Розробив
доцент кафедри, кандидат юридичних наук, доцент
майор міліції
__________ О.О.Житний
м. Харків
Р.
Навчальні та виховні цілі: сформувати цілісне уявлення про звільнення від кримінальної відповідальності як кримінально-правовий інститут: його зміст, юридичну природу, підстави, порядок застосування. Розглянути зміст та особливості передбачених Розділом ІХ Загальної частини КК видів звільнення від кримінальної відповідальності.
Час: 2 години
Навчальні питання (згідно навчального плану):
Вступ
1. Поняття, юридична природа та значення звільнення від кримінальної відповідальності
2. Види звільнення від кримінальної відповідальності та їх класифікація
3. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям
4. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням винного з потерпілим
5. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки
6. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із зміною обстановки
7. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності
Заключення
Навчально-методичне забезпечення:
1. Література:
1. Баулін Ю.В. Звільнення від кримінальної відповідальності: Монографія. – К.: Атіка, 2004.
2. Житний О.О. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям: Монографія. – Х.: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2004.
3. Скибицкий В.В. Освобождение от уголовной ответственности и отбывания наказания. – К.: Наукова думка, 1987.
4. Келина С.Г. Теоретические вопросы освобождения от уголовной ответственности. – М.: Наука, 1974.
5. Тенчов Э.С. Специальные виды освобождения от уголовной ответственности: Текст лекции. – Иваново, 1982.
6. Ткачевский Ю.М. Давность в советском уголовном праве. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1978.
7. Головко Л.В. Освобождение от уголовной ответственности и освобождение от уголовного преследования: соотношение понятий// Государство и право. – 2000. - № 6. - С. 41-51.
2. Нормативні акти й судова практика:
1. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 80 Конституції України (справа про депутатську недоторканність) // Вісник Конституційного Суду України. – 1999. – № 5.
2. Про практику застосування судами законодавства, що регулює закриття кримінальних справ // Вісник Верховного Суду України. - 2004. - №2.
3. Положення про порядок здійснення помилування // Офіційний вісник України. – 2000. - № 15.
4. Про застосування амністії в Україні: Закон України від 01.10.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 48. – Ст. 263.
5. Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності: Постанова Пленуму Верховного Суду України 23.12.2005 № 12
3. Наочні посібники.
Постанови місцевих судів та постанови й клопотання слідчих ОВС про закриття кримінальних справ із звільненням обвинувачених від кримінальної відповідальності за підставами, зазначеними в ст.ст. 45-49 КК України.
Текст лекції
Вступ
Вчинення особою злочину на перший погляд, обов’язково повинне тягти кримінальну відповідальність, позбавлення особистого, майнового чи іншого характеру. Але кримінальна відповідальність не є єдиним і неминучим правовим наслідком вчиненого злочину.
1. Поняття, юридична природа та значення звільнення від кримінальної відповідальності
Звільнення від кримінальної відповідальності – це передбачена законом відмова держави в особі компетентних органів від засудження особи, що вчинила злочин й від застосування щодо нього заходів кримінально-правового характеру.
Про звільнення від кримінальної відповідальності можна ставити питання лише в тому випадку, коли у вчиненому суспільно небезпечному діянні міститься склад злочину, тобто є підстава кримінальної відповідальності. Звідси випливає, що звільнення від кримінальної відповідальності принципово відрізняється від випадків, коли вчинене не є злочином (наприклад, від обставин, що виключають злочинність діяння, добровільної відмови, малозначності діяння) та інших випадків, коли кримінальна відповідальність не наступає і не може наступити через відсутність складу злочину у вчиненому.
Відповідно до ч. 2 ст. 44 КК звільнення від кримінальної відповідальності здійснюється виключно судом. Однак, у випадках звільнення від кримінальної відповідальності згідно із законом про амністію, або за Указом про помилування суб’єктами звільнення від кримінальної відповідальності виступають Верховна Рада України або Президент України, рішення яких в цих випадках є обов’язковими для виконання органами правосуддя.
2. Види звільнення від кримінальної відповідальності та їх класифікація
1) Звільнення від кримінальної відповідальності може бути умовним і безумовним. Умовне полягає в тому, що звільнення стає остаточним лише у випадку, якщо особа виконає поставлені їй судом умови. Сюди належить звільнення у зв’язку з передачею особи на поруки (ст. 47) і звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру до неповнолітнього (ст. 97). Безумовне звільнення означає, що рішення про звільнення приймається остаточно й жодних вимог щодо подальшої поведінки особі при цьому не висувається.
2) Залежно від місця розташування в законодавстві відповідних норм воно може бути загальним або спеціальним. Загальні види передбачено в Загальній частині КК, спеціальні види указані у відповідних статтях Особливої частини КК злочинів (наприклад ч. 3 ст. 263).
3) В залежності від того, правом чи обов’язком суду є звільнення від кримінальної відповідальності – обов’язкове (імперативне) і необов’язкове (факультативне) звільнення. До факультативного відноситься звільнення, передбачене ст. 47, ст. 48, ч. 1 ст. 97, ч. 4 ст. 401 КК. В усіх інших випадках звільнення є імперативним.
3. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям
Під дійовим каяттям слід розуміти добровільну активну післязлочинну поведінку особи, спрямовану на усунення фактичних шкідливих наслідків вчиненого нею злочину, а також надання допомоги правоохоронним органам у розкритті цього злочину, мотивом якої є щире розкаяння.
Ст. 45 КК може бути застосована при сукупності наступних умов: 1) злочин вчинено вперше; 2) невелика тяжкість злочину; 3) дійове каяття особи після вчинення злочину.
Злочин є вчиненим вперше у випадках: 1) раніше особа не вчиняла злочинів ніколи; 2) особа вчиняла злочини, притягалася до кримінальної відповідальності, але кримінально-правові наслідки цього для неї вже минули і вона вважається такою, що не має судимості; 3) особа раніше на законних підставах була звільнена від кримінальної відповідальності за вчинений злочин.
Злочином невеликої тяжкості відповідає ознакам 2 ст. 12 КК.
Елементами дійового каяття є: щире каяття особи, активне сприяння нею розкриттю злочину і повне відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди.
Щире каяття – таке ставлення особи до вчиненого злочину, в якому вона відверто й добровільно визнає свою вину, усвідомлює неприпустимість і суспільну небезпечність вчиненого та ступінь своєї відповідальності, готова не лише понести покарання, але й вжити заходів до відшкодування завданої шкоди або спонукати до цього інших осіб.
4. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням винного з потерпілим
Умови застосування ст. 46 КК: 1) злочин вчинено вперше; 2) невелика тяжкість злочину; 3) здійснення злочинцем визначених в ст. 46 КК позитивних посткримінальних вчинків: по-перше, він повинен примиритися з потерпілим, і по-друге, відшкодувати завдані збитки або усунути заподіяну шкоду.
Примирення – це досягнення обопільної угоди між злочинцем і потерпілим, внаслідок якої останній офіційно повідомляє органи влади (суд, прокурора, слідчого чи орган дізнання) про те, що він задоволений післязлочинною поведінкою обвинуваченого й згодний зі звільненням її від кримінальної відповідальності. Мотиви примирення можуть бути різні як з боку злочинця, так і з боку потерпілого. Потерпілим від злочину є фізична особа, якій злочином завдано моральної, фізичної чи майнової шкоди. Про визнання особи потерпілим особа, що провадить дізнання, слідчий або суддя виносять постанову, а суд - ухвалу (ч. 1 та 2 ст. 49 КПК).
5. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки
Питання про звільнення вирішується судом з урахуванням даних, що характеризують особу та вчинене нею діяння: об’єкту посягання, предмету, способу вчинення, мотивів та цілей злочину, поведінки особи до, під час та після вчинення злочину, психофізичних особливостей злочинця, його ставлення до праці, навчання, правил співжиття, характеристики в побуті, визнання своєї вини, відшкодування шкоди тощо. Передачі на поруки можуть перешкоджати дані, що негативно характеризують особу.
Обов’язковою умовою передачі особи на поруки є її щире каяття.
Вимагається наявність клопотання колективу підприємства, установи чи організації про передачу особи їм на поруки: воно має бути офіційним, викладеним в письмовій формі, вмотивованим проханням колективу про звільнення конкретної особи від кримінальної відповідальності і про передачу її на поруки цьому колективу.
Звільнення від кримінальної відповідальності за ст. 47 КК є умовним. Особі відводиться своєрідний іспитовий термін тривалістю один рік, протягом якого вона повинна виправдати довіру колективу, не ухилятися від заходів виховного характеру та не порушувати громадського порядку. У разі порушення умов передачі на поруки особа притягається до кримінальної відповідальності за вчинений нею злочин (ч. 2 ст. 47 КК).
6. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із зміною обстановки
В ст. 48 КК закріплене два види звільнення від кримінальної відповідальності: у зв’язку зі зміною обстановки, яка викликала втрату суспільної небезпечності діяння, та у зв’язку зі зміною обстановки, яка потягла за собою втрату суспільної небезпечності особи злочинця.
Зміна обстановки – це суттєві, істотні зміни в об'єктивних соціальних умовах, внаслідок яких суспільна небезпечність діяння чи особи, що його вчинила, відпадає взагалі або ж стає дуже незначною.
Зміну обстановки, яка свідчить про втрату суспільної небезпечності діяння чи особи, що його вчинила, не можна змішувати зі змінами в кримінальному законі, внаслідок яких скасовується злочинність діяння (декриміналізація діяння).
7. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності
Основною умовою звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності є перебіг (закінчення) після вчинення злочину певного проміжку часу (строку давності). В ч. 1ст. 49 КК передбачено наступні строки давності:
1) два роки – у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі;
2) три роки – у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі;
3) п’ять років – у разі вчинення злочину середньої тяжкості;
4) десять років – у разі вчинення тяжкого злочину;
5) п’ятнадцять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.
