Раннє середньовіччя.

V - VІІ ст. Варварські правди. З ’являються з V ст. з поглибленням соціального розшарування суспільства і появою держави у германських племен. Це перше писане законодавство – фіксація звичаєвого права, яке, правда, вже зазнало змін. За призначенням – судебники (містять покарання за різні проступки). Єдине писемне джерело, що відображає соціально-економічні відносини в умовах руйнації общини. При наявності певних відмінностей однотипні. Це пояснюється тотожністю умов життя у варварських державах. З розвитком суспільства їх текст змінювався та доповнювався. Проіснували приблизно до Х ст. Деякі статті перейшли до законодавства наступного періоду.

Дійшли лише пізні списки. Тексти правд складні, багатошарові.

Вестготське королівство. Найдавніша, що дійшла – «Кодекс Ейріха», 475 р. Простежуються сліди родових відносин.

«Вестготська правда». Поч. VІІ ст. Містить залишки попередньої збірки і нові закони. Вже не розрізняє готів і римлян. Остання редакція – на межі VІІ-VІІІ ст. Далі завадило арабське завоювання. У зміненому варіанті діяла за арабів для християнського населення.

Бургундське королівство. Бургундська правда. Поч. VІ ст. Частково запозичена з «Кодексу Ейриха». Діяла до ІХ ст. Складна, багато редакцій.

Остготи. «Едикт Теодоріха». Поч. VІ ст. На римських правових джерелах і римській юридичній літературі.

Лангобарди. «Едикт Ротарі», 643 р. Типова германська правда. Не розрізняє римлян і лангобардів, адже останні повністю знищили римську знать, залишки рабовласництва. Додавалась і змінювалась у VІІІ ст. Діяла до ХІІІ ст.

Перелічені судебники – різні варіанти поєднання звичаєвого германського права та римського права.

Франки. Класична германська правда – «Салічна», VІ ст. Дуже складна, 5 редакцій, які містять від 65 до 100 статей. Первісний текст не дійшов. Наявні тексти – компіляції, адже до первісного тексту поступово додавалися нові закони. Не простежується впливу римського законодавства: була записана за часів, коли Галлія, де оселилися франки, була ще слабо романізована. Являє собою чисте германське право. Ілюструє руйнацію первісного суспільства.

Англосакси (Британські острови). Перші правди VІІ ст. містять більше пережитків родових відносин. «Правда короля Альфреда», к. ІХ ст. Відобразила об’єднання англосаксонських королівств. Незважаючи на пізній запис теж чисте германське право.

VІІІ-ІХ ст. Каролінгська імперія. Законодавчі акти чисельніші за попередній період. Відображають швидкий розвиток феодальних відносин, формування централізованого управління. Загального законодавства не існувало, адже держава аморфна, частини її дуже відрізнялися між собою. Для кожної частини видавалися свої закони.

- Продовжували діяти правди, хоча перероблялися, додавалися. Створювалися нові для приєднаних германських племен – Баварська, Саксонська та ін.

- Королівське законодавство – капітулярії, що приймалися за волею короля та узгоджувалися з представниками знаті. Вони змінювали і додавали правди. Збереглося близько 80. Діяли до ІХ ст.

Свої особливості мало законодавство Візантійської держави. «Кодекс Юстиніана», VІ ст. – класичний звід римського права: 1 – закони; 2 – збірка висловлювань відомих юристів, що мали силу закону («Дігести» або «Пандекти»); 3 – коротка навчальна інструкція до римського права «Конституції»; 4 – укази, видані після створення кодексу (власне візантійське право) «Новели». Відобразив кризу рабовласництва.

У ІХ ст. «Кодекс Юстиніана» перероблено, пристосовано до змін у суспільстві – отримав назву «Василики».

«Землеробський закон» – звід візантійсько-слов’янського звичаєвого права. VІІІ ст. Судебник, що відображає життя сусідської общини.

«Морський закон» – також судебник.

Різновиди і зміст законодавчих актів зрілого середньовіччя відображають особливості розвитку окремих країн Європи: процес подолання феодальної роздрібненості й утворення централізованих держав, або відсутність об’єднавчих процесів.

1) Для 11-13 ст. характерні записи місцевого звичаєвого права – свої для кожної області роздрібненої держави. Вони базувалися нормах старих правд, каролінгських капітуляріїв, грамот, що регулювали відносини між феодалами, феодалами і селянами.

У Франції – кутюми. На півдні містили елементи римського права. З середини ХІІІ ст. посилюються об’єднавчі процеси, формуються нові адміністративні одиниці – провінції. Відповідно створюються провінційні кутюми. Дають уявлення про соціальну і політичну структуру провінції, порядок судочинства, форми власності, взаємини феодалів, становище селян і міщан, а також своєрідність кожної провінції. «Великий норманський судебник», «Кутюми Бовезі» (північно-східна провінція Франції, к.13 ст.) та ін. Існували ще в XV ст., підтверджувалися центральною владою.

У Німеччині – зерцала. Почали записуватися у ХІІІ ст. німецькою мовою. Дуже різноманітні. У південних і середніх землях місцеве звичаєве право формувалося під впливом франкського права, у північній Німеччині – саксонського права. Включало і королівські накази, що діяли на цій території. Являли собою судебники, що в більш-менш систематично викладали все діюче право (служиле, ленне). Існували в герцогствах, володіннях великих феодалів, містах. Найстаріше – «Саксонське зерцало», 200 списків. Також «Німецьке зерцало», «Швабське зерцало» та ін.

В Іспанії – «Барселонські звичаї».

В Англії писемні зводи місцевого звичаєвого права («звичай манора») відсутні. Встановлення сильної королівської влади зумовило швидший за інші європейські країни розвиток централізованого законодавства, формування загального для всієї країни права.

2) Паралельно з місцевим звичаєвим правом діяло королівське законодавство. У Франції ордонанси до сер. ХІІ ст. були чинні лише в межах королівського домену. Поступово розповсюджувалися на інші території. Регулювали судові, фінансові відносини, управління господарством, податки.

В Англії королівські закони діяли на всій території держави, охоплювали всі сфери життя. У ХІІ ст. – «Закони Вільгельма» (судебник). З ХІІІ ст. – загальнодержавні статути. У XІV- XV ст. – закони, що регулювали розвиток ремесла і торгівлі – «Купецька хартія», «хлібні та навігаційні акти», перше в Європі робітниче законодавство – «Статут про робітників» (1349 р.).

У Німеччині – загальноімперські закони – привілеї, патенти і мандати.

У Візантії законодавство базувалося на нормах Юстиніанового права – к. ІХ ст. – «Василики», XІV ст. - «Шестикнижжя». Нові закони – новели.

3) Зі становленням станово-представницької монархії з’являються парламентські акти – в Англії – статути; у Франції – ордонанси Генеральних штатів; у Німеччині – акти германських імперських зборів; в Іспанії – рішення кортесів.

Отже, законодавчі акти середньовічної Європи достатньо чітко – як за змістом, так і за формою – відображають еволюцію феодального європейського суспільства, політичні, соціально-економічні процеси, що перебігали в європейських країнах, їх особливості.

Дата добавления: 2015-11-30