Розділ I. Визначення сутності звільнення особи від кримінальної відповідальності

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ УПРАВЛІННЯ ТА ПРАВА

Кафедра кримінального права та процесу

Навчальна дисципліна

Кримінальне право України

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

Поняття та види звільнення від кримінальної відповідальності

Виконав:

___________________________,

студент __ курсу, __ групи

юридичного факультету,

науковий керівник:

Плисюк Н.М.,

доцент кафедри

Перевірив:

Плисюк Н.М.,

доцент кафедри

Оцінка:

________

________ Плисюк Н.М.

(підпис)

Хмельницький

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………3

Розділ I. Визначення сутності звільнення особи від кримінальної відповідальності………………………………………………………………...6

Розділ II. Види звільнення від кримінальної відповідальності…………….13

Розділ III. Передумови та підстави звільнення від кримінальної відповідальності……………….......................................................................19

Висновки………………………………………………………..….…………

Список використаних джерел……………………………………………….

Вступ

Інтеграція України до європейського політичного, економічного, правового простору як стратегічного пріоритету реалізації національних інтересів вимагає удосконалення правових засад діяльності відповідних державних органів.

Одним з ефективно діючих механізмів розкриття і притягнення до відповідальності винних осіб є звільнення від кримінальної відповідальності, передбачене Кримінальним кодексом України. Саме цими факторами пояснюється актуальність теми “Підстави звільнення від кримінальної відповідальності”.

Дослідженню теоретичної сторони цієї проблеми приділялась значна увага в радянській правовій науці. Зазначені проблеми з різним ступенем деталізації освітлювались в роботах Тишкевича И.С., Беляева Н.А., Шаргородського М.Д., Кузнецової Н.Ф., Караулова В.Ф., Иванова В.Д., Дурманова Н.Д.

В наш час окремі питання порушувалися в роботах І.Я. Козиченко, З.А. Незилмова В.Т. Маляренка, В.В. Сташиса, Ю.В. Бауліна, О.О. Дульського, М.П. Водько та ін.

Все вищезазначене й зумовило вибір теми даної курсової роботи.

Основною метою курсової роботи є комплексне дослідження теоретичного поняття звільнення від кримінальної відповідальності та безпосередньо дослідження підстав звільнення від кримінальної відповідальності.

У зв’язку з комплексним характером дослідження ставилися такі основні завдання:

● проаналізувати і визначити сутність звільнення особи від кримінальної відповідальності;

● охарактеризувати види звільнення від кримінальної відповідальності;

● дослідити передумови та підстави звільнення від кримінальної відповідальності;

● в ході написання роботи дійти висновку щодо підстав та порядку звільнення від кримінальної відповідальності.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини у сфері звільнення від кримінальної відповідальності.

Предметом дослідження є українське законодавство, наукова та навчальна література радянського періоду та сучасна навчальна література.

Методологічну базу курсової роботи склали діалектичний метод наукового пізнання, основні положення теорії кримінального права, соціологічний і психологічний підходи до проблематики. Аналіз матеріалів, нормативних актів, спеціальної літератури здійснений за допомогою загальнонаукових методів – історико-аналітичного, системного, конкретно-соціологічного, функціонального, а також спеціальних юридичних методів – порівняльно-правового, формально-логічного й інших способів наукового пізнання. У процесі дослідження правової природи понятійних категорій і зовнішньої обробки правового матеріалу використовувалися такі прийоми як опис, аналіз, пояснення, тлумачення, класифікація.

Теоретичною базою дослідження послужила наукова література України і деяких інших держав з питань регулювання кримінальних правовідносин, практики звільнення від кримінальної відповідальності.

Структура роботи визначена з урахуванням мети і завдань дослідження. Робота містить вступ, два розділи, висновки і список використаних джерел. Обсяг курсової роботи – 30 сторінок, обсяг використаних джерел – 24 найменування.

Розділ I. Визначення сутності звільнення особи від кримінальної відповідальності

У кримінально-правовій літературі існують різні точки зору з приводу встановлення поняття звільнення від кримінальної відповідальності. Наприклад, деякі вчені відносять її до форм реалізації кримінальної відповідальності[1], інші – до радикальних засобів диференціації кримінальної відповідальності[2], треті, – до юридичного факту, який припиняє кримінальні правовідносини, і звільняє особу від обов'язку піддатися судовому засудженню і зазнати заходів державно-примусового впливу[3].

Такий плюралізм думок має місце тому що в КК України законодавець не дав легального визначення звільненню від кримінальної відповідальності, але звернемо свої погляди на узагальнення практики Верховним Судом України. Результатом такого узагальнення судової практики стала Постанова Пленуму Верховного Суду України № 12 від 23.12.2007 року «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», де в пункті 1 зазначено, що звільнення від кримінальної відповідальності - це відмова держави від застосування щодо особи, котра вчинила злочин, установлених законом обмежень певних прав і свобод шляхом закриття кримінальної справи, яке здійснює суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, у порядку, встановленому чинним Кримінально-процесуальним кодексом України. Таким чином з’ясована позиція судової гілки щодо цього питання, але чи може вона служити легальним визначенням? Очевидно, що ні. Оскільки, судова гілка влади не наділена законотворчими функціями, хоча слід відзначити, що матеріали узагальнення судової практики широко використовуються в практиці.

