Розділ 1. Зовнішня політика СРСР 20-х роках

Вступ

Через війну першої світової війни та громадянської війни же Росії та Європі закладається принципово нова геополітична ситуація. Остаточно ламається традиційна для XVIII - початку сучасності система європейського рівноваги “2+1”: два ворогуючих континентальних центру зусиль і Великобританія ролі арбітра, який перешкоджає надмірного посиленню однієї з них.

Світову рівновагу дестабілізувала і перемога у Росії більшовизму, на світову пролетарську революцію. Отже, замість схеми “2+1” виникає інша - “2 (Франція проти Німеччини) + 1 (Великобританія) + 1 (СРСР, стоїть поза системою цивілізованих держав)”.

Попри ворожість світових держав до СРСР, суперечливість їх геополітичних інтересів перешкоджала створенню дієвою антирадянської коаліції і більше здійсненню військової інтервенції у СРСР. Усе це створювало сприятливі умови для радянської дипломатії. Радянський уряд, здобувши владу, оголосило про рішучу розрив із колишніми дипломатичними традиціями. Більшовики стверджували, що раніше дипломати змовлялися між собою таємно, позаду своїх народів; а радянської влади приховувати від народу нічого. У першому її постанові - Декреті про мир - говорилося: “Таємну дипломатію уряд скасовує, висловлюючи рішучий намір вести переговори цілком відверто на широкий загал”.

Газети негайно почали публікувати таємні договори колишньої влади, що зберігалася до цього часу найсуворішій таємниці. Завдяки цьому відкрилися багато невідомі мети воюючих держав, що справило моє найбільше враження в усьому світі. “Народ бачить, що робить його гнали на бійню, - помічав з цього приводу У. Ленін. - Радянський уряд... показало, що правителі всіх країн - розбійники”.

Не надто поважно більшовики ставилися і до дипломатичну недоторканність. Обшуки в посольствах, вилучення в послів автомобілів, а часом і арешти дипломатів стали звичним явищем. Більшовики не бачили особливого сенсу у “церемоніях з класовими противниками”, навіть зарубіжними, - з ними вже розпочато в усьому світі нещадна війна. Звісно, такої ситуації іноземні держави відмовлялися визнати радянську республіку. Льва Троцького, тоді нарком закордонних справ, помічав невдовзі після Жовтня: “Річ моє маленьке: опублікувати таємні договори і закрити лавку”.

Спочатку перемога Жовтня у Росії представлялася більшовикам лише першим кроком до світову революцію. У 19-му р. було вирішено утворити штаб цієї майбутньої світову революцію - Комуністичний Інтернаціонал (Комінтерн).

2-6 березня, у Московському Кремлі пройшов установчий конгрес Комінтерну. Свого делегата - ГугоЭберлейна - надіслали німецькі комуністи. Інші засновники Комінтерну листувалися РКП(б) мешкали радянської Росії, а іноземцями вважалися лише з національності. Офіційно повідомлялося, що у конгресі був присутній 51 делегат із країн.

Виступаючи у день закриття конгресу, У. Ленін переконано заявив: “Товариші, наявні у тій залі... побачать усе як базуватиметься Всесвітня Федеративна Республіка Рад.Звичною кінцівкою більшості промов служив гасло “Хай живе світова революція!” Керівництво Комінтерну планували як зародок всесвітнього уряду, причому РКП(б) формально підпорядковувалася Комінтерну.

Розділ 1. Зовнішня політика СРСР 20-х роках

1.1 Прийняття Комінтерну в СРСР.

Другий конгрес Комінтерну зібрався у липні 1920 р. Це був дні успішного наступу Червоної армії до Варшави. Кінний корпус Р. Гая прорвався навіть у Німеччину. Нарком по військових справ Л. Троцький висунув тоді гасло “Тил Червоної Армії попереду!”. Здавалося, європейська, та був і всесвітня революція - справді справа найближчих місяців, або тижнів.

