Архантропи( Homo erectus ), судячи по знахідкам у Кообі-Фора і Наритокомі в Кенії, з'явилися близько 1,8 млн. років тому. Архантропи (від грецьк. archaios — стародавня та anthropos — людина) — найдавніші викопні люди (пітекантроп, синантроп, атлантроп, олдувайська людина, гейдельберзька людина та інші), близькі за рівнем еволюційного розвитку і характеру культури. Кісткові залишки архантропів знайдені в Азії, Африці, Європі. Час їх існування — 2,8 млн. — 350 тис. років тому. У зовнішньому вигляді архантропа зберігалося багато мавпоподібних рис. Ранні архантропи виготовляли грубі кам'яні знаряддя. Основні заняття — полювання і збиральництво; форма соціальної (суспільної) організації — праобщина (інакше — первісне людське стадо). Мовне спілкування знаходилося на початковій стадії розвитку. Архантропи являють собою початковий етап процесу антропогенезу, їхній розвиток (еволюція) призвів до виникнення палеоантропів.
Пітекантроп невисокого зросту (трохи більше 1,5 метра), з прямою ходою і архаїчною будовою черепа (товсті стінки, низька лобова кістка, виступаючі надочноямкові валики, скошене підборіддя). За обсягом мозку (900–1200 см³) займав проміжне положення між людиною вмілою (Homo habilis) і неандертальськj. людиною, людиною розумною.
Прямих доказів того, чи виготовляв пітекантроп знаряддя, немає, так як кісткові останки на острові Ява Ежен Дюбуа у 1890 роках. виявлені в перевідкладеному стані, що виключає знаходження знарядь. З іншого боку, в тих же шарах і з тією ж фауною, що і знахідки пітекантропа, зроблені знахідки архаїчних знарядь аналогічних ашельскій культурі[3]. Крім того, серед пізніших знахідок (синантроп, гейдельберзька людина, атлантроп), що належали до того ж виду Homo erectus або близьких видів (Homo heidelbergensis, Homo ergaster, Homo antecessor), знайдені знаряддя тієї ж культури, що і яванські. Тому є підстави думати, що яванські знаряддя були зроблені саме пітекантропами.
Сучасні дослідники не схильні вважати пітекантропа предком сучасної людини. По всій видимості він являє собою далеку і ізольовану популяцію Homo erectus, які в умовах Індонезії дожили до появи сучасних людей і вимерли 27 тис. років тому.
Синантроп - форма роду Homo, близька до пітекантропа, однак більш пізня й розвинена. Був виявлений у 1923 р. у Китаї, неподалік від Пекіна в печері Чжоукоудянь. Розкопки виявленого там табору найдавніших мисливців дали величезний археологічний матеріал і кісткові залишки більш ніж 40 індивідуумів - чоловіків, жінок і дітей. Синантроп, як і пітекантроп, був істотою середнього зросту і щільної статури. Жив близько 700-400 тис. років тому. Обсяг його мозку досягав 850-1220 см3; ліва частка мозку, де розташовані рухові центри правої сторони тіла, була трохи більше, у порівнянні із правою часткою. Отже, права рука в синантропа була більш розвинена, ніж ліва. Проте в будові черепа ще спостерігалося багато примітивних ознак, що зближують синантропа з людиноподібними мавпами. Зріст - 1,55-1,6 метра. Можливо він добував і вмів підтримувати вогонь, одягався, очевидно, у шкури тварин. Крім рослинної їжі, уживав м'ясо тварин. Спостерігається трудова діяльність. Знаряддя різноманітні, хоча і не мають повністю окресленої форми. Двобічно оброблених знарядь, так званих ручних рубил, мало, і вони також не є типологічно однаковими. Синантроп вже полював на олені, газелей, диких коней і навіть носорогів. Він мав постійні місця проживання в печерах.
Homo heidelbergensis («Гейдельберзька людина», названа так на честь Гейдельберзького університету) -- вимерлий вид роду Homo, який, можливо, був прямим предком як Homo neanderthalensis в Європі так і Homo sapiens. Найкращі рештки цих гомінідів датовані від 600 до 400 тис. років тому. Кам'яні знаряддя Homo heidelbergensis близькі до ашельських знарядь Homo erectus. Кісткові рештки були виявлені в Німеччині, Франції, Угорщині, Греції. Усі ці розрізнені знахідки мають одну спільну рису: мозаїчне переплетіння дуже архаїчних і більш сучасних ознак своєї морфологічної будови, що й дало підстави для виокремлення „архаїчних сапієнсів”. Згідно з сучасними уявленнями, вони належали до біологічного виду Homo heidelbergis („гейдельберзька людини”), який сформувався на теренах сучасної Африки близько 800-900 тис. років тому. За даними археології, основу життєдіяльності „гейдельберзької людини” складало загінне полювання на великих тварин, ефективність якого забезпечувалась багатьма чинниками, а саме: спільними узгодженими діями членів первісних колективів, наявністю досконалих знарядь, використанням вогню. У пошуках здобичі колективи „архаїчних сапієнсів” постійно переміщувались із місця на місце, поступово освоюючи регіони з помірним, прохолодним кліматом. Рятуючись від холоду, вони активно освоювали печери і навчились будувати штучні житлові конструкції.
