Читайте также:
|
|
Відновлення королівської влади в Англії відбулося не тому, що «кавалери» виявилися сильнішими. Змінились настрої нових (а тепер уже головних) власників. Буржуазія звільнилася від обмежень у промисловості й торгівлі. «Нові» дворяни були задоволені перетворенням їхніх земель у приватну власність, що охоронялась законом. Тепер їм потрібна була сильна влада, яка була б здатною забезпечити нормальні умови розвитку капіталізму в Англії.
Здавалося б, що в цих умовах Стю-арти (Карл II і його брат герцог Йор-кський, майбутній Яків II) повинні були осмислити і врахувати уроки минулого і назавжди відмовитися від спроб реставрації абсолютизму. Але сумна доля їхнього батька нічому їх не навчила. Брати прагнули до повернення старого порядку.
Карл II і його уряд почали порушувати обіцянки, які дали парламенту. Частина конфіскованих під час революції земель була повернута їхнім колишнім власникам. Хоча у повному обсязі поновити колишню власність було неможливо. Нові власники міцно трималися за свої земельні здобутки. І коли Карл II спробував відновити католицизм, буржуазія зрозуміла, що потрібно діяти. Парламент відповів на це ухваленням закону, що забороняв посадовим особам сповідувати католицизм. І взагалі, буржуазія боялася, що Стюарти своєю політикою призведуть Англію до нової революції, яка їй аж ніяк не потрібна.
Наприкінці XVII ст. в Англії відбувалося швидке зміцнення промислового і торгового капіталу. Обсяг промислового виробництва, торгівлі і тоннаж морського флоту зросли більш ніж у 2 рази. Таких швидких темпів розвитку ще не знали ні Англія, ні інші європейські країни. Звичайно, король своєю політикою міг порушити всі досягнуті успіхи. Але буржуазія не бажала нового кровопролиття і пішла іншим шляхом.
У 70-х роках почали формуватися дві політичні партії (двопартійна система в Англії благополучно існує й тепер). Одна з цих партій - торі (згодом - консерватори) - на перших порах виступала як «партія двору». Інша партія - віги (потім -^ ліберали) - була «партією парламенту». Хоча між партіями й існували окремі розбіжності, але обидві вони виявляли інтереси різних групі одного Ш того ж класу нових власників.
У лютому 1685 р. помер «веселий», як його називали в народі, Карл ЇЇ. Престол посів його мдйодшяй брат Яків ІГ, палкий прихильник католицизму. Його прихід до влади не зустрів особливої протидії. Повстання; що спалахнуло на південному заході Шотландії, Яків П швидко і жорстоко придушив, що, зрештою, запаморочи до йому, людйн^недалекоглядній, -голеву.
Користуючись слухняністю парламенту, неорганізованістю молодих партій, страхом буржуазії перед цовою революцією, Яків II створив 40-тй-сячну армій) і вперто повів справу до встановлення абсолютизму й католицизму. Але це створило загрозу володінням багатьох дворян, оскільки землі ці раніше належали католицьким монастирям, - вони були відібрані у них ще у XVI ст..І взагалі, через багато причин католицизм не був прийнятним для всього англійського суспільства.
Католицька й абсолютистська небезпека згуртувала різні політичні та релігійні течії. Торі й віги, знайшовши спільну мову, єдиним фронтом почали діяти проти Якова П.
Дата добавления: 2015-11-30; просмотров: 46 | Нарушение авторских прав