|
Читайте также: |
1. Покора – премила чеснота. Тільки зауважить Ісус Христос у душі бажання покори, а вже квапиться до неї Господь із запасом ласк. Потрудись, отже, та серцем забажай цієї покори.
Ось три умови для неї. Найперше треба, щоб душа умом та розсудком правильно себе оцінила. Це покірливість розсудку. Св. Тереза сказала: «Покора – це істина».
Ось, що перше витворює покору: побачити себе та всю безмежну свою незнатність у Божому світлі, усе лукавство волі та всі погані зав'язки нашої природи. Добачити також одночасно і не загорнути для себе всі добрі зернини, Богом засіяні в нас, усі прийняті ласки та всі наші природні якості.
Тоді воля приймає, одобрює та поглиблює це міркування. Душі є приємно бачити таку свою маленькість та безмежну злиденність супроти Бога. Та й радіє душа, що при доброму Богові доводиться заповняти таку безодню. Це вже – покора волі.
Врешті душа хоче поводитись із собою згідно з пізнаною своєю вартістю та прагне, щоб й інші її так само трактували.
Вона сама собою не має нічого та й є ніщо. Тому вона переконана, що не заслуговує на пошану. Не хоче вона від нікого шани, ані виявів цінування й почестей. Душа така є переконана, що завжди занадто добре з нею поводяться.
Далі, бере вона на себе всі невигоди й труднощі. Вважає себе за непридатну та безвартісну, а інших має за більш заслужених. Як же їй висловлюють люди пошану та прив'язання, то й це сприймає душа зі скромністю, не для себе, а для Господа нашого Ісуса Христа, бо це Його люблять та звеличують у ній. Це – покора в дії.
2. Хочеш догодити Ісусові Христові, назавжди причарувати Його Серце та вдіяти в собі великі речі, то будь щирою дитиною та ніяк не покладайся на себе.
«Хоче душа сердечно перебувати з Богом, хай зодягнеться покорою, як Господь Бог зодягнувся славою».
Сам Господь сказав ці слова до черниці сестри Бенігни Консоляти, візитки. Її Він прозвав Своєю Веніяминою та секретаркою любові. Без покори Господь наш Ісус Христос не може діяти в нашій душі.
Навіть неприємно Йому гостити в непокірній душі.
Йому противно братися до ума, звихненого перебільшеною думкою про власну важливість, та ним орудувати.
Годі Йому теж царювати у волі та стати осередком усіх її поривів, якщо ця воля зробила себе осередком всілякої світової життєвості.
3. Так, Господеві гидко мешкати з гордієм. Зате любується Він у товаристві покірних. Ось Його слова!
«Прославляю Тебе, Отче, Господи неба й землі, що Ти затаїв це від мудрих та розумних і що відкрив це немовлятам». «Хто простодушний, нехай сюди заверне». «Істинно кажу вам: Коли ви не навернетеся і не станете, як ті діти, не ввійдете в Царство Небесне». «Навчіться від мене, бо я лагідний і покірний серцем».
Ніхто не любить дружити з гордієм. У його присутності відчуваємо до нього огиду. Важко здобутись із ним на щиросердечність, яка так уприємнює дружбу. Ісусове ж серце зроблене за зразком нашого.
4. У гордія є щось несамовитого. Господь Бог та все сотворіння воюють проти нього. Загальний осуд одноголосно обурюється проти божевільної впертості гордого, та він далі зухвало ставить спротив.
Гордопишність уподібнює людину до сатани. Відтискає на чолі амбітного позначку звіра: «Як побачу людину надто великої думки про себе, переконану про свою вищу проворність, вченість та доброчесність, то здригаюся і здається мені, що передо мною – сам чорт у тілі». Ці слова написав св. Альфонс Ліґуорі.
5. Найбільш дивовижне та жахливе те, що ні один гордій не вважає себе гордим. Рідко коли зустрінеш душу, що оцінює себе правильно. Ще рідше зустрінеш таку, що узгіднює свої почування та життя з цією оцінкою.
Потрібно великого внутрішнього просвітління, щоб бачити себе у правді. Лише святі не обманюють себе своєю вартістю.
Хто не впадає у смуток, принаймні чуттєво, коли зазнає від людей погорди, неуспіхів чи впокорення? Хто не любить похвал, визнання, високої оцінки, витонченості? Хто не боїться догани, забуття та глуму?
І найщиріша людина відчуває в собі спротив покорі та постійне протиріччя поміж її корисним поняттям про себе та судженням вічної Істини.
