Читайте также:
|
1. Двадцять сторіч тому ще ніхто не думав про мене, нікому й у голову не прийшло, що я існуватиму. Та вже билося одне Серце, що любило мене, турбувалось моїм щастям та тривожилося моїми прийдешніми провинами.
Ця думка в'ялить мою душу боляче та скорбно. Ісус Христос печалився та мучився моїми гріхами та й провиною кожної окремої людини.
2. Як Бог, бачив ясно та подрібно всі мої похибки і злочини цілого світу; скільки їх було й буде та які вони гидкі і лукаві.
Неухильно перед Його зором височіла аж до неба гора людських промахів. Невпинно гнітила Його Серце потоп божих образ, вдіяних мерзенною людиною.
Побачивши аж стільки невдячності, вже в яслах заплакав Ісус скорбними сльозами. Упродовж всієї юності Господа не покидали думи прийдешніх страждань і смерті.
3. Побожний люд придумав таку легенду: Було це тоді, як Божа Дитина підросла на хлоп'ятко і стало гратися й стрибати у столярні Йосифа. Раптом Хлопчик підійняв дві дощини, склав їх хрестовидно та показав Своїй Неньці. Глянула Діва Марія, глянула, аж дрібні сльози капнули з її очей, а очка Дитини стали скорбні–прескорбні...
На що б й не глянули Матінка й Син, то рани в їх душах завжди роз'ятрювалися. Замекала вівця, надлетів голуб, побачили очі цвяхи, молоток, мотуз чи що інше з майбутніх знарядь страждань, а вже їх серця щеміли в болю німому.
Святий Альфонс розказує таке: Бувало, Небесна Цариця вдягає Дитинку Ісуса в сорочечку, а вже в її мозку снуються гадки, що настане день-година, коли з її Сина силоміць здеруть туніку, візьмуть Його та й убичують і цвяхами приб'ють на хресне дерево. То знову, оце Пречиста кормить Сина дівичим молоком, а тут і подумає, що доведеться Йому на хресті скуштувати оцту, напоїтися жовчю. Погляне Діва Марія на малюсінькі ручки Христові, як вони горнуться попестити Матір, а он на долоні Дитяти вбачаються їй грубі крюки, що просвердлять зап'ястки до хреста. Врешті, нераз, бувало, сповиває Богородиця Малятко пелюшками, а думкою лине до тієї гробниці, де колись завинуть Христове тіло плащаницею чистою та пахощами.
4. Мати та й Син дуже переживали, бо все знали наперед. Зближався неминучий день і їхній біль потужнів.
За час прилюдного проповідування Синового, зокрема в останній рік Його життя, мабуть Богородичні очі були постійно вологі від сліз, а думка про страждання й смерть Господа не залишала її ніколи.
Кілька євангельських речень утверджують нас в цьому, навіть якби не здогадалося серце.
Якось проходили учні з Учителем Галилею й сказав їм Господь: «Син Чоловічий має бути виданий в руки людям, і вони Його уб'ють, але третього дня Він воскресне». Та й дуже, дуже зажурилися учні.
Іншого разу йшли вони до Єрусалиму. Ісус Христос згуртував біля Себе дванадцять учнів і каже:
«Оце вирушаємо до Єрусалиму, і Син Чоловічий буде відданий архиєреям та книжникам, і засудять Його на смерть. І віддадуть Його поганам, а ці будуть глумитися з Нього, будуть катувати та розіпнуть Його хресті; а третього дня воскресне».
А в день Господньої слави, як переобразився Він на Тавор-горі, то Мойсей та Ілля розмовляли з Ним про безпощадну смерть, що очікувала Його в Єрусалимі.
5. Врешті прийшов цей невимовно трагічний день, так гаряче бажаний Відкупителем.
Ісус Христос попрощався з Матір'ю, говорив про сумні грядущі події та потішав її запевненням Свого скорого воскресіння та відкуплення людського роду. Ще раз востаннє поцілував Господь Свою ридаючу Матір і з важким Серцем подався на зготовану учнями Тайну Вечерю.
6. Нові страждання та смуток Господа.
По двадцяти сторіччях ще зворушуються холодні наші серця, як читаємо Євангеліє: «Сказав це й затривожився духом Ісус. І посвідчив, промовивши: Істинно, істинно кажу вам: Один з-поміж вас зрадить мене!» Та й ці другі слова Ісуса Христа до Петра: «Життя твоє покладеш за мене? Істинно, істинно кажу тобі: Не запіє і півень, а ти вже тричі відречешся мене». «Ось надходить година – і тепер вона, – коли то ви розсієтеся кожен у свій бік, а мене самого полишете».
7. Божеський Учитель залишає учнів, як овечки без пастиря, а вони, незрячі, і не тямлять, яке горе звалюється на них. Це ще більше пригнічує Господа. Він і каже: «Тепер же я йду до того, хто послав мене, – і ніхто з вас мене не питає: Куди йдеш?»
Однак поблажливий Ісус забуває власні болі й потішає учнів: «Оце й ви нині в журбі. Але я побачу вас знову, і ваше серце зрадіє, і ніхто ваших радощів від вас не відбере».
8. Ці останні слова сказав Господь уже в дорозі до Оливного саду. А там заволодів Ним сум і тривога: «Затривожена душа моя аж до смерті! Зостаньтеся тут і чувайте зі мною». Смертна тривога огорнула Господа, і кривавий піт покрив усе Його тіло, зволожив Його вбрання і спливав на землю.
9. Це наша невдячність отак засмутила Господа. Він знав наперед, що мало користі буде з Його великих терпінь.
Чимало-хто байдуже проходитиме біля Його хреста. Багато і знати Його не схочуть, або й навіть богозневажатимуть Його та відводитимуть від Нього простодушних людей. Врешті, сила-силенна людей ніколи й не почують Його імени.
Наші серця дуже засмучені масовою невдячністю стількох людей. Предобрий Учителю, пробач нам наші провини, як Ти пробачив на хресті, і обдаруй усіх людей пребагатими ласками, щоб конче усі пізнали й полюбили Тебе.
10. Ти ж, улюблена душе, виріши потішати Ісуса Чоловіколюбця та пообіцяй з'єднати Йому ще інші душі.
Ісусе Христе! Прагнув би я бути там, в Оливному саду, та потішити Тебе моєю вірністю! Спасибі Вероніці, що прийняла зневагу та штовханці, доки не досягнула своєю хустиною Твого Господнього обличчя.
Хвалю Єрусалимських жінок, що спочували з Тобою та ридали над долею Твоєю. Дуже хотів би я теж помогти Симонові нести Твій хрест й так полегшити Твої терпіння. Перш за все я вдячний Твоїй Матінці, що пішла слідом за Тобою на Голготу, підійшла аж під хрест, щоб краще поділяти Твої муки, та геройською вірністю хоч трохи злагіднити біль із-за нашої будучої боязкості та малодушності!
Господи Ісусе, щиро люблю Тебе, моєю любов'ю та вірністю прагну втішити Тебе. Допоможи мені.
Дата добавления: 2015-11-30; просмотров: 50 | Нарушение авторских прав