Розділ IV. Стаття 90

ному засіданні парламента може бути прийняте рішення про продовження роботи комісії на новий термін. Повноваження тимчасової спеціальної комісії припиняються в разі прийняття Верховною Радою остаточного рішення за результатами роботи комісії а також у разі прийняття парламентом акта, для підготовки проекту якого створювалася комісія.

Коментована стаття Конституції встановлює, що Верховна Рада України для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес, створює тимчасові слідчі комісії, якщо за це проголосувала не менш як одна третина від конституційного складу Верховної Ради України. Формування тимчасових слідчих комісій – звичайна парламентська практика у світі. їхня діяльність – одна із важливих форм парламентського контролю. Тимчасові слідчі комісії можуть бути створені з питань, що становлять суспільний інтерес. Результати їх роботи Верховна Рада заслуховує на пленарному засіданні. У постанові парламента України дається оцінка роботи комісії, приймається рішення про завершення або продовження її роботи. Відповідним органам державної влади пропонується вжити заходів для вирішення проблеми. Так, Верховна Рада України, заслухавши 20 жовтня 1999 р. інформацію Тимчасової слідчої комісії, створеної для перевірки діяльності Кабінету Міністрів України, міністерства енергетики України та його підрозділів по забезпеченню населення України електроенергією, прийняла відповідну постанову, в якій визнала незадовільною діяльність уряду України і Міністерства енергетики, приватизацію енергокомпаній такою, що проведена непрофесійно, без урахування особливостей і перспектив розвитку галузі. Генеральному прокурору було надано доручення розглянути питання про відповідальність посадових осіб Міністерства енергетики України і енергокомпаній за масове розкрадання електроенергії. Кабінету Міністрів було надане доручення в двомісячний термін розробити програму регулювання режимів споживання електроенергії.

Конституція України (ч. 5 ст. 89) встановила, що висновки і пропозиції тимчасових слідчих комісій не є вирішальними для слідства і суду. Це конституційне положення означає, що матеріали комісії можуть бути передані органам слідства і суду, але для них вони не є вирішальними при розслідуванні справи і прийнятті судового рішення. Ці органи є самостійними у своїх діях.

Організація і порядок діяльності тимчасових спеціальних і тимчасових слідчих комісій повинні бути згідно з ч. 6 ст. 89 Конституції врегульовані законом. Але такий закон ще не прийнятий.

Стаття 90. Повноваження Верховної Ради України припиняються у день відкриття першого засідання Верховної Ради України

нового скликання.

Президент України може достроково припинити повноваження Верховної Ради України, якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися.

Повноваження Верховної Ради України, що обрана на позачергових виборах, проведених після дострокового припинення Президентом України повноважень Верховної Ради України попереднього скликання, не можуть бути припинені протягом одного року з дня

її обрання.

Повноваження Верховної Ради України не можуть бути достроково припинені в останні шість місяців строку повноважень Президента України.

Коментована стаття закріплює підстави і загальний порядок припинення повноважень Верховної Ради України.

Конституція України чітко визначає строк повноважень українського парламенту, протягом якого він має право здійснювати свої функції і повноваження. Частина 1 статті закріплює момент закінчення повноважень Верховної Ради України, який означений днем відкриття першого засідання парламенту нового скликання. При цьому перше засідання Верховної Ради нового скликання повинно відбутися не пізніше ніж на тридцятий день після офіційного оголошення результатів виборів. Таким чином, навіть після закінчення загального чотирирічного терміну функціонування парламент зберігає свої повноваження аж до дня відкриття першого засідання Верховної Ради нового скликання. Вказана норма забезпечує безперервність повноважень законодавчого органу України, сприяє подоланню можливих колізій з приводу визначення моменту закінчення строку парламентських повноважень і унеможливлює збільшення конституційного строку повноважень Верховної Ради України, крім випадків, передбачених ч. 4 ст. 83 Конституції України.

