Читайте также:
|
Відповідно до ГК України До державного майна у сфері господарювання належать цілісні майнові комплекси державних підприємств або їх структурних підрозділів, нерухоме майно, інше окреме індивідуально визначене майно державних підприємств, акції (частки, паї) держави у майні суб'єктів господарювання різних форм власності, а також майно, закріплене за державними установами і організаціями з метою здійснення необхідної господарської діяльності, та майно, передане в безоплатне користування самоврядним установам і організаціям або в оренду для використання його у господарській діяльності. Держава через уповноважені органи державної влади здійснює права власника також щодо об'єктів права власності Українського народу, зазначених у частині першій статті 148 цього Кодексу. 3. Кабінет Міністрів України встановлює перелік державного майна, яке безоплатно передається у власність відповідних територіальних громад (комунальну власність). Передача об'єктів господарського призначення з державної у комунальну власність здійснюється в порядку, встановленому законом.
43. Зміст попереднього договору та договору про наміри, їх порівняльна характеристика.
За попереднім договором суб'єкт господарювання зобов'язується у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором.
2. Попередній договір повинен містити умови, що дозволяють визначити предмет, а також інші істотні умови основного договору. До укладення попередніх договорів не застосовується загальний порядок укладення господарських договорів.
3. У разі якщо сторона, яка уклала попередній договір, одержавши проект договору від іншої сторони, ухиляється від укладення основного договору, друга сторона має право вимагати укладення такого договору в судовому порядку.
4. Зобов'язання укласти основний договір, передбачене попереднім договором, припиняється, якщо до закінчення строку, в який сторони мають укласти основний договір, одна із сторін не надішле проект такого договору другій стороні.
Угода сторін про наміри (протокол про наміри тощо) не визнається попереднім договором і не породжує юридичних наслідків.
44. Відповідальність за порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
За порушення законодавства про захист економічної конкуренції до суб'єктів господарювання застосовуються такі види санкцій.
1. Штрафи відповідно до ст. 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції" накладають органи Антимонопольного комітету на об'єднання, суб'єктів господарювання за такі порушення:
а) антиконкурентні узгоджені дії; зловживання монопольним (домінуючим) становищем; невиконання рішення, попереднього рішення органів Антимонопольного комітету або їх виконання не в повному обсязі - у розмірі до десяти відсотків доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, за який накладається штраф. У разі наявності незаконно одержаного прибутку, який перевищує десять відсотків зазначеного доходу (виручки), штраф накладається у розмірі, що не перевищує потрійного розміру незаконно одержаного прибутку.
Примусовий поділ, як вид господарсько-організаційних санкцій за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, застосовується Антимонопольним комітетом у випадках, коли суб'єкт господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, зловживає ним.Відшкодування шкоди. Особи, яким заподіяно шкоду внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції, можуть звернутися до суду, арбітражного суду із заявою про її відшкодування.Вилучення товарів. У разі встановлення факту неправомірного використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки або факту копіювання виробів заінтересовані особи можуть звернутися до Антимонопольного комітету України, його територіальних відділень із заявою про вилучення товарів з неправомірно використаним позначенням або копій виробів іншого суб'єкта господарювання як у виробника, так і у продавця.
45. Порядок заняття торговельною діяльністю і правилах торговельного обслуговування населення.
П О С Т А Н О В А від 15 червня 2006 р. N 833 Київ Про затвердження Порядку провадження торговельної діяльності та правил торговельного
обслуговування на ринку споживчих товарів
Ці Порядок та правила визначають загальні умови
провадження торговельної діяльності суб'єктами оптової торгівлі,
роздрібної торгівлі, закладами ресторанного господарства, основні
вимоги до торговельної мережі, мережі закладів ресторанного
господарства і торговельного обслуговування споживачів (покупців),
які придбавають товари у підприємств, установ та організацій
незалежно від організаційно-правової форми і форми власності,
фізичних осіб - підприємців та іноземних юридичних осіб, що
провадять підприємницьку діяльність на території України (далі -
суб'єкти господарювання).
46. Поняття, ознаки та види суб'єктів господарських правовідносин. Основи правового статусу суб'єктів господарювання.
