Попередження;

2) видалення із зали судового засідання;

3) тимчасове вилучення доказів для дослідження судом, органом владних повноважень;

4) привід.

Попередження — це письмове викладення зауваження до особи про порушення нею порядку під час судового засідання або невиконання розпоряджень головуючого.

Наприклад, образливе чіпляння до учасників процесу, репліки, недотримання тиші у залі судового засідання тощо.

Видалення із зали судового засідання — це вимога головуючого у судовому зсіданні або судового розпорядника до особи, яка повторно, тобто після попередження, вчинила порушення порядку під час судового засідання або не виконує розпорядження головуючого, залишити залу судового засідання.

Застосування цього заходу також оформлюється ухвалою суду та робиться позначка в журналі судового засідання.

Тимчасове вилучення доказів для дослідження судом — це витребування судом письмових та речових доказів, які без поважних причин не були подані для дослідження судом.

Витребування доказів здійснюється відповідно до статей 79 і 80 КАС України за клопотанням особи.

Привід — це примусове доставлення особи до суду керівником органу внутрішніх справ за ухвалою суду.

Підставами застосування приводу є:

а) обов’язковість особистої участі у справі особи, визнаної судом;

б) неявка належно викликаної особи до суду.

Належно викликаною особою вважається особа, якій вручено повістку до ст. 35 КАС України;

в) неприбуття в судове засідання свідків без поважних причин або неповідомлення причин неприбуття.

В адміністративноделіктних провадженнях заходами процесуального примусу слід вважати:

1) доставлення порушника;

2) адміністративне затримання;

3) особистий огляд і огляд речей;

4) вилучення речей та документів;

5) привід.

в адміністративно-деліктних провадженнях законодавець чітко і вичерпно регламентує повноваження органів, які здійснюють адміністративно-процесуальні заходи примусу, оскільки ці заходи суттєво зачіпають права та інтереси громадян (адміністративне затримання, доставлення,

вилучення речей тощо).

Доставлення порушника — це тимчасове затримання особи, яка вчинила порушення, з метою складення протоколу про адміністративне правопорушення в разі неможливості скласти

його на місці вчинення правопорушення (ст. 259 КУпАП).

Доставлення правопорушника для складання протоколу та встановлення особи правопорушника у межах своєї компетенції здійснюється:

а) працівниками міліції;

б) посадовою особою Військової служби правопорядку в Збройних Силах України;

в) військовослужбовцем чи працівником Державної прикордонної служби;

г) членом громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону;

ґ) працівниками Служби безпеки України;

д) уповноваженою на те особою на транспорті;

е) працівниками державної лісової охорони;

є) уповноваженою на те посадовою особою органів, які здійснюють державний нагляд за дотриманням правил полювання, органів рибоохорони, інших органів, які здійснюють державний контроль за охороною і використанням тваринного світу;

ж) громадськими інспекторами охорони природи, громадськими мисливськими інспекторами, громадськими інспекторами органів рибоохорони та громадськими лісовими інспекторами;

з) працівниками воєнізованої охорони.

Залежно від характеру вчиненого правопорушення та підвідомчості правопорушень доставлення може бути здійснено до:

— міліції;

— підрозділу Військової служби правопорядку в Збройних Силах України;

— органу Державної прикордонної служби України;

— органу Служби безпеки України;

— штабу громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, чи громадського пункту з охорони громадського порядку;

— приміщення виконавчого органу сільської, селищної ради;

— службового приміщення воєнізованої охорони.

41 Підвідомчість та підсудність адміністративних справ

Розглядаючи питання підсудності, насамперед необхідно визначити коло справ, які підлягають і які не підлягають розгляду і вирішенню в адміністративних судах, тобто визначити підвідомчість цих судів. Отже, компетенція адміністративних судів поширюється на (ст.17 КАС):

1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;

2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

3) спори між суб’єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів;

4) спори за зверненням суб’єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом;

5) спори щодо правовідносин, пов’язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

Компетенція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи:

1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України;

2) що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства;

3) про накладення адміністративних стягнень;

4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об’єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції.