Частина 2 коментованої статті передбачає можливість розпуску Верховної Ради України до закінчення строку її повноважень. Таке дострокове припинення парламентських повноважень можливе тільки у випадку, коли протягом тридцяти днів однієї чергової сесії не розпочалися пленарні засідання. При цьому ініціатива розпуску Верховної Ради України належить виключно Президентові України. Таким чином, будь-який інший орган чи посадова особа окрім глави держави не наділені правом достроково припиняти повноваження українського парламенту. Детальний порядок цієї процедури конституційно не закріплюється, однак при її реалізації Президент повинен видати відповідний указ про дострокове припинення парламентських повноважень, а також призначити позачергові вибори до Верховної Ради України.

Дострокове припинення повноважень законодавчого органу обмежується рядом умов. По-перше, обмежується можливість повторного розпуску Верховної Ради України, яка була сформована після дострокового припинення повноважень попереднього парламенту. Частина 3 коментованої статті закріплює однорічний строк з дня обрання парламенту, який почав здійснювати свої функції після дострокового припинення повноважень його попереднього складу, протягом якого забороняється дострокове припинення повноважень Верховної Ради України. По-друге, конституційно забороняється дострокове припинення повноважень парламенту в останні шість місяців строку повноважень Президента України, що визначено ч. 4 коментованої статті.

Коментована стаття не містить обмеження права розпуску парламенту протягом воєнного чи надзвичайного стану, але при цьому слід мати на увазі положення ч. 4 ст. 83 Конституції, із якої випливає, що під час дії воєнного або надзвичайного стану вибори народних депутатів України не проводяться, а тому і достроково припинити повноваження Верховної Ради України не можна.

Вказані обмеження сприяють забезпеченню стабільності у державі, створенню необхідних умов для реалізації конституційних повноважень Верховної Ради України в законодавчому процесі, співробітництву і координації відносин між главою держави та парламентом.

Стаття 91. Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених цією Конституцією.

Коментована стаття присвячена видам правових актів, які приймаються парламентом України. Ця стаття стосується лише актів Верховної Ради України, а не всіх її рішень. Порядок прийняття процедурних рішень визначається Регламентом Верховної Ради України. Вони приймаються більшістю голосів народних депутатів, які взяли участь у голосуванні, за винятком випадків, прямо зазначених в Регламенті і законах (п. 1 ст. 3.2.3 Регламенту Верховної Ради України). Своєрідною є процедура прийняття рішень про застосування заходів для забезпечення присутності народних депутатів на засіданнях парламенту (п. З ст. 3.2.2 Регламенту).

Конституція визначає акти, що їх приймає Верховна Рада України. Як такі називаються закони і постанови. Але це не остаточний перелік, оскільки коментована стаття встановлює, що парламентом можуть бути прийняті й інші акти. Такий підхід є виправданим з оглядом на те, що Верховна Рада приймає акти з найрізніших питань суспільного життя. Відповідно законодавець надав парламенту України можливість визначати вид акта парламенту залежно від специфіки проблеми, що вирішується.

В сучасній правовій системі України діють прийняті парламентом України акти з такими назвами: Конституція, закон, основи законодавства, кодекс, декларація, Акт проголошення незалежності України, заява, звернення, постанова. Більшість з них охоплюється таким загальним поняттям, як закон. Ратифіковані Верховною Радою України міжнародні акти стають частиною національної правової системи.

Закон – нормативний акт вищої юридичної сили, прийнятий згідно з чітко визначеною законодавчою процедурою представницьким органом влади і підписаний главою держави. Законами регулюються найбільш важливі суспільні відносини. В ієрархії правових актів закон посідає найвище місце після конституції. Верховенство закону – один з головних принципів демократичної, правової держави. Закони мають свою ієрархію. Вищим з них є конституція, яка приймається і змінюється, як правило, в більш ускладненому порядку, ніж звичайний закон. Право приймати закони належить до виключних повноважень

Конституція України

Розділ TV. Стаття 9/

представницьких органів влади. В демократичній державі не може бути паралельного органу, який би мав право приймати акти аналогічної юридичної сили. Оскільки порівняно з іншими нормативно-правовими актами в державі закон має вищу юридичну силу, то всі підзаконні акти не повинні суперечити його положенням. Закон регулює найбільш важливі суспільні відносини загального характеру. Закони в Україні можуть прийматися також шляхом всеукраїнського референдуму. Закон – основне джерело права національної правової системи України, До формальних ознак закону належить особливий порядок його прийняття парламентом. Цей порядок включає обов'язкові стадії законодавчого процесу, передбачені Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України. Прийняття закону обов'язково включає в себе такі стадії: внесення законопроекту в законодавчий орган; обговорення законопроекту; прийняття закону; його опублікування (обнародування).

