Читайте также:
|
З перших же годин війни ворог обрушив на міста Радянського Союзу смертоносний вантаж тисячі німецьких літаків. Їхньою головною метою були промислові об’єкти в глибині території країни. Об’єкти, які потрапили під бомбардування терміново відновлювалися, щоб забезпечити фронт зброєю.
Ще більше значні обсяги будівельно-монтажних робіт були пов’язані з перебазуванням промислових підприємств у східні райони СРСР. Вже 27 червня 1941 року було прийнято рішення про евакуацію величезного числа підприємств.
Евакуація промислових підприємств у східні райони країни мала величезне економічне і оборонне значення. Вона дозволила зберегти значну частину військово-економічного потенціалу тих районів, які потрапляли до зони окупації. Таким чином, були зірвані плани гітлерівців позбавити в результаті «бліцкригу» Радянський Союз промислової бази, в першу чергу бази з виробництва металу і вугілля, а отже, позбавити Червону Армію потенційної можливості озброюватися в ході війни. Перебазування такої кількості підприємств у східні райони стало потужним поштовхом для їхнього індустріального розвитку, як у воєнні роки, так і в післявоєнний період.
Евакуйовані заводи і фабрики в основному прямували у східні райони РСФСР, Казахстан, Узбекистан, Таджикистан, Туркменію і Киргизію. За липень - листопад 1941 року на схід країни було перебазовано близько 2000 промислових підприємств. До весни 1942 року у східні райони прибуло 11 млн. чоловік [орлов 371].
Створена нова промислова база стала по суті основним постачальником всіх найважливіших видів продукції. Вже в 1942 році промислові підприємства східних районів виробляли 100% тракторів, 99% коксу, 97% залізноїруди, 97% чавуну, 87% сталі, 90% прокату, 82% вугілля, 52% верстатів, 59% електроенергії. Цей економічний потенціал зіграв вирішальну роль не тільки у забезпеченні фронту озброєнням, а й у відбудові народного господарства районів, звільнених від німецької окупації.
Незважаючи на всі труднощі воєнного часу, величезні руйнування в народному господарстві, головним джерелом доходів державного бюджету продовжували залишатися надходження від державних підприємств. У результаті здійснення в галузях народного господарства організаційно-технічних заходів, спрямованих на зростання продуктивності праці, зниження витрат виробництва та собівартості продукції, суттєво покращилися економічні показники діяльності підприємств і організацій. Це послужило основою зростання доходів державного бюджету. З 1942 року по 1945 рік вони зросли на 60 млрд. карбованців.
Однак через втрати в ході війни певної частини економічного потенціалу державні підприємства не могли повністю забезпечити надходження до бюджету необхідного обсягу фінансових ресурсів. У цих умовах одним із джерел додаткових коштів стали надходження від населення (податки, державні позики та ін.) З введенням на початку війни деяких нових податків (військового та інших) їх питома вага в бюджеті збільшилася з 5,2% в 1941 році до 13,2% в 1945 році. У цілому з 1942 по 1945 роки загальні надходження від населення в бюджеті зросли на 36 млрд. карбованців.
У ході війни змінювалася структура витрат державного бюджету. В найбільш напружений період війни коли вирішувалася доля країни, близько 60% фінансових ресурсів бюджету було спрямовано на фінансування оборони. В другій половині війни з нарощуванням військового виробництва і посиленням могутності армії став скорочуватися не лише відносний, а й абсолютний розмір військових витрат.
У міру відновлення евакуйованої на схід країни промисловості та її подальшого розвитку розширювалися можливості для збільшення коштів на народне господарство. Ці витрати не тільки росли, але збільшувалася і їх питома вага в бюджеті.
Оборона країни, відновлення зруйнованого війною господарства вимагали величезних фінансових ресурсів. Головним джерелом фінансування цих затрат були кошти, отримані від державних підприємств і організацій. Частина коштів − податкові надходження від населення.
Але було й інше джерело засобів, засноване на найвищому патріотизмі радянських людей, на їх прагненні надати всіляку допомогу державі, на їх бажанні зробити все, щоб наблизити день Перемоги. Йдеться про добровільні внески населення в роки Великої Вітчизняної війни в створені «Фонду Червоної Армії» і «Фонду відновлення господарства у визволених від окупантів районах». Вносилися готівкові гроші, коштовності, облігації державних позик, сільськогосподарські продукти, відрахування від заробітної платні та ін. Всі верстви населення брали участь у цьому патріотичному русі: робітники, колгоспники, вчені, письменники, артисти, пенсіонери, студенти та школярі.
Значна фінансова допомога населення державі виявлялася і у вигляді підписки на державні позики. За роки війни було випущено чотири державні позики. У результаті реалізації їх серед населення до державного бюджету надійшло 76 млрд. карбованців.
