І ніхто не вирве їх із Моїх рук».

1. Серце наше невтомно шукає незрадливого друга. Як же його знайде, то вважає це приятельство скарбом.

Вірний приятель, до речі, цінніший за золото та срібло. І справді, багатства – ніщо варті, як серце не любить. Навпаки, дошкульність убозтва, злиднів та страждань менша, коли дружнє серце розділює їх з нами.

2. Ісусові Христові добре відомий цей закон людського серця, і тому Він вирішив вірно приятелювати з нами. Що більше, Він вложив до наших сердець такі просторі вимоги та одночасно й стільки в них недостатностей, що жодна земська приязнь не може їх задовільнити, ані заступити собою.

Справді, тільки один Господь Бог має достатньо терпеливості з нами, а ніхто зі смертних. Такі то ми змінливі, химерні та вимогливі для себе Ісусові Христові треба Його безконечній любові, щоб не залишити нас без помочі.

Сьогодні ми сяємо радістю, а завтра – похнюплені у смутку. Сьогодні ми люб'язні й послужливі, а завтра – насторожені, самолюбні та нечемні. І ми сміємо ще вимагати, щоб усе довкруги нас ясніло добротою, лагідністю та терпеливістю, сповнене увагою до нас та ввічливістю.

Істинно, у мене стільки похибок, що немає у світі такої чесної особи, яка готова була б остатися завжди вірною мені.

3. Залишається єдиний рятунок, Ісус Христос. Господи Боже – Ти є Приятель вірний, незрадливий. Ти завжди зносив мене та ждав на мене терпеливо.

Бувало, дух мій блудив манівцями до сотворінь та прагнув від них потіхи, якої вони не могли дати. Тоді Ти, Господи, ждав на мене мовчки та терпеливо, аж доки не набриднуть мені ті земські утіхи, й на радощах, зустрічаючи, Ти пригортав мене.

Бувало теж, що в потребі я не звертався до Тебе за ласкою, тільки шукав мого щастя по безводних колодязях. Але Ти дальше вірно кликав мене до Свого Серця, бездонного джерела всякого щастя.

4. Господи Ісусе, Ти вірний, Ти на віки мій Божественний Приятель.

Ти бо сказав: «Добрий пастир життя своє за овець покладе». «Ніхто не вирве їх із моїх рук».

Мій брате, християнине, запам'ятай собі на скрутну годину цю правду: Як схочеш залишитись у дружбі з Ісусом Христом, якщо прагнеш полюбити Його всім твоїм серцем, то швидше загинули б небо і земля, ніж мала б загинути твоя душа.

5. Мені добре відомо, що деколи до твоєї брами стукає скорбота. Вигнання довготривале, життєвий шлях незахоплюючий, а Господь Ісус – такий далекий!

Ти стільки наслухався чарівних див про країну любові та про палату твого Батька, а тут доводиться і надальше стогнати в чужосторонній землі!

Скільки вже говорили тобі, як дуже ніжно любить Ісус Христос, який Він уважливий і витончений у дружбі та справді по-батьківськи опікунський! А тут, виглядало б, що від тебе Спаситель приховується.

Тоді в тебе виникають понурі гадки: Хто його знає, чи Спаситель цікавиться моїм дрібним існуванням, адже в мені було стільки невірності, боязкості та невдячності! Хто його знає, чи мої задуми святості не є тільки мріями, що розвіються, як смертне моє життя?

6. Безперечно, це – понурі думи в душі. Та вони не є від Ісуса Христа. Підшіптує їх твій ворог, що напосівся заламати твою відвагу у важку годину.

Ісус Христос не цурається тебе, Твоє серце стається для Нього любою святинею, де Він насолоджується та вдоволено спостерігає, як ти намагаєшся догодити Йому. Там теж щедро подає Він тобі всяку поміч, щоб ти не загинув у бою.

Господь Ісус не залишив тебе ніколи самотнім. Переважно деколи зникає Він із поля зору, щоб заставити тебе наполегливіше шукати Його, прислугувати Йому з більшою чистотою та самовідреченням.

7. Якось апостоли пливли човном по Генезаретському озері. Втомлений Господь заснув у човні, як знечев'я зірвалася скажена буря. Апостоли перелякалися.

