Розділ /. Стаття 20

(ст. 101) та ін. Тому здійснення парламентського контролю іншими способами, ніж тими, що передбачені Конституцією та законами України, є неправомірним. Неправомірним є, наприклад, проведення безпосередньо Верховною Радою України або народними депутатами України документальної перевірки підприємств, установ і організацій щодо правильності сплати податків. Таке повноваження відповідно до ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» належить органам державної податкової служби України,

Стаття 20. Державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України.

Державний Прапор України – стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів.

Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України).

Державний Гімн України – національний гімн на музику М. Вер-бицького із словами, затвердженими законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

Опис державних символів України та порядок їх використання встановлюються законом, що приймається не менш як двома тре' тинами від конституційного складу Верховної Ради України.

Столицею України є місто Київ

Затверджені в частині першій коментованої статті державні символи України – Державний Прапор України, Державний Герб України І Державний Гімн України – концентровано виражають провідну роль української нації у становленні держави (див. коментар до преамбули Конституції). Як виразники суверенності Української держави вони висловлюють повагу Українського народу до своєїдержави, здатність сприяти патріотичному вихованню громадян України.

Особливу значущість цих символів для розбудови Української держави законодавець підкреслив, передбачивши в шостій частині коментованої статті, що їх опис та порядок використання встановлюються законом, котрий приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України. Однак на сьогодні прийнято тільки один конституційний Закон України «Про Державний Гімн України». Питання, пов'язані з Державним Прапором України і Державним Гербом України, регулюються підзаконними нормативно-правовими актами. Державний Прапор, Державний Герб і Державний Гімн України знаходяться під захистом вітчизняного законодавства. Публічна наруга над державними символами тягне за собою кримінальну відповідальність (ст. 338 Кримінального кодексу України).

Державним Прапором України згідно з частиною другою коментованої статті є стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів. Затвердження синьо-жовтого Державного Прапору України відтворило в собі національну символіку в галузі прапорництва, що має більш як тисячолітню історію та бере початок з Київської Русі, де найбільш поширеними державними кольорами були синій, червоний, жовтий, блакитний. Синьо-жовтий колір символізує в образі чистого неба і чистого лану миролюбність Української держави і має міцні історичні коріння.

Прапори синього і жовтого кольорів використовувались окремими полками і сотнями Війська Запорізького під час Визвольної війни (1648-1654 pp.) під проводом Б. Хмельницького. Традиція поєднувати жовтий і синій кольори була характерна й для гербів тогочасних міст України. Прапори з синьо-жовтими кольорами активно використовувалися в період відзначення та святкування ювілеїв Тараса Шевченка в 1911 і 1914 роках.

Жовто-синій колір мав перший прапор Української Народної Республіки. В 1917 р. синьо-жовтий прапор був державним символом Західно-Української Народної Республіки, а в 1939 р. затверджений як державний для Карпатської України.

Як державний символ України національний Прапор був остаточно затверджений постановою Верховної Ради України від 28 січня 1992 р. «Про Державний Прапор України».

Державний Прапор України постійно піднімається на будівлях: Верховної Ради України, Резиденції Президента України, Кабінету Міністрів України, вищих судових органів, Прокуратури України; державних місцевих адміністрацій і органів місцевого самоврядування; дипломатичних представників і консульських установ в іноземних країнах відповідно до норм міжнародного права, правил дипломатичних протоколів і традицій країни перебування.

Державний Прапор України піднімається на військових кораблях та інших суднах Військово-Морського Флоту; під час офіційних церемоній, що проводяться органами державної влади та органами місцевого самоврядування; в місцях постійної дислокації військових частин і окремих підрозділів Збройних Сил України, інших військ і військових формувань.

У дні державних свят України Прапор вивішується на будівлях громадських об'єднань, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, а також на житлових будинках.

Державний Прапор України постійно встановлюється в залі засідань Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, в залах судових засідань, на транспортних засобах Президента України та інших вищих посадових осіб; в робочому кабінеті Президента України та інших приміщеннях, що призначаються для проведення з його участю урочистих заходів, робочих кабінетах керівників центральних та місцевих органів влади, глав міських органів самоврядування.

Зображення Державного Прапора України наносяться на повітряні судна України; космічні апарати, що запускаються Україною. Вони використовуються також як бортові знаки державної належності кораблів, катерів і суден прикордонної служби України.