Однією з найгостріших проблем в роки війни була нестача робочих рук. На поля битв пішли мільйони чоловіків. Досить сказати, що до кінця війни особовий склад Збройних Сил країни налічував 11,4 млн. чоловік. Для формування все зростаючих технічних частин Радянської Армії призивалисякваліфіковані робітники і сільські механізатори. Не слід забувати, що на окупованій території залишилося 45% довоєнного населення країни. Все це призвело до того, що чисельність робітників і службовців у народному господарстві знизилася з 31,2 млн. чол. в 1940 році до 18,4 млн. чол. в 1942 році, у тому числі в промисловості з 11 млн. чол. до 7,2 млн. чол. Природно, що це загострило проблему робочих кадрів [].
Мільйони радянських жінок стали працювати у всіх галузях народного господарства. Вони не тільки виконували, але й перевиконували чоловічі норми, освоювали суто чоловічі професії, працювали замінюючи чоловіків, на металургійних, хімічних, оборонних заводах.
Військова економіка СРСР в основі принципово відрізняється від військової економіки капіталістичних країн, як і відмінні закони соціалістичного і капіталістичного відтворення.
ü По-перше, у СРСР військова економіка була соціалістичною економікою, заснованою на державній власності коштом виробництва.
ü По-друге, у СРСР двигуном військової економіки була соціалістична держава, що спиралася на морально-політичну єдність і патріотизм народів Радянського Союзу.
ü По-третє, СРСР в період військової економіки поніс колосальні витрати, пов’язані із військовими витратами та тимчасовою окупацією Німеччиною низки радянських районів.
В цілому можна констатувати, що економіка СРСР в роки Великої Вітчизняної війни виявилася міцнішою, а промисловість і сільське господарство більш продуктивними, ніж німецька економіка. Це дозволило домогтися переваги в озброєнні і на цій основі, вистояти у війні і перемогти німецьку армію.
В результаті військових дій і розграбування державного майна невиробничим фондам народного господарства (житловий фонд, заклади соціально-культурного та комунально-побутового призначення) було завдано великої шкоди. У 1942 році їх обсяг у порівнянні з довоєнним рівнем знизився майже на 50%. Перебазування на Схід великої кількості підприємств, величезних мас працівників і членів їх сімей вимагало розширення невиробничих фондів. Виділення на ці цілі капітальних вкладень, зусилля трудящих дозволили не тільки припинити зниження невиробничих фондів, а й поступово їх збільшувати. Вже в 1943 році дані фонди в порівнянні з 1942 роком виросли на 29%, у тому числі по житлу − на 32%. У 1944 році приріст невиробничих фондів склав 20%.
В результаті військових дій на території Радянського Союзу, грабежів і руйнувань, вчинених на окупованих територіях військовими і цивільною владою гітлерівської Німеччини, народному господарству країни було завдано величезної економічної шкоди. За даними Надзвичайної державної комісії зі встановлення і розслідування злочинів німецько-фашистських загарбників, у країні повністю або частково було зруйновано 1710 міст і більше 70 тис. сіл та селищ. Фашисти спалили і зруйнували понад 6 млн. будівель і залишили просто неба понад 25 млн. чоловік, зруйнували і завдали важких втрат найбільшим промисловим і культурним центрам країни[].
Фашисти зруйнували 31850 промислових підприємств, де до війни працювало близько 4 млн. робочих, 65 тис. км. залізничної колії, 4100 залізничних станцій. Колосальної шкоди було завдано сільському господарству. Розорено і розграбовано 98 тис. колгоспів, 1876радгоспів, 2890 машино-тракторних станцій. Були розграбовані і знищені сотні тисяч соціально-культурних та комунально-побутових установ і підприємств.
У вартісному виразі збитки, завдані народному господарству СРСР, сільським та міським жителям тільки шляхом прямого знищення майна громадян, колгоспів, громадських організацій, державних підприємств і установ, оцінюються в сумі 679 млрд. карбованців в державних цінах 1941 року. Зокрема державним підприємствам і установам − 287 млрд.карбованців, колгоспам − 181 млрд.карбованців, сільськими і міським жителям −192 млрд.карбованців, кооперативним, профспілковим та іншим громадським організаціям − 19 млрд.карбованців. Це склало близько 2 / 3 по відношенню до національного майна СРСР, що знаходились до війни на території, яка зазнала тимчасової окупації [].
Отже, економічним фундаментом військового господарства СРСР було панування соціалістичної власності коштом виробництва, яка забезпечила зосередження всіх матеріальних сил народного господарства СРСР для переможного ведення війни. Перебудова народного господарства на рейки військової економіки, переміщення продуктивних зусиль і відновлення їх у східних районах підготували загальний підйом військового господарства СРСР.
Дата добавления: 2015-11-30; просмотров: 48 | Нарушение авторских прав