Згідно зі ст. 2 Господарського кодексу України, учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.. 2 ст. 55 ГК розрізняє такі категорії суб'єктів:
господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до ГК України, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;
громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Проте в цій статті не враховані суб'єкти господарювання, яких важко відмести до зазначених категорій, зокрема: пайові інвестиційні фонди, які створюються на договірних засадах і не мають статусу юридичної особи (Закон України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)"; особисте селянське господарство, яке може реалізовувати надлишки сільськогосподарської продукції та надавати послуги зеленого туризму на платних засадах, проте не визнається юридичною особою і суб'єктом підприємництва та, відповідно, не підлягає державній реєстрації, а лише обліку, що здійснюється сільськими,
селищними, міськими радами за місцем розташування земельної ділянки (правове становище визначається Законом України від 15.05.2003 р. "Про особисте селянське господарство").
47. Правове становище об¢єднань підприємств. Особливості поняття “господарське об’єднання” та його співвідношення з поняттям “об’єднання підприємств”.
Відповідно до положень ГК України Підприємства мають право на добровільних засадах об'єднувати свою господарську діяльність (виробничу, комерційну та інші види діяльності) на умовах і в порядку, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
2. За рішенням Кабінету Міністрів України або органів, до повноважень яких належить управління державними або комунальними підприємствами, можуть утворюватися об'єднання підприємств на умовах і в порядку, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
3. Види об'єднань підприємств, їх загальний статус, а також основні вимоги щодо здійснення ними господарської діяльності визначаються цим Кодексом, інші питання їх діяльності регулюються законодавством України. Господарське об'єднання - об'єднання підприємств, утворене за ініціативою підприємств, незалежно від їх виду, які на добровільних засадах об'єднали свою господарську діяльність.
3. Господарські об'єднання діють на основі установчого договору та/або статуту, який затверджується їх засновниками.
48. Договори приєднання, примірні та типові договори: порівняльний аналіз.
За способом оферти і визначення змісту розрізняють:
- договори приєднання. Це господарські договори, у яких одна сторона наперед визначає істотні умови майбутнього договору. Іншій стороні залишається або прийняти їх, або не вступати в договір (перевезення вантажів, страхування тощо); Кабінет Міністрів України, уповноважені ним органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори. Умови примірних господарських договорів не є обов'язковими для сторін договору, а лише орієнтують суб'єктів господарювання на включення певних положень до відповідного договору. На відміну від примірних договорів, умови типових договорів є обов'язковими для суб'єктів господарювання, та їх недотримання спричиняє недійсність договору. Кабінет Міністрів України а також уповноважені ним органи затверджують типові договори, що регулюють господарсько-договірні зобов'язання суб'єктів господарювання у багатьох сферах економіки України. Наприклад, наказом Фонду державного майна України “Про затвердження договорів оренди” від 23.08.2000 р. № 1774 затверджено Типовий договір оренди цілісного майнового комплексу державного підприємства (структурного підрозділу підприємства)
49. Право господарського відання та оперативного управління.
Правом оперативного управління у Господарському Кодексі України визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).
Право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.
2. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.
50. Правовий статус учасників провадження у справі про банкрутство.
учасники провадження у справі про банкрутство - сторони,
арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією,
ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном)
боржника, а також у випадках, передбачених цим Законом, інші
особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство,
Фонд державного майна України, державний орган з питань
банкрутства, представник органу місцевого самоврядування,
представник працівників боржника;Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», (далі – Закон про банкрутство), та Господарський процесуальний кодекс України, (далі – ГПК) неоднозначно і різними поняттями називають учасників провадження у справах про банкрутство та учасників судового процесу у справах позовного провадження. Пов’язано це з тим, що господарський суд під час провадження у справах про банкрутство керується процесуальним Законом (ст. 4-1 ГПК), в який вплетено норми особливого процесуального порядку «просування справи вперед» (стадій, процедур) та норми матеріального права, які потребують індивідуальної реалізації під час розгляду справи про банкрутство, вимагаючи таких алгоритмів судової діяльності, яких немає у позовному провадженні.
51. Відповідальність за порушення законодавства щодо заняття торговельною діяльністю.
Кримінальна відповідальність за незаконну торговельну діяльність (ст. 155-6 КК) настає лише в разі, коли така діяльність була систематичною (продаж товарів тощо здійснювався більше чотирьох разів протягом календарного року)
Фактичною підставою адміністративної відповідальності [343, с. 82; 344, с. 116] виступає адміністративне правопорушення (проступок), під яким розуміють протиправну винну дію чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність права та свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку передбачено адміністративну відповідальність [345, с. 47]. Зокрема, до порушень у сфері ліцензування торговельної діяльності слід віднести здійснення торговельної діяльності без ліцензії, порушення ліцензійних умов провадження торговельної діяльності.
52. Відмежування господарських відносин від інших видів правовідносин.
