Розділ II. Стаття 47

Існування ринку житла, як і будь-яких ринків, не виключає, а припускає належний рівень їх державного регулювання. Відповідно до Концепції державної житлової політики, затвердженої постановою Верховної Ради України від ЗО червня 1995 p., метою державної житлової політики є створення умов для реалізації права громадян на житло, розширення житлового будівництва, поліпшення утримання та схоронності житлового фонду. Спорудження, реконструкція та утримання житла є одним з пріоритетних напрямів соціально-економічного розвитку країни, важливим фактором зниження соціальної напруженості в суспільстві.

Державний вплив на придбання житла втілюється в підтримку житлового будівництва відповідним створенням умов через організацію відведення земельних ділянок для забудови з оформленням відповідного права на них (власності, користування, суперфіцію); опрацювання засад та реалізацію пільгового кредитування. Так, на сьогодні ефективно реалізуються програми пільгового кредитування молодих сімей; будівництва житла на селі. На законодавчому рівні запропонований системний підхід реалізації можливості залучення коштів, зокрема через інвестування, кредитування із відповідним забезпеченням виконання зобов'язань, що регулюється Законом України від 5 червня 2003 р. «Про іпотеку» і законами від 19 червня 2003 р. «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» та «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю», а також іншими нормативно-правовими актами.

Значення ролі держави при обігу житла полягає у встановленні правил щодо оформлення правочинів з ним, порядку реєстрації прав на нерухомість. Держава поступово здійснює передачу належного їй житлового фонду у власність територіальних громад відповідних населених пунктів.

Ще більшого значення набуває діяльність держави у сфері забезпечення житлом громадян, що потребують соціального захисту. До таких належать категорії громадян, визначені Житловим кодексом та законами України, зокрема забезпечені житловою площею нижче за встановлений рівень; які проживають в приміщеннях, що не відповідають санітарним і технічним вимогам, та ін.

До категорій громадян, яких держава зобов'язується забезпечити житлом, належать також особи особливого статусу. Це гро-

242;;.

мадяни, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (відповідно до Закону від 19грудня 1991 р. «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи); судді; учасники бойових дій в Афганістані та інших інтернаціональних конфліктів; сім'ї загиблих при виконанні службових обов'язків; офіцери, звільнені в запас та відставку за вислугою років, станом здоров'я та скороченням штатів та ін. Це також особи, які опинилися в складному становищі без житла внаслідок тих чи інших обставин, – які повернулися з державного дитячого закладу, від родичів, опікуна чи піклувальника; громадяни, незаконно засуджені і згодом реабілітовані, при неможливості повернення займаного раніше житлового приміщення та ін. Зазначені особи набувають житло безкоштовно із подальшим його використанням на умовах найму з укладенням відповідного договору на підставі ордеру на зайняття зазначеного в ньому житлового приміщення.

Отже, на забезпечення виконання конституційної норми про надання державою та органами місцевого самоврядування житла громадянам, які потребують соціального захисту, житлове законодавство встановлює основні засади та механізми її реалізації. Це передбачення черговості забезпечення житлом (загальної черги, першочергового та позачергового надання житла); порядку постановки на чергу та підстав для цього, зокрема норм житлової площі, що впливають на прийняття на облік осіб, котрі потребують поліпшення житлових умов або в межах яких повинно надаватися житло, та ін.

Очевидною є необхідність реформування житлового законодавства із передбаченням насамперед соціального житлового фонду та приватного житлового фонду; встановленням критеріїв щодо визначення категорій осіб, які потребують соціального захисту, умов, порядку, строків та механізмів забезпечення реалізації ними прав. Ця потреба є нагальною для запобігання зловживання правом на отримання житла численними категоріями громадян, яких не можна віднести до тих, хто потребує соціального захисту. Поряд з переглядом категорій осіб, яким держава зобов'язується надати житлові приміщення безкоштовно, слід визначити й категорії осіб, яким житло надається на оплатних засадах на пільгових умовах.

