Типологія обдарованості.

Диференціація видів обдарованості визначається критерієм, покладеним в основу класифікації.

В обдарованості можна визначити як якісний, так і кількісний аспект. А наявність якісних характеристик обдарованості передбачає виділення різних якісно своєрідних її видів у зв¢язку з специфікою психічних можливостей людини й особливостями їхнього вияву в тих чи інших видах діяльності.

Аналіз кількісних характеристик обдарованості дозволяє описати ступінь вираженості психічних можливостей людини.

Серед критеріїв виділення видів обдарованості можна назвати такі:

1. Вид діяльності й сфери психіки, що її забезпечують.

2. Ступінь сформованості обдарованості.

3. Форма вияву.

4. Широта вияву в різноманітних видах діяльності.

5. Особливості вікового розвитку.

Види обдарованості й типологія обдарованих дітей.

З психологічної точки зору обдарованість, по-перше, є дуже складним психічним утворенням, у якому нерозривно переплетені пізнавальні, емоціональні, вольові, мотиваційні, психофізіологічні й інші сфери психіки. По-друге, обдарованість багатолика, її прояви залежать від віку й характеризуються значною індивідуальністю, яка визначається виключно своєрідним поєднанням різних сфер психіки обдарованої людини. По-третє, для оцінки обдарованості використовуються різноманітні критерії.

Унаслідок цього обдарованість виділяється за:

· широтою вияву – загальна або спеціальна;

· типом передбачуваної діяльності – інтелектуальна, академічна, творча, художня, психомоторна (спортивна), конструкторська, лідерська (організаторська) й та ін.;

· інтенсивності вияву підвищеної готовності до навчання - обдаровані, високообдаровані, виключно або особливо обдаровані (таланти й вундеркінди);

· видом прояву – явний і прихований той, що не вияв;

· темпом психічного розвитку – обдаровані з нормальним темпом вікового розвитку або ж із значним його випередженням;

· віковими особливостями вияву – стабільні або ті, що проходять (вікові);

· особистісним, гендерним (соціально-статевим) та іншими особливостями.

Указаним видам обдарованості відповідає певна типологія обдарованих дітей. Доцільно виділити дві такі групи: до однієї з них належать діти з гармонійним розвитком пізнавальних, емоціональних, регуляторних, психомоторних, особистісних й інших сторін психіки; в іншу входять діти, психічний розвиток яких відрізняється нерівномірністю (дисинхронією) на рівні сформованості вказаних психічних процесів. Наприклад, дитина з високорозвинутим інтелектом може відрізнятися емоціональною нестійкістю, недорозвиненістю психомоторної сфери й та ін. До другої групи частіше за все потрапляють високо або виключно обдаровані діти. Ця особливість їхнього розвитку багато в чому обумовлює необхідність надання їм психологічної допомоги й підтримки.

Досить часто розвиток обдарованих дітей пов’язують з раннім (уже в дошкільному віці) виявленням відповідних ознак. Разом з тим розумова обдарованість, талант до наук можуть зустрічатися й у тих, у кого в шкільні роки, здавалося б, не було підстав це передбачати. Чому можливо таке? По-перше, мабуть, часто ознаки обдарованості просто не вдається розгледіти: і педагоги, і психологи ще багато чого не знають і не вміють. По-друге, ті здібності, що дрімають, можуть бути розбуджені, ніби спалахнуть й розгоряться при вдалому індивідуальному підході, при сприятливіших обставинах. По-третє, обдарованість часто виявляється на більш пізніх вікових етапах, що може бути й генетично обумовленим. По-четверте, ніким не помічена й не оцінена своєрідність можливостей дитини може у подальшому, за умов певної діяльності, виявитися соціально особливо цінною, піднятися до рангу обдарованості.

По-п¢яте, розвиток здібностей, творчі вияви великою мірою залежать від рис характеру, що формується з роками, усього складу особистості, а також від особливостей реалізації компенсаторних механізмів і т.ін.