Вказані в ч. 1 ст. 49 строки давності називаються диференційованими, оскільки їх тривалість залежить від ступеню тяжкості злочину. Початковий момент перебігу давності – день вчинення особою злочину. Кінцевий момент строку давності наступає о 24-й год. останньої доби встановленого законом строку, який обчислюється календарними роками (а якщо перебіг давності зупинявся, то також місяцями і днями). Згідно із ч. 1 ст. 49 КК строк давності триває до дня набрання вироком законної сили.
Згідно з ч. 2 ст. 49 КК перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, ухилилася від слідства або суду. Зупинення означає, що та частина строку давності, яка фактично спливла до ухилення від слідства або суду, не втрачає свого значення давності і після поновлення перебігу вона враховується при обчисленні давності, а той строк, протягом якого особа ухилялася, врахуванню не підлягає.
Якщо з часу вчинення злочину минуло п’ятнадцять років і давність не було перервано вчиненням нового злочину, то особа звільняється від кримінальної відповідальності, навіть якщо з її боку мало місце ухилення від слідства чи суду. Цей п’ятнадцятирічний строк називають загальним (недиференційованим) строком давності.
Згідно з ч. 3 ст. 49 КК перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених у частинах першій та другій цієї статті строків особа вчинила новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Якщо новий злочин є злочином невеликої тяжкості, то його вчинення ніяк не впливає на перебіг давності за перший злочин – він продовжується.
Винятки з правила про обов’язкове звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності: факультативне незастосування давності та обов’язкове незастосування давності.
Факультативне ( ч. 4 ст. 49 КК): застосування давності щодо особи, що вчинила особливо тяжкий злочин, за який згідно із законом може бути призначено довічне позбавлення волі, вирішується судом. Обов’язкове (ч. 5 ст. 49): давність не застосовується у разі вчинення злочинів проти миру та безпеки людства, передбачених у статтях 437-439 і ч. 1 ст. 442 КК України.
МВС України
Харківський національний університет внутрішніх справ
Навчально-науковий інститут підготовки фахівців
для підрозділів слідства та дізнання
Кафедра кримінального права і кримінології
“Затверджую”
Начальник кафедри кримінального права і кримінології ХНУВС
підполковник міліції
______________________ Блага А.Б.
протокол №__________
від “____”____________ 200__ р.
Лекція
Дисципліна: КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО
Тема: Судимість, її погашення та зняття
Розробив
доцент кафедри, кандидат юридичних наук, доцент
майор міліції
__________ О.О.Житний
м. Харків
Р.
Навчальні та виховні цілі: сформувати цілісне уявлення про судимість як правовий наслідок вчинення злочину та як кримінально-правовий інститут. Визначити її зміст, юридичну природу, початок і закінчення, погашення та зняття.
Час: 2 години
Навчальні питання (згідно навчального плану):
Вступ
1. Поняття, значення, правові наслідки судимості.
2. Погашення та зняття судимості
Заключення
Навчально-методичне забезпечення:
1. Література:
1. Голина В.В. Погашение и снятие судимости по советскому уголовному праву. – Х., 1979.
2. Голина В.В. Роль и значение судимости в предупреждении преступлений // Личность преступника и уголовная ответственность: Правовые и криминологические вопросы: Межвуз. науч. сб. – Саратов, 1981. – с. 115-121.
3. Зельдов С.И. О понятии судимости // Правоведение. – 1974. – № 2.
2. Нормативні акти й судова практика:
Про практику застосування судами України законодавства про погашення і зняття судимості: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року № 16
3. Наочні посібники.
Постанови місцевих судів про зняття судимості.
Текст лекції:
Вступ
Судимість є правовим наслідком засудження особи до покарання і являє собою складову частину кримінальної відповідальності. Як правило, кримінальна відповідальність особи повністю реалізується лише із припиненням (погашенням чи зняттям) судимості. Судимість особи повинна закріпити цілі кримінальної відповідальності.
1. Поняття, значення, правові наслідки судимості
Судимість – це особливе правове становище особи, яке виникає внаслідок засудження її обвинувальним вироком суду до покарання і тягне за собою несприятливі для неї правові наслідки. Судимість є правовим наслідком засудження особи до покарання і являє собою складову частину кримінальної відповідальності. Особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості.
Стан судимості виникає у разі не будь-якого засудження, а лише в тому випадку, коли особа засуджується до покарання. Особи, засуджені вироком суду без призначення покарання або звільнені від покарання вважаються такими, що не мають судимості. Не мають судимості також особи, що відбули покарання за діяння, злочинність і караність якого усунута законом, та особи, які були реабілітовані (ч. 3, ч. 4 ст. 88 КК).
Несприятливе правове становище особи, яка має судимість, полягає в обмеженні деяких її прав і в можливості настання певних негативних, небажаних для неї наслідків. Несприятливі наслідки і обмеження прав при судимості можуть бути кримінально-правового, і загально-правового характеру. Наслідки кримінально-правового характеру:
1) вчинення нового злочину особою, яка має судимість, утворює повторність, сукупність або рецидив злочинів;
2) наявність судимості позбавляє особу права на звільнення від кримінальної відповідальності за ст.ст. 45-