Цими самими днями делегати прийняли знаменитий маніфест Комінтерну

“Комуністичний Інтернаціонал, - йшлося у ньому, - є партія революційного повстання міжнародного пролетаріату... Радянська Німеччина, об'єднана з Росією, була б відразу дужче від усіх капіталістичних держав, разом узятих. Річ в Радянській Росії Комінтерн оголосив своєю справою. Міжнародний пролетаріат не вкладе меча в піхви до того часу, поки Радянська Росія включиться ланкою до Російської Федерації Радянських республік всього Миру.”

“Німецький молот і російський серп переможуть увесь світ!” - був такий тоді офіційний гасло. Однак у серпні польські війська розгромили частини Червоної Армії під Варшавою. Ця поразка завдало нищівного удару й за світову революцію, що тепер по меншою мірою “відкладалася” кілька років.

Але незалежності до середини 20-х рр. світова революція ще представлялася більшовикам “завданням номер один”.

Журналіст Михайло Кольцов писав 1924 р.: “Поспішайте! Ще кілька років - і Комінтерн відходитиме повністю від нас. Його столицею стане Берлін чи Париж. Ви тоді будете жадібно дивитися малюнки журналів, розпитувати знайомих, котрі приїхали звідти, і по-провінційному згадувати у тому, як Комінтерн був “зовсім тут, близько, у Москві, на Мохової”.

Після невдалої спроби у радянсько-польській війні принести телефон на багнетах Червоної Армії світову революцію у Європу та придушення підтриманих Москвою повстань у Німеччині березні 1921 р. й у жовтні 1923 р. радянські лідери замість стратегії революційної війни випускають понад гнучку модель поведінки “соціалістичного держави у капіталістичне оточення”. Вона почивала двома суперечливих підставах: ідеологізованому принципі пролетарського інтернаціоналізму відповідно до яким СРСР всесвітньо підтримував комуністичне і національно-визвольний руху на світі (шукаючи неминучу у найближчій перспективі світову революцію), і прагматичної установці на мирної співіснування держав із різним суспільним ладом, яка передбачала нормалізацію міждержавних відносин із різноманітними країнами (з тими самими, внутрішньополітичну стабільність яких було покликаний підривати Комінтерн).

У цілому радянської зовнішню політику 20-х років ідеологічні імперативи поступово почали поступатися місцем прагматичним міркувань.

Нормалізація відносин в Радянській Росії Заходу прийняла конкретних обрисів навесні 1921 р., коли було підписано торгові угоди з Англією і Німеччиною, та був і іншими країнами.

Але серйозною перешкодою подальшого розвитку відносин із заходом постало питання російських боргах. У 1921 р. Брюссельська міжнародна конференція рекомендувала урядам надати кредити в Радянській Росії для боротьби з голодом лише за умов визнання нею боргів царського тимчасової уряду та допуску комісії контролю за розподілом продуктів.

28 жовтня 1921 р. Радянський уряд висловило готовність обумовити про взаємних вимогах, визнання довоєнних боргів за його дипломатичного зізнання й припинення дій, загрозливих безпеки радянських республік. Для обговорення цих питань пропонувалося скликати міжнародну економічну конференцію.

1.2 Генуезька та Гаазька конференції.

В Генуї (Італія) з 10 квітня до 19 травня 1922 року. У ній взяли участь представники 29 країн. Спроба радянської делегації поставити до обговорення проблему роззброєння не зустріла підтримки. Західні держави зажадали сплати радянським урядом всіх боргів царського і Тимчасового урядів (радянська сторона - відшкодування збитків, заподіяної іноземної інтервенцією і блокадою), повернення чи відшкодування іноземцями націоналізованої власності (цей пункт був каменем спотикання на конференції), і навіть фактичного скасування монополії зовнішньої торгівлі (чого не допускав Ленін).

До обопільної згоди прийти зірвалася. Переговори безрезультатно тривали на Гаазької конференції скорочення озброєнь (15 червня - 24 липня 1923 р.), СРСР відмовився ратифікувати конвенцію про чорноморських протоках, що передбачала вільний прохід в Чорне море військових кораблів кожної країни. Отже стати повноправним суб'єктом системи міжнародних взаємин у 20-ті роки Радянському Союзі зірвалася.