Підвідомчість — певне коло питань, розгляд і вирішення яких віднесені до повноважень тих або інших органів державної влади, органів управління підприємством, організацією, установою. Юридичне значення підвідомчості полягає у тому, що вона дозволяє розмежувати повноваження різних суб’єктів права, а щодо органів державної та публічної влади — є гарантією дотримання принципу законності у їх діяльності.

види підвідомчості:

виключна — розгляд і вирішення певної категорії справ є виключною компетенцію якогось одного органу (наприклад, офіційне тлумачення Конституції України та законів України віднесено до виключної компетенції КСУ, кримінальні справи вирішуються виключно судом, адміністративні справи, пов’язані із застосуванням до правопорушника адміністративного арешту, також виключно судом);

альтернативна — розгляд спору віднесено до компетенції кількох органів. Право вибору органу, до якого можна звернутися за розглядом справи, надано особі, яка потребує захисту своїх прав та законних інтересів (наприклад, незаконні дії державної податкової адміністрації можуть бути оскаржені до вищестоящого органу в порядку підлеглості або до суду);

договірна — яка визначається угодою сторін (наприклад, сторони можуть зазначити в договорі, що у разі виникнення між ними спору, останній буде вирішуватися третейським судом, або міжнародним судом);

імперативна — якщо справа розглядається кількома органами у відповідній послідовності, встановленій в законодавстві (наприклад, при розгляді індивідуальних трудових спорів, спорів, пов’язаних з відхиленням заявки на винахід, поданої на державну реєстрацію).

Підсудність — це розмежування компетенції між окремими ланками судової системи і між судами однієї ланки щодо розгляду і вирішення підвідомчий їм адміністративних справ ].

згідно чинного КАС, підсудність поділяється на такі види:

Предметна;

2) територіальна;

3) інстанційна;

4) підсудність за зв’язком справ.

структурна побудова системи адміністративних судів і судів загальної юрисдикції аналогічна:

суд першої інстанції (місцевий),

апеляційний (окружний),

спеціалізований (вищий адміністративний суд),

Верховний Суд.

Розглянемо кожен із видів підсудності детальніше.

Предметна підсудність адміністративних справ (ст. 18 КАС).

Місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган чи посадова особа місцевого самоврядування, посадова чи службова особа органу місцевого самоврядування, крім тих, які підсудні окружним адміністративним судам та усі адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

Окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, їх посадова чи службова особа, крім справ з приводу їхніх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки.

Справи щодо оскарження дій або бездіяльності посадових чи службових осіб місцевих органів виконавчої влади розглядаються і вирішуються місцевим загальним судом як адміністративним судом або окружним адміністративним судом за вибором позивача.

Вищому адміністративному суду України як суду першої і останньої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму та щодо скасування реєстрації кандидата на пост Президента України.

У випадку якщо законом не визначено предметної підсудності адміністративної справи, така справа розглядається місцевим адміністративним судом за вибором позивача.

Територіальна підсудність адміністративних справ(ст. 19 КАС).

Адміністративні справи вирішуються адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача.

Інстанційна підсудність адміністративних справ (ст. 20 КАС).

Апеляційні адміністративні суди переглядають судові рішення місцевих адміністративних судів (місцевих загальних судів як адміністративних судів та окружних адміністративних судів), які знаходяться у межах їхньої територіальної юрисдикції, в апеляційному порядку як суди апеляційної інстанції.

Вищий адміністративний суд України переглядає судові рішення місцевих та апеляційних адміністративних судів у касаційному порядку як суд касаційної інстанції.

42 Підвідомчість

Юридичне значення підвідомчості полягає у тому, що вона дозволяє розмежувати повноваження різних суб’єктів права, а щодо органів державної та публічної влади — є гарантією дотримання принципу законності у їх діяльності. зокрема, ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В юридичній практиці це поняття застосовується насамперед щодо діяльності суду, органів виконавчої влади, прокуратури. Підвідомчість встановлюється законодавчими актами — кодексами України та багатьма законами (наприклад, «Про міліцію», «Про Конституційний Суд України», «Про Службу безпеки України», «Про прокуратуру» та ін.).