Набуття громадянами житла у власність відбувається шляхом його будівництва, придбання за цивільно-правовими правочина-

іб'ї-472

Конституція України

Розділ II. Стаття 47

ми (купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання, успадкування), внаслідок приватизації квартири в будинках державного та комунального житлового фонду сплати вартості квартири в будинку житлово-будівельного кооперативу.

Будівництво повинно відбуватися відповідно до встановлених вимог, зокрема із придбанням прав на земельну ділянку, із належним затвердженням проекту, з додержанням будівельних норм та правил. В іншому разі будівництво вважається самочинним і не тягне за собою виникнення права власності. Однак ЦК передбачає умови набуття права власності й на самочинне будівництво (ст. 376), якщо при цьому вирішене питання щодо прав на земельну ділянку, додержані будівельні норми та правила і не порушуються права інших осіб.

Приватизація житлових приміщень здійснюється на підставах і порядку, встановлених Законом України від!9 червня 1992 р. «Про приватизацію державного житлового фонду». Квартири в будинках житлово-будівельних кооперативів переходять у власність членів кооперативів за умов повної сплати їх вартості.

Громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися нею, як і будь-яким об'єктом права власності, на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, закладати, вчиняти інші не заборонені законом правочини.

Громадяни можуть користуватися житловим приміщенням й на умовах оренди з укладенням відповідних договорів з власниками житла. Для цього не потребується додержання умов надання житлових приміщень в користування за договором житлового найму. Розмір плати за житло та інші умови визначаються сторонами договору.

Позбавлення громадян житла в примусовому порядку, за загальним правилом, не допускається. Цей принцип послідовно втілюється в законодавстві, яким відпрацьовуються механізми його реалізації. Навіть неналежне виконання договорів найму житлового приміщення (наприклад, по несплаті чи несвоєчасній сплаті коштів за користування нею) чинним законодавством не зазначається як підстава припинення діїдоговору і виселення громадян з квартири.

Посилилися гарантії прав на житло осіб, які не є власниками житлового приміщення, – членів сім'ї власника, які відповід-

но до ст. 405 ЦК мають речові права на це приміщення і право яких не залежить від волі власника цього приміщення (ст. 405 ЦК). З продажем власником квартири чи будинку, реалізації їх як заставленого майна та в інших випадках відчуження житлових приміщень, у яких проживають члени сім'ї колишнього власника, зазначені особи зберігають своє право на користування цим приміщенням.

Однак мають місце випадки, на підставі яких громадяни можуть втратити свої права на житлове приміщення. Це стосується як приміщень, що належать їм на праві власності, так і тих, що перебувають у їх користуванні на підставі договору (найму або оренди) чи з інших підстав. Так, власник житлового приміщення може позбутися прав на нього внаслідок звернення стягнення на це приміщення. Законом України від 21 квітня 1999 р. «Про виконавче провадження» встановлюється остаточний принцип звернення стягнення на житловий будинок чи квартиру, чому повинно передувати звернення стягнення на кошти, рухоме майно, окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належить боржникові. Житлове приміщення може бути конфісковане на підставах, встановлених законом. При цьому іншого житлового приміщення не надається.

Власник житлового будинку чи квартири може позбавлятись прав на нього і з інших підстав, передбачених законодавством: при примусовому викупі земельної ділянки, на якій знаходиться житло, для соціальних потреб (ст. 351 ЦК), внаслідок чого його власнику надається інше житлове приміщення і відшкодовуються збитки в повному обсязі або обирається інший спосіб компенсації на вимогу власника.

Житловим кодексом України передбачаються й випадки, коли громадяни підлягають виселенню з житлових приміщень, що загрожують обвалом, та в інших випадках, які є підставою позбавлення житла осіб (не його власників) із наданням інших житлових приміщень чи без такого. Додержання конституційного принципу забезпечення кожного громадянина житлом відбилося на тому, що в законодавстві передбачаються різні механізми надання інших житлових приміщень в користування замість тих, з яких громадяни виселяються. Ним диференціюються випадки виселення із наданням іншого упорядкованого житлового приміщення та житлового приміщення без зазначення на це. Існує

Дата добавления: 2015-11-30