Читайте также:
|
Фізична реабілітація визначається як система заходів щодо відновлення фізичних можливостей, функціонального стану, психоемоційної стійкості та адаптаційних резервів організму людини засобами і методами фізичної культури, масажу, фізіотерапії та природних факторів. Фізичну реабілітацію слід розглядати як педагогічний, виховний та освітній процес. Основним засобом фізичної реабілітації є фізичні вправи, а їх застосування - завжди педагогічний та освітній процес.
Фізичні вправи дають позитивний ефект у фізичній реабілітації, коли вони адекватні можливостям людини, надають тренуючу дію і підвищують адаптаційні можливості за умови, що фахівець знає і враховує правила і принципи фізичного тренування [67].
Суть тренування в багаторазовому, систематично повторюваному і поступово зростаючому фізичному навантаженні, яке викликає в організмі людини позитивні функціональні та структурні зміни. У результаті тренування механізми регуляції нормалізуються та удосконалюються, підвищуючи адаптаційні можливості людини до динамічно мінливих умов середовища. З одного боку, оформляються і зміцнюються нові або вдосконалюються вже існуючі рухові навички, а з іншого боку розвиваються та удосконалюються різні фізичні якості, які визначають фізичну працездатність організму. Інші засоби і методи фізичної реабілітації не в змозі замінити фізичні вправи. В результаті впливу фізичних вправ можливо відновити й удосконалити фізичну працездатність людини, яка знижується при порушенні її функціонального стану [44].
Для відновлення до нормального функціонального стану людини необхідно послідовно і неухильно збільшувати навантаження по всіх його основних параметрах. Оптимізація навантажень необхідна протягом всього періоду фізичної реабілітації. Мається на увазі суворе дозування фізичного навантаження, раціональний підбір засобів відновного тренування, тобто переважні дробові навантаження та їх хвилеподібний характер, правильне співвідношення роботи та відпочинку і максимальне використання засобів, що знімають напругу і сприяють прискореному відновленню з урахуванням індивідуального підходу до людини.
Загальне тренування має на меті загальне оздоровлення організму, поліпшення функцій органів та систем, розвиток та закріплення моторних навичок і вольових якостей. Тренованість людини є важливим фактором її функціональної пристосованості, в якій велику роль грає систематична м’язова діяльність. Спеціальне тренування необхідне для розвитку порушених функцій та відновлення конкретних рухових дій, необхідних людині в процесі діяльності.
Таким чином, фізична реабілітація - це застосування фізичних вправ, масажу, преформованих та природних чинників у комплексному процесі відновлення здоров’я, нормального функціонального стану та працездатності людини [45].
Лікувальна фізична культура - основний метод фізичної реабілітації, що використовує засоби, методи і принципи фізичної культури для відновлення здоров’я, працездатності та нормального функціонального стану людини. Головною особливістю лікувальної фізичної культури є свідома й активна участь людини у процессі відновлення фізичними вправами. Людина, яка знає, для чого потрібно застосовувати фізичні вправи, свідомо виконує призначені рухи, інколи зусиллям волі змушує себе перебороти лінощі чи неприємні відчуття, що можуть виникнути в процессі виконання фізичних вправ. При застосуванні інших методів відновлення людина відносно пасивна, а ін’єкції, операції, фізіотерапевтичні процедури, масаж та інші дії виконує персонал [42; 43].
Фізичні вправи мають за основу м’язову діяльність, біологічна роль якої має надзвичайно велике значення у житті людини. Існує безпосередня залежність і тісний взаємозв’язок між м’язовою роботою, діяльністю внутрішніх органів і нормальним функціонуванням центральної нервової системи. З огляду на це, зниження рухової активності призводить до порушень функціонального стану людини і виникненню хворобливих змін у серцево-судинній, дихальній, травній та інших системах організму людини. Фізичні вправи сприяють зміцненню здоров’я, розвитку фізичних якостей, удосконаленню морфологічних і функціональних можливостей, формуванню і поліпшенню основних життєво важливих рухових навичок та вмінь.
