Портретний нарис

Нарис – найпоширеніший художньо-публіцистичний жанр, у якому досліджуються реальні життєві явища через людські долі та характеристики з метою впливу на соціальну практику, формування особистості, її орієнтації у системі соціально-політичних і духовних цінностей [8, с. 252]. Предметом портретного нарису виступає особистість, на думку дослідника О. Тертичного, “мета публікації даного типу полягає в тому, аби дати аудиторії певне уявлення про героя” [20, с. 251].

“Вступне слово на Академії в честь Івана Мазепи” є портретним нарисом, адже наявний своєрідний аналіз особистості героя – Івана Мазепи, що спирається на розгляд різних його сторін: моральної, інтелектуальної, творчої, з чого можна судити про нього як цілісну особистість. У цьому жанровому різновиді Олена Теліга прагне осмислити життєвий шлях свого героя, при цьому вона бере не лише певні біографічні факти, а й залучає відомості, які дозволяють якомога повніше виявити характер людини, багатство її душі.

Дослідник О. Тертичний стверджує, що створити справжній портретний нарис неможливо, не звертаючись до духовної та моральної сторони особистості героя [20, с. 254]. Й Олена Теліга порушує проблему ролі особистості у “Вступному слові на Академії в честь Івана Мазепи”, виголошене авторкою в Криниці в липні 1940 року. Публіцистка вважає гетьмана справжнім героєм, великим політиком: “Мазепа – це ціла окрема і повна, виняткового значення доба в нашій історії. Мазепа – це символ справжнього голови держави і символ змагання за її суверенність” [19, с. 141].

Для портретного нарису публіцистки характерні метафоричність мовлення, широке застосування різноманітних художніх засобів, тропів, фігур поетичного синтаксису, портретних замальовок.

Есе

Есе, на думку В. Здоровеги, ширше охоплює коло філософських, науково-популярних, літературно-критичних і власне публіцистичних творів, що потребує специфічного філософсько-письменницького обдарування з властивою їй ненав’язливістю, особистим баченням світу, багатством асоціацій, індивідуальністю стилю [8, с. 253].

Публіцистичні твори Олени Теліги “До проблеми стилю”, “Братерство в народі”, “Прапори духу”, “Розсипаються мури”, “Нарозтіж вікна!” та “Книжка – духова зброя”, на нашу думку, належать до такого жанрового різновиду, як есе. Адже індивідуальність сприйняття та оцінки факту, явища, особистості, використання художніх і публіцистичних прийомів самовираження – це безсумнівні ознаки есе. Так, в есе О. Теліги ми бачимо авторську інтерпретацію сучасного стилю в літературі та мистецтві (“До проблеми стилю”), відстоювання ідей нації в усіх ланках суспільно-політичного життя (“Братерство в народі”, “Розсипаються мури”), визначити роль літератури (“Книжка – духовна зброя”), проблема призначення митця і мистецтва (“Прапори духу”, “Нарозтіж вікна!”).

До характерних ознак есе відносять:

- вільну композицію. Есе Олени Теліги побудовані саме за таким принципом, адже ми бачимо розвиток думки, що не підпорядковується певним правилам жанру.

- асоціативність та емоційність. В есе “До проблеми стилю”, “Братерство в народі”, “Прапори духу”, “Розсипаються мури”, “Нарозтіж вікна!” та “Книжка – духова зброя” наявні не лише оцінки (оцінка сучасної літератури, стилю, мистецтва тощо), а й розкриття головної теми відбувається саме за рахунок емоцій – через котрі й розкривається авторська позиція. Асоціативність у есеях Олени Теліги яскраво виражена: сучасний стиль вона порівнює з громом та блискавицею, життя з фільмом тощо.

- поєднання значних елементів художньої образності з науковим міркуванням. В есе Олени Теліги широко застосовуються різноманітні тропи та фігури (що є елементами художньої образності), проте поруч із ними авторка використовує низку доказів для підтвердження власної позиції. Так, наприклад, в есе “Розсипаються мури” аби довести, що скоро українці будуть “не лише пасивними глядачами”, тобто будуть мати окрему державу, Олена Теліга наводить докази з історії (стосунки СРСР та України), порушує питання національної самосвідомості і т. д.

- несподіваний та неусталений погляд на явище життя, мистецтва чи науки, наявна чітка авторська позиція. Есе “Прапори духу” демонструють нестандартний підхід до визначення українського мистецтва та його завдань: “бо це мистецтво має велике і прекрасне завдання: виховувати не держиморд царської Москви і не тріскучих політруків большевицької Москви, лише сильних і твердих людей української нації, що вміють жити, творити і умирати для своєї батьківщини” [18, с. 148] – ця думка є провідною в усьому творі.