Державний Прапор України піднімається в дні офіційно оголошеного трауру. В цих випадках у верхній частині флагштоку (мачти) Державного Прапора України кріпиться чорна стрічка, довжина якої дорівнює довжині полотнища прапору. В знак трауру Державний Прапор України приспускається.

Державний Прапор України може використовуватися як елемент або геральдична основа державних нагород України, а також геральдичних знаків – емблем і прапорів органів державної влади, органів місцевого самоврядування.

Про те, що цьому державному символу надається особливе значення, свідчить встановлення поряд із загальною кримінальною відповідальністю за публічну наругу над усіма державними 108

символами окремої відповідальності за публічну наругу над офіційно встановленим або піднятим прапором іноземної держави (ч 2ст. 338 Кримінального кодексу України), за підняття Державного Прапора України на річковому або морському судні без права на цей Прапор (ст. 339 цього Кодексу).

Державний Герб України – це встановлений Конституцію України символічний знак, який в графічних і кольорових зображеннях відображає наступництво гербової символіки української державності на різних етапах її розвитку. Високе призначення Державного Герба України – бути носієм національної гербової символіки – чітко виражено в третій і четвертій частинах коментованої статті: в третій – названо складові частини великого Державного Герба України – малий Державний Герб України та герб Війська Запорізького; в четвертій – головним елементом великого Державного Герба України затверджено Знак Княжої Держави Володимира Великого, який поіменовано малим Державним Гербом України.

Таким Знаком Княжої Держави, як відомо, був тризуб, який в період правління в Давньоруській державі – Київській Русі – князя Володимира Святославовича (980-1015), названого Великим, виконував функцію Державного Герба. Як знак державної влади тризуб використовувався київськими та іншими князями протягом декількох століть. У березні 1918 р. Центральна Рада затвердила тризуб гербом Української Народної Республіки.

Що стосується герба Війська Запорізького («Козак з мушкетом»), то його походження пояснюється тим, що на прапорах козацьких сотен, полків найпоширенішим було зображення козака з шаблею, мушкетом, що й стало прообразом герба Війська

Запорізького.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 19 лютого 1992 р. «Про Державний Герб України» малий Державний Герб України – це тризуб кольорового (золотистого) та чорно-оілого зображення (20:12), розташований на тлі синього кольо-РУ (22,5:16).

Цією постановою передбачено, що зображення малого Державного Герба України помішується на печатках органів державної влади і державного управління, бланках державних установ, грошових знаках та знаках поштової оплати, службових посвідченнях з обов'язковим додержанням пропорцій зображення герба. Порядок створення та використання зображень герба у кожному випадку повинен передбачатися відповідними нормативно-правовими актами.

Малий Державний Герб України помішується на печатках, бланках та інших документах вищих, центральних та місцевих органів державної влади, органів місцевого самоврядування та інших органів, організацій і установ незалежно від форм власності, якщо вони наділені державно-владними повноваженнями. Державний Герб України повинен помішуватися на документах, що посвідчують особу громадянина України, а також на інших документах загальнодержавного зразка, що видаються органами, установами, організаціями державної влади; на державних нагородах і відповідних їм документах на них; на форменому одязі, встановленому для осіб, що перебувають на військовій або іншій державній службі, як відмітний знак та ін.

Державний Герб України помішується на фасадах будївль офіційної резиденції Президента України, офіційних резиденціях органів державної влади та органів місцевого самоврядування; в залі засідань Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, судових органів; в робочих кабінетах Президента України, керівників органів державної влади, глав органів місцевого самоврядування та в інших офіційних місцях.

Державний Гімн України – один із офіційних символів Української держави. Його музична редакція, опис, текст, а також порядок використання затверджені Законом України від 6 березня 2003 р. «Про Державний Гімн України». Згідно з ст. 1 цього Закону «Державним Гімном України є національний гімн на музику М. Вербицького зі словами першого куплету та приспіву твору П. Чубинського...» Як поетико-музичний твір урочистого характеру Державний Гімн України відображає патріотизм українського народу, його державницькі та суспільні ідеали, перш за все свободу і незалежність.

Хоча в Україні в XIX ст. було створено чимало національних гімнів, в тому числі на слова І. Франка і Т. Шевченка, жоден з них не став державним ні в Українській Народній Республіці, ні в Українській Радянській Соціалістичній Республіці.