Атлантроп - північноафриканський підвид Homo erectus, що жив у ранньоплейстоценову епоху близько 360 тис. р. тому. Іншими різновидами африканських Homo erectus є homo ergaster и родезійска. Знайдений під час експедицій К. Арамбурга и Р. Гоффстегтера в 1954--1955 рр. біля Терніфина в районі Орана (Алжир). На жаль, знахідки були доволі фрагментарними. Було знайдено три щелепи, що що належать трьом індивідуумам та тім'яну кістку. Знайдені щелепи характеризуються примітивною будовою: масивністю, відсутністю підборідного виступу, крупними зубами. Виходячи з даних ознак ми можемо зробити висновок, що атлантроп знаходився на тому ж рівні морфологічного розвитку, що і пітекантроп. Разом із кістками виявлені кам'яні знаряддя ашельської культури раннього палеоліту.
2 Антропологічний вигляд та природне оточення еректусів. Африканські та азійські еректуси.
Життєдіяльність первісної людини була тісно пов'язана з навколишнім середовищем і багато в чому визначалась його змістом і станом. Та пристосування людини до мінливих умов навколишнього середовища мало не пасивний, а активний, динамічний характер. Активна адаптація людини і суспільства до навколишнього середовища передбачає не тільки широкий пошук засобів позабіологічного захисту від впливу несприятливих природних умов (опанування вогню, спорудження жител, виготовлення одежі, обробка продуктів харчування тощо), а й цілеспрямований тиск на природні процеси. Так, первісні мисливці, а згодом скотарі і землероби у процесі своєї діяльності знищували тварин, підпалювали рослинність, вели селективний відбір рослин і домашньої худоби, чим значно змінювали природний ландшафт і впливали на формування біоценозів у окремих регіонах.
Загальне похолодання. Характерними тваринами плейстоцену були мамонт (кілька видів), носоріг волохатий, велетенський олень (вимерли переважно внаслідок прямого знищення людиною) та численні інші представники тваринного світу, що існують і тепер. Північні олені і вівцебики в плейстоцені і голоцені взимку заходили на територію України.Рослинний світ був представлений сучасними формами. в межах Великого Середземномор'я сформувалася сучасна людина, яка поступово розселилася на всій земній кулі. В Україні (на півдні) рештки викопних людей і місця їхнього проживання відомі, починаючи з плейстоцену.
Виходячи з цього, історики поділяють навколишнє середовище на дві частини: 1) середовище, що впливало на життєдіяльність людини, але не зазнавало тиску (клімат, рельєф); 2) середовище, що частково змінювалось у процесі трудової діяльності людини (флора, фауна).
ЕРЕКТУС. Жив у середньому плейстоцені, біля 500 тис. років тому. Він мав невисокий зріст (1,5 м), пряму ходу, скісний лоб, виступаючі надбрівні дуги; підборіддя було відсутнє. За обсягом мозку (900 – 1200 см3) він займає проміжне становище між австралопітеком і неандертальцем. Залишки пітекантропа виявлені в Азії, Африці, Австралії та Європі – усього 222 примірника.Фактично обсяг мозку пітекантропа майже збігається з обсягом нашого мозку, хоча й дуже відрізняється за своєю структурою. Але прогрес був наявним: у порівнянні з габілісом мозок його виріс на 50%. Габіліс був названий «людиною вмілою» за іронією долі, бо справжнім умільцем слід уважати пітекантропа. Можливо, щоб виправити несправедливість, антропологи додали до його наукового імені ще приставку eqaster, що означає працю, майстерність. Напевне, немає більш красивого й хвилюючого уяву знаряддя кам’яного віку, ніж біфас, чи як ще його називають ручне рубило. Такі знаряддя різноманітні за формою, стилем, матеріалом виготовлення, кольорами, але їм усім притаманна як зовнішня краса, так і почуття завершеності, яке охоплює людину, що бере в руки біфас, честь відкриття ідеї якого і його виготовлення належить саме Homo erectus-у.
