Як бачимо з попереднього, «Божественний Приятель» написаний ще у 1922 p., тобто на 46-му році життя автора, у повному розквіті його життєвих сил. Автор скромно назвав твір «Міркуваннями для духовних вправ». Насправді, у ньому – скарбниця не тільки для духовних вправ, але й сучасний нарис аскетичного богослов'я.
«Шлях очищення душі» автор уважає проробленим, а опрацьовує два наступні: «Просвітління та з'єднання з Богом». На вічні правди особливу увагу звертає лиш у дні ІІІ-му, розважання третє. У 12-ти розважаннях, щоправда, говорить про очистку серця, але не у значенні есхатологічному, а аскетичному, тобто про звільнення його з усіх неупорядкованих схильностей. «Стежину просвітлення» ілюмінує о. Йосиф пресвятим життям Господа нашого Ісуса Христа, а в «Стежині з'єднання» вказує на духові користі з Пресв. Євхаристії та Божої благодаті.
Твір корисний і для отців-проповідників духовних вправ, і для реколектантів. Книга «Божественний Приятель» це надхнений гімн слави в честь всемогутності Божої Ласки та слави Божественної Любові. Твір цей - то наче сучасний коментар для слів св. Августина «Ama et fac, quod vis!» («Люби, й роби, що хочеш!») та вислову Томи Кемпійського «Multum facit, qui multum diligit!» («Чимало чого зробить той, хто багато любить»). О. Й. Схрейверс виказує цим твором глибину своїх богословських, філософських, аскетичних та містичних знань, що більше, цей твір доказує, що, щоб так надхненно писати, треба було найперше авторові самому довгі літа працювати над своїм власним удосконаленням.
Аскетичне та містичне вчення о. Схрейверса скоротимо до цих кількох думок: «Господь Бог – наш Батько, а ми – Його діти» (твір «Отче наш, що єси у небі», написаний у Римі, 1942-1943 p., це «лебедина пісня» покійника). Чим більше син чи дочка довіряться Небесному Батькові, тим більше дороги пройдуть на шляху досконалості («Дар із себе», 1918 р. і «Довірливі душі», 1930 р.). У повищому, о. Схрейверс – учень східних отців досконалості: св. Василія Великого, св. Йоана Золотоустого та св. Григорія Богослова, а із західних, між іншими: св. Альфонса Лігуорі, який так стисло висловив засаду своєї духовности: «Вся наша досконалість – у нашій любові до Господа Бога, а цю любов доказуємо узгідненням нашої волі з Божою волею». Для о. Схрейверса теж досконалість – це, перш за все, питання волі. «Добра воля», що горнеться до Бога молитвою та розважанням, просочує любов'ю та чистим наміром нашу дію та освячує страждання.
Отець Схрейверс однозгідний із Засновником свого Згромадження щодо основного початку досконалості. Зате відрізняється від Альфонсіянської школи досконалості способом, як досягати святості. Св. Альфонс, «Doctor Zelantissimus», керувався в аскезі своїм «місіонерським генієм». Любов і в нього, як і у всіх святих, – головний складник і підвалина досконалості та, згідно зі своїм темпераментом, із цього виготовляє він «бойове вчення» і енергійно підкреслює його конечність. О. Йосиф більше звик підкреслювати відносну легкість освячення душі, коли раз заіснує в неї добра воля віддатись Богові. Але вчення о. Йосифа – далеке від всякого «квієтизму», бо автор завжди підкреслює обов'язок праці над собою, виполювання бур'янів гріха та похибок, розважання та діючої, живої любові ближнього.
О. Йосиф адоптував один із струмів новочасної аскези й містики, де видатне місце займає довір'я до Господа Бога. Він більш по догматичному потрактував аскезу, обгрунтував вчення про вирішальну ролю божественної благодаті та уважніше розглянув сучасні здобутки містичного богослов'я. Так проглядно зблизився о. Йосиф до благотворного вчення «Покровительки Сходу», зійшовши на шлях «Малої стежечки духовного дитинства» св. Терези з Ліз'є. Сторінки творів о. Йосифа нанизані намистом перел із думок «Історії душі» та натяками на вислови геніяльної Дівиці Франції. Обидва автори врятували мільйони душ від зневіри та песимізму. О. Схрейверс помер «в пахощах святості» у Римі 4-го березня 1945 року, внаслідок паралічу й серцевого розладу. У часі Другої світової війни він дуже турбувався лихоліттям українського народу. «Ох, безталанний український народе! Горем сповнена Галичино! Ох, яка таємниця Божого Промислу!» Тоді, бувало, далі говорив святець: «Але Господь Бог поверне Україні квітучі часи. Тоді розгорнуться для наших отців широкі поля до апостольської дії, тим більше, що українською мовою можна легко проповідати і тим, що говорять російською!»
Похорони в церкві св. Альфонса в Римі були величаві. Зійшлося чимало особистостей, а найбільше з-поміж замешкалих у Вічному Місті українців. Преосвященніший владика Кир Іван Бучко, ректор Духовної Семінарії св. свящмч. Йосафата, о. Решетило та місторектор врочисто відспівали з хором українських богословів Чин похорону священноієреїв за східним Уставом, і це перед на весь світ славною іконою Матері Божої Неустанної Помочі. Відтоді кожного року по-сьогодні богослови Колегії св. Йосафата, а згодом також учні Малої Семінарії св. Йоана Боско їдуть у день 1 листопада на римський цвинтар «Кампо Верано» молитись і співати панахиду на могилі улюбленого Друга українців. Від часу свого звільнення з радянської каторги і його блаженство первоієрарх Української Церкви, ісповідник, кардинал та Верховний Архієпископ Кир Йосиф Сліпий не раз побував на молитві над могилою свого друга і протопресвитера, який в Уневі представляв його до пресвитерських свячень Слузі Божому митр. Андреєві в 1917 р. Світла постать св. пам'яті о. Йосифа Схрейверса здійснила собою та своєю працею істину слів псальмопівця: «Праведник квітнутиме, немов пальма; він виженеться вгору, мов кедр ливанський» (Пс. 91, 13). Вивінуваннй від Господа харизмою сліз над Христовими стражданнями й Христовою смертю, заслужив і на цю похвалу: «Він не захитається повіки; пам'ять про праведника буде вічна» (Пс. 111, 6). Його пам'ять залишиться навіки в серцях вдячного українського народу.
о. д-р Богдан Курилас
Дата добавления: 2015-11-30; просмотров: 21 | Нарушение авторских прав