Проблеми обдарованих дітей.

Особистих проблем у обдарованих дітей зовсім не менше, ніж у їхніх звичайних однолітків, а іноді й більше. До проблем обдарованих дітей можна віднести такі:

1. Неординарність, гнучкість і швидкість мислення, прекрасно розвинуте мовлення, здібності організатора, висока чутливість, схильність до критичного ставлення до себе й оточуючих – це далеко не повний перелік якостей обдарованих дітей.

З одного боку, ці якості допомагають обдарованій дитині досягати високих результатів у сфері її обдарованості, з іншого – служать джерелом конфліктів.

2. Агресивність обдарованих дітей. Часто обдаровану дитину просто не розуміють ні однолітки, ні педагоги, а іноді й батьки. Це веде до складних переживань такої дитини, вона або закривається, замикається в собі, намагаючись збагнути чому її не розуміють, або, не бажаючи миритися з роллю вигнанця, вдається до різноманітних хитрощів, намагаючись одержати соціальну підтримку. Якщо ж така тактика не приносить бажаних результатів, дитина у відповідь на завданий їй біль прагне відповісти кривдникам тим же. У цьому випадку вона може використати всі види агресивних реакцій: непряму, вербальну, фізичну.

3. Неприязнь до школи. Таке ставлення часто з¢являється тому, що навчальна програма є нудною, нецікавою для обдарованих дітей. Порушення в поведінці обдарованих дітей можуть з¢явитися тому, що навчальний план не відповідає їхнім здібностям.

4. Ігрові інтереси. Обдарованим дітям подобаються складні ігри й нецікаві ті, якими захоплюються їхні однолітки середніх здібностей. Унаслідок цього обдарована дитина виявляється в ізоляції, замикається в собі.

5. Конформізм. Обдаровані діти, відхиляючи стандартні вимоги, не схильні до конформізму, особливо якщо ці стандарти йдуть всупереч із їхніми або здаються безглуздими.

6. Занурення у філософські проблеми. Для обдарованих дітей характерним є замислюватися над такими явищами як смерть, потойбічне життя, релігійні вірування й філософські проблеми, в значно більшому ступені, ніж для середньої дитини.

7. Невідповідність між фізичним, інтелектуальним і соціальним розвитком. Обдаровані діти часто надають перевагу спілкуванню з дітьми старшого віку. Через це їм часом важко стати лідерами, оскільки вони уступають останнім у фізичному розвиткові.

8. Потяг до досконалості. Для обдарованих дітей характерна внутрішня потреба досконалості. Вони не заспокоюються, не досягнувши вищого рівня.

9. Відчуття незадоволеності. Таке ставлення до самих себе пов’язано з характерним для обдарованих дітей прагненням досягти досконалості в усьому, стати кращими ніж вони є. Вони дуже критично ставляться до власних досягнень, часто незадоволені ними, звідси – відчуття власної неадекватності й низька самооцінка.

10. Нереалістичні цілі. Обдаровані діти часто ставлять перед собою завищені цілі. Не маючи можливості досягти їх, вони починають переживати. З іншого боку, прагнення до досконалості й є тією рушійною силою, яка веде до високих результатів.

11. Зверхчутливість. Оскільки обдаровані діти більш сприятливі до сенсорних стимулів і краще розуміють відношення й зв’язки, вони схильні до критичного ставлення не лише до себе, але й до оточуючих. Обдарована дитина часто сприймає слова або невербальні сигнали як вияв неприйняття себе оточуючими. У результаті така дитина вважається такою, що відволікається, гіперактивною, оскільки постійно реагує на різного роду подразники й стимули.

12. Потреба в увазі дорослих. Через природну допитливість і прагнення до зростання обдаровані діти часто монополізують увагу вчителя, батьків й інших дорослих. Це викликає непорозуміння в стосунках з іншими дітьми, яких дратує постійна потреба такої уваги.

13. Нетерплячість. Обдаровані діти часто з недостатньою толерантністю ставляться до тих дітей, які знаходяться нижче від них за інтелектуальним розвитком. Вони можуть відштовхувати оточуючих зауваженнями, що виражають презирливість або нетерплячість.

Через вищезазначені проблеми обдаровані діти, за рішенням Всесвітньої організації охорони здоров¢я, входять до “групи ризику” поряд із розумово відсталими, малолітніми порушниками, дітьми алкоголіків. Їм необхідне особливе виховання, спеціальні індивідуальні навчальні програми, спеціально підготовлені вчителі, спеціальні школи.

Це повинні бути особливі школи, де знають і враховують особливості й проблеми обдарованої дитини. Для такої дитини повинні бути поставлені зверхзавдання, долаючи які, вона буде розвиватися у відповідності зі своїми задатками й здібностями.