Закони України можуть бути змінені або скасовані лише Верховною Радою України, тобто органом, яким вони були прийняті. Конституційний Суд України може визнати закон неконституційним повністю або в окремій частині. Внаслідок цього весь текст закону або окремі його положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність. Але це не означає скасування або зміни самого закону. Скасувати або змінити закон може тільки сам парламент України і ніхто інший, оскільки тільки Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні і тільки їй серед органів державної влади притаманна законодавча функція. Це виключна прерогатива парламенту України.

В Україні ще жоден закон не був прийнятий шляхом всенародного референдуму. Така можливість не виключається, і якщо вона буде реалізована, то стадії і процедури прийняття закону в такий спосіб повинні відбуватися у відповідності з нормами Конституції України і Закону України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми».

Постанова Верховної Ради України – правовий акт парламенту, що приймається більшістю від його конституційного складу і підписується Головою Верховної Ради України. Постанови приймаються після обговорення їх на пленарному засіданні парламенту. Вони, зокрема, приймаються з питань призначення всеукраїнського референдуму, з питань, визначених ст. 73 Консти-

тупії України: прийняття рішення щодо звіту про виконання Державного бюджету України; призначення виборів Президента України у строки, передбачені Конституцією; розгляд і прийняття рішення щодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України; надання згоди на призначення Президентом України Прем'єр-міністра України; призначення чи обрання на посади, звільнення з посад, надання згоди на призначення і звільнення з посад у випадках, передбачених Конституцією України; призначення на посади та звільнення з посад Голови та інших членів Рахункової палати, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Голови Національного банку України; обрання суддів; призначення чергових та позачергових виборів до органів місцевого самоврядування; призначення на посаду та звільнення з посади керівника апарату Верховної Ради України; утворення тимчасових слідчих комісій Верховної Ради України з відповідних питань тощо. Порядок прийняття постанов парламенту України визначається Регламентом Верховної Ради України.

Постанови Верховної Ради України присвячені в основному регулюванню внутрішньопарламентських взаємовідносин, призначенню і звільненню відповідних посадових осіб, контролю Верховної Ради за станом виконання відповідних урядових програм, реалізації Кабінетом Міністрів України конкретних проблем. Прийняття постанов парламенту пов'язане з реалізацією Верховною Радою законодавчої, установчої і контрольної функцій. Без прийняття постанов неможливо забезпечити оптимальну організацію роботи парламенту.

Серед інших актів Верховної Ради України особливе значення мають декларації, в яких найбільш ємно поєднуються політичні і правові аспекти регулювання суспільних відносин. Декларація – політико-правовий акт, який офіційно проголошує загальнолюдські цінності і певні наміри держави, обумовлює напрями, принципи державної правової політики, що знаходять втілення в Конституції і законах України. Декларація в загальній формі визначає спрямованість конституційно-правового регулювання у відповідній сфері суспільних відносин. Так, Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. визначила демократичний вектор розвитку Української держави і суспільства, утвердження України як незалежної, суверенної, демократичної, правової, соціальної держави, визначила демократам-

28-Ї472

Конституція України

ну спрямованість національної правової системи України на сучасному етапі. Концептуальні положення Декларації лягли в основу чинної Конституції України. Декларація прав національностей України від І липня 1991 р. визначила вектор державної політики України у сфері національних відносин, гарантування прав національних меншин. Положення декларацій реалізуються за допомогою більш конкретних правових приписів. Так, положення Декларації прав національностей України знайшли втілення насамперед в Законі України від 25 червня 1992 р. «Про національні меншини в Україні».