У сфері господарювання можуть виникати й інші відносини, що не мають усіх ознак господарських відносин, а відтак не регулюються Господарським кодексом та нормами інших нормативно-правових актів господарського законодавства. До таких відносин ст. 4 ГК, зокрема, відносить:
• майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України;
• земельні, гірничі, лісові та водні відносини, відносини щодо використання й охорони рослинного і тваринного світу, територій та об'єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря (регулювання таких відносин здійснюється відповідними кодексами та законами: земельні - Земельним кодексом від 25.10.2001 p., гірничі -Кодексом «Про надра» від 27.07.1994 p., лісові - Лісовим кодексом від 21.01.1994 p., водні - Водним кодексом від 06.06.1995 p., відносини щодо використання й охорони рослинного і тваринного світу (законами: від 25.06.1991 р. «Про охорону навколишнього природного середовища», від 03.03.1993 р. «Про тваринний світ», від 09.04.1999 р. «Про рослинний світ»), територій і об'єктів природно-заповідного фонду - Законом від 16.06.1992 р. «Про природно-заповідний фонд України», атмосферного повітря — Законом від 16.10.1992 р. «Про охорону атмосферного повітря»);
53. Основні елементи господарських правовідносин, їх особливості.
Елементами господарських, як і будь-яких інших правовідносин, є їх зміст (матеріальний та юридичний), суб’єкти та об’єкти.
Матеріальний зміст господарських відносин становить власне господарська діяльність у всій її різноманітності. Юридичний зміст господарських відносин — це права та обов’язки суб’єктів господарювання, які виникають у них у процесі здійснення зазначеної діяльності.
Різноманітний характер господарських відносин зумовлює існування досить широкого кола їх учасників. До учасників відносин у сфері господарювання належать суб’єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб’єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.
Суб’єктами господарювання, або суб’єктами господарського права, є юридичні або фізичні особи, які на основі юридично відокремленого майна безпосередньо здійснюють передбачену законодавством та їх статутом господарську діяльність і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна.
54. Засоби регулюючого впливу держави на діяльність суб’єктів господарювання.
Під методом державного впливу на господарські відносини слід розуміти сукупність заходів впливу держави через органи законодавчої, виконавчої та судової влади на суб’єктів господарських відносин з метою створення та забезпечення умов господарської діяльності відповідно до ідеї соціально орієнтованої економіки та національної економічної політики[1]. Існує ціла низка критеріїв розподілу методів, але найцікавішим є поділ методів за характером впливу на прямі (адміністративний примус) та непрямі (економічне та інше стимулювання).
Формою державного впливу на господарські відносини доречно визнавати зовнішній вираз дії державних органів, що виникає в процесі реалізації їх специфічних завдань і функцій у разі застосування обраного методу державного впливу на економіку.
Розрізняють такі основні правові форми[2]: планування (директивне й індикативне), індивідуальне управлінське рішення, контроль, нагляд, координація, формування звітності, інформаційне забезпечення суб’єктів господарських відносин, припинення правопорушень, поновлення правового становища, покарання винних у порушенні господарського законодавства, нормативне регулювання тощо.
ГК оперує терміном «засоби регулюючого впливу», щоправда не даючи його визначення, а лише наголошуючи, що вони застосовуються державою для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного й соціального розвитку. Основними засобами регулюючого впливу держави на суб’єктів господарювання відповідно до ст. 12 ГК є:
державне замовлення, державне завдання;
ліцензування, патентування і квотування;
сертифікація та стандартизація;
застосування нормативів та лімітів;
регулювання цін і тарифів;
надання інвестиційних, податкових та інших пільг;
надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.
55. Порівняння порядку укладання договорів за Цивільним кодексом і Господарським кодексом.
Укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
4. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:
вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;
примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст;
типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;
договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.
Що ж стосується укладення Договорів за ЦК України, то Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли
згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору,
умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для
договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою
хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
2. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони
укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
56. Правове положення приватних підприємств.
Приватним підприємством згідно зі статтею 113 ГКУ визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб'єкта господарювання – юридичної особи. Порядок організації та діяльності приватних підприємств визначається цим Кодексом та іншими законами.
Тобто, приватне підприємство створюється виключно на основі приватної власності однієї або кількох фізичних осіб чи юридичної особи.
Виходячи з того, що на сьогодні закон, який регулює порядок створення та діяльності приватних підприємств, відсутній, такі підприємства діють на загальних підставах відповідно до ЦК та ГК України.