Причини, які ускладнюють реалізацію здібностей обдарованої дитини:

1. Перша причина пов’язана з сенсорними недоліками, такими, як сліпота й глухість. Дитина з такими дефектами, хоча й обдарована інтелектуально, не має можливості сприймати той або інший тип інформації, тому її практичні досягнення будуть нижчими за її розумовий рівень. Дитина з порушеннями мовного розвитку, також обдарована, навряд чи досягне результатів, що відповідають її розумовому розвитку, якщо порушення не будуть усунені якомога раніше.

2. Друга причина, що заважала реалізації здібностей, – погане викладання й навчальні програми, які не відповідають запитам обдарованих дітей.

3. Третя причина має соціальні корені: у сім’ях з низькими доходами та в асоціальних сім’ях розвиток дітей не стимулюється їхнім оточенням.

4. Четверта і, мабуть, найголовніша причина – це психологічні передбачення, які заважають реалізації здібностей обдарованих дітей, їхні корені часто закладаються в сім¢ї. Батькам необхідні знання й навички, які дозволять забезпечити розвиток їхніх обдарованих і талановитих дітей.

5. Непідготовленість учителів загальноосвітньої школи до роботи з обдарованими дітьми.

Основні умови розвитку обдарованості школярів:

1. Дотримання принципів гуманістичної психології і педагогіки – неоцінюваність, прийняття, безпека й підтримка. Цих принципів треба дотримуватися при взаємодії дітей і дорослих.

Практично це означає, що позитивно підкріплюються й схвалюються всі відповіді учня. На відміну від звичайного навчання, при якому помилки виправляються, при розвитку творчої обдарованості дитині надається “право на помилку”. Це фактично означає, що помилок немає взагалі. Яке б емоціональне ставлення дитина не висловила, воно не може бути помилковим, бо це її особисте емоціональне ставлення, що демонструє її індивідуальну реакцію на те, що відбувається.

Дотримання вказаних принципів означає, що між дорослими й дітьми повинна бути створена атмосфера взаємної довіри. Дітям повинна бути забезпечена незалежність у здійсненні вибору, можливість контролювати власне зростання.

2. Систематичне звернення до емоціональної сфери. Для того, щоб допомогти реалізації творчого потенціалу дитини й розвитку її обдарованості, дорослі повинні сприяти її емоціональному самовираженню.

Для цього необхідно створювати такі умови існування дитини за яких вона буде усвідомлювати й виражати різні емоціональні стани. Емоції повинні не аналізуватися, а проживатися.

Основним принципом розвитку творчого потенціалу є принцип трансформації когнітивного змісту в емоціональний.

Цей принцип означає, що для розвитку творчої обдарованості дітей необхідно систематично звертати їх увагу на власні емоціональні переживання.

Інтелектуальна й емоціональна проблеми істотно різняться між собою. Інтелектуальна проблема передбачає відповідь на запитання: “Як це зробити?”. Вирішення інтелектуальної проблеми може бути правильним або неправильним – його правильність можна об’єктивно перевірити. Емоціональна проблема передбачає відповідь на запитання: “Як я до цього ставлюсь?”. У емоціональної проблеми не може бути неправильного рішення – як би людина не ставилася до того, що відбувається, це її власне, індивідуальне ставлення. Вирішення цієї проблеми пов’язане з тим, щоб допомогти дитині віднайти й виявити, але про об’єктивну перевірку в цьому випадку не може бути й мови, бо емоціональні стани людини сприймаються як самодостатній вияв її індивідуальності.

3. Третьою необхідною умовою розвитку обдарованості школярів є дотримання принципів розвиваючого навчання – проблемності, діалогічності й індивідуалізації. Відносно емоціональної сфери ці принципи трактуються таким чином.

Проблемність належить до труднощів розпізнання й вираження своїх емоцій. Наприклад, при виконанні будь-якого завдання дитині буде важко висловити те, що вона відчуває. Дорослий допомагає їй у цьому, задаючи питання про те, що вона відчуває. Ситуація стає для дитини проблемною, щоб вирішити її необхідно усвідомити й висловити свої емоції.

Діалогічність полягає в тому, що дорослий допомагає дитині усвідомити й виразити свою емоціональну реакцію. Важливо відзначити, що вона це робить замість неї, уточнюючи, перераховуючи можливі варіанти, задаючи питання.

Індивідуалізація емоціональних проявів виявляється в тому, що сприймаються всі емоціональні реакції дитини, якими б вони не були і в якій би формі вони не виражалися. Емоції ні в якому разі не критикуються й не оцінюються – вони просто сприймаються дорослими як безумовні вияви власної індивідуальності дитини. Це незвично для дорослих, і їм цю навичку необхідно спеціально виробляти.

Ключові слова: види обдарованості, типологія обдарованих дітей, категорії обдарованих дітей; проблеми обдарованих дітей; умови розвитку обдарованих дітей.

Питання і завдання:

1. Які критерії вияву видів дитячої обдарованості?

2. Дати характеристику типології обдарованих дітей.

3. У чому полягають відмінності дитячої обдарованості від дорослої?

Проблемне завдання: Як на Вашу думку, в чому полягає дитяча творчість? Обґрунтуйте свою відповідь.

Дата добавления: 2015-11-30