Що ж означає – звільнити особу від кримінальної відповідальності? Уявляється, що звільнення особи, яка вчинила злочин, від кримінальної відповідальності, полягає у відмові держави, з якою ця особа перебуває в кримінальних правовідносинах, від свого повноваження по покладанню такої відповідальності, тобто відмова держави, в особі суду, від винесення обвинувального вироку, а також обмежень особистого, майнового або іншого характеру, передбачених у відповідній кримінально-правовій санкції[4].

У постанові Пленуму Верховного Суду України № 12 від 23 грудня 2005 року визначено, що можливість закриття справи судом апеляційної інстанції у зв’язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності передбачена чинним КПК. Установивши обставини, що дають підстави для закриття справи, суд повинен їх дослідити і в разі згоди особи ухвалити рішення про її звільнення від кримінальної відповідальності. У разі встановлення підстав для звільнення особи від кримінальної відповідальності, які не взяв до уваги суд першої інстанції, касаційний суд скасовує вирок (а якщо справу переглядав апеляційний суд, - і його ухвалу) та закриває справу[5].

Виходячи з цього, звільнення від кримінальної відповідальності означає відмову держави від офіційного осуду особи, діяння якої містить склад злочину, у зв’язку із чим така особа позбавляється також кримінально-правових заходів несприятливого характеру, які могли бути покладені на неї у зв'язку з її засудженням. Подібні погляди на поняття звільнення від кримінальної відповідальності розділяє значна кількість науковців.

Отже, при звільненні від кримінальної відповідальності відбувається санкціоноване державою (яку представляє уповноважений на це орган – суд) позбавлення особи типових кримінально-правових наслідків вчиненого нею суспільно небезпечного діяння: засудження її та її злочинної поведінки обвинувальним вироком, відбування покарання, перетерпіння статусу судимості.

Теза, що у вітчизняному кримінальному праві звільнення від кримінальної відповідальності є самостійним правовим інститутом досить усталена, однак, на наш погляд, достатньо не обґрунтована. Тому це твердження потребує додаткової аргументації, оскільки, як давно відзначено: “affirmatio non est argumentum”. Правовим інститутом у теорії права називають частину галузі права (групу правових норм), яка регулює самостійний вид однорідних суспільних відносин Існує декілька точок зору щодо питання про місце звільнення від кримінальної відповідальності у механізмі кримінально-правового регулювання. Так, деякими фахівцями у галузі криімнального права висловлено думку, що звільнення від кримінальної відповідальності є формою її реалізації. Інші науковці вбачають у ньому засіб диференціації кримінальної відповідальності. Також існує точка зору, що звільнення від кримінальної відповідальності є засобом індивідуалізації останньої.

Ми не розділяємо наведені погляди, оскільки виходимо з того, що кримінальна відповідальність особи виникає на тій стадії розвитку кримінально-правових відносин, коли набирає законної сили обвинувальний вирок суду. Реалізація (від пізньолатинського realis – речовий) означає запровадження, здійснення чогось, реалізувати – це здійснювати, робити реальним що-небудь. Тому реалізацією кримінальної відповідальності слід визнавати її здійснення, її рух, образно кажучи, втілення її у життя. “Перетворення кримінальної відповідальності в реальність відбувається в процесі її реалізації”, – зазначає, наприклад, В.М. Куц, а П.А. Воробей визначає реалізацію кримінальної відповідальності як міру (курсив наш – О.Ж.) кримінальної відповідальності особи, яка рівна винно вчиненому нею передбаченому кримінальним законом суспільно небезпечному діянню.

Форма є способом відбиття й існування змісту, вона визначає фактичні межі, в яких вміщений і функціонує зміст. Форма і зміст єдині: нема й не може бути форми, позбавленої змісту. Вважаючи моментом виникнення кримінальної відповідальності вступ у законну силу обвинувального вироку суду, ми доходимо висновку, що кримінальна відповідальність матеріалізується, передусім, у ньому. Саме обвинувальним вироком суд визначає, в якій формі повинна бути реалізована відповідальність особи за вчинене нею. Тому звільнення від кримінальної відповідальності й її реалізація – це, на наш погляд, поняття взаємовиключні. Незрозуміло, яким чином можна здійснити те, що фактично не почалося – адже порядок звільнення від кримінальної відповідальності не передбачає винесення вироку щодо особи, яка звільняється (або передбачає скасування вже винесеного обвинувального вироку). Справедливим є зауваження С.Д. Шапченка, що при звільненні відсутній обов’язковий елемент кримінальної відповідальності – державний осуд особи, тому вона (відповідальність) в цьому випадку просто не існує. Такого ж висновку дійшли й деякі інші науковці.