різні види підвідомчості:

виключна — розгляд і вирішення певної категорії справ є виключною компетенцію якогось одного органу (наприклад, офіційне тлумачення Конституції України та законів України віднесено до виключної компетенції КСУ, кримінальні справи вирішуються виключно судом, адміністративні справи, пов’язані із застосуванням до правопорушника адміністративного арешту, також виключно судом);

альтернативна — розгляд спору віднесено до компетенції кількох органів. Право вибору органу, до якого можна звернутися за розглядом справи, надано особі, яка потребує захисту своїх прав та законних інтересів (наприклад, незаконні дії державної податкової адміністрації можуть бути оскаржені до вищестоящого органу в порядку підлеглості або до суду);

договірна — яка визначається угодою сторін (наприклад, сторони можуть зазначити в договорі, що у разі виникнення між ними спору, останній буде вирішуватися третейським судом, або міжнародним судом);

імперативна — якщо справа розглядається кількома органами у відповідній послідовності, встановленій в законодавстві (наприклад, при розгляді індивідуальних трудових спорів, спорів, пов’язаних з відхиленням заявки на винахід, поданої на державну реєстрацію).

http://www.yurincom.com/files/content/Demsky_-_Admin-Proces-Pravo.pdf

Підставою розмежування підвідомчості справ між судами та іншими юрисдикційними органами є чотири загальні критерії (ознаки):

а) наявність правового спору чи спору про право у відповідній сфері правового регулювання;

б) суб’єктивний склад осіб, які беруть участь у справі;

в) змістовний (предметний) склад спору;

г) непоширеність юрисдикції інших юрисдикційних органів (судів) на спірні правовідносини, визначені законом

43 44 Підсудність

Підсудність — це розмежування компетенції між окремими ланками судової системи і між судами однієї ланки щодо розгляду і вирішення підвідомчий їм адміністративних справ ].

згідно чинного КАС, підсудність поділяється на такі види:

Предметна;

2) територіальна;

3) інстанційна;

4) підсудність за зв’язком справ.

структурна побудова системи адміністративних судів і судів загальної юрисдикції аналогічна:

суд першої інстанції (місцевий),

апеляційний (окружний),

спеціалізований (вищий адміністративний суд),

Верховний Суд.

Підсудність згідно із законом поділяється на три види:

а) предметну; б) територіальну; в) інстанційну.

Предметна підсудність визначається: доступністю правосуддя для людини; характером публічно-правового спору; суб’єктивним складом сторін спірних правовідносин.

Територіальна підсудність визначається місцезнаходженням позивача та відповідача, а також рівнем повноважень адміністративного суду. Вона встановлює територіальну компетенцію кожного суду з вирішення адміністративних справ

Iнстанційна підсудність визначається установленням судів, які мають розглядати конкретну адміністративну справу в першій, апеляційній та касаційній інстанціях

Розглянемо кожен із видів підсудності детальніше.

Предметна підсудність адміністративних справ (ст. 18 КАС).

Територіальна підсудність адміністративних справ(ст. 19 КАС).

Адміністративні справи вирішуються адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача.

Інстанційна підсудність адміністративних справ (ст. 20 КАС).

45 Передача адміністративної справи з одного адміністративного суду до іншого

Стаття 22. Передача адміністративної справи з одного адміністративного суду до іншого

