Формування української армії

Національне піднесення в Україні навесні 1917 р. охопило й солдатські маси. В їхньому середовищі зростало прагнення до створення національних військових частин. Воно гостро посилилося після того, як Тимчасовий уряд, дотримуючись імперського принципу «розділяй і владарюй», дозволив полякам формувати свої легіони в Україні, відмовивши в цьому українцям. У відповідь солдати-українці почали самочинну організацію національних частин.

Ініціатива утворення українських військових частин належить самостійникам. їм так і не вдалося надати діяльності Центральної Ради самостійницького спрямування, бо вплив автономістів був переважаючим. За цих умов прихильники швидкого створення незалежної Української держави звернулися до солдатів-українців. Виходячи з того, що без національної армії не може бути державності, самостійники приділяли особливу увагу роботі в армії. У цій діяльності вони спиралися здебільшого на молодих офіцерів, вихідців з українського села — у недавньому минулому вчителів, земських службовців, семінаристів та інших представників національної інтелігенції, які з початком війни були мобілізовані до царської армії. Перша українізована військова частина сформувалася в тилу в середині квітня. На київському етапному пункті зібралося близько 3 тис. солдатів-українців, які вирішили не розчинятися в багатонаціональних військових формуваннях, а йти на фронт у складі українського полку, що дістав ім’я Богдана Хмельницького. Організацією полку імені Богдана Хмельницького займалася група офіцерів — «Український військовий клуб імені Павла Полуботка», очолюваний самостійником М. Міхновським. Він був палким прихильником утворення української національної армії і прагнув максимально прискорити цей процес.

Саме цього побоювалася Українська Центральна Рада, уникаючи конфлікту з Тимчасовим урядом і сподіваючись одержати з його рук автономію «цілком законно».

Намагаючись перехопити у самостійників ініціативу, лідери Центральної Ради М. Грушевський і В. Винниченко погодилися на скликання 5-8 травня з’їзду представників усіх військових організацій, товариств і військових частин українського складу з фронту і тилу, який увійшов у історію як І Всеукраїнський_військовий з’їзд. З’їзд закликав до «негайної українізації армії», для чого запропонував створити Генеральний український військовий комітет, який би працював у контакті з російським Генеральним штабом. С. Петлюра, рекомендований М. Грушевським і В. Винниченком, очолив Військовий комітет. Він був членом УСДРП і дотримувався тоді автономістських поглядів. Саме цього прагнуло керівництво Української Центральної Ради, ізолюючи українських солдатів від самостійників. М. Махновський був обраний до складу Генерального українського військового комітету одним із 18 членів.

Водночас із українізацією армії розгорнулася українізація флоту, який на Чорному морі на 75% комплектувався із жителів України. В березні 1917 р. в Севастополі була утворена Чорноморська рада. У квітні майже на всіх кораблях Чорноморського флоту існували свої українські корабельні ради.

Прагнення до організації українських частин як запоруки успішного розвитку національної революції, збереження спокою в умовах наростання анархії проявилося в утворенні місцевої самооборони, яка ґрунтувалася на традиціях давнини й дістала назву Вільне козацтво. Перші підрозділи Вільного козацтва з’явилися» На Звенигородщині (Київщина) вже навесні 1917 р. У квітні в Звенигороді відбувся повітовий з’їзд Вільного козацтва. Поступово вільнокозацький рух поширюється по всій Київщині, на Лівобережжі, Волині, Запорожжі. В своїх постановах з’їзди Вільного козацтва зобов’язувалися «бути на варті волі та спокою в Україні».

Отже, провідною тенденцією розвитку України після краху російського самодержавства був стрімкий злет національно-визвольного руху, який переріс у національно-демократичну революцію. Політичні сили, що виступали за Тимчасовий уряд, есеро-меншовицькі ради, а також більшовики широкої і стійкої підтримки у населення України не мали.

Дата добавления: 2015-11-30