Приватні підприємства можуть бути утворені за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового, реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) діючого (діючих) суб'єкта господарювання з додержанням вимог законодавства, зокрема антимонопольно-конкурентного законодавства.
57. Правове регулювання господарських відносин у галузях торгівлі та побутового обслуговування. Окрім ГК, порядок заняття торговельної діяльності регулюється законами України від 12.05.1991 р. в редакції Закону від 01.12.2005 р. «Про захист прав споживачів» від 06.07.1995 р. «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі громадського харчування та послуг» від 24.02.1994 р. «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення» із наступними доповненнями, підзаконними актами Кабінету Міністрів України, Міністерств економіки, фінансів внутрішніх справ, Державної податкової адміністрації.Зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.19997 р. №1442 затверджені Правила роздрібної торгівлі нафтопродуктами (з наступними змінами і доповненнями), від 24.03.2003 р. №369 Перелік окремих видів послуг, надання яких вимагає наявності спеціальних дозволів (ліцензій)торгових (спеціальних торгових) патентів, а також порядок їх видачі виконавцям визначаються постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1998 р. №576 в редакції постанови від 11.05.2006 р. 3576 «Про затвердження Переліку послуг, що належить до побутових і підлягають патентуванню,
58. Правові засади управління і використання радіочастотного ресурсу.
ЗУ «Про радіочастотний ресурс України Цей Закон встановлює правову основу користування
радіочастотним ресурсом України, визначає повноваження держави
щодо умов користування радіочастотним ресурсом України, права, обов'язки і відповідальність органів державної влади, що здійснюють управління і регулювання в цій сфері, та фізичних і юридичних осіб, які користуються та/або мають намір користуватися
радіочастотним ресурсом України.
ЦК України, ГК України, Державні санітарні норми
59. Види та організаційно-правові форми підприємств.
Відповідно до частини першої цієї статті в Україні залежно від форм власності, передбачених законом, можуть діяти підприємства таких видів:
приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);
підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);
комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;
державне підприємство, що діє на основі державної власності;
підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).Згідно зі статтею 83 ЦК України, яка визначає організаційно-правові форми юридичних осіб, юридичні особи, у тому числі і приватні підприємства, можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом
60. Особливості правового становища окремих видів підприємств.
Підприємства державної форми власності були основним суб'єктом господарювання за планово-розподільчої економіки, і в ринкових умовах господарювання (з притаманною ринковим відносинам конкуренцією) їх частка серед суб'єктів господарювання залишається досить значною попри приватизаційні процеси. Державне унітарне підприємство - це таке підприємство унітарного типу, яке діє на базі відокремленої частини державної власності без поділу й та частки, створюється в розпорядчому порядку компетентним органом держави і входить до сфери управління зазначеного органу. Ознаки державного унітарного підприємства закріплені в ст. 73 Господарського кодексу України.
Казенне підприємство - це державне некомерційне унітарне підприємство, яке діє на базі відокремленої частини державної власності, що не підлягає приватизації, створюється за рішенням Кабінету Міністрів України і входить до сфери управління органу, уповноваженого управляти відповідним державним майном.
61.Підстави скасування державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності.
Підставами скасування державної реєстрації СПД є:
рішення власника СПД або уповноваженого ним органу (вищого органу управління);
рішення суду або господарського суду у випадках, передбачених чинним законодавством України.
Правовим наслідком скасування державної реєстрації СПД – юридичної особи є позбавлення останньої статусу юридичної особи та виключення її з відповідного Реєстру суб’єктів підприємницької діяльності. На сьогоднішній день законодавець визначив коло суб’єктів, які мають право звертатися до суду з позовом про скасування державної реєстрації СПД.
62. Компетенція установчих зборів акціонерного товариства.
Установчі збори акціонерного товариства вирішують такі
питання:
а) приймають рішення про створення акціонерного товариства і
затверджують його статут; б) приймають або відхиляють пропозицію про підписку на акції,
що перевищує кількість акцій, на які було оголошено підписку (у разі прийняття рішення про підписку, що перевищує розмір, на який було оголошено підписку, відповідно збільшується передбачений статутний (складений) капітал);
в) зменшують розмір статутного (складеного) капіталу у випадках, коли у встановлений строк підпискою на акції покрита не вся необхідна сума, вказана у повідомленні;
г) обирають наглядову раду акціонерног товариства, виконавчий та контролюючий орган акціонерного товариства;
д) вирішують питання про схвалення угод, укладених
засновниками до створення акціонерного товариства;
е) визначають пільги, що надаються засновникам;
є) затверджують оцінку вкладів, внесених у натуральній формі;
ж) інші питання відповідно до установчих документів.