Навіть найкращі з людей мусять признати під час щирого самоаналізу, що майже в усіх їхніх свобідних вчинках є деяка безладна погоня за собою. До деякої міри вони роблять із себе осередок змагань, думок й цілого буття.
Вистачить продумати це, а жах наповнить душу, коли вона побачить такі докорінні та безупинні спустошення, учинені гордістю.
6. Чудна була поведінка святих віч-на-віч їхньої нікчемності. Святому Вінкентієві з Павльо дивно було, що Бог не спустошив міст, якими він проходив. Св. Альфонс думав, що переслідування звалились на Згромадження з його вини. Св. Люї Бертран мав себе за найгидкішого грішника на Божому світі. Наче оправдуючи їх, кажемо: та це були святі! Чи святі перебільшують? Чи треба їм співчувати? Чи, навпаки, це ми – незрячі та сліпі?
7. Без пов'язки гордості на очах ми яскраво побачили б, що кожна людина – безмежно нікчемна та грішна. Ми наглядно зрозуміли б, що сотворіння всебічно залежить від Господа Бога своєю істотою, своїм існуванням і триванням та всіма умовами свого розвитку. Ми пригадали б теж свої незліченні провини та завжди нову невдячність. Ми теж помітили б сучасні наші мерзоти: зв'язки, боягузтво, нестійкість і невпинний, полохливий та огірчений поворот до себе самих. «Господи Боже, Icyce Христе! Ми такі зіпсовані, а цього навіть не розуміємо! Помилуй мене, Вчителю, я боюся блуду гордості! Постав мене в гуртку малих і серцем покірних, та уподібни моє серце до Твого».
Та Вчителеві відомо, з якого глею ми зліплені, та до яких ошалілих та пересадних думок поривається наша природа. Він задовольняється та любить нас, коли бачить нас засоромлених нашою злиденністю, сповнених довір'я до Його добрості та рішучих відвоювати покору.
8. Для цього найперше треба беззастережно вірити, що ми сповнені зарозумілістю, і що та гордопишність затуманила думки, бажання та й всі наші діла, що пихатість закорінилась у найменших волоконцях та в найдрібніших часточках нашого людського буття. Кому здається це перебільшенням, такий не переможе.
Треба витривало перед лицем Божим осуджувати тьму-тьмущу неоправданих зазіхань, свідомих чи й несвідомо, леліяних у тайниках нашого серця, прохати у Господа пробачення за нашу гидотність та дякувати Йому, що не залишив нас напризволяще в глибині пихатості.
Врешті треба завжди прохати світла, щоб бачити себе по-справжньому; прохати сил, щоб полюбити те наше упокорення та відваги прохати, щоб з нами поводилися, як ми на це заслужили. Люї Вейо побачив раз борознянку-черв'яка, як повзла біля ніг, і сказав: «Дякую Тобі, мій Господи, що не розчавив мене ногою, бо цей хробак – це я!»
Коли душа пізнає себе краще і більше упокорюється та принижується, тоді Господь Бог більше підносить її вгору до Себе.
9. Покірний підходить завжди до Господа Бога з чуттям безмежної своєї злиденності. Як укусу гадини, лякається самовдоволення. Покірний не настоює на своєму. Радо уступає іншим. Він – прихильний та поблажливий і не говорить різко та владно.
Покірний серцем глядить завжди спокійно та мирно, і легко до нього доступити, перш за все людям простеньким.
Покірна людина не встряває в діла ближнього. Не видає вона осудів та не сперечається без потреби. Вона завжди готова до послуг і до посвяти; хоче прислужитись вона та сісти в кутку на останнє місце.
10.
вперед на шляху чесноти. Поступає вперед стежиною духовного дитинства. Чоловіколюбець Ісус обдаровує її рясно добірними ласками так, як глибокі яри в горах приймають до себе рвучкі водоспади. Господь Ісус готовий задивувати любовними виявами душу, що не спирається на себе.
11. Господи Ісусе Христе, прагну жити у смиренності. Незначний я, злиденний та до нічого нездатний! Лиш гріх один – моя власність.
Як безталанного прокаженого, повністю обсипали мене чиряки гордопишності. Лише Ти один можеш мене вилікувати.
Однак, у моїй незначності пориваюся полум'яно вгору, до Тебе. У моїх злиднях чую в собі безмежне довір'я до Тебе.
Хотів би я бути малятком, яке пестиш любов'ю, береш на руки та лелієш при Своєму Божому Серці.
Хотів би я стати, як покірлива, мила голубка, що сідає в затінку могутніх Твоїх крил.
Божественний Орле! Занеси мене ген-ген на верхів'я країни Любові.
Дата добавления: 2015-11-30; просмотров: 25 | Нарушение авторских прав