Особлива частина 13 страница

Первинні документи та регістри бухгалтерського обліку' мо­жуть бути вилучені у підприємства тільки за рішенням відпо­відних органів, прийнятим у межах їх повноважень, передба­чених законами. Посадова особа підприємства має право в присутності представників органів, які здійснюють вилучен­ня, зняти копії документів, що вилучаються. Обов'язковим є складання реєстру документів, що вилучаються, у порядку, встановленому законодавством.

Для забезпечення достовірності даних бухгалтерського об­ліку та фінансової звітності підприємства зобов'язані прово­дити інвентаризацію активів і зобов'язань, під час якої пере­віряються і документально підтверджуються їх наявність, стан і оцінка.

Об'єкти і періодичність проведення інвентаризації визна­чаються власником (керівником) підприємства, крім випадків, коли її проведення є обов'язковим згідно з законодавством.

Так, проведення інвентаризації активів та зобов'язань підприємства є обов 'язковим перед складанням річної фінансо­вої звітності.

Проведення інвентаризації також обов'язкове у разі:

- передачі майна державного підприємства в оренду, при­
ватизації майна державного підприємства, перетворення дер­
жавного підприємства в акціонерне товариство;

- зміни матеріально відповідальних осіб (на день прийман-
ня-передачі справ);

- встановлення фактів крадіжок або зловживань, зіпсуття
цінностей, а також за приписом судово-слідчих органів;

- пожежі, стихійного лиха або техногенної аварії;

- ліквідації підприємства, а також в інших випадках, перед­
бачених законодавством.

- 492 -

Порядок проведення інвентаризації та врегулювання розбіж­ностей щодо фактичної наявності активів та зобов'язань з да­ними бухгалтерського обліку визначається Мінфіном.

Зміст публічної бухгалтерської звітності визначено ч. 1 ст. 8 Закону «Про аудиторську діяльність».

Публічна бухгалтерська звітність складається із:

а) аудиторського висновку;

б) балансу;

в) звіту про прибутки і збитки;

г) іншої звітності в межах відомостей, які не становлять
комерційну таємницю і визначені законодавством для надання
користувачам та публікації.

§ 2. Державне регулювання бухгалтерського обліку та фінансової звітності

Відповідно до ст. 6 Закону «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність» державне регулювання бухгалтерського обліку та фінансової звітності в Україні здійснюється з метою:

- створення єдиних правил ведення бухгалтерського обліку
та складання фінансової звітності, які є обов'язковими для
всіх підприємств та гарантують і захищають інтереси користу­
вачів;

- удосконалення бухгалтерського обліку та фінансової звіт­
ності.

Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється Міністерством фінансів Ук­раїни, яке затверджує національні положення (стандарти) бух­галтерського обліку, інші нормативно-правові акти щодо ве­дення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Порядок ведення бухгалтерського обліку та складання фінан­сової звітності в банках встановлюється Національним банком України відповідно до Закону та національних положень (стан­дартів) бухгалтерського обліку.

Порядок ведення бухгалтерського обліку та складання фінан­сової звітності про виконання бюджетів та госпрозрахункових операцій бюджетних установ установлюється Державним каз­начейством України відповідно до законодавства.

Порядок ведення бухгалтерського обліку фінансово-госпо­дарської діяльності інвестора, пов'язаної з виконанням робіт (послуг), передбачених угодою про розподіл продукції, визна-

- 493 -

чається такою угодою відповідно до вимог законодавства Ук­раїни.

Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, у межах своєї компетенції, відповідно до галузевих особливос­тей розробляють на базі національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку методичні рекомендації щодо їх засто­сування.

Методологічна рада з бухгалтерського обліку діє як дорад­чий орган при Міністерстві фінансів України з метою:

- організації розробки та розгляду проектів національних
положень (стандартів) бухгалтерського обліку, інших норма­
тивно-правових актів щодо ведення бухгалтерського обліку та
складання фінансової звітності;

- удосконалення організаційних форм і методів бухгалтерсь­
кого обліку в Україні;

- методологічного забезпечення впровадження сучасної тех­
нології збору та обробки обліково-економічної інформації;

- розробки рекомендацій щодо вдосконалення системи підго­
товки, перепідготовки та підвищення кваліфікації бухгалтерів.

Методологічна рада з бухгалтерського обліку утворюється з висококваліфікованих науковців, спеціалістів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, підприємств, представників громадських організацій бухгалтерів та ауди­торів України.