63. Наслідки порушення умов господарського договору.
Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» №543/96-ВР від 22 листопада 1996 р. законодавці врегулювали відносини платника та одержувача грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, а відтак, існування такого документа стоїть на варті захисту сторони-одержувача грошових коштів і може захистити його від порушень. Стаття 1 зазначеного Закону передбачає, що у випадку прострочення платежу платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, а ст. 3 цього ж Закону передбачає, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.Закон України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» №1419-ІІІ від 22 лютого 2000 р. передбачає також й обов‘язкове вжиття засобів забезпечення виконання договору. Хоча його застосування обов‘язкове лише для розпорядників державних коштів у сфері державних закупівель, але прикладом прозорості, добросовісності та економії коштів він може виступати.
64. Ознаки юридичних осіб в праві зарубіжних країн.
Юридичні особи в праві зарубіжних країн — це передусім різноманітні підприємницькі об’єднання. Вони відіграють вирішальну роль в економіці будь-якої держави, відповідно інститут юридичних осіб є одним із центральних інститутів цивільного права в зарубіжних країнах.
Юридична особа (в праві зарубіжних країн) — це суб’єкт цивільного права, що має притаманні лише йому майнові та інші права й обов’язки, виступає від свого імені та існує незалежно від осіб, що входять до його складу.
Доктрина визначає такі ознаки юридичних осіб.
Майнова відокремленість — майно юридичної особи, відокремлене (відділене) від майна інших учасників цивільного обороту, а також від майна членів цієї юридичної особи і не залежить від їх долі.
Самостійна майнова відповідальність за угодами, які укладає юридична особа. Юридична особа відповідає перед третіми особами належним їй майном. Реалізація цього забезпечується майновою відокремленістю юридичної особи.
Організаційна єдність — юридична особа має свою ієрархічну структуру, що містить певні елементи, кожен з яких діє задля реалізації її цілей. Проте ця ознака не є обов’язковою. На сьогодні в багатьох країнах (у тому числі Франції та ФРН) за законом право створювати юридичну особу має одна особа.
Незалежність існування юридичної особи від її членів (учасників). Ця ознака виділяється англо-американською правовою доктриною. Вона використовується для обґрунтування правомірності існування юридичної особи, що складається з однієї фізичної особи
65. Особливості здійснення господарської діяльності з надання послуг рухомого (мобільного) зв'язку та Інтернет зв'язку.
Правила надання та отримання послуг рухомого (мобільного) зв’язку та інших супутніх послуг ПАТ «Укртелеком» (надалі – «Правила»), прийняті відповідно до Закону України «Про телекомунікації» від 18.11.2003 № 1280-ІV, Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 № 1023-XII, Основних вимог до договору про надання телекомунікаційних послуг, затверджених рішенням НКРЗ від 26.03.2009 №1420, інших нормативно-правових актів України. Вперше введені в дію Наказом ПАТ «Укртелеком» від 31.10.2007 №492.Суб'єкти господарювання, які надають послуги мобільного телефонного зв'язку, мають право здійснювати свою діяльність тільки за наявності ліцензій на здійснення відповідного виду діяльності в сфері телекомунікацій, на користування радіочастотним ресурсом України та відповідних дозволів на експлуатацію радіоелектронних засобів Суб'єкти господарювання, які мають намір надавати послуги мобільного телефонного зв'язку, Ліцензію отримують одночасно з ліцензією на користування радіочастотним ресурсом України
66. Поняття та класифікація господарської діяльності, критерії її класифікації.
Поняття господарської діяльності наводиться в ст. 3 Господарського Кодексу України (далі — ГК). Під господарською діяльністю розуміють діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Виходячи зі змісту ст. 3, 42, 52 ГК загальні різновиди господарської діяльності можна сгрупувати таким способом:
1) комерційна господарська діяльність (підприємництво) — господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку;
2) некомерційна господарська діяльність — господарська діяльність, що здійснюється без мети одержання прибутку;
3) господарське забезпеченням діяльності негосподарюючих суб’єктів — діяльність негосподарюючих суб’єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб’єктів господарювання.
67. Правовий становище та особливості господарського товариства з одним учасником.
ЗУ «Про господарські товариства» Стаття 81. Управління справами командитного товариства
Управління справами командитного товариства здійснюється тільки учасниками з повною відповідальністю.