- необов’язковість систематичності викладу. Есе Олени Теліги дивують хаотичністю думки, адже вона не послідовно розкриває основну думку, а в різноманітних асоціаціях, порівняннях – пояснює суть проблеми.

Есеї О. Теліги відрізняються образністю, афористичністю, використанням свіжих метафор, нових поетичних образів, свідомою настановою на розмовну інтонацію і лексику, що ми розглянемо в наступному розділі.

Промова

Промови у публіцистиці Олени Теліги трапляються дуже рідко. До цього жанрового різновиду можна віднести хіба що “Відозву Краєвої Екзекутиви ОУН” (“Наступ”, 20.09.1941), основним автором якої стала Олена Теліга. Проте, незважаючи на те, що “Сила через радість”, “Сліпа вулиця”, “Книжка – духова зброя” та “Партачі життя” – це доповіді, з котрими О. Теліга виступала з 1937 по 1941 рр. в Українській студентській громаді у Варшаві, “Просвіті” Кракова і т. д., ми їх не відносимо до жанру промови, згідно критеріям поділу на жанри В. Здоровеги: об’єкт відображення, призначення виступу, масштаб охоплення дійсності, особливості літературно-стилістичних засобів) [19: 148-151]. Це публіцистичні статті за своєю суттю, які ми розглянули вище.

На думку Ю. Біловол, як жанр, “промова характеризується впливом на масового адресата, публіцистичні промови письменників вирізняються високим громадянським пафосом, індивідуальним стилем риторів, використанням емоційно-оцінної лексики, тропів і риторичних фігур” [2, с. 58].

Промова як публіцистичний жанр прямо пов’язана з ораторським мистецтвом. На думку, Д. Баранник “висвітлюючи і відповідним образом оцінюючи актуальну суспільно-політичну, моральну чи іншу проблему, оратор силою слова повинен якнайсприятливіше вплинути на слухача, викликати в нього негайний внутрішній відгук” [2, с. 27].

“Відозва Краєвої Екзекутиви ОУН” Олени Теліги має класичну будову промови: вступ (exordium), основна частина (norratio) і висновки (epilous). Вже на початку авторка звертається до реципієнтів: “Націоналісти!”, й впродовж промови неодноразово повторює це звертання, з метою підкреслити важливість і значення такого статусу присутніх.

Основна частина “Відозви Краєвої Екзекутиви ОУН” має проблемний принцип побудови: розташування матеріалу за ступенем релевантності, тобто значущості для аудиторії – важливість мети ОУН – братовбивча війна – діяльність вбитих націоналістів Сеника та Сціборського – об’єднання заради однієї мети – Самостійності України.

Публіцистка вбачає прямий зв'язок між об`єднанням ворогуючих сторін ОУН та майбутнім України, саме це й є метою промови. Аби переконати у важливості порушеного питання Олена Теліга використовує наступні аргументи:

- логічна аргументація (хід розмірковування публіцистки передбачає виведення умовисновків у результаті виведення причинно-наслідкового зв’язку між судженнями (“Шлях ОУН позначався великими й численними жертвами” - смерть Сеника і Сціборського від колишніх братів – заклики до дії);

- маніпулятивна аргументація: оцінки (негативні – діяльність польської поліції та московського НКВД, позитивні – прославлення імен вбитих оунівців, оцінка їх діяльності тощо), емоції (побудова окличних речень, звертань до публіки і т. д. з метою викликати подібні ж емоції в оточуючих).

Висновки “Відозви…” – це звертання до націоналістів: “Так сплатимо довг – ми та вся Україна – героїчній пам`яті і тих двох Героїв нашого руху – Миколи Сціборського і Сеника-Грибівського, які впали, щоб воскресла Україна! Слава Україні! Провідникові Слава!” [19, с. 165].

Впродовж усієї промови Олена Теліга використовує маркери (“Слава Україні!”, “Скривавлена Україна потребує великої праці!”, “Житомирський злочин зриває маску з обличчя диверсії та її спільників!”, “У мордуванні найкращих елементів суспільства” та ін., які виокремлюються в промові не лише емоційно, синтаксично, а й семантично) та топоси (“Націоналісти”, “Ми мовчати не можемо” тощо).

Промова у творчій спадщині Олени Теліги – це особлива жанрова форма публіцистики, адже має свою усталену поетику, використання ж тропів та інших синтаксичних фігур підпорядковуються головній меті – формування у читачів і слухачів певну громадсько-політичну позицію й спонукання до окремих дій.