Методологічна рада з бухгалтерського обліку діє на підставі Положення про Методологічну раду з бухгалтерського обліку. Положення про Методологічну раду з бухгалтерського обліку та її персональний склад затверджуються Міністром фінансів України.

§ 3. Фінансова звітність суб'єктів господарювання

Фінансова звітність — бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період (ст. 1 Закону «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність»).

Загальні вимоги до фінансової звітності визначені ст. 11 Закону «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність». Відпо­відно до цієї статті на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність. Фінан­сову звітність підписують керівник та бухгалтер підприємства.

- 494 -

Фінансова звітність підприємства (крім бюджетних уста­нов, представництв іноземних суб'єктів господарської діяль­ності та суб'єктів малого підприємництва, визнаних такими відповідно до чинного законодавства) включає:

- баланс,

- звіт про фінансові результати,

- звіт про рух грошових коштів,

- звіт про власний капітал та примітки до звітів.

а) баланс — це звіт про фінансове становище підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов'язання і власний капітал.

Активи підприємства — це ресурси, контрольовані підприєм­ством в результаті минулих подій, використання яких, як очі­кується, призведе до отримання економічних вигод в майбут­ньому.

Зобов'язання — заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди.

Власний капітал — частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов'язань.

Зміст статей балансу визначено Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 2 «Баланс», затвердженим наказом Мінфіну України від 31 березня 1999 р. № 87.

Це статті згруповані у відповідні розділи:

Актив

І. Необоротні активи (включає статті):

«Нематеріальні активи»

«Незавершене будівництво»

«Основні засоби»

«Довгострокові фінансові інвестиції»

«Довгострокова дебіторська заборгованість»

«Відстрочені податкові активи»

«Інші необоротні активи»

//. Оборотні активи

III. Витрати майбутніх періодів

Пасив

I. Власний капітал

II. Забезпечення майбутніх витрат і платежів

III. Довгострокові зобов'язання

IV. Поточні зобов'язання

V. Доходи майбутніх періодів.

- 495 -

б) звіт про фінансові результати (за Законом «Про ауди­
торську діяльність» — звіт про прибутки і збитки) — скла­
дається відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського
обліку 3 «Звіт про фінансові результати», затвердженого нака­
зом Мінфіну України від 31 березня 1999 р. № 87.

З метою визначення чистого прибутку або збитку звітного періоду у Звіті про фінансові результати наводять доходи і витрати.

Доходи — це збільшення економічних вигод у вигляді над­ходження активів або зменшення зобов'язань, які призводять до зростання власного капіталу (крім зростання капіталу за рахунок внесків власників).

Так, у статті «Доход (виручка) від реалізації продукції (то­варів, робіт, послуг)» відображається загальний доход (вируч­ка) від реалізації продукції, товарів, робіт або послуг, тобто без вирахування наданих знижок, повернення проданих то­варів та непрямих податків (податку на додану вартість, ак­цизного збору тощо). Організації, основною діяльністю яких є торгівля цінними паперами, у цій статті відображають вартість, за якою реалізовано цінні папери, та суму винагороди за ви­конання інших операцій, пов'язаних з розміщенням, купівлею і продажем цінних паперів.

Витрати — це зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення ка­піталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками).

Знаючи доходи і витрати, можна визначити прибутки і збит­ки суб'єкта господарювання.

Прибуток — це сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати.

Збиток — це перевищення суми витрат над сумою доходу, для отримання якого були здійснені ці витрати.

в) звіт про рух грошових коштів підприємств, організацій та
інших юридичних осіб (далі — підприємства) усіх форм влас­
ності (крім банків і бюджетних установ), метою якого є на­
дання користувачам фінансової звітності повної, правдивої і
неупередженої інформації про зміни, що відбулися в грошо­
вих коштах підприємства і їх еквівалентах за звітний період.
Порядок складання цього звіту визначено Положенням (стан­
дартом) бухгалтерського обліку 4 «Звіт про рух грошових
коштів», затвердженим наказом Мінфіну України від 31 берез­
ня 1999 р.

г) звіт про власний капітал, метою складання якого є роз­криття інформації про зміни у складі власного капіталу підпри­ємства протягом звітного періоду. Порядок складання цього звіту визначено Положенням (стандартом) бухгалтерського об­ліку 5 «Звіт про власний капітал», затвердженим наказом Мінфіну України від 31 березня 1999 р.