У командитному товаристві, де є тільки один учасник з повною
відповідальністю, управління справами здійснюється цим учасником самостійно. Інших особливостей не передбачено, правове становище не змінюється, оскільки всі питання поіязані з організацією роботи управлінням вирішуються на загальних засадах, у відповідності до закону
68. Стадії укладання господарського договору.
Відповідно до ГКУ Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
2. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.
3. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.
4. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.
5. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.
6. У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).
7. Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими..
69. Штрафні санкції у господарському праві: поняття та види.
Штрафні санкції
Ними є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка – штраф, пеня), яку учасники господарських відносин зобов’язані сплатити за невиконання або неналежне виконання зобов’язання.
Розмір штрафних санкцій встановлюється у договорі, однак щодо деяких видів зобов’язань такий розмір може встановлюватися законом(тоді його зміна у договорі не допускається). У договорі можна встановити розмір санкцій як у твердій сумі, так і у відсотках до суми невиконаної частини зобов’язання, або до суми всього зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг)
Якщо порушене зобов’язання, суб’єктом якого є СПД, що належить до державного сектору економіки, або порушення стосується виконання державного контракту, або виконання зобов’язання фінансується з держбюджету чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються у таких розмірах, якщо інше не передбачене законом або договором:
За порушення щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) – штраф 20%вартості неякісних товарів, робіт чи послуг
За порушення строків виконання зобов’язання – 0,1% вартості товарів, робіт, послуг, з яких допущено прострочення за кожен день + якщо прострочення понад 30 днів – 7%від вартості.
Штрафні санкції за порушення грошового зобов’язання – не більше подвійної облікової ставки НБУ.
70. Ліцензія: порядок надання та припинення.
Розглянемо на прикладі отримання ліцензії на користування надрами. Відповідно до Постанови від 2 жовтня 2003 р. N 1540 Про затвердження Порядку надання
спеціальних дозволів на користування надрами»Для отримання ліцензії заявником подаються
Держкомгеології документи, що підтверджують його правовий статус (копії статуту (положення), свідоцтва про державну реєстрацію
суб'єкта підприємництва тощо) та інші документи, що відповідають
виду діяльності, за переліком, встановлюваним Держкомгеології.
18. Рішення про видачу ліцензії або відмову в її видачі приймається протягом 30 календарних днів від дня надходження всіх документів у повному обсязі. Анулювання дозволу здійснюється у разі: видачі дозволу з порушенням вимог цього Порядку подання завідомо неправильних відомостей;відмовинадрокористувача від користування надрами; ліквідації надрокористувача; визнання конкурсу, за результатами якого він був наданий, недйсним; вилучення в установленому законодавством порядку наданої у
користування ділянки надр; визнання наданого дозволу на користування надрами недійсним; зупинення дії дозволу і невжиття надрокористувачем заходів до
усунення причин такого зупинення; невиконання робіт у строк, визначений пунктом 17 цього
Порядку; використання надр не за призначенням;
71.Порядок та умови здійснення господарської діяльності з надання телекомунікаційних послуг, правове регулювання господарської діяльності у сфері телекомунікацій.
Порядок надання телекомунікаційних послуг здійснюється на таких умовах:
1) укладення договору між оператором, провайдером
телекомунікацій і споживачем телекомунікаційних послуг відповідно
до основних вимог до договору про надання телекомунікаційних
послуг, установлених національною комісією, що здійснює державне
регулювання у сфері зв'язку та інформатизації;
2) оплата замовленої споживачем телекомунікаційної послуги.
3. Телекомунікаційні послуги споживачам, які мають
установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються
операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до
законодавства України.
4. Держава гарантує універсальне обслуговування, тобто
забезпечення універсального доступу споживачів до
телекомунікаційних мереж загального користування та надання загальнодоступних телекомунікаційних послуг нормованої якості за регульованими державою тарифами.
Правове регулювання: ЗУ «Про телекомунікації» ГКУ, ЦКУ, відповідні постанови КМУ
72.Вертикальне та горизонтальне регулювання господарських відносин.
Сукупність господарських відносин, які складаються між господарюючими суб'єктами, їхніми контрагентами, органами управління у процесі організації і здійснення господарської діяльності, виробництва і реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг, становить предмет господарського права.
За взаємним становищем сторін правовідносини поділяються на:
- горизонтальні, учасники яких рівноправні;
- вертикальні, в яких одним з учасників виступає орган управління, у тому числі власник майна чи уповноважений ним орган.
Дата добавления: 2015-11-30; просмотров: 54 | Нарушение авторских прав