Тому вирази “обдаровані учні”, “видатні діти” – досить умовні. Тому термінами (стосовно розумової сфери школіряв) означають учнів з досить раннім розумовим підйомом, з яскравою вираженістю тих або інших спеціальних розумових якостей, з ознаками сприятливих передбачень різного наукового таланту. Але оскільки мова йде про дітей, усі ці характеристики мають значення лише чогось передбачуваного: особливості, що виявилися, не можуть одержати бажаного розвитку, залишитися нереалізованими.

Разом з тим істинні здібності інших дітей можуть знаходитися ніби в схованому стані й виявитися лише значно пізніше, що є запереченням негативного прогнозу, якщо він зроблений.

Важливо відзначити також, що, хоча обдарованість найтісніше пов’язана з рівнем розвитку здібностей, їх не можна ототожнювати. Наприклад, недопустимо розглядати інтелектуальну обдарованість ізольовано від пізнавальних потреб, емоціональної включеності, здатності до регуляції своїх дій.

Крім того, вияви й розвиток обдарованості нерозривно пов’язані з розвитком психофізічної, вольової й інших сфер психіки людини.

Враховуючи, що всі вони з віком учня розвиваються, то й обдарованість у цілому є явищем динамічним, що змінюється в часі як за інтенсивністю вияву, так і за ступінню й характером взаємозв’язків між її структурними компонентами.

Чи є творча обдарованість самостійним видом обдарованості?

Діяльність завжди здійснюється особистістю. Її мета й мотиви мають вплив на рівень виконання діяльності. Якщо мета особистості залежить від самої діяльності, тобто учень готує уроки лише для того, щоб його не сварили за погані оцінки або щоб не втратити престижу відмінника, то діяльність виконується в кращому випадку добросовісно, і її результат навіть при блискучому виконанні не перевищує продукт, що нормативно вимагається.

Відзначаючи здібності такої дитини, не слід говорити про її обдарованість, оскільки обдарованість передбачає захоплення самим предметом, зануреність у діяльність.

У цьому випадку діяльність не припиняється навіть тоді, коли виконане завдання, реалізована поставлена мета. Те, що дитина робить з любов¢ю, вона поступово вдосконалює, реалізуючи нові задуми, народжені в процесі самої роботи. У результаті новий продукт її діяльності значно перевищує початкове завдання. У цьому випадку можна говорити про те, що мав місце “розвиток діяльності”. Розвиток діяльності за ініціативи самої дитини й є творчість.

За такого розуміння поняття “обдарованість” і “творча обдарованість” виступає синонімом. Таким чином, творча обдарованість не розглядається як особливий, самостійний вид обдарованості, а є характерною для будь-якого виду праці.

Умовно кажучи, творча обдарованість – це характеристика не просто вищого рівня виконання будь-якої діяльності, а й її перетворення і розвиток.

Такий теоретичний підхід має великий практичний наслідок: говорячи про розвиток обдарованості, не можна обмежувати роботу вчителя лише складанням програм навчання (прискорення, ускладнення й т.ін.). Необхідно створювати умови для формування внутрішньої мотивації діяльності, спрямованості особистості на систему цінностей, які становлять основу духовності особистості. Історія науки й особливо мистецтва дають масу прикладів того, як відсутність або втрата духовності оберталася втратою таланту.

Це один із поглядів на проблему творчої обдарованості. Ряд сучасних наукових досліджень доводить існування особливого виду обдарованості – творчої, тобто здатності до творчої реалізації в різноманітних сферах життєдіяльності. В основі творчої обдарованості покладено творчий потенціал – нереалізовані можливості, що є в кожної людини. Проблема полягає не стількив тому, щоб виявити й відібрати дітей, що володіють цим видом обдарованості, скільки в тому, щоб розвивати її в усіх учнів без винятку через різноманітні види діяльності. Але цей висновок усе більше схиляє до прийняття позицій першої точки зору стосовно обдарованості й творчої обдарованості.

Дата добавления: 2015-11-30