3.Арханотропи у Європі. Дманісі. Способи виживання, примітивне господарство.
Homo erectus у Європі.
Найдавніші свідчення належать до 1,75 млн. р. тому, але переважна більшість знахідок датується 800 – 200 тис. р. Звичайно це фрагменти черепів та щелепи (за винятком Атапуерки та Дманісі). Майже всі вони вміщують риси, характерні для сапієнсів (що збиває з толку вчених). Дехто вважає їх перехідними формами поміж двома видами. Можливо, еректуси прийшли у Європу в теплий вілафранкський період. Потім еволюціонували під впливом похолодань та міграцій в бік Homo sapiens. З часом вони опинилися в ізоляції і пристосувалися в формі гейдельбежців, ще пізніше – неандертальців.
Homo erectus з Дманісі. У 1990-х роках світ облетіла звістка про знахідки кісток незвичайних гомінідів поблизу грузинського містечка Дманісі, виявлені відомим антропологом Давидом Лордкіпарідзе. Унікальні знахідки трапилися під руїнами середньовічного замку, де проводилися реставраційні роботи. Стоянка була розміщена на невеликому залісненому плато з глибокими ущелинами, на дні яких текли потоки гірських річок, що оточували підвищення.
Майже 2 млн. р. тому в цих місцях пройшло виверження вулкану, лава якого вкрила схили і затверділа в базальт. З часом поверхня вкрилася рослинністю, тут з’явились тварини і, що найважливіше – гомініди. Після цього відбувся ще один сплеск вулканічної діяльності, внаслідок чого поверхня знову вкрилася товстим шаром вулканічного попелу, що захоронив і законсервував кісткові рештки багатьох тогочасних тварин, в тому числі і гомінід. Шари базальту та попелу мають виняткове значення для датування гомінід. В каменях базальту є включення дрібнесеньких магнітних речовин, які після отвердіння орієнтуються за лінією магнітного поля Землі. Дякуючи цьому, в Дманісі вдалося знайти точку відліку для датування решток. В базальті і ранніх шарах попелу магнітні стрілки показують на північ, в той час, як шари верхні попелу – на південь. Ця інверсія, зміна полюсів Землі сталася 1,78 млн. р. тому. Отже рештки гомінід можна сміло датувати саме цим часом – поміж двома виверженнями вулканів. Геолог Рід Феррінг, член експедиційної групи в Дманісі, вважає, що інтервал поміж цими двома подіями був незначний. Гомініди заселили цей край власне ву період затишшя поміж двома всплесками вулканічної діяльності, в проміжку кілька тисяч, а то і сотень років.
Розкоп мав глибину 6 м. На його дні знайдено усі рештки первісних людей – не менше 6 особин – черепи, нижні щелепи, кістки скелету. Всього більше 50 кісток. Антрополог Філіп Райтмайєр вважає, що уся ця група прямоходячих людей може розглядатися як єдина популяція. В Африці рештки окремих гомінідів розділяють сотні тисяч і мільйони років, а тут, в Дманісі, «ці люди могли знати один другого, разом проживати і здобувати їжу» - говорить Д. Лордкіпарідзе. Є можливість вивчати не одну особину, а повну групу популяції, що складалася з підлітків, дорослих і навіть «стариків», жінок, чоловіків. Це дає можливість зрозуміти, яке місце вони займали в загальній схемі розвитку людства.
Це були дуже невеликі істоти, зростом до 1,4 м, виглядом – щось посереднє поміж хабілісом і еректусом, з об’ємом мозку 650 см куб. (порівняємо – справжні еректуси-ергастери, що покинули африканську колиску, як вважалося, 1 млн. р. тому, мали зріст до 1,8 м, довгі ноги і об’єм черепа 900 см куб.). Череп примітивний, великі ікла (як з кінофільмів про вампірів), довгі руки. Їх знаряддя дуже примітивні, грубо оббиті камені, подібні до галькової культури хабілісів, а не до трикутних рубил, якими користувався еректус в Африці і Європі. Як же вони харчувалися? Палеонтолог Лоренцо Роок вважає, що дманісці віднаходили убитих хижаками травоїдних тварин і поїдали рештки здобичі. До великих хижаків «прилипають» (як риби-прилипали до китів) багато дрібніших видів тварин, які слідують за ними і користуються рештками їх трапези. Таким способом, очевидно, виживали і еректуси в Грузії.