Заяви та звернення – акти Верховної Ради України, які містять заклики до парламентів, інших вищих органів іноземних країн здійснити певні дії або утриматись від певних дій з метою підтримання миру, подальшого розвитку двосторонніх та багатосторонніх відносин, усунення джерел і підстав ускладнення міжнародного становища в цілому чи двосторонніх відносин. Наприклад, у Заяві Верховної Ради України від 5 липня 1991 р. дається оцінка Заяві парламенту Румунії «Про пакт Ріббентропа-Молотова і його наслідки для Румунії», де були висунуті територіальні претензії до України. В Заяві Верховної Ради України були сформульовані пропозиції щодо розвитку двосторонніх відносин з Румунією відповідно до загальновизнаних принципів міжнародного права. Заклик до розвитку двосторонніх зв'язків між Україною та Росією міститься у Зверненні Верховної Ради України до Верховної Ради і Президента Росії від 24 серпня 1991 р.

Для розвитку української державності і правової системи особливе значення має прийнятий 24 серпня 1991 р. Акт проголошення незалежності України, в якому було визначено, що Верховна Рада урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної української держави – України, що територія України є неподільною і недоторканною і що віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України. Положення цього документа знайшли втілення в Конституції України 1996 p., інших законах та підзаконних актах.

Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу, тобто не менш як 226 голосами. Згідно з Рішенням Конституційного Суду України у справі щодо офіційного тлумачення положень статей 75, 82, 84, 91,104 Конституції України (щодо повноважності Верховної Ради

Розділ IV. Стаття 9 /

України) від 17 жовтня 2002 р. № 17-рп / 2002 Верховна Рада України правомочна приймати закони і реалізовувати інші конституційно визначені повноваження за умови присутності на її пленарних засіданнях на момент голосування тієї кількості народних депутатів України, яка згідно з Конституцією необхідна для прийняття відповідного рішення. Конституційний Суд також вирішив, що положення ч. 2, ч. З ст. 84 та ст. 91 Конституції України щодо участі народних депутатів у прийнятті Верховною Радою України рішень треба розуміти так: коли за пропоноване рішення проголосувала визначена Конституцією України кількість народних депутатів України, воно вважається прийнятим незалежно від того, скільки народних депутатів України не брали участь у голосуванні. В Рішенні Конституційного Суду України від 7 липня № 11 -рп / 98 у справі щодо порядку голосування та повторного розгляду законів зазначається, що рішення Верховної Ради України, зокрема закони, постанови, інші акти, приймаються лише на пленарному засіданні Верховної Ради України за умови особистої участі народних депутатів України в голосуванні та набрання встановленої Конституцією України, Законом про Регламент Верховної Ради України кількості голосів на їх підтримку. Народний депутат України не має права голосувати за інших народних депутатів України на засіданнях Верховної Ради України. Порушення встановленої Конституцією України процедури ухвалення законів та інших правових актів Верховної Ради України є підставою для визнання їх неконституційними.

Конституція України встановлює деякі винятки із загального правила щодо прийняття рішень більшістю від конституційного складу парламенту. Так, не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України приймаються закони щодо державних символів (ст. 20), не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України може бути подолане вето Президента України (ст. 94). Така ж кількість голосів необхідна для прийняття законопроекту про внесення змін до Конституції (статті 15 5 і 156). Три четвертих голосів потрібно для прийняття рішення про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту (ст. 111).

Не менш як третиною народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України може бути прийнято рішення про скликання позачергової сесії Верховної Ради (ст. 83),

Конституція України

Розділ IV. Стаття 92

про підтримання запиту народного депутата, групи народних депутатів чи комітету Верховної Ради України до Президента України (п. 34 ст. 85), про створення тимчасової слідчої комісії (ст. 89) Такі розбіжності в конституційному закріпленні різної кількості депутатів для підтримання тих чи інших законів, подолання вето глави держави, оголошення імпічменту П резиденту України, вирішення внутрішньоорганізаційних питань функціонування парламенту зумовлено різними чинниками. Але основоположна мета такого підходу в нормативній регламентації організації і діяльності Верховної Ради України – це забезпечити стабільність Конституції, нормальне функціонування всього державного механізму, насамперед парламенту, створити умови для оптимізації контрольної діяльності Верховної Ради України.

