Розділ VI. Стаття 120

статус народного депутата України», згідно з яким народний депутат України не може бути членом Кабінету Міністрів, керівником центрального органу виконавчої влади.

Наведений припис оспорювався в Конституційному Суді України щодо його конституційності (відповідності Конституції України). Рішенням Конституційного Суду України від 4 липня 2002 р. цей припис було визнано конституційним. При цьому Конституційний Суд пояснив, що діяльність народного депутата у Верховній Раді України розглядається як професійна робота на постійній основі. Тобто діяльність народних депутатів, як і будь-яка «інша робота», крім викладацької, наукової та творчої у позаробочий час, є несумісною зі службовою діяльністю членів Кабінету Міністрів України, керівників центральних органів виконавчої влади.

Частина 2 коментованої статті за своїм змістом і значенням цілком заслуговує на роль окремої статті. В ній дається визначення об'єктів правового регулювання в системі органів виконавчої влади, а також конкретних законодавчих джерел цього регулювання.

Зокрема, визначено, що об'єктами регулювання Конституцією і законами України є організація, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України, центральних та місцевих органів виконавчої влади.

Це положення вдало доповнює і уточнює дещо прямолінійний конституційний припис про те, що «виключно законами України визначаються... організація і діяльність органів виконавчої влади...» (п. 12 ч. 1 ст. 92 Конституції Україну). Адже слід враховувати, що такі об'єкти правової регламентації, як, наприклад, функції (які є, безумовно складовою частиною «діяльності») уряду, визначаються не лише Конституцією і законами України, а й актами Президента України (п. 10 ст. 116 Конституції України). Що ж до визначення персонального складу Кабінету Міністрів або створення організації чи ліквідації (що стосується безпосередньо «організації») міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, то це – цілком прерогатива Президента України (ч. З ст. 114, п. 15 ч. 1 ст. 106 Конституції України).

З огляду на наведене, використаний у коментованій статті термін «порядок діяльності» слід визнати набагато вдалішим, ніж просто «діяльність». Цілком зрозуміло, що власне діяльність, на-

приклад Кабінету Міністрів, в реальній дійсності не може визначатись одними лише законами. Хоча б через те, що згідно з конституційною ст. 113 Кабінет Міністрів у своїй діяльності має керуватися як Конституцією і законами України, так і актами Президента України (див. коментар до зазначеної статті).

Говорячи про закони, в яких визначаються організація, повноваження і порядок діяльності органів виконавчої вади, слід зробити акцент на таких першорядних статусних (компетенцій-них) законодавчих актах, як закони «Про Кабінет Міністрів України» та «Про міністерства та інші центральні органи виконавчої влади» (які ще не прийняті), а також чинний Закон України від 9 квітня 1999 р. «Про місцеві державні адміністрації». Поки що організація, повноваження і порядок діяльності міністерств та інших центральних органів виконавчої влади врегульовані Загальним положенням про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади (затверджений Указом Президента України від 12 березня 1996 p.), а також Указами Президента України від 15 грудня 1999 р. «Про систему центральних органів виконавчої влади» і «Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади».

Дата добавления: 2015-11-30