Звіт про рух грошових коштів і звіт про власний капітал можуть бути віднесені до іншої звітності в межах відомостей, які не становлять комерційну таємницю і визначені законо­давством для надання користувачам та публікації про яку йдеть­ся в Законі «Про аудиторську діяльність».

Для суб'єктів малого підприємництва і представництв іно­земних суб'єктів господарської діяльності національними по­ложеннями (стандартами) встановлюється скорочена за показ­никами фінансова звітність у складі балансу і звіту про фінан­сові результати.

Форми фінансової звітності підприємств (крім банків) і порядок їх заповнення встановлюються Міністерством фінансів України за погодженням з Державним комітетом статистики України.

Форми фінансової звітності банків і порядок їх заповнення встановлюються Національним банком України за погоджен­ням з Державним комітетом статистики України.

Форми фінансової звітності бюджетних установ, органів Державного казначейства України з виконання бюджетів усіх рівнів і кошторисів видатків та порядок їх заповнення вста­новлюються Державним казначейством України.

Відповідно до ст. 12 Закону підприємства, що мають дочірні підприємства, крім фінансових звітів про власні господарські операції, зобов'язані складати та подавати консолідовану фінан­сову звітність.

Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, до сфери управління яких належать підприємства, засновані на лержавній власності, та органи, які здійснюють управління майном підприємств, заснованих на комунальній власності, крім власних звітів, складають та подають зведену фінансову звітність щодо всіх підприємств, що належать до сфери їх '/правління.

Зазначені органи також окремо складають зведену фінансо­ву звітність щодо господарських товариств, акції (частки, паї) яких перебувають відповідно у державній та комунальній влас­ності.

- 496 -

4-2636

- 497 -

Об'єднання підприємств крім власної звітності складають і подають зведену фінансову звітність щодо всіх підприємств, які входять до їх складу, якщо це передбачено установчими документами об'єднань підприємств відповідно до законодав­ства.

Звітним періодом для складання фінансової звітності є ка­лендарний рік. Проміжна звітність складається щоквартально наростаючим підсумком з початку звітного року в складі ба­лансу та звіту про фінансові результати. Баланс підприємства складається за станом на кінець останнього дня кварталу (року).

Перший звітний період новоствореного підприємства може бути менш як 12 місяців, але не більш як 15 місяців.

Звітним періодом підприємства, що ліквідується, є період з початку звітного року до дати прийняття рішення про його ліквідацію.

Порядок подання та оприлюднення фінансової звітності вста­новлено ст. 14 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність»

Підприємства зобов'язані подавати квартальну та річну фінансову звітність органам, до сфери управління яких вони належать, трудовим колективам на їх вимогу, власникам (за­сновникам) відповідно до установчих документів, якщо інше не передбачено цим Законом. Органам виконавчої влади та іншим користувачам фінансова звітність подається відповідно до законодавства. Термін подання фінансової звітності вста­новлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Порядку подання фінансової звітності, за­твердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 лю­того 2000 р. № 419^і фінансова звітність подається органам, до сфери управління яких належать підприємства, трудовим колективам на їх вимогу, власникам (засновникам) відповід­но до установчих документів, а також згідно із законодав­ством — іншим органам та користувачам, зокрема органам державної статистики, та щодо використання бюджетних асиг­нувань, одержаних з державного бюджету, — органам Дер­жавного казначейства, а щодо використання асигнувань, одер­жаних з місцевих бюджетів, — відповідно фінансовим відділам райдержадміністрацій, міськвиконкомів та фінансовим управ­лінням обласних, Київської і Севастопольської міських держ­адміністрацій.

¹ Офіційний вісник України. — 2000. — № 9. — Ст. 344.

- 498 -

Комерційні банки подають фінансову звітність також На­ціональному банку.

Терміни подання підприємствами фінансової звітності у визначених межах встановлює міністерство або інший орган виконавчої влади, до сфери управління якого належать підприєм­ства, або органи місцевого самоврядування, які здійснюють управління майном підприємств комунальної власності.

Квартальна фінансова звітність (крім зведеної та консолі­дованої) подається підприємствами не пізніше 25 числа міся­ця, що настає за звітним кварталом, а річна — не пізніше 20 лютого наступного за звітним року.

Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади подають зведену фінансову звітність про фінансове станови­ще, результати діяльності та рух грошових коштів щодо всіх підприємств, які належать до сфери їх управління, а також зведену фінансову звітність про фінансове становище, резуль­тати діяльності та рух грошових коштів щодо господарських товариств, акції (частки, паї) яких перебувають у державній ачасності, Мінекономіки і Мінфіну щокварталу не пізніше 45 днів після закінчення звітного кварталу та щороку не пізніше 15 квітня наступного за звітним року. Про диференційовані терміни подання цієї фінансової звітності повідомляє Мінфін.

Об'єднання підприємств, утворені на добровільних заса­дах, подають власну та зведену фінансову звітність, якщо це передбачено установчими документами.

Об'єднання підприємств, утворені за рішенням Кабінету Міністрів України або центрального органу виконавчої влади, який здійснює управління майном підприємств, подають крім власної зведену фінансову звітність відповідно Мінфіну та Мінекономіки або відповідному центральному органу вико­навчої влади.

Органи місцевого самоврядування подають зведену фінан­сову звітність про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів щодо всіх підприємств комунальної власності, а також зведену фінансову звітність про фінансове ггановище, результати діяльності та рух грошових коштів щодо господарських товариств, акції (частки, паї) яких перебувають. комунальній власності, відповідним місцевим органам вико­навчої влади щокварталу не пізніше 30 днів після закінчення звітного кварталу та щороку не пізніше 10 березня наступного за звітним року. Про диференційовані терміни подання цієї зшігності повідомляють місцеві органи виконавчої влади.

- 499 -

Підприємства, що мають дочірні підприємства, крім фінан­сових звітів про власні господарські операції подають консо­лідовану фінансову звітність власникам (засновникам) у ви­значені ними терміни, але не пізніше 45 днів після закінчен­ня звітного кварталу та не пізніше 15 квітня наступного за звітним року.

Фінансова звітність підприємств не становить комерційної таємниці, крім випадків, передбачених законодавством.

Відкриті акціонерні товариства, підприємства-емітенти об­лігацій, банки, довірчі товариства, валютні та фондові біржі, інвестиційні фонди, інвестиційні компанії, кредитні спілки, не­державні пенсійні фонди, страхові компанії та інші фінансові установи зобов'язані не пізніше 1 червня наступного за звітним року оприлюднювати річну фінансову звітність та консолідова­ну звітність шляхом публікації у періодичних виданнях або розповсюдження її у вигляді окремих друкованих видань.

У разі ліквідації підприємства ліквідаційна комісія складає ліквідаційний баланс та у випадках, передбачених законами, публікує його протягом 45 днів.

§ 4. Статистична інформація суб'єктів господарювання

Відповідно до чинного законодавства (ч. 8 ст. 19 ГК, ч. 1 ст. 18 Закону «Про господарські товариства», ч. 1 ст. 19 Зако­ну «Про товарну біржу», п. 1 ст. 15 Закону «Про споживчу кооперацію», ст. 28 Закону «Про фермерське господарство», ст. 34 Закону «Про сільськогосподарську кооперацію») суб'єк­ти господарювання зобов'язані складати статистичну інформа­цію і адміністративні дані.

Разом з тим забороняється вимагати від підприємств по­дання статистичної інформації та адміністративних даних з порушенням встановленого законодавством порядку. Відомості, не передбачені звітно-статистичною документацією, підприєм­ством можуть бути подані запитувачам на договірній основі, а судам, органам прокуратури, служби безпеки, внутрішніх справ, державної податкової служби, Антимонопольного комітету Ук­раїни, Державній комісії з цінних паперів та фондового рин­ку, господарському суду та аудиторським організаціям і дер­жавним виконавцям — у випадках, передбачених законодав­ством, на їх письмовий запит.

Відповідно до Закону України «Про державну статистику» (в редакції Закону України від 13 липня 2000 р.) адміністра­тивні дані — це дані, отримані на підставі спостережень, про­ведених органами державної влади (за винятком органів дер­жавної статистики), органами місцевого самоврядування та іншими юридичними особами відповідно до законодавства та з метою виконання адміністративних обов'язків та завдань, віднесених до їх компетенції; статистична інформація (дані) — це офіційна державна інформація, яка характеризує масові яви­ща та процеси, що відбуваються в економічній, соціальній та інших сферах життя України та її регіонів.