Стаття 92. Виключно законами України визначаються:

1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина;

2) громадянство, правосуб'єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства;

3) права корінних народів і національних меншин;

4) порядок застосування мов;

5) засади використання природних ресурсів, виключної (морської)економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організацІЇта експлуатації енергосистем, транспорту і зв'язку;

6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім% охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти,культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки;

7) правовий режим власності;

8) правові засади і гарантії.підприємництва; правила конкуренції та норми антимонопольног'о регулювання;

9) засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності,митної справи;

10) засади регулювання демографічних та міграційних процесів;

11) засади утворення і діяльності політичних партій, іншихоб'єднань громадян, засобів масової інформації;

12) організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики;

13) територіальний устрій України;

14) судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової ек-_спертизи, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання іслідства, нотаріату, органів і установ виконання покарань; основиорганізацІЇта діяльності адвокатури;

15) засади місцевого самоврядування;

16) статус столиці України; спеціальний статус інших міст;

17) основи національної безпеки, органі шиії Збройних Сил України і забезпечення громадського порядку;

18) правовий режим державного кордону;

19) правовий режим воєнного і надзвичайного стану, зон надзвичайної екологічної ситуації;

20) організація і порядок проведення виборів і референдумів;

21) організація і порядок діяльності Верховної Ради України,статус народних депутатів України;

22) засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.

Виключно законами України встановлюються: 1) Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи;

2) порядок направлення підрозділів Збройних Сил України доінших держав; порядок допуску та умови перебування підрозділівзбройних сил інших держав на території України;

3) одиниці ваги, міри і часу; порядок встановлення державних

стандартів;

4) порядок використання і захисту державних символів;

5) державні нагороди;

6) військові звання, дипломатичні ранги та інші спеціальні звання;

7) державні свята;

8) порядок утворення і функціонування вільних та інших спеціальних зон, що мають економічний чи міграційний режим, відмінний від загального.

Законом України оголошується амністія.

У цій статті реально відбився принцип пріоритету (верховенства) закону в системі інших нормативно-правових актів, за допомогою якого здійснюється правове регулювання найважливіших суспільних відносин. Тим самим уточнюється предметний перелік питань, з яких Верховна Рада України здійснює законодавче регулювання, хоча вона може приймати закони й з інших питань своєї компетенції (див. ст. 85 Конституції).

Найважливіше коло питань, що мають регулюватись виключно законом, стосується прав людини і громадянина, основних обов'язків громадянина, прав корінних народів і національних меншин (пункти 1–3 ч. 1). Це означає, що всі основні рішення, які стосуються вказаних конституційних прав і свобод, повинні прийматись у формі закону.

Другою великою групою питань виключного регулювання законом є питання економічної і соціальної основи держави і суспільства, які є визначальними для формування соціально-економічного ладу і соціальної держави: основи соціального захисту, форми і методи пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу і сім'ї; материнства і дитинства; виховання; правовий режим власності; правові засади підприємництва; засади використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, освоєння космічного простору, організації та експлуатації транспорту і зв'язку; порядок утворення і функціонування вільних та інших спеціальних зон, що мають економічний чи міграційний режим, відмінний від загального (пункти 5– 8ч. 1,п. 8ч. 2).

З огляду на важливу роль у політичній системі суспільства виключно законом регулюються засади утворення і діяльності політичних партій, інших об'єднань громадян, засобів масової інформації (п. 11 ч. 1).

Враховуючи важливість демографічних та міграційних процесів, Конституція теж відносить їх засади до виключного визначення законом (п. 10 ч. 1).

Велика група питань стосується організації і функціонування органів законодавчої і державної виконавчої влади, тобто найважливіших елементів механізму держави, а також місцевого самоврядування: організація і діяльність органів виконавчої влади; організація і порядок проведення виборів і референдумів, статус столиці, спеціальний статус інших міст (пункти 12, 15, 16 ч. 1).

