підприємстві системою бухгалтерського обліку,
котра відповідає вимогам українського законодавства;
- фінансова звітність складена на основі дійсних облікових
даних й не містить суттєвих протиріч;
- фінансова звітність складена належним чином за фор
мою, затвердженою у встановленому порядку.
Враховується також стан обліку та фінансової звітності підприємства. У позитивному висновку наводяться стверджувальні слова, такі як: «задовольняє вимогам», «належним чином становить», «дає достовірне й дійсне уявлення», «достовірно відображає», «знаходиться у відповідності з...», «відповідає».
Якщо під час аудиторської перевірки в аудитора виникли заперечення або сумніви щодо правильності тих або інших рішень, прийнятих керівництвом підприємства, але йому було представлено аргументоване й переконливе їх обгрунтування, то в аудиторському висновку ці події та рішення наводити необов'язково, оскільки вони не впливають на зміст безумовно позитивного висновку.
Аудитор не може видати умовно-позитивний висновок при існуванні фундаментальної непевності і незгоди. Існують основні причини фундаментальної непевності: значні обмеження в обсязі аудиторської роботи у зв'язку з тим, що аудитор не може одержати всю необхідну інформацію й пояснення (наприклад, через незадовільний стан обліку), не може виконати всі необхідні аудиторські процедури (наприклад, через обмеження у часі перевірки, які диктуються клієнтом); ситуаційні обставини, непевність у правильності висновків у конкретній ситуації (наприклад, подвійне тлумачення окремих пунктів українського законодавства, що може призвести до значних наслідків і загрожуватиме існуванню в майбутньому). Причини незгоди: неприйнятність системи обліку або порядку проведення облікових операцій; розходження в думках стосовно відповідності фактів або сум у фінансовій звітності даним обліку; фундаментальна незгода з повнотою і засобом відображення фактів в обліку та звітності; невідповідність порядку оформлення або здійснення операцій чинному законодавству та встановленим нормам.
Будь-яка фундаментальна непевність або незгода є підставою для відмови в наданні позитивного висновку. Подальший вибір виду висновку залежить від рівня непевності або незгоди.
- 526 -
Непевність або незгода вважаються фундаментальними у тому випадку, коли вплив факторів на фінансову інформацію, які викликали непевність чи незгоду, настільки значний, що це може суттєво перекрутити дійсний стан справ в цілому або в основному. Необхідно також враховувати сукупний ефект усіх непевностей та незгоди на фінансову звітність.
Наявність фундаментальної незгоди може призвести до представлення клієнту негативного аудиторського висновку. Наявність фундаментальної непевності може стати підставою для відмови від видання аудиторського висновку.
У всіх випадках, коли аудитор складає висновок, який відрізняється від позитивного, він повинен дати опис усіх суттєвих причин його непевності і незгоди. Ці причини необхідно коротко навести в окремому розділі висновку до того розділу, де аудитор висловлює негативний висновок або дає відмову від аудиторського висновку. У цьому ж розділі можуть більш детально обговорюватися моменти негативного характеру, або даватися посилання на додаток до аудиторського висновку, де наводиться опис цих моментів. В останніх розділах висновку аудитор стисло формулює свій висновок стосовно достовірності і повноти фінансової звітності.
Якщо аудитор має намір представити клієнтові позитивний висновок, у якому наявна фундаментальна непевність з окремих питань і наводить свої зауваження, пов'язані з наявністю фундаментальної непевності, то в аудиторському висновку висловлюється аргументована незгода з окремих питань (операціях, проводках, позиціях звітності), і після цього дається остаточний висновок про достовірність і повноту фінансової звітності підприємства. При цьому в своєму висновку він використовує такі ж самі висловлювання, що й для безумовно позитивного висновку.
Якщо заперечення в аудиторському висновку пов'язані з наявністю нефундаментальної незгоди, аудитор обумовлює наявні обмеження в аудиторському висновку, або у додатку до висновку, який є невід'ємною його частиною, і дає позитивний висновок стосовно фінансової звітності підприємства.
При підготовці негативного аудиторського висновку вживаються наступні висловлення: «не задовольняє вимогам», «перекручує дійсний стан справ», «не дає справжнього уявлення», «не відповідає», «суперечить».
Якщо аудитор відмовляється від надання аудиторського висновку, він зазначає неможливість на підставі наведених аргументів сформулювати висновок про фінансову звітність підприємства.