Статистична інформація є одним із видів інформації (ст. 18 Закону України від 2 жовтня 1992 р. «Про інформацію»). Відпо­відно до ст. 19 Закону України «Про інформацію» державна статистична інформація підлягає систематичному відкритому публікуванню. Забезпечується відкритий доступ громадян, на­укових закладів та інших заінтересованих організацій до нео-публікованих статистичних даних, які не підпадають під дію обмежень, встановлених цим Законом.

Система статистичної інформації, її джерела і режим визна­чаються Законом України «Про державну статистику» та інши­ми правовими актами в цій галузі. Зокрема, як зазначено в ст. 2 Закону «Про державну статистику», правовою основою державної статистичної діяльності є Конституція України, цей Закон, інші закони України та нормативно-правові акти, які регулюють відносини в галузі статистики, інформації, інфор­матизації, науково-технічної діяльності, стандартизації, а та­кож міжнародні договори України в галузі статистики, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Статистична інформація, отримана на підставі проведених нами державної статистики статистичних спостережень,::нує у вигляді первинних даних щодо респондентів, статис­тичних даних, що пройшли одну чи декілька стадій опрацю­вання та накопичені на паперових, магнітних та інших носіях або в електронному вигляді, а також аналітичних матеріалів, ітовлених на підставі цих даних.

Первинні дані — це інформація щодо кількісної та якісної характеристики явищ і процесів, яка подана респондентами час статистичних спостережень.

Статистичні дані — це інформація, отримана на підставі проведених статистичних спостережень, що опрацьована і по­лна у формалізованому вигляді відповідно до загальноприй-

- 500 -

- 501 -

нятих принципів та методології. Статистичні дані, що є ре­зультатом зведення та угруповання первинних даних, за умо­ви забезпечення їх знеособленості являють собою зведену зне­особлену статистичну інформацію (дані).

Статистичною інформацією є також дані банківської і фінан­сової статистики, статистики платіжного балансу тощо, які скла­даються на підставі адміністративних даних, отриманих На­ціональним банком України та спеціально уповноваженими органами державної влади (крім органів державної статисти­ки) відповідно до їх компетенції. Відповідні повноваження зазначених органів, а також засади щодо організації збирання, опрацювання, аналізу, поширення, збереження, захисту та ви­користання такої статистичної інформації визначаються окре­мими законами (ст. 6 Закону України «Про державну статис­тику»).

З метою складання статистичної інформації органи держав­ної статистики можуть використовувати такі джерела інфор­мації:

- первинні та статистичні дані щодо респондентів, які підля­
гають статистичним спостереженням;

- адміністративні дані органів державної влади (за винят­
ком органів державної статистики), органів місцевого само­
врядування, інших юридичних осіб;

- дані банківської і фінансової статистики, статистики пла­
тіжного балансу тощо;

- статистичну інформацію міжнародних організацій та ста­
тистичних служб інших країн тощо;

- оцінки та розрахунки, що здійснюються на основі зазна­
чених вище даних.

Рішення щодо вибору джерела статистичної інформації прий­мається органами державної статистики самостійно, з ураху­ванням якості і своєчасності подання інформації, витрат, а також обов'язків, які виникають у зв'язку з цим у респон­дентів (ст. 7 Закону України «Про державну статистику»).

Вимоги щодо форми, змісту та строків подання статистич­ної звітності суб'єктами господарювання встановлюються орга­нами державної статистики. При цьому застосовуються типові форми первинної облікової документації, необхідної для про­ведення статистичних спостережень. Так, наказом Державного комітету статистики України від 27 липня 2001 р. № 339 «Про затвердження форм державної статистичної звітності по струк-

турній статистиці» затверджені такі форми державної статис­тичної звітності:

- № 1-підприємництво (річна) «Звіт про основні показни­
ки діяльності підприємства за__ рік»;

- № 1-підприємництво (квартальна) «Звіт про основні по­
казники діяльності підприємства»;

- № 1-підприємництво (малі) — піврічна «Звіт про основні
показники діяльності малих промислових та будівельних
підприємств».

Іншим наказом (від 7 грудня 2001 р. № 487) Держкомстат України затвердив форми державної статистичної звітності № 10-зез «Звіт про іноземні інвестиції в Україну» та № 13-зез «Звіт про інвестиції з України в економіку країн світу» та інструкції щодо їх заповнення.

Спеціальні типові форми державної статистичної звітності затверджені щодо автомобільного транспорту, роздрібної торгівлі і громадського харчування тощо.

