Читайте также:
|
1. Зайві думки – це кукіль, що ссе життєві соки з душі, це – паразит, що живе коштом нашого розуму. На жаль, в умі бувають ще інші захворювання. Наприклад – непотрібна заклопотаність, дивацтво осуджувати все, або й ще гірше – втручатися до чужих справ.
Не впадай у зневіру, коли бачиш стільки тернини та будяків на полі твоєї душі, та що кукіль уперто відростає. Завзято викопуй їх корені і так виполеш бур'ян з душі.
2. Пуста заклопотаність розвивається на себелюбстві, її сплоджує пересадна погоня за успіхом, страх перед упокоренням, прив'язання до улюбленої праці, переймання прийдешнім та минулим.
Не звемо заклопотаністю мудру турботу людини, щоб забезпечити собі земську будучину, але в ній не має бути хвилювання. На таку працю є відповідний час. Вона зветься передбачливістю, та є одним із станових обов'язків.
3. Якщо хвилюють тебе клопоти, то не погоджуйся на них. Поміркуй на хвилину: заклопотаність – це постійна образа сили, премудрості та доброти Ісуса Христа, Який хоче в тобі жити й царювати. Заклопотаність – це жалюгідне довір'я до твоєї власної передбачливості, твого власного сприту. Ти уявляєш, що все полагодиш краще від Бога. Наче б Господь Ісус, померлий за тебе та твій кормитель у Св. Причасті, недостатньо дбав за тебе та за щоденний твій хліб.
Як тільки що-небудь тривожить тебе, то вмить забуваєш минулі Божі щедроти для тебе. Ти поводишся гірше, ніж ізраїльський народ в пустині, ремствуєш та жалієшся! Довірся опіці Ісуса Христа та люби Його. Так догодиш Йому, і Він займеться тобою.
4. Коли ж поневолі обсядуть тебе клопоти, спокійно повторюй Господеві, що любиш Його та довіряєш Йому, цураєшся своїх думок та тривоги. Хоча б і ціле розважання кажи Йому водно: «Господи Ісусе, хочу бути спокійний, бо належу Тобі!» Не зважаючи на цілі рої подібних уяв, твоє розважання буде повноцінне у Господа.
У час таких важких хвилювань, пригадуй теж Господні слова: «Отож не турбуйтеся, кажучи: "Що будемо їсти, або що будемо пити, або в що зодягнемося?" Про те все побиваються погани.
Та ж Отець ваш небесний знає, що це все вам потрібне. Шукайте перше Царства Божого та його справедливості – а все інше додасться вам. Тому не журіться завтрашнім днем, бо завтра саме за себе турбуватиметься».
Ісус Христос не без особливого наміру сказав ці слова. Вони відносяться прямо до тебе, не правда? Прийми їх, отже, дослівно, облиш усяку турботу та спокійно виконуй належне. Якщо буде треба, Ісус Христос готовий чудами визволити тебе від клопотів.
Повторюй собі слова блаженного Йосифа-Венедикта Коттоленго, які він говорив кожного разу, коли бракувало хліба в його сирітському притулку: «Побачимо, хто програє: Провидіння чи Коттоленго. Досі завжди перемагало Провидіння». Належно спочине душа та вільно дихне твій дух, коли проженеш всяку турботу та без вагань і без обчислень довіришся Богові!
Виконай свій обов'язок, а Господь Ісус сповнить те, що має сповнити.
5. Далі, ще ті непотрібні судження на чиюсь некористь. Вони не тільки є непотрібною витратою розумових сил, вони часто є провиною проти любові, а деколи й проти справедливості.
Нам невідомо, чому ближній внутрішньо так діє. Міркуємо за своїми враженнями, симпатіями, згідно з вузькими та нетерпимими нашими поняттями. Ми вишукуємо помилки в поведінці інших, зокрема немилих нам осіб, і підсуваємо їм сумнівні та приховані гадки. Скільки тут провин! Часто звичка осуджувати, та ще й неправильно осуджувати, перероджується у хворобу. Це дух протиставлення та осуду змушує все бачити під кривим кутом та все засуджувати.
6. Не суди іншого. Так приєднаєш собі Ісуса Чоловіколюбця, Який любить покірливі і лагідні душі та й каже: «Не судіть, щоб вас не судили».
Навіть з'єднаєш собі людські серця, бо довідаються люди, що вмієш зберігати їх добре ім'я.
Ще й докажеш покору. Хто поблажливий для похибок ближнього, такий розуміє людську слабкість у себе та в інших.
Хто ближче до Господа Бога, той більше терпимий до недоліків іншого, бо Божий дух є широкий, терпимий та безмежно вищий за наші жалюгідні поняття.
7. Хто звик судити про інших, скоро почне втручатися до їхніх справ. А ніщо не є більш супротивне досконалому внутрішньому спокоєві, як божевільна охота втручатися до всього.
Раніш, ніж станеш тягнути стеблину з ока ближнього, найперше витягни поліно з твого власного ока. Отак Ісус Христос висміює незручності втручатися до ближнього.
Хто не має відповідальності за іншого, не має теж ласки виправляти чужі похибки. Навертати та виправляти - це діло надприродне, і самий зверхник часто зазнає невдачі в цій праці. Молитва та непримітне життя, спокійний та зрівноважений характер багато більше тут допомагають, ніж усякі догани. Часто не вміємо завести ладу і у своїх власних справах. У нас самих довелося б сотню літ викорінювати одну власну похибку. Без допомоги Ісуса Христа не підемо вперед ні на крок... тож смішно є осуджувати похибки інших.
8. Для духовного поступу треба міцно полюбити самоту серця, треба уникати непотрібного людського товариства, треба заплющити очі та заткати вуха, а ближнім цікавитися лише тільки, наскільки цього вимагає потреба, добре виховання або християнська ввічливість.
Моя душе, відважно віддаляй від твого життя всяку некорисну думку та всяке встрявання у справи інших людей.
Думай про Господа Бога та про твою повинність. Для цього ти створений. Читай тільки потрібні й корисні книжки. Серед запасу добрих книг підбери собі найкращі, бо всі гадки, здобуті читанням, добре або погано впливають на життя. Треба розумно плекати здоров'я. Тому відпочинок після праці й дозвілля ідуть по лінії досконалості. Вони дають духові відпочинок та зміцнюють його, тому вони згідні з Божим планом.
9. Свій ум маєш очищувати та упрощувати зовсім спокійно, однак витривало і завзято.
Хай твій ум знехтує та мимо пропустить кожну некорисну думку так, як на вулиці не приділяємо уваги пішоходам.
Таким чином, воля швидко оволодіє розумом та досхочу зможе скеровувати його до Божих тем. Тоді й закипить корисна праця.
Чим більше душа погамує та унормує за правилами розумову снагу, тим краще потрапить уживати її до самовдосконалення та для користі ближнього. «Господи Ісусе, я хочу любити Тебе. Прагну зібрати в одну в'язку всі сили мого ума та взятись до моїх обов'язків і як слід полюбити Тебе. Хоч би я і любив Тебе вже довгі сторіччя, то й це було б тільки слабкою іскрою супроти пожежі, яка мала б спалювати моє серце».
Дата добавления: 2015-11-30; просмотров: 47 | Нарушение авторских прав