Прообразом Державного Гімну України став національний гімн «Ще не вмерла Україна», створений в 60-х роках XIX ст. відомим українським поетом, етнографом та фольклористом Пав-

лом Чубинським (1839-1884), музику до якого написав український композитор і диригент Михайло Вербицький (1815-1870). У зв'язку з проголошенням державної незалежності України Указом Президії Верховної Ради України від 15 січня 1992 р. «Про Державний Гімн України» було затверджено музикальну редакцію Державного Гімну України, авторство якої належить М. Вер-бииькому. Закон України «Про Державний Гімн України» затвердив текст гімну на слова П. Чубинського, але взяв із нього тільки перший куплет та приспів.

Закон України «Про Державний Гімн України» встановлює, що урочисті заходи загальнодержавного значення розпочинаються і закінчуються виконанням Державного Гімну України, а його музичне виконання здійснюється під час проведення офіційних державних церемоній та інших заходів. До числа урочистих заходів, коли виконання Державного Гімну України є обов'язковим, належать: вступ на посаду Президента України після складання ним присяги; відкриття і закриття сесій Верховної Ради України, сесій міських рад народних депутатів; вступ на посаду глав органів державної влади і органів місцевого самоврядування та інші заходи подібного характеру. Офіційними церемоніями є підйом Державного Прапора України, зустріч глав іноземних держав та ін. При офіційному виконанні Державного Гімну України всі присутні вислуховують його стоячи, чоловіки – без головних уборів. Коли виконання Державного Гімну України супроводжується підняттям Державного Прапора України, то присутні при цьому повертаються до нього обличчям.

Державний Гімн України може виконуватись при відкритті пам'ятників і пам'ятних знаків; врученні державних нагород України; відкритті і закритті урочистих зборів, присвячених державним святам України, та ін.

Незалежно від варіантів виконання Державного Гімну України він повинен виконуватись у точній відповідності із затвердженими редакцією та текстом.

Державний Гімн України кожного дня транслюється державними, телевізійними і радіомовними компаніями перед початком ¹ по закінченні передач, а якщо це цілодобове мовлення, то в 5.30 годин в робочі дні (понеділок – п'ятниця) і в 6.00 годин по субо-^Та і неділях і 24.00 годині, новорічну ніч – після трансляції бою годинника в 24.00 години.

Остання частина коментованої статті проголошує столицею України місто Київ. Спеціальний статус Києва як столиці України визначається Законом України від 15 січня 1999 р. «Про столицю України – місто-герой Київ». Виникаючі в процесі його реалізації взаємовідносини між органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади міста Києва з вищими центральними органами державної влади, представництвом іноземних держав і міжнародних організацій, підприємствами, установами, організаціями, об'єднаннями громадян регулюються, крім цього Закону, законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про місцеві державні адміністрації» та ін. Закон про столицю передбачає, що територіальна громада міста Києва має Статут та Положення про символіку, які затверджуються Київською міською радою. При цьому зміст Статуту повинен відображати специфіку правового становища міста у зв'язку з виконанням ним функцій столиці.

Як столиця України місто Київ є політичним та адміністративним центром держави; місцем розташування резиденції глави держави – Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Конституційного Суду України, Верховного Суду України, центральних органів державної влади; дипломатичних представництв іноземних держав та міжнародних організацій в Україні; органів місцевого самоврядування та державної влади Київської області та міста Києва; духовним, культурним, історичним, науковим, освітнім центром України.

Столичний статус міста Києва покладає на його органи місцевого самоврядування та органи державної влади обов'язок забезпечувати здійснення містом низки додаткових специфічних функцій, зокрема: створювати належні умови для діяльності зазначених вище органів державної влади, міжнародних організацій;: взаємодіяти з Президентом України, Верховною Радою України,; Кабінетом Міністів України при розробленні та здійсненні ними заходів, програм та проектів, що зачіпають інтереси столиці, тощо.

Для забезпечення цих функцій Закон про столицю наділяє додатковими повноваженнями органи місцевого самоврядування міста Києва – Київського міського голову, Київську міську раду та Київську міську державну адміністрацію. Так, Київський міський голова може брати участь у підготовці проектів законів 112

України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, відповідних програм, що стосуються міста Києва; вирішенні питань шодо проведення у місті заходів загальнодержавного та міжнародного характеру; вносити на розгляд Президенту України, Кабінету Міністрів України проекти відповідних нормативно-правових актів та інших пропозицій, що стосуються міста Києва як столиці України, та ін. Київська міська рада та Київська міська державна адміністрація в межах своєї компетенції можуть придбавати у власність жилі та нежилі приміщення, адміністративні, виробничі та інші об'єкти, що належать до різних форм власності, якщо вони необхідні для здійснення столичних функцій; брати участь в укладанні міжнародних договорів, що стосуються міста; користуватись у встановленому порядку банками центральних органів державної влади, в тому числі урядових, системами зв'язку і комунікаціями, якщо це необхідно для виконання функцій столиці.