- 527 -
ГЛАВА ЗО
Правове регулювання комерційної концесії
§ 1. Поняття, зміст та сфера застосування комерційної концесії
До ЦК України (Глава 76) і до ГК України (Глава 36) вперше включено норми, що регулюють використання у підприємницькій діяльності прав інших суб'єктів господарювання — комерційну концесію. Оскільки у відносини комерційної концесії можуть вступати лише суб'єкти підприємницької діяльності (ст. 1117 ЦК), включення норм про договір комерційної концесії (так само, як і норм, що регулюють інші договори у сфері господарювання — лізинг, факторинг тощо) в ЦК за наявності спеціального кодифікованого акту — ГК, що регулює господарські (в тому числі і підприємницькі) відносини, уявляється необгрунтованим.
Комерційну концесію слід відрізняти від концесій, що регулюються нормами Глави 40 ГК і Законом України від 16 липня 1999 р. «Про концесії»1.
За своєю сутністю комерційна концесія найбільше відповідає франчайзингу, що набув поширення у світовій практиці господарювання з 70-х років минулого століття. До речі, в усіх проектах ЦК вживався саме термін «франчайзинг» і лише на заключній стадії прийняття його було замінено терміном «комерційна концесія» (так і в ЦК Російської Федерації), що не можна визнати вдалим у зв'язку з можливим ототожненням комерційної концесії з концесіями, що регулюються Главою 40 ГК (в ЦК подібні норми відсутні).
На початку свого виникнення франчайзинг розглядався як різновид договору про виключний продаж товарів, за яким
Відомості Верховної Ради України. - 1999. — № 41. - Ст. 372.
- 528 -
продавець надає покупцеві виключне право продажу певних товарів на визначеній території або визначеній клієнтурі. Покупець у такій схемі відносин відігравав роль дистриб'ютора.
Сьогодні франчайзинг (франшиза) являє собою спосіб просування і збуту товарів і послуг. Він заснований на тому, що один суб'єкт підприємницької діяльності (франчайзер, фран-шизіар) за винагороду надає іншому суб'єкту підприємницької діяльності (франчайзи, франшизіару) право використовувати свої засоби індивідуалізації (фірмове найменування, знак для товарів і послуг), передає йому ноу-хау і надає постійне консультаційне сприяння в організації підприємницької діяльності. З економічної точки зору франчайзинг дозволяє виробнику товарів або послуг, що відомі споживачам і мають попит (франчайзеру), розширити збут своїх товарів або послуг шляхом відкриття нових підприємств, не витрачаючи при цьому власних чи залучених коштів (відкриття підприємств відбувається за рахунок франчайзи, який є власником відкритих підприємств).
В Україні відносини франчайзингу отримали назву комерційної концесії, а сторони відповідного договору називаються правоволодільцем та користувачем.
§ 2. Договір комерційної концесії
Так само як концесійну діяльність слід відрізняти від концесії, так і договір комерційної концесії слід відрізняти від концесійного договору.
Договір комерційної концесії - це договір, за яким одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) на строк або без визначення строку право використання в підприємницькій діяльності користувача комплексу прав, належних правоволодільцеві, а користувач зобов'язується дотримуватися умов використання наданих йому прав та сплатити правоволодільцеві обумовлену договором винагороду (ч. 1 ст. 366 ГК).
У наведеному визначенні зазначається сфера, в якій можуть використовуватися надані користувачеві права — сфера підприємницької діяльності користувача, проте в ньому відсутня вказівка на мету надання користувачеві зазначених прав. ЦК (ст. 1115) обмежує цю мету виготовленням та (або) продажем певного виду товарів та (або) наданням послуг.
J4 — 4-2636 |
- 529 -
Предмет договору комерційної концесії в ГК визначений лише в загальних рисах: як комплекс прав, ділової репутації і комерційного досвіду (ч. 2 ст. 366 ЦК). За змістом ч. 1 ст. 1116 ЦК предметом договору комерційної концесії є право на використання об'єктів права інтелектуальної власності (торговельних марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць тощо), комерційного досвіду та ділової репутації, під якою можна розуміти сукупність інформації про правоволодільця, що дає можливість зробити висновок про його професійні та управлінські здібності, порядність та відповідність його діяльності вимогам закону.
За своїм предметом договір комерційної концесії відрізняється від схожих з ним договорів щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності, зокрема ліцензійного договору, договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності тощо, передбачених ст. 1107 ЦК.
Договір комерційної концесії передбачає використання комплексу наданих користувачеві прав, ділової репутації і комерційного досвіду правоволодільця в певному обсязі, із зазначенням або без зазначення території використання щодо певної сфери підприємницької діяльності (ч. 2 ст. 366 ГК).