Д. Лордкіпарідзе думає, що істоти, які вперше покинули африканський континент були не Homo erectus, а люди примітивніші, у фізичному вигляді щось перехідне поміж Homo habilis i Homo erectus. Власне «дманісці» є такою перехідною формою і від них, можливо, походять класичні Homo erectus, що розселилися по Євразії. Вони слідували за великими тваринами, які також мігрували з Африки на Близький Схід, в звідти на Кавказ. Підтвердженням цьому є склад фауни зі стоянки в Дманісі, серед якої 10% - представники африканських прерій: гіганський страус, короткошия жирафа, гієна, саблезубий тигр/кіт та ін. Місцеві тварини представлені вовками, оленями, первісними кіньми та багатьма видами дрібніших істот. У той час це був справжній «м’ясний рай» для хижаків і гомінідів, що перейшли на м’ясну дієту. Такий перехід викликаний дилемою – жити чи не жити, адже у зимові холодні періоди континентального клімату Кавказу плоди і зерна повністю відсутні, а їсти треба кожен день. Палеонтолог Марта Таппен з Університету Міннесоти, яка займається вивченням фауністичних решток з Дманісі, взагалі переконана, що хижацтво і перехід до м’ясного харчування наших далеких предків став умовою їх виживання і рушійною силою еволюції самих гомінід. М. Таппен вважає, що на деяких кістках спостерігаються сліди від різання кам’яними інструментами. Самі гомініди також ставали жертвами, наприклад, на одном Наприклад, знаменита «Люсі» - афарський австралопітек не міг покинути Африку, оскільки був вегетаріанцем і прив’язаним конкретної харчової території впродовж усього року, в той час, як гомініди, що перейшли до поїдання м’яса, рухалися і мігрували на далекі відстані вслід за міграцією великих хижаків. Спостерігаючи за діями хижаків, ці істоти і самі поступово перейшли до полювання, використовуючи палиці, що з часом трансформувалися у списи, каміння, що перетворилися на універсальні рубила, скребла і ножі. Перехід до м’ясної їжі поволік за собою низку перебудов в організмі, як в анатомії, так і в фізіології. Розпочався процес збільшення мозгу, розвитку інтелекту, складнішої соціальної поведінки, взвєморозуміння і взаємодопомоги. Так, серед черепів трапився екземпляр «старика» - чоловік років за 40, у якого випали усі зуби за життя і без допомоги одноплемінників він не зміг би вижити. Цей факт свідчить про досить розвинуту соціальну організацію, про тісні і складні стосунки всередині громади.
Мілфорд Волпоф з університету Мічіган пропонує змінити саму концепцію про стадіальний кущовий чи багатолійний шлях розвитку гомінід. Можливо, існувала єдина лінія – уже хабілісів змінив гомо сапієнс, який лише видозмінювався в процесі еволюції, а поряд існувало багато тупикових видів гомінід.
Рання людина була повільнішою і слабкішою, ніж великі хижаки, не мала такої природної зброї, як ікла та кігті. Люди навчилися компенсувати ці недоліки, використовуючи камінь, кістку, дерево. Майстри раннього палеоліту створювали гострі знаряддя, сильно б'ючи каменем об камінь. Вибиралися тверді гірські породи, частіше за все кремінь. Як наслідок, предки сучасної людини все більше відділялися і віддалялися від тваринного світу. Виготовлення знарядь праці, випрямлення постави, зміна ходи, спільні узгоджені дії, що вимагали сигнальної системи, м'ясна їжа вдосконалювали наших пращурів.
Близько 1,5 млн. років тому з'явилося ручне рубило - основне знаряддя праці архантропів (людиноподібних мавп доби раннього палеоліту, що виготовлялося шляхом оббивання кам'яної заготівки з двох боків. Це знаряддя мало довгасту, плескату форму завдовжки 20-25 см, вагою до 1,5 кг. У руках первісної людини рубило стало універсальним інструментом впливу на навколишній світ. Залежно від ситуації воно виконувало роль сокири, кайла, метального каменя тощо.
Приблизно 300-200 тис. років тому люди оволоділи вогнем. Одним з його джерел, ймовірно, були дерева, що загорілися від блискавок. Невипадково у багатьох народів збереглися легенди про героя, що викрав небесний вогонь і подарував його людям (наприклад, грецький міф про Прометея). Спочатку вогонь тільки підтримували. На одній з палеолітичних стоянок в Китаї археологи знайшли шар попелу товщиною 6 м.