Закон про столицю покладає на державу обов'язок забезпечувати виконання містом Києвом столичних функцій. Держава, по-перше, фінансує з Державного бюджету України у повному обсязі їх здійснення, надає субвенції та субсидії з Державного бюджету України та ін.; по-друге, гарантує їх здійснення шляхом виділення окремим рядком у Державному бюджеті України певних фінансових витрат, затвердження стабільних, не менш як на два роки, бюджетних показників взаємовідносин Державного бюджету України і бюджету міста Києва та ін.; по-третє, компенсує витрати, а також збитки, що можуть бути завдані територіальній громаді міста Києва під час проведення заходів загальнодержавного та міжнародного характеру. Компенсуванню підлягає і сама шкода, заподіяна в разі виникнення надзвичайних ситуацій з вини суб'єктів, підпорядкованих органам державної влади.

Розділ II

Права, свободи та обов'язки людини і громадянина

Стаття 21. Усі люди є вільнії рівні у своїй гідності та праве Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Наведене

положення втілює соціально-філософські засади рівноправності всіх людей. Воно майже дослівно відтворює зміст ст. 1 Загальної декларації прав людини. І хоча ця Декларація існує вже понад півстоліття, проте деякі з понять, що використовуються в її першій статті, не завжди розуміються однозначно, а тому вимагають спеціальної наукової інтерпретації.

Вільність – фундаментальна якісна характеристика людини. Вона відображає свободу її волі, тобто здатність свідомо, самостійно й добровільно обирати той чи інший варіант поведінки, діяльності як інтелектуальної, розумової, так і фізичної. Вільність (свобода) – це завжди й насамперед реальна можливість вибору. Проте ця можливість людини має певні об'єктивні межі, які визначаються природними та соціальними закономірностями, явищами, обставинами, умовами. У кожний конкретно-історичний період ці межі не є однаковими, але вони завжди існують. У деяких випадках прямі застереження щодо них зроблено, як вже зазначалось, у міжнародно-правових актах, конституціях та іншому національному законодавстві. Одним словом, людина має бутя

'пносно вільною від волевиявлення держави або інших носіїв лади, ал^е вона не є вільною від своєї біосоціальної природи. Якшо зважати на природний та соціальний детермінізм, то не можна не бачити, що людина має відносну свободу прояву й реалізації своєї волі. Межі цієї свободи мають бути однаковими для

всіх людей.

Головний пафос, «дух» коментованого припису полягає в

акцентуванні того, що не може бути людей не вільних від моменту народження. Всезагальність свободи людини («усі люди є вільні») – основна ідея цього положення. Гідність людини – це її цінність як такої, самої по собі, тобто незалежно від будь-яких її індивідуальних – чи то біологічних, чи то соціальних властивостей. А звідси й випливає засада рівності всіх людей з огляду саме на їхню «антропну» гідність.

Антропна гідність людини – це її самоцінність як родової біосоціальної істоти, змістовно зумовлена насамперед існуючими суспільними відносинами, а також іншими факторами людського буття. Психічним (ідеальним) відображенням цієї органічної, «природженої» властивості кожної людини є її власні, а також інших суб'єктів суспільства оціночні судження стосовно зазначеної властивості, тобто оцінки гідності людини.

Отже, гідність – це об'єктивна властивість людини, яка відображає її унікальну, неперевершену цінність. З моменту народження кожного його гідність є однаковою, «рівною» із гідністю інших людей. Усвідомлення цього усіма приводить до формування у кожної особи почуття власної гідності, очікування поваги до неї з боку інших людей, установку на відстоювання своїх прав, а також визнання нею рівних прав усіх інших людей. Однаковість гідності кожної людини відображено й у тій нормі Конституції, за якою «кожен має право на повагу до його

гідності» (ст. 28).

Уявлення про рівну гідність усіх людей – ідеологічне джерело їх «рівноправності» (включаючи й рівноправність юридичну), заслін посяганням на рівність, тобто встановленню безпідставних привілеїв (позитивна дискримінація) або обмежень (негативна

Дискримінація).

Поняття рівноправності людей (і громадян) докладніше роз'яснюється у коментарі до ст. 24 Конституції України.

Дата добавления: 2015-11-30