Лікувальну фізичну культуру використовують у вигляді гімнастичних, ідеомоторних, спортивно-прикладних вправ та ігор. Вона може бути в формі ранкової гігієнічної гімнастики, лікувальної гімнастики, лікувальної ходьби, теренкуру, гідрокінезітерапії, спортивних вправ та ігор.
Гімнастичні вправи чинять дію не тільки на різні системи організму в цілому, але і на окремі групи м’язів, суглоби, дозволяючи відновити і розвинути рухові якості. У зв’язку з цим їх поділяють на загальнорозвиваючі та спеціальні. Загальнорозвиваючі вправи спрямовані на оздоровлення та зміцнення всього організму, а мета спеціальних вправ – вибіркова дія на ту чи іншу частину опорно-рухового апарату. Одні й ті ж вправи для однієї людини можуть бути загальнорозвиваючими, для іншої - спеціальними. Крім того, одні й ті ж вправи залежно від методики їх застосування можуть сприяти вирішенню різних завдань [11; 18].
Фізичні вправи класифікуються за кількома ознаками: за анатомічною - вправи для м’язів голови, шиї, тулуба, плечового пояса, верхніх кінцівок, черевного преса і тазового дна, м’язів нижніх кінцівок; за ознакою активності - активні, пасивні та активно-пасивні вправи.
За принципом використання гімнастичних предметів і снарядів гімнастичні вправи діляться на вправи без предметів і снарядів, з предметами і снарядами та на снарядах.
Вправи на координацію рухів і в рівновазі застосовуються для тренування вестибулярного апарату. Виконуються в основних вихідних положеннях: звичайна стійка, на вузькій площі опори, стоячи на одній нозі, на носках, з відкритими і закритими очима, з предметами і без них.
Вправи в опорі сприяють зміцненню м’язів, підвищують їх еластичність, чинять стимулюючий вплив на серцево-судинну, дихальну системи і обмін речовин.
Пасивні вправи стимулюють можливість активних рухів завдяки рефлекторному впливу афферентної імпульсації, що виникає в шкірних покривах, м’язах та суглобах.
Перед призначенням занять лікувальною гімнастикою визначаються завдання використання фізичних вправ, підбираються форми занять для вирішення цих завдань. Важливо дотримуватися принципів поєднання загального та місцевого впливу фізичних вправ. Методика застосування фізичних вправ спирається на принцип індивідуального підходу [47].
Найважливішим принципом методики застосування фізичних вправ є їх дозування. При цьому слід враховувати загальний обсяг та інтенсивність фізичного навантаження. Інтенсивність фізичних вправ може бути малою, помірною, великою та максимальною.
Під дозуванням слід розуміти встановлення сумарної дози фізичного навантаження при застосуванні як однієї фізичної вправи, так і будь-якого комплексу. Фізичне навантаження повинно бути адекватне функціональним можливостям людини [31; 66].
Фізичне навантаження дозується шляхом вибору вихідних положень, підбору фізичних вправ, їх тривалості, кількістю повторень кожної вправи, темпом, амплітудою рухів, ступенем силової напруги, складністю рухів, їх ритмом, кількістю загальнорозвиваючих і дихальних вправ, використанням емоційного фактора і щільності навантаження в заняттях лікувальною гімнастикою.
Важливим елементом у регулюванні навантаження при заняттях лікувальною гімнастикою є вихідне положення тіла. Вибір вихідних положень залежить від рухового режиму. Розрізняють три основних вихідних положення - лежачи, сидячи і стоячи. Кожне з них має свої варіанти: лежачи на спині, на животі, на боці; сидячи в ліжку, на стільці, на килимі з прямими ногами; сидячи в ліжку або на стільці зі спущеними ногами; стоячи на колінах; стоячи без опори; стоячи з опорою на милиці, палиці, на бруси, з опорою на перекладину і гімнастичну стінку, спинку стільця [42].
Підбір фізичних вправ та визначення їх тривалості визначають з урахуванням принципу поступовості - від легкого до важкого, від простого до складного, а також особливостей фізичної підготовленості людини.