Закон вимагає, щоб договір комерційної концесії був укладений у письмовій формі у вигляді єдиного документа (в ст. 1118 ЦК йдеться про «письмову форму»). Недодержання цієї вимоги тягне за собою недійсність договору (згідно з ч. 1 ст. 1118 ЦК він є нікчемним).
Особливістю договору комерційної концесії є те, що він підлягає державній реєстрації органом, який здійснив реєстрацію суб'єкта господарювання, що виступає за договором як правоволоділець. Якщо правоволоділець зареєстрований як суб'єкт господарювання не в Україні, реєстрація договору комерційної концесії здійснюється органом, який зареєстрував суб'єкта господарювання, що є користувачем.
Юридичне значення реєстрації полягає в тому, що у відносинах з третіми особами сторони договору комерційної концесії мають право посилатися на договір лише з дня його державної реєстрації. Відсутність реєстрації договору позбавляє сторони права в разі спору посилатися на цей договір.
Слід проте зазначити, що Законом України від 15 травня 2003 р. «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» повноваження державного реєстратора щодо державної реєстрації договорів комерційної концесії не передбачені.
Інші вимоги щодо укладання договору комерційної концесії встановлюються законом.
Договором комерційної концесії може бути передбачено право користувача дозволяти іншим особам користування наданим йому комплексом прав або часткою (точніше було б — частиною — В.Щ.) цього комплексу прав на умовах комерційної субконцесії, погоджених ним із правоволодільцем або визначених у договорі комерційної концесії.
До договору комерційної субконцесії застосовуються положення про договір комерційної концесії, якщо інше не випливає з особливостей субконцесії. Якщо договір комерційної концесії визнано недійсним, недійсні також укладені на його основі договори комерційної субконцесії.
Винагорода за договором комерційної концесії може виплачуватися користувачем правоволодільцеві у формі разових або періодичних платежів або в іншій формі, передбаченій договором (ст. 369 ГК).
Обов'язки сторін договору комерційної концесії визначені статтями 370, 371 ГК і статтями 1120 та 1121 ЦК.
Так, правоволоділець зобов'язаний:
- передати користувачеві технічну та комерційну докумен
тацію і надати іншу інформацію, необхідну користувачеві для
здійснення прав, наданих йому за договором комерційної кон
цесії, а також проінструктувати користувача і його працівників
з питань, пов'язаних із здійсненням цих прав;
- видати користувачеві передбачені договором ліцензії (доз
воли), забезпечивши їх оформлення у встановленому законо
давством порядку.
Якщо договором комерційної концесії не передбачено інше, правоволоділець зобов'язаний:
- забезпечити державну реєстрацію договору комерційної
концесії;
- надавати користувачеві постійне технічне та консульта
тивне сприяння, включаючи сприяння у навчанні та підви
щенні кваліфікації працівників;
- контролювати якість товарів (робіт, послуг), що виробля
ються (виконуються або надаються) користувачем на підставі
договору комерційної концесії.
З урахуванням характеру та особливостей діяльності, що заіиснюється користувачем за договором комерційної концесії, користувач зобов'язаний:
- 530 -
- 531 -
- використовувати при здійсненні передбаченої договором
діяльності торговельну марку та інші позначення правоволо-
дільця визначеним у договорі способом;
- забезпечити відповідність якості товарів, що виробляють
ся ним на основі договору, виконаних робіт, послуг, що нада
ються, якості таких самих товарів (робіт, послуг), що виробля
ються (виконуються або надаються) безпосередньо правоволо-
дільцем;
- дотримуватися інструкцій і вказівок правоволодільця, спря
мованих на забезпечення відповідності характеру, способів та
умов використання комплексу наданих прав використанню цих
прав правоволодільцем;
- надавати покупцям (замовникам) додаткові послуги, на
які вони могли б розраховувати, купуючи (замовляючи) товар
(роботу, послуги) безпосередньо у правоволодільця;
- інформувати покупців (замовників) найбільш очевидним
для них способом про використання ним торговельної марки
та інших позначень правоволодільця за договором комерцій
ної концесії;
- не розголошувати секрети виробництва правоволодільця
та іншу одержану від нього конфіденційну інформацію;
- сплатити правоволодільцеві обумовлену договором вина
городу.
Згідно з ч. 1 ст. 372 ГК договором комерційної концесії можуть бути передбачені обмеження прав сторін за цим договором, зокрема:
- обов'язок правоволодільця не надавати іншим особам ана
логічні комплекси прав для їх використання на закріпленій за
користувачем території або утримуватися від власної аналогіч
ної діяльності на цій території;
Дата добавления: 2015-11-30; просмотров: 36 | Нарушение авторских прав