Виходячи з вищевказаної посилки, не можна погодитися із віднесенням звільнення від кримінальної відповідальності до засобів диференціації та індивідуалізації останньої. Диференціювати – означає ділити, членувати що-небудь на окремі різнорідні елементи, а індивідуалізувати – надавати чому-небудь індивідуальних рис, ознак. Очевидно, в основі диференціації й індивідуалізації кримінальної відповідальності лежить розподіл міри й інтенсивності кримінально-правового впливу на особу, який ґрунтується на правовій оцінці вчиненого діяння. Об’єктом індивідуалізації й диференціації кримінальної відповідальності є сама кримінальна відповідальність. Неіснуючому об’єкту неможливо надати індивідуальних ознак (індивідуалізувати). Неможливо й ділити його на певні елементи (диференціювати). Досягти цього можна лише з початку його існування, в розглядуваному випадку – з моменту виникнення кримінальної відповідальності, тобто з засудженням особи обвинувальним вироком, яким суд, визнавши особу винною у вчиненні злочину, визначає форму реалізації кримінальної відповідальності, організує відносини з наступної її реалізації, визначає, в якому обсязі вона повинна бути покладена на особу (тобто диференціює її), а також вирішує, враховуючи характер і тяжкість вчиненого, обставини конкретної справи й особистість підсудного, з якою інтенсивністю це необхідно здійснити (тобто індивідуалізує кримінальну відповідальність).

Категорично не можна погодитися зі спробою З.А. Астемірова пов’язати звільнення від кримінальної відповідальності з “іншими формами кримінально-правової відповідальності”. Будь-який вид юридичної відповідальності грунтується на нормах певної галузі права, якими для відповідальності кримінальної є норми матеріального кримінального права. Дослідження приписів КК безперечно свідчить, що ні який інший вид юридичної відповідальності, окрім відповідальності кримінальної, ним не передбачено.

Досить розповсюдженою є оцінка звільнення від кримінальної відповідальності як засобу декриміналізації. З такою точкою зору не можна погодитися, оскільки декриміналізація є прерогативою законодавця, нерозривно пов’язана із законотворенням. “Неодмінною умовою справедливості кримінальної відповідальності є те, що питання криміналізації і декриміналізації відносяться виключно до компетенції законодавчих органів і не можуть вирішуватися в ході правозастосовчої діяльності. Це гарантує рівність громадян перед кримінальним законом, однакове його розуміння й застосування”, – зазначає В.В. Похмєлкін. Рішення про звільнення від кримінальної відповідальності анулює кримінально-правові наслідки конкретного, окремого злочину, не усуваючи караності всіх інших подібних діянь. Тому воно може розглядатися лише як один із засобів депеналізації – незастосування засудження й покарання за вчинення вже криміналізованих діянь.

На нашу думку, розглядувана проблема може бути вирішена, якщо взяти до уваги вплив звільнення від кримінальної відповідальності на розвиток кримінально-правових відносин. У випадках звільнення від кримінальної відповідальності дані правовідносини, які виникли з передбачених законом підстав у момент вчинення злочину, припиняються достроково й повністю. Така докорінна зміна відбувається у випадках, якщо один із суб’єктів таких правовідносин (держава) визнає, що досягнуто певних бажаних для нього цілей (відбулося відновлення порушених злочином прав потерпілого, або особа втратила суспільну небезпечність, або розкрито небезпечний злочин тощо). Так, А.В. Наумов у механізмі кримінально-правового регулювання розрізняє факти, з якими закон пов’язує звільнення від кримінальної відповідальності, як вид юридичних фактів, що тягнуть припинення охоронних кримінально-правових відносин (хоча при цьому пов’язує цей наслідок із реалізацією кримінальної відповідальності, з чим погодитися не можна).

Таким чином, звільнення від кримінальної відповідальності є особливим засобом регулювання кримінально-правових відносин, що виникають між державою й особою з приводу вчиненого злочину. Його зміст полягає у достроковому припиненні цих правовідносин, яке відбувається до початку реалізації кримінальної відповідальності. При цьому припинення кримінально-правових відносин, яке відбувається при звільненні від кримінальної відповідальності, не тотожне випадкам, в яких такі правовідносини між державою і особою не виникають, або ж виникають, але не у зв'язку із вчиненням злочину. Досить часто в спеціальній, навчальній і навіть науковій літературі поняттям “звільнення від кримінальної відповідальності” охоплюються випадки, коли кримінально-правові відносини виникають між державою й особою, яка не може бути суб’єктом злочину (при застосуванні примусових заходів медичного характеру до неосудної особи, або примусових заходів виховного характеру до осіб, що не досягли віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність), випадки виникнення й припинення регулятивних кримінально-правових відносин (при необхідній обороні, крайній необхідності, затриманні особи, що вчинила злочин), випадки виправдання особи судом і, зокрема, випадки відсутності у діях особи складу злочину (при цьому дуже часто звільненням від кримінальної відповідальності вважають правові наслідки добровільної відмови при незакінченому злочині). Такі ототожнення викривлюють зміст юридичного терміну “звільнення від кримінальної відповідальності“, суперечать юридичній природі й функціональному призначенню розглядуваного інституту. Питання про подібні вади в розумінні юридичної природи та правового значення звільнення від кримінальної відповідальності вже порушувалось в літературі, у тому числі й автором даної роботи.

Дата добавления: 2015-11-30