Тривалість фізичних вправ визначається фактичним часом, що витрачається на їх виконання, і залежить від складності вправ. Кількість вправ в комплексі та кількість повторень кожного залежить від характеру та виду вправ, які входять у даний комплекс, і тривалості їх виконання. Кількість повторень гімнастичних вправ для дрібних м’язових груп може бути більшим, ніж для великих. Темп руху, або швидкість їх виконання можуть бути повільним, середнім і швидким [30].
Зменшення або збільшення амплітуди рухів також дозволяють регулювати фізичне навантаження. Ступінь зусилля при виконанні рухів також впливає на величину навантаження. При заняттях необхідно поступово збільшувати навантаження у вправах по мірі оволодіння ними і зростання функціональних можливостей організму. Ступінь складності рухів також впливає на величину навантаження. Ритм рухів, або система їх чергувань, чинить значний вплив на фізичну працездатність людини. Вірно підібраний ритм рухів віддаляє настання втоми, сприяє зменшенню навантаження на нервову систему за рахунок вироблення автоматизму.
Велике значення при дозуванні фізичного навантаження має його щільність. Щільність навантаження визначають відношенням тривалості часу фактичного виконання вправ до тривалості всього заняття. Включаючи в заняття дихальні вправи і вправи на розслаблення м’язів, чергуючи вправи для різних груп м’язів, можна підтримувати високу щільність заняття, не викликаючи втоми у людини [11].
Дихальні вправи поліпшують і активізують функцію зовнішнього дихання, сприяють відновленню після фізичного навантаження, чинять спеціальний вплив при порушенні функціонування органів дихання. Дихальні вправи поділяються на статичні, динамічні, загальні, спеціальні.
Статичні вправи виконують у спокої за участю діафрагми, міжреберних м’язів, м’язів живота, без руху кінцівками і тулубом. Динамічні вправи поєднуються з рухом рук, тулуба, ніг, а також виконуються в русі. Вони сприяють поліпшенню вентиляції в різних відділах легенів і більш глибокого видиху. Загальні вправи покращують легеневу вентиляцію. Спеціальні вправи засіб профілактики та боротьби з легеневими ускладненнями [62].
Розрізняють дихальні вправи з подовженим видихом, з максимальним вдихом, із затримкою дихання на вдиху або на видиху, у поєднанні з вправами на вдих або на видих з акцентом вдиху або видиху, дихання з опором, дихання з впливом на грудну клітину в момент видиху та регуляція дихання при ходьбі, бігу та плаванні.
Вдих супроводжується розведенням рук в сторони, за голову, випрямленням зігнутого тулуба. Видих супроводжується опусканням тулуба, нахилом, згинанням ніг в тазостегновому і колінному суглобах [11; 45].
Дихальні вправи входять у заняття лікувальною гімнастикою як елемент паузи для відпочинку і як засіб, що впливає на поліпшення функції органів дихання і всього організму в цілому. Такі вправи відіграють велику роль у відновленні при порушеннях діяльності органів дихання [42; 55].
Зустрічаються наступні типи дихання: «високе» - ключичне, верхнегрудне і «бічне» - реберне, нижнегрудне, «низьке» - діафрагмальне, «животом». При «високому» диханні розширюється головним чином верхня частина грудної клітини, таке дихання пов’язано в основному з роботою м’язів, що піднімають вгору плечі, ключиці, лопатки і ребра. При цьому грудна клітка витягується вгору, але розширюється незначно, лише у своїй верхній частині. У силу цього розширення легенів при вдиху мінімально, і тільки верхні їх частини заповнюються повітрям. Крім того, підйом плечей, ключиць і лопаток (крім грудної клітки, діафрагми і легенів) вимагає значної витрати сил, викликає велике напруження м’язів та їх стомлення. При верхнегрудном диханні в легені під час вдиху надходить найменша кількість повітря при максимальних зусиллях дихального акту. Це призводить до підвищення частоти дихання, надмірно високому положенню гортані та напрузі голосових зв’язок, що схиляє до порушень в системі дихання. Однак верхнегрудне дихання є частиною повного дихання, і для правильного виконання останнього необхідно в заняття лікувальною фізичною культурою включати тренування цього типу дихання, яка виконується з вихідного положення сидячи, відкинувшись на спинку стільця, ноги витягнуті, одна рука лежить на грудях, інша - на животі. На вдиху грудна клітка піднімається вгору, на видиху - опускається, руки контролюють ці рухи. Вдих і видих бажано робити через ніс. Реберне або нижнегрудне дихання пов’язане з роботою суворо певних відділів грудної клітини, яка розширюється переважно в сторони. При цьому під час вдиху діафрагма розтягується і піднімається вгору, замість того щоб стискатися і опускатися, як це потрібно для нормального та повноцінного вдиху. У зв’язку з цим в диханні беруть участь переважно серединно розташовані сегменти легенів, а найбільш великі нижні частки вентилюються недостатньо. Поряд з цим при «бічному» диханні зазвичай сильно втягується низ живота, що шкідливо відбивається на роботі органів травлення. Тому «бічне» дихання також не є фізіологічно доцільним, хоча воно менш утомливо для хворого і забезпечує під час вдиху приплив більшої кількості повітря, ніж при «високому», ключичному, диханні. Тренування його також доцільно використовувати як для корекції індивідуальних порушень, так і для оволодіння повним диханням. Тренувати його слід з в. п. сидячи на краєчку стільця або стоячи, кисті рук щільно охоплюють нижньобокові відділи грудної клітини, пальці - вперед. На вдиху нижньобокові відділи грудної клітини розширюються в сторони, на видиху грудна клітка опускається, при цьому кисті рук здавлюють її. Вдих проводиться через ніс, видих - через рот, губи складені трубочкою.
Дихання діафрагмою і животом відбувається при інтенсивному скороченні діафрагми і опусканні її в порожнину живота. При цьому грудна клітка розширюється лише в нижній частині, у зв’язку з чим в процесі дихання беруть участь переважно нижні частки легень, а середні і верхні відділи легень в акті дихання при цьому не беруть участь.
Тренування діафрагмального дихання слід виробляти з в. п. лежачи на спині, ноги зігнуті в колінах (під коліна слід покласти валик). Одна рука лежить на грудях, інша - на животі. На вдиху черевна стінка піднімається вгору разом з рукою, інша рука, що лежить на грудях, залишається нерухомою. На видиху живіт втягується, що лежить на ньому рука натискає на нього. Вдих через ніс, видих - через рот, губи складені трубочкою. Найбільш доцільним і фізіологічним є повне дихання.
Отже, дихальні вправи разом з масажем, гімнастичними вправами відіграють важливу роль у фізичній реабілітації людей, а також сприяють профілактиці можливих порушень. При всіх формах занять дозованим фізичним навантаженням широко застосовуються дихальні вправи, при виконанні яких тренуються механізми або складові компоненти дихального акту.
До статичних дихальних вправ відносяться вправи, що змінюють різні фази дихального циклу, тобто тривалість вдиху та видиху. Динамічні дихальні вправи поєднуются з різними фізичними вправами, тобто фактично будь-яка фізична вправа, пов’язана з рухом, може розглядатись як динамічна дихальна вправа, так як її виконання неминуче викличе зміну ритму дихання і його глибини. Динамічні дихальні вправи полегшують виконання окремих фаз або всього дихального циклу, забезпечують вибіркове збільшення рухливості та вентиляції окремих частин легенів (одного чи обох), відновлення або збільшення рухливості ребер та діафрагми.
Динамічні дихальні вправи допомагають формуванню навичок раціонального поєднання дихання з рухами. При виконанні динамічних дихальних вправ важливо погоджувати амплітуду і темп вправи з глибиною та ритмом дихання. Вдиху сприяють вправи, пов’язані з випрямленням тулуба, розведенням рук в сторони і підняттям їх до рівня плечей, а видиху сприяють вправи в згинанні тулуба вперед, присідання, зведення та опускання рук [11; 43].
Масаж - це сукупність прийомів дозування механічної дії у вигляді тертя, тиску, вібрації, проведених безпосередньо на поверхні тіла людини як руками, так і спеціальними апаратами через повітряне, водне чи інше середовище. Масаж застосовується в реабілітаційних відділеннях як ефективний метод відновлення після різноманітних травм і захворювань, є важливою частиною функціональної терапії. Масаж може бути загальним і місцевим. В залежності від завдань розрізняють наступні види масажу: гігієнічний, косметичний, лікувальний, спортивний. По способу виконання розрізняють масаж, самомасаж, взаємомасаж та парний масаж. Розрізняють такі різновиди лікувального масажу: класичний, сегментарно-рефлекторний, сполучнотканинний, періостальний, точковий, апаратний [7; 32].
