Читайте также:
|
органи, що ведуть процес, не мають права перекладати обов'язок доказування на підозрюваного, обвинуваченого, підсудного (засудженого). Це значить, що неприпустимо вимагати від особи представлення доказів на свій захист і спростування пред'явленого їй обвинувачення. Закон категорично забороняє домагатися показань обвинуваченого шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів (ч. З ст. 22 КП К України). Такий примус до дачі показань є кримінально караним діянням (ст. 373 КК України).
Визнання обвинуваченим своєї вини може бути покладено в основу обвинувачення лише при підтвердженні цього визнання сукупністю доказів, що є у справі (ч. 2 ст. 74 КПК). Відмова від участі в доказуванні не може тягти для підозрюваного, обвинуваченого, підсудного негативних наслідків ні в частині визнання його винним, ні в частині визначення йому міри і виду покарання.
Разом з тим звільнення обвинуваченого від обов'язку доказувати свою невинуватість не позбавляє його права брати участь у доказуванні по кримінальній справі. Він вправі давати показання, представляти докази, заявляти клопотання. При цьому оскільки обвинувачений зацікавлений у тому, щоб довести свою невинуватість, меншу винуватість чи взагалі уникнути покарання, закон не передбачає для нього відповідальності за дачу завідомо неправдивого показання (якщо таке показання не поєднане з обвинуваченням невинуватого у вчиненні злочину) і не розцінює цей факт як обставину, що обтяжує покарання (ст. 67 КК України). Доводячи свою невинуватість чи меншу винуватість, обвинувачений, підозрюваний, підсудний здійснює в такий спосіб своє право на захист. Тому доказування є його правом, але не є його юридичним обов'язком.
2. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Відповідно до закону доказами в кримінальній справі є всякі фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність чи відсутність суспільно небезпечного діяння, винуватість особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ч. 1 ст. 65 КПК України). Докази повинні бути отримані тільки уповноваженими на те органами чи посадовими особами, законним способом, з точно і вичерпно передбачених законом джерел (ч. 2 ст. 65, ст. 66 КПК), а форма їх фіксації має бути
передбачена законом. Порушення зазначених вимог при збиранні доказів позбавляють отриману інформацію юридичної сили, роблять доказ неприпустимим. Такий доказ не може бути покладений в основу обвинувачення, використаний для доказування інших значущих у справі обставин, а також для обгрунтування необхідності здійснення тих чи інших процесуальних дій (провадження обшуку, обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою і т. п.).
Пленум Верховного Суду України у своїй постанові від 1 листопада 1996 р. № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» роз'яснив судам, що під доказами, отриманими незаконним шляхом, необхідно розуміти, наприклад, такі, коли їх збирання й закріплення здійснено або з порушенням гарантованих Конституцією України прав людини і громадянина, встановленого кримінально-процесуальним законодавством порядку, або не уповноваженою на це особою чи органом, або за допомогою дій, не передбачених процесуальними нормами.
Оскільки згідно з вимогами Конституції України обвинувачення не може грунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, з метою вдосконалення судової діяльності у сфері захисту прав і свобод людини і громадянина Пленум Верховного Суду України у своїй постанові від ЗО травня 1997 р. № 7 «Про посилення судового захисту прав та свобод людини і громадянина» рекомендував судам при розгляді кожної справи перевіряти, чи були докази, якими органи попереднього слідства обґрунтовують висновки про винуватість особи у вчиненні злочину, одержані відповідно до норм КПК України.
Якщо буде встановлено, що ті чи інші докази одержані незаконним шляхом, суди повинні визнавати їх недопустимими і не враховувати при обґрунтуванні обвинувачення у вироку.
Встановивши в стадії попереднього розгляду справи чи в судовому засіданні, що ті чи інші фактичні дані були одержані з такими порушеннями закону, які роблять їх використання як доказів недопустимим, а інші докази не дозволяють з'ясувати всі передбачені ст. 64 КПК України обставини, суд за наявності можливості усунути цю неповноту або неправильність дізнання чи попереднього слідства повинен відповідно до вимог статей 246 або 281 КПК України повернути справу на додаткове розслідування з наведенням в ухвалі (постанові) відповідних мотивів.
Дата добавления: 2015-11-30; просмотров: 30 | Нарушение авторских прав