Усі жанрові форми в публіцистичному доробку Олени Теліги об’єднуються наявністю чіткої авторської позиції, високого громадянського пафосу, масштабністю мислення та майстерністю володіння словом.

Література

1. Акопов П. И. Аналитические жанры публицистики. Письмо. Корреспонденция. Статья: учебно-метод. пособие / П. И. Акопов. – Ростов-на-Дону, 1996. – 90 с. 2. Баранник Д. Х. Мовна структура публіцистичного стилю (До питання про майстерність публіцистичного виступу) / Д. Х. Баранник // Українська мова і література в школі. – 1978. – № 6. – С. 27 –34. 3. Біловол Ю. Є. Жанрова система публіцистичних текстів письменників / Ю. Є. Біловол // Вісник ЛНУ імені Т. Шевченка. – 2009. – № 19. – С. 55-60. 4. Бойко Ю. Олена Теліга як публіцистка і поетка // Олена Теліга. Вибрані твори / Упоряд. Зінкевич О. – К., 2008. – С. 388-402. 5. Голік О. В. Жанрова система друкованих ЗМІ: новітні підходи до класифікації та перспективи розвитку / О. В. Голік // Українське журналістикознавство: науковий журнал / гол. редкол. Різун В. – К., 2008. – № 9. – С. 35 – 41. 6. Григораш Д. С. Журналістика у термінах і виразах / Д. С. Григораш. – Л., 1974. – 296 с. 7. Жулинський М. Пішла, бо знала: повернеться! / М. Жулинський // Голос України. – 1997. – 4 листопада. – С. 6. 8. Здоровега В. Й. Теорія і методика журналістської творчості: підручн / Володимир Здоровега. – 3-те вид. – Л., 2008. – 276 с. 9. Здоровега В. Й. У майстерні публіциста / В. Й. Здоровега. – Львів, 1969. – 178 с. 10. Їльєва Г. “Нехай життя хитнеться й відпливе, мов корабель у заграві пожеж” / Г. Їльєва // Дзвін. – 1995. – № 5. – С. 19 – 21. 11. Кайда Л. Г. Композиционная поэтика публицистики: учебн. пособие. / Л. Г. Кайда – М., 2006. – 144 с. 12. Ким М. Н. Технология создания журналистского произведения / М. Н. Ким. – СПб., 2001. – 320 с. 13. Ковалів Ю. “… Корабель у заграві пожеж” / Юрій Ковалів // Березіль. – 1993. – № 5 – 6. – С. 130 – 136. 14. Колесниченко-Братунь Н. Публіцистика Олени Теліги / Н. Колісниченко-Братунь // Дзвін. – 1994. – № 4. – С. 137 – 140. 14. Котенко Н. Вихор і вогонь Олени Теліги / Н. Котенко // Олена Теліга. Вибрані твори / Упоряд. Зінкевич О. – К., 2008. – С. 463 – 473. 15. Кузнецова О. Аналітичні методи в журналістиці / О. Кузнецова. – 2-ге вид., доповн. – Л., 2002. – 120 с. 16. Миронець Н. “І злитись знову зі своїм народом” / Н. Миронець // Олена Теліга. О краю мій: Твори, документи, біографічний нарис. – К., 2006. – C. 311 – 415. 17. Теліга Олена. Вибрані твори / Упоряд. Зінкевич О. – К., 2008. – 524 с. 18. Теліга Олена. О краю мій…: Твори, документи, біографічний нарис / О. Теліга. – К., 2006. – 496 с. 19. Тертычный А. А. Жанры периодической печати: учеб. пособие / А. Тертычный. – М., 2000. – 312 с. 20. Хом’як Т. В. “Там, де треба, я тверда й сувора” (публіцистика Олени Теліги як вияв її світобачення) / Т. В. Хом’як // Вісник ЛНУ ім. Т. Г. Шевченка. – 2009. – № 19. – С. 247-258. 21. Червак Б. Олена Теліга. Життя і творчість / Б. Червак. – К., 1997. – 64 с.

Анотація

У статті розглянуто та проаналізовано жанрові особливості публіцистики відомої поетеси, культурної та політичної діячки Олени Теліги. Запропоновано власну класифікацію жанрів публіцистичних творів О. Теліги, виявлено спільні та відмінні ознаки художньо-публіцистичних жанрів.

Ключові слова: публіцистика, жанр, художньо-публіцистичні форми, жанрові особливості, есе, публіцистична стаття, промова, портретний нарис.

УДК

Д. С. Ткачев

Дата добавления: 2015-11-30