- 502 -

ГЛАВА 29

Правові засади аудиторської діяльності

§ 1. Поняття та зміст аудиторської діяльності

Аудит — порівняно новий для нашої країни напрям еконо­мічного аналізу та контролю господарської діяльності. Якщо на Заході цей напрям відомий уже понад 150 років, то в Ук­раїні він почав розвиватися лише з початком економічних пе­ретворень у зв'язку з відмовою від державної монополії на ведення господарства.

Контроль за фінансово-господарською діяльністю підпри­ємств і організацій, ревізії цієї діяльності здійснювалися і ра­ніше, здійснюються вони і тепер.

Так, відповідно до ст. 2 Закону України від 26 січня 1993 р. «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» голов­ним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного контролю за витрачанням коштів і ма­теріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних устано­вах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних валютних фондів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.

Державний контроль здійснюється у формі ревізій і пере­вірок.

Ревізія — це метод документального контролю за фінансо­во-господарською діяльністю підприємства, установи, органі­зації, дотриманням законодавства з фінансових питань, досто­вірністю обліку і звітності, спосіб документального викриття недостач, розтрат, привласнень та крадіжок коштів і матері-

- 504 -

альних цінностей, попередження фінансових зловживань. За наслідками ревізії складається акт.

Перевірка — це обстеження і вивчення окремих ділянок фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації або їх підрозділів. Наслідки перевірки оформля­ються довідкою або доповідною запискою.

Ревізія і аудит, хоч і близькі за змістом багатьох операцій поняття, проте це різні види діяльності.

Аудитор (лат. — auditor — слухач, учень, слідчий) в англо­саксонських країнах — ревізор, який контролює фінансово-господарську діяльність компанії, в СІЛА - посадова особа штату чи незалежної громадської організації, яка здійснює на­гляд за раціональним використанням ресурсів.

Поняття аудиту ширше від понять ревізії і контролю, ос­кільки охоплює не лише перевірку достовірності фінансових показників, але і розробку пропозицій щодо поліпшення гос­подарської діяльності з метою раціоналізації видатків і опти-мізації прибутків на законних підставах. Тому аудит можна розглядати як своєрідну експертизу бізнесу.

Згідно з ч. 1 ст. 362 ГК аудиторською діяльністю визнаєть­ся діяльність громадян та організацій, предметом якої є здійснення аудиту, організаційне і методичне забезпечення аудиту та надання інших аудиторських послуг.

Відповідно до визначення, вміщеного в ст. З Закону Украї­ни від 22 квітня 1993 р. «Про аудиторську діяльність»¹, ауди­торська діяльність включає в себе організаційне і методичне забезпечення аудиту, практичне виконання аудиторських пе­ревірок (аудит) та надання інших аудиторських послуг.

З наведеного визначення випливає, що змістом аудиторсь­кої діяльності є:

- організаційне забезпечення аудиту;

- методичне забезпечення аудиту;

- власне аудит, який включає в себе практичне виконання
аудиторських перевірок;

- надання інших аудиторських послуг.

Закон «Про аудиторську діяльність» не розкриває змісту організаційного та методичного забезпечення аудиту. На нашу думку, до організаційного забезпечення аудиту можна віднести:

- легалізацію аудиторської фірми шляхом створення і дер­
жавної реєстрації;

¹ Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 23. — Ст. 243.

- 505 -

- сертифікацію аудиторів;

- ліцензування аудиторської діяльності;

- ведення Реєстру аудиторських фірм та аудиторів, які од­
ноособово надають аудиторські послуги.

Методичне забезпечення аудиту включає в себе:

- розроблення і затвердження проірами підготовки ауди­
торів;

- затвердження норм і стандартів аудиту.
Аудиторську діяльність можна розглядати як один із видів

господарської (підприємницької) діяльності (хоч на відміну від, наприклад, російського законодавства, на це в Законі «Про аудиторську діяльність» прямо і не зазначається). Проте такий висновок можна зробити зі змісту ч. З ст. З Закону, в якому йдеться про те, що прибуток (доход) від аудиторської діяль­ності оподатковується згідно з чинним законодавством.

Безумовно, аудиторська діяльність є безпосередньою, са­мостійною, систематичною на власний ризик діяльністю по наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами. Проте Закон «Про ауди­торську діяльність» знову ж таки не вимагає, щоб ці особи були зареєстровані як суб'єкти господарювання у порядку, вста­новленому законодавством.

Дата добавления: 2015-11-30