|
Читайте также: |
Ой збираю солодку, солодку збираю
На горі Шоуян[78], на вершині.
Неправдиві слова, що говорять їх інші,
Тож не можна ніяк сліпо вірити.
Цих речей дослухатись не варто,
І не треба звертати увагу.
Неправдиві слова, що говорять їх інші,
Як же можна їм вірити нині?!
Я збираю гіркую травицю самітно
Під горою Шоуян, під горою.
Неправдиві слова, що говорять їх інші,
І ніяк їх не можна схвалити.
Цих речей дослухатись не варто,
І не треба звертати увагу.
Неправдиві слова, що говорять їх інші,
Як же можна у себе ввібрати їх нині?!
Вже я ріпу збираю, збираю я ріпу
На схід від гори – вона стигла якраз.
Неправдиві слова, що говорять їх інші,
Дослухáтися слів цих не можна щораз.
Цих речей дослухатись не варто,
І не треба звертати увагу.
Неправдиві слова, що говорять їх інші,
Як же можна у себе ввібрати їх нині?!
Із пісень царства Цінь [79]
Четвірка вогняних коней [80]
Славних коней четвірка біжить –
Верхівці ж бо стискають вуздечки чудові!
Всі улюблені вана чиновники
З ним рушають узимку на лови.
Вчасно звіра вони здоганяють,
І великим, і сильним його уявляють.
Каже ван, щоби правили вліво,
Він стріляє – і в ціль потрапляє.
У північному парку розважитися їм схотілось,
А четвірка коней спочива собі вільно.
І вудила, і дзвоники на колісниці дзвенять,
А мисливські собаки прудкі в колісницях сидять.
Молодий очерет [81]
Ген очерет пишніє,
Білий на ньому іній[82].
Людина, яку кохаю,
На тім боці річки видніє.
А річка в’юниться, і я проти течії йду,
Дорога моя небезпечна, у далі сіріє.
А я проти течії йду:
Здається, коханий мій серед води ген видніє.
Зроста очеретяна пишна коса,
Не висох ще іній, мов рання роса.
Людина, яку кохаю,
На березі річки стоїть.
А річка в’юниться, і я проти течії йду,
Дорога моя небезпечна, неначе веде в небеса.
А я проти течії йду:
Здається, на острові милий – весела я вся!
Буяє стрункий очерет,
Іскриться ще паморозь біла.
Людина, яку кохаю,
Стоїть край води оніміло.
А річка в’юниться, і я проти течії йду,
Дорога моя небезпечна, до того ж в’юнка.
А я проти течії йду:
Здається, коханий на острові жде-дожидає несміло.
Гори Чжуннань [83]
А що там у горах Чжуннань?
Катальпи[84] і хащі сливові.
Прийшов сюди муж благородний,
На ньому – бавовняна пао [85] і лисяча шуба.
Лице його свіже, неначе цинобра,
І наче владика, такий він суворий.
А що росте в горах Чжуннань?
І верби, і яблуні дикі в низинах.
Прийшов сюди муж благородний,
Барвистий, із чорно-зеленим узором убір його нині.
Прикраси із яшми дзвенять безупинно.
Нехай довголіття йому буде кожну хвилину!
Яструби
Яструби прудко, шалено летять
Понад дрімучим на півночі лісом.
Довго тужила – не бачила Вас,
Серце моє – то печалей умíстище.
Як же це сталося? Як же це так?!
Мабуть, мене Ви забули – напевно, що так!
Густо дуби на узгір’ї ростуть,
Берести пишні – в вологому місці.
Довго тужила – не бачила Вас,
Тугою зв’ялене серденько чисте.
Як же це сталося? Як же це так?!
Мабуть, мене Ви забули – напевно, що так!
Вишень гірських не злічить на горі,
Груші гірські – у вологому місці.
Довго тужила – не бачила Вас,
Серце жура невигойная стисла.
Як же це сталося? Як же це так?!
Мабуть, мене Ви забули – напевно, що так!
Із пісень царства Чень [86]
Дата добавления: 2015-11-30; просмотров: 39 | Нарушение авторских прав