Набагато успішніше складалися для Росії у двосторонніх відносинах. Вже 1919 - 1920 рр. Почалося радянско - німецьке зближення, а 1922 р. під час Генуезької конференції, коли боку фактично зайшли у глухий кут, в перед місті Генуї Рапалло уклали договір між Радянської Росією і Німеччиною. Він передбачав відновлення дипломатичних відносин, взаємна відмова від відшкодування військових витрат і збитків (включаючи репарації, колишні борги, націоналізовану власність) і означав прорив дипломатичної блокади Рад. 1925-го р. підписаний договір про ненапад і нейтралітет між Німеччиною й СРСР. Швидко розвивалися радянсько-німецькі економічні зв'язку, і навіть військове співробітництво, яка допомогла німцям обійти деякі статті Версальського договору.

Складно складалися радянсько-англійські відносини. 8 травня 1924 р. англійська сторона у нас жорсткої формі звинуватила СРСР порушенні торгового угоди 1921 р. іантибританской пропаганді в Азії (так званий “ультиматум Керзона”). Проте конфлікт було врегульовано, а 1 лютого 1924 р., після приходу до тієї влади лейбористів, СРСР офіційно визнано Великобританією із застереженням, що Великобританія бачить у ньому наступника колишньої Російської імперії. Через п'ять днів про визнання заявила і фашистська Італія. Протягом наступного місяці СРСР визнали Норвегія, Австрія, Греція, Швеція... Потім їх приклад підхопили інші країни. Торішнього серпня 1924 р. між Англією та СРСР було підписано Загальний договір та установчий договір про торгівлю і мореплаванні. Але вже 10 жовтня англійської розвідкою було опубліковано зване “лист Зинов'єва”, у якому викладалися рекомендації англійським комуністам із розгортання підривної діяльності на Британських островах.Разразившийся скандал загостривсоветско-британские взаємини спікера та сприяв поразці лейбористів під час виборів.

Під час загального страйку в Англії 1926 р. ВКП(б) через радянські профспілки надавала матеріальну допомогу федерації гірників Великобританії. Англійське уряд звинуватило Москву втручання у внутрішні справи й у порушенні торгового угоди. 27 травня 1927 р. англійське уряд розірвало дипломатичних відносин з СРСР і анулювали торгове угоду 1921 р.

У 20-х СРСР домігся дипломатичного визнання із боку більшості країн капіталістичних держав. З великих держав лише США - не встановили дипломатичних відносин із СРСР.

Активізувалась радянська політика та сході, переважно у прикордонних державах. У тому 1923 р. у відповідь прохання китайського революційного лідера Сунь Ятсена в Південний Китай іде група військових і розширення політичних радників (П.О. Павлов,В.К. Блюхер, М.М. Бородін та інших.). У травні 1923 р. встановлюються дипломатичних відносин між СРСР і пекінським (центральним) урядом Китаю.

Союзниками СРСР тут були лише дві держави - Монголія і Тува (пізніше залучена до СРСР). На території розташовувалися частини Червоної Армії. Радянсько-китайскі відносини у 20-ті роки. були досить складними, а 1929 р. навіть стався збройний конфлікт між двома країнами. Предметом спору стала Китайсько-Східної залізниці -Китайско - Східна залізниця. 10 липня 1929 р. китайські війська силою взяли Китайсько-Східної залізниці під сферу впливу. Тоді Москва привела на дію Особливу Далекосхідну армію, яку очолював Василя Блюхера. У - листопаді китайські війська було розгромлено, причому понесли чималі втрати: понад тисячу убитих, щонайменше тисяч полонених. Радянські війська втратили загиблими 143 людини. Звісно, ці військові відносини надовго кинули тінь насоветско-китайские відносини.

У 1924 - 1928 рр. було укладено угоди про дружбу та нейтралітет, і навіть економічні угоди із Туреччиною, Афганістаном, Іраном, Єменом.

Отже, СРСР протягом 20-х рр. зумів переважно подолати дипломатичну ізоляцію, хоч і продовжував розглядатися міжнародним науковим співтовариством як “інородне тіло”.

Дата добавления: 2015-11-30