До цієї ж групи належать питання, пов'язані з забезпеченням функціонування правоохоронних органів держави: питання судоустрою, судочинства, статусу суддів, засади судової експертизи, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства, нотаріату, органів і установ виконання покарань, основи організації та діяльності адвокатури, засади цивільно-правової відповідальності, діяння, які є злочинами, адміністративними та дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них, оголошення амністії (пункти 14, 22 ч. 1, ч. 3), та з виконанням спеціальних державних функцій: одиниці ваги, міри і часу, порядок встановлення державних стандартів, порядок використання і захисту державних символів, державні нагороди, військові звання, дипломатичні ранги та інші спеціальні звання, державні свята (пункти 3–7 ч. 2).

Пункт 1 ч. 2 ст. 92 Конституції спрямований на забезпечення виконання бюджетно-фінансової функції парламенту, яка знаходить вираз у праві парламенту затверджувати Державний бюджет України, регулювати систему оподаткування, податків і зборів, визначати статус національної валюти, функціонування фінансового, грошового, кредитного ринків; порядку погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу тощо.

Чільне місце займають питання забезпечення національної безпеки (п. 17 ч. 1), законодавчого забезпечення функцій держави, пов'язаних зі збройним захистом чи надзвичайними ситуаціями: правовим режимом державного кордону (п. 18 ч. 1), воєнним і надзвичайним станом, зонами надзвичайної екологічної ситуації (п. 19 ч. 1), порядком направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав, порядком допуску та умовами перебування підрозділів Збройних Сил інших держав на території України (п. 2 ч. 2).

Крім законів у поняття законодавства включаються також нормативно-правові акти органів державної влади (Президента, Кабінету Міністрів, міністерств тощо). Всі вони мають підзакон-ний характер, тобто повинні видаватись на основі закону та не суперечити йому. В цьому відношенні положення ст. 92 Конституції визначають межі та рамки законних дій органів державної влади. У разі видання незаконного акту тим чи іншим державним органом, Президентом, Кабінетом Міністрів, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, він може бути оскаржений до Кон

Конституція України

ституційного Суду України (ст. 150 Конституції), а щодо нормативно-правових актів органів державної виконавчої влади (міністерств, відомств, місцевих державних адміністрацій) та органів місцевого самоврядування – до судів загальної юрисдикції (статті 122, 144 Конституції). Відповідні судові інстанції можуть визнати ці акти такими, що не відповідають Конституції та законам України.

Стаття 93. Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові України, народним депутатам України, Кабінету Міністрів України і Національному банку України.

Законопроекти, визначені Президентом України як невідкладні, розглядаються Верховною Радою України позачергово.

Коментована стаття визначає коло суб'єктів законодавчої ініціативи в парламенті України.

Право законодавчої ініціативи – це право на подання до Верховної Ради України на обов'язковий розгляд нею законодавчої пропозиції, законопроекту чи поправки до законопроекту. Процедура здійснення цього права встановлюється насамперед Регламентом Верховної Ради України.

Законопроекти, поправки до них чи законодавчі пропозиції вносяться суб'єктами права законодавчої ініціативи в письмовій формі. Законодавча пропозиція повинна містити проект рішення Верховної Ради, який пропонується Верховній Раді для прийняття. Пропозиції, внесені на ім'я комітету Верховної Ради, опрацьовуються ним у ході підготовки відповідних документів і на розгляд Верховної Ради можуть не подаватися.

Законодавчі пропозиції і проекти законів вносяться разом з супровідною запискою, яка повинна містити обґрунтування необхідності їх розробки і прийняття, а також характеристику цілей, завдань та основних положень майбутніх законів, вказівку на їх місце у системі чинного законодавства, а також на очікувані соціально-економічні та інші наслідки їх застосування.

У разі внесення законодавчої пропозиції, законопроекту або поправки, реалізація яких потребує матеріальних або інших витрат за рахунок державного чи місцевих бюджетів, додаються їх фінансово-економічне обгрунтування та пропозиції щодо по-442

Дата добавления: 2015-11-30