Пітекантропи були вмілими мисливцями на великих травоїдних. Вони по
лювали на копитних (оленів, антилоп, коней) і навіть товстошкірих (слонів,
носорогів, гіпопотамів). Основною мисливською зброєю був дерев'яний спис
із загостреним і обпаленим для міцності кінцем та ручні рубила — масивні, об
биті з двох сторін крем'яні знаряддя мигдалеподібної форми (рис. 3). Однак
рубила були властиві лише африканським та європейським пітекантропам, на
півдні та в Південно-Східній Азії вони не набули поширення.
Рештки пітекантропів відомі не тільки на батьківщині людства у Східній
Африці (Кенія, Танзанія, Ефіопія), ай в Алжирі (атлантроп), на півдні Євро
пи, в Китаї (синантроп), Індонезії. Пітекантропи з'явилися в Африці 1,7 млн
років тому, звідки 1,2 млн років тому розселилися на Близький Схід аж до
Кавказу, а далі, просуваючись на схід, потрапили до Центральної Азії, Індоста
ну, Індокитаю, на південь Китаю. До Західної Європи пітекантропи потрапи
ли з Північної Африки через Гібралтар близько 1 млн років тому. їхні кістки
та сліди життєдіяльності відомі в Іспанії (Атапуерка), у гротах Валоне та Лаза
ре на півдні Франції. Приблизно в цей же час пітекантропи з Близького Схо
ду через Балкани просуваються у Центральну та на південь Східної Європи.
Сюди вони могли потрапити лише через територію України. Не випадково
найдавніші стоянки у Східній Європі досліджені саме в Україні. Нижній шар
стоянки Королеве в Закарпатті датується близько 1 млн років тому й, очевид
но, являє собою стоянку архантропів.
Освоєння архантропами помірної зони Північної півкулі стало можливим
лише завдяки вогню, який, судячи з шарів попелу на стоянках, був добре відо
мим пітекантропам. Вогнище не тільки гріло, воно захищало від хижаків, на
ньому готували їжу, гострили списи. Завдяки вогню людям удалося не тільки
заселити безмежні території південної Євразії, а й витримати наступ льодо
виків, що розпочався з півночі. На деяких стоянках пітекантропів знайдено
рештки примітивних жител. Пітекантропи зникли 150 тис. років тому, посту
пившись у Європі новому різновидові наших пращурів — неандертальцю.
Еректусів виявлено кілька видів: яванська людина, пекінська людина (синантроп), гейдельберзька людина та ін. Пітекантроп був уже активним бійцем, мисливцем на найкрупнішу дичину, включаючи слонів і носорогів. Він активно використовував колективні, облавні методи полювання, а також вогонь. Саме стандартна, устійнена форма виготовлених ним знарядь дозволяє твердити, що в нього вже була мова. Він вів кочовий спосіб життя, переходячи з місця на місце в пошуках їжі й тримаючись невеликими групами. Він мав усі дані для успішної боротьби з природними ворогами: маючу гарну вертикальну поставу, пітекантроп, переміщуючись, міг тримати в полі зору обширний простір, на відстані помічаючи наближення будь-якої небезпеки. При прямій поставі звільнялися руки, які він міг використати для роботи. Руки й мозок, обсяг якого безперервно в цей час збільшувався, були головною зброєю давньої людини в боротьбі за існування. По всьому, Homo erectus був першою людиною, яка була здатною до абстрактного мислення. Багатометрові шари попелу на кострищах його стоянок дозволяють припустити, що він користувався вогнем, але ще не вмів його добувати. Homo erectus, на думку антропологів, був першим видом, що покинув Африку й розселився на інших теренах. Судячи з новітніх даних, він володів завидними адаптаційними якостями, які почасти могли пояснюватися фізіологічними особливостями, але вчені схильні вважати, що головне значення мали поведінські характеристики. Вочевидь, він умів не тільки користуватися вогнем, а й виготовляти одяг, будувати укриття, хоча прямих підтверджень цього немає. Слід також мати на увазі, що пітекантроп був таким же канібалом, як і його попередники.
Отже, Homo erectus, увібравши в себе багато різновидів, з одного боку, передував неандертальцю, а з іншого – був його сучасником. Після того, як Homo erectus проіснував близько 1,3 млн. років без будь-яких помітних змін, з ним сталося щось дивне: його популяція в якийсь момент стала різко скорочуватися, доки не щезла зовсім. І ось у той час, коли більша частина виду Homo erectus вимирала, інша раптово, як пишуть учені (знов – випадковість!), «перетворилася на Homo sapiens-а – відбулося різке зростання обсягу черепа від 950 до 1450 см 3. З’явився неандерталець – з одного боку, вінець творіння на той час, а з іншого – тупикова модель еволюції людини.
Дата добавления: 2015-11-30; просмотров: 51 | Нарушение авторских прав