Класичний масаж це основний метод в лікувальному масажі, оскільки має різноманітні прийоми, дозволяє широко варіювати дозування, візуально і дотиково контролювати точність виконання прийомів і оцінювати їх результати. Ручний масаж має перевагу перед апаратним, ножним і комбінованим, тому що він може бути використаний не тільки в масажному кабінеті, але і вдома, в лазні, ванні тощо, а також у вигляді самомасажу.
Масаж являє собою активний відновлювальний метод, сутність якого зводиться до нанесення дозованих механічних подразнень на тіло людини різними, методично проведеними спеціальними прийомами, що виконуються рукою масажиста або за допомогою спеціальних апаратів. Масаж це система прийомів, за допомогою яких надають дозований вплив на поверхню тіла. Ці впливи здійснюються у вигляді погладжування, розтирання, розминання, струсів, вібрацій руками масажиста [40; 44].
В даний час масаж є загальнодоступним засобом, що не вимагає великих матеріальних витрат, надає різносторонній фізіологічний вплив на організм шляхом природної активізації адаптаційно-компенсаторних механізмів, відновлення змінених функцій, підвищення неспецифічної резистентності, поліпшення функціонального стану і фізичної працездатності.
В основі механізму дії масажу лежать складні взаємопов’язані рефлекторні, нейрогуморальні і нейроендокринні процеси, регульовані вищими відділами центральної нервової системи. Масаж впливає по типу шкірно-вісцерального рефлексу на тканини і окремі органи, на весь організм в цілому. Масаж надає різноманітний фізіологічний вплив на організм. Суб’єктивні відчуття при правильному виборі масажних прийомів і методиці їх застосування і дозування виражаються в появі відчуття приємного тепла у всьому тілі, поліпшенні самопочуття і підвищенні загального тонусу.
При неправильному застосуванні масажу можуть виникнути загальна слабкість, почуття розбитості й інші негативні загальні і місцеві реакції. Енергійне застосування в перші сеанси масажу таких прийомів, як поплескування, рубання, може привести до травми тканин - появи шкірних крововиливів, спазму судин, підвищенню пучкового м'язового тонусу, виникненню болю в усьому тілі [28; 33].
Пацієнт повинен перебувати в положенні лежачи або сидячи. Всі при прийоми масажу проводять у напрямку від периферії до центру. Масаж не повинен викликати посилення болю, після нього слід очікувати відчуття тепла, комфорту, розслабленості в масажованій області, поліпшення загального самопочуття, збільшення рухливості суглобів, сонливості, більш легкого і вільного дихання.
Природні чинники використовують у процесі застосування різноманітних форм лікувальної фізичної культури для підвищення опірності організму негативним впливам зовнішнього середовища та з метою його оздоровлення і загартування. Природні сили разом з дозованим фізичним навантаженням є важливою і позитивною умовою для зміцнення здоров’я, загартовування, відновлення після хвороби і підвищення працездатності.
Сприятливі умови зовнішнього середовища підсилюють позитивний вплив фізичних вправ, дозволяють застосовувати значне навантаження, організовувати раціональний відпочинок, викликають у людини позитивні емоції, бадьорість і життєрадісність.
Велике значення в процесі занять фізичними вправами має загартовування, тобто формування стійкості організму до дії несприятливих природних факторів. Загартовування дає можливість зберігати здоров'я і працездатність, і тому його необхідно проводити з самого раннього віку. Для різнобічного загартовування потрібно застосовувати засоби, що по-різному впливають на організм. За допомогою фізичних вправ і природних сил можна розвинути опірність організму до неспецифічних дій. Тобто, загартовування організму - це комплекс заходів щодо підвищення стійкості організму до впливу несприятливих погодно-кліматичних умов [45].
Дата добавления: 2015-11-30; просмотров: 123 | Нарушение авторских прав