1. Суд передає адміністративну справу на розгляд іншого адміністративного суду, якщо: 1) до початку розгляду справи по суті задоволено клопотання відповідача, зареєстроване у встановленому законом порядку, місце проживання (перебування) якого раніше не було відоме, про передачу справи за місцем його проживання (перебування); 2) відкрито провадження у справі, яка предметно підсудна іншому суду; 3) після відкриття провадження у справі з'ясувалося, що справа територіально підсудна іншому суду; 4) після задоволення відводів (самовідводів) чи в інших випадках неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи; 5) ліквідовано адміністративний суд, який розглядав справу; 6) однією із сторін у справі є суд, в якому розглядається справа, або суддя цього суду. 2. Суд передає адміністративну справу на розгляд іншому адміністративному суду, що найбільш територіально наближений до цього суду, у випадку, передбаченому пунктами 4 і 6 частини першої цієї статті. У разі ліквідації адміністративного суду справи, що знаходилися у його провадженні, невідкладно передаються до суду, до підсудності якого віднесено розгляд таких справ. 3. Підсудність справ, у яких стороною є Верховний Суд України, Вищий адміністративний суд України або суддя одного з цих судів, встановлюється за загальними правилами підсудності. 4. Питання про передачу адміністративної справи, крім випадку, передбаченого пунктом 5 частини першої цієї статті, розглядається судом у порядку письмового провадження або в судовому засіданні на розсуд суду. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду цього питання. 5. Питання про передачу адміністративної справи, крім випадку, передбаченого пунктом 5 частини першої цієї статті, суд вирішує ухвалою. Ухвалу про передачу адміністративної справи з одного адміністративного суду до іншого може бути оскаржено. Ухвала про відмову в передачі адміністративної справи з одного адміністративного суду до іншого, постановлена у судовому засіданні, не викладається окремим документом і оскарженню не підлягає. Заперечення проти цього може бути включено до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за результатами розгляду справи. 6. Передача адміністративної справи з одного суду до іншого здійснюється після закінчення строку на оскарження ухвали про передачу адміністративної справи з одного адміністративного суду до іншого, а в разі подання апеляційної скарги - після залишення її без задоволення. 7. Адміністративна справа, передана з одного адміністративного суду до іншого в порядку, встановленому цією статтею, розглядається адміністративним судом, до якого вона надіслана. 8. Спори між адміністративними судами щодо підсудності не допускаються.

ПОЗОВ

назвою процесуального документа, з яким звертатимуться до адміністративного суду з проханням розв’язати публічно-правовий спір, – скарга, заява чи позов.

Заява — це звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності,

скарга — це звернення громадян з вимогою про поновлення прав і законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, установ, організацій, об'єднань громадян, підприємств, посадових осіб.

подання адміністративної скарги ставить громадянина у залежність від владного суб'єкта, не дає можливості бути активним учасником адміністративного процесу. Таким чином, порушуються важливі принципи здійснення адміністративного судочинства — принцип рівності усіх його учасників перед законом і судом та принцип змагальності сторін і офіційного з'ясування усіх обставин справи.

Враховуючи той факт, що фактичною підставою звернення до суду є адміністративно-правовий спір, слід визнати, що процесуальною підставою порушення справи в адміністративному суді має бути адміністративний позов.

Відповідно до цього сторонами адміністративного процесу є позивач і відповідач.

Поняття адміністративного позову слід визначати через наявність матеріально-правової і процесуальної сторони позову.

Позов – це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, звернена через суд або інший орган цивільної юрисдикції про захист порушеного, оспореного чи невизнаного права або інтересу, який здійснюється у певній, визначеній законом, процесуальній формі.

Елементами адміністративного позову можна визнати

підставу,

Предмет

зміст позову.

Підставу позову становитимуть обставини (юридичні факти) і норми права, які у своїй сукупності дають особі право звернутися до суду з вимогами до іншої особи.

Предмет позову складатимуть матеріально-правові вимоги особи, яка звертається до адміністративного суду, до відповідача (наприклад, вимоги вчинити певну дію на користь позивача).

Зміст позову – це адресоване адміністративному суду прохання позивача процесуально-правового характеру задовольнити його вимогу до відповідача (наприклад, прохання до суду зобов’язати відповідача до вчинення певної дії).

Практичне значення матимуть тільки підстава і предмет адміністративного позову, оскільки вони допоможуть визначити тотожність позову. Повторне подання позову між тими самими сторонами з тих самих підстав і з того самого предмета, якщо він уже розглядався судом, згідно з правилами судового процесу, не допускається. В адміністративному процесі важливо передбачити, щоб від фізичної чи юридичної особи, яка не є адміністративним органом, не вимагалося обов’язкове зазначення у позовній заяві правовові підстави її вимог, тобто конкретної норми права. Досить було б зазначити, яке суб’єктивне право чи інтерес особа вважає порушеним.

За способом процесуального захисту, який відображається у змісту позову, вони класифікуються на позови:

Дата добавления: 2015-11-30; просмотров: 30 | Нарушение авторских прав

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.034 сек.)