Котра година?

Спробуймо обійтися без годинника хоча б на деякий час чи взагалі – і ми дуже швидко переконаємось у тому, що кожен з нас має в собі своєрідний біологічний метроном, який дає змогу не найгіршим чином відповідати на запитання: “Котра година?”.

Успіх нашого починання з відчуттям часу залежить від успішності виконання декількох умов:

§ насамперед треба повірити в те, що ми не дуже далеко відійшли від наших предків, які – що очевидно – легко обходилися без штучних “часомірів” (хто в цьому сумнівається, нехай перевірить, наскільки легко прокинутися зі сну – скажімо, о п¢ятій п¢ятнадцять – просто тому, що ви зробили собі таку установку минулого вечора);

§ треба простежити користь із цього невеликого експерименту: отож, розумним буде прийняти, що, регулюючи відчуття часу не тільки щодо наших власних ритмів, але й щодо змін у світі, в якому існуємо (наприклад положення сонця, вигляд рослин, поведінка тварин, приміром птаства, і т.п.), ми набуваємо дуже важливого виду чуттєвості, котрий можна назвати сумісністю з природою; у тому числі власною…;

§ далі потрібно, щоб ми час від часу “накручували наш внутрішній годинник”; це означає, що варто перевіряти правильність підказаної нам інтуїцією відповіді на запитання “Котра година?” запитанням “Скільки ж минуло часу від хвилини, яку було названо?”; зауважимо, що існує багато можливостей, щоб навчитися визначати, як довго тривають півгодини, три чверті години, година, кілька годин;

§ нарешті, варто виявити наполегливість: перші спроби можуть бути невдалими, однак як і в кожній справі, repetitio est mater studiorum …

Отже, успіху вам! За певної витривалості і не дуже великого перевантаження обов¢язками ви досягнете бажаних результатів.

Відчуття часу можна тренувати й колективно. Ось приклад: група розташовується колом. Ведучий говорить: “Увага! Зараз я скажу “Тепер”, а через три хвилини – “Вже”; це означатиме, що ці хвилини закінчилися; тепер зосередьтесь. Для кращого зосередження можна заплющити очі. Коли я знов скажу “Тепер”, починайте відлік “внутрішньо” встановленого відрізку часу, наприклад двох хвилин; намагайтесь довіритися вашому відчуттю, і коли щось вам підскаже “вже”, - підніміть руку, одночасно відкриваючи очі; моменти, коли ви “погодилися”, буде зафіксовано у спеціальному формулярі.

Зробивши першу спробу, учасники діляться враженнями і тим, “як я це робив”. Такий обмін варто робити, адже відомо, що метод – це принаймні раз усвідомлений спосіб.

Примітка: виконуючи вправу, не треба відлічувати час насправді; такий “відлік” має відбутися сам, поза свідомою активністю мозку.

Дата добавления: 2015-11-30