Деколи Ісус Христос дрімає також у твоїй душі. У час Його сну, як спінені хвилі, вдаряють об душу пожадливість, розсіяність, нудьга, спокуса, сумніви та понурі передбачення на майбутнє.

Ці люті буруни ладні перевернути й затопити крихке та невелике судно.

Стривожений, кидаєшся будити сплячого Вчителя. Плачеш і скаржишся, ніби не любиш Господа Бога, та що Ісус дрімає задля твоїх гріхів і що човен може затопитися. Твоє горе розказуєш іншим. Врешті Спас Ісус, волею чи неволею, будиться зо сну і утихомирює вітри та бурі, але й до тебе каже: «Маловіре, чому ж ти завагався?»

8. Господь Ісус прагне, щоб ми повірили в Його любов. Коли Йому до вподоби дрімота, треба Його залишити відпочити та говорити зі св. Тересою від Дитяти Ісуса: «Боже Дитя, Ти втомилось, бо мало сердець офірують Тобі гостину; відпочивай у моєму серці. Спи, Господи Ісусе! Тобі до сну приспівуватиму я пісню любові!»

Втішайся та знай, що чимало душ, навіть дуже ревних, зазнавали й зазнаватимуть подібні муки до твоїх.

У деяких доброякісних душах такі досвіди тривають роками, в інших усе життя, ще в інших вони швидко зникають.

9. Як душі мало розуміють свою справжню користь! Залиште Ісусові Христові повну свободу діяти за Його вподобою, а поступатимете вперед до святості стомилевими кроками. Не поривайтесь контролювати дію Божого Мистця. Хотіли б побувати у своїй власній певності та забезпеченні, а одночасно втішатись Ісусом Христом. Згідні любити Господа під умовою, щоб уже в цьому житті мати від цього вигоду. Згідні служити Спасові, однак і Він, по-їхньому, мав би їм прислугувати.

10. Геть-те з такою вимогою! Спас виявився предобрий для тебе! Чи не вільно Йому прохати тебе увірувати в Його дружбу? Тут, на землі, доводиться жити тобі серед тіней віри; то чи годиться тобі вимагати вже ясності спостереження?

Чи диво, як полюбиш Господа Христа присутнього, що обсипає тебе ласками? Чи була б Йому слава з твоєї відданості, викликаної Його щедротами та ласкою? І погани потраплять так любити.

Ти ж кріпися та будь великодушний. Не найманець ти, а любиш Господа, бо Він безмежно цього достойний. Найкраще докажеш Йому, що Його любиш, як виявляєш Йому свою прихильність серед густої пітьми, серед розсіянь або немилого самопочуття та серед уявленої Господньої відсутності.

Отже загартуй свою віру та пригадай Ним сказане, що ніхто не вирве тебе з Його Божих рук. Згадай теж, що Він цікавиться тобою більше за весь речовий світ. Він уважно прислухається, як ти з любов'ю шепочеш Йому, що ти – Його. Його ж Серце тремтить на радощах, якщо зложиш Йому маленьку жертву.

11. Ти – дитя з Його сім'ї, хоч ще на вигнанні. З небес Отець і Мати придивляються уважно твоїм крокам, а брати та сестри рахують дні, що віддаляють тебе від милого та сталого побачення.

Господи, Ісусе Христе! Воно чудно мені, що в небесах цікавляться моїм одностайним та дрібним життям. Неначе янголи та святці забувають на часок пречисту любов до Тебе і прислухуються дитячому лепетові мого бідолашного серця, що пробує любити.

Чи можливо є, що ці святці неначе заздрять моїй долі?

Колись так прагнули вони страждати для Господа, а зараз це неможливо їм, а мені ще вільно є попрацювати та й потерпіти для Нього.

Отож, моя душе, думай про Господню любов до тебе та про те, що небо позирає на тебе з пошаною та вдячністю!

12. Не хочу я більше сумувати, ані непокоїтися сумнівом, ані мучитися жалем тому, що життя таке довге і шлях захмарений та до вітчизни – далеченько. На мене, дитину з родини, ждуть угорі там нетерпеливо, полум'яно люблять мене та й піклуються мною Матінка та щирий Друг, Ісус Христос, улюблений мій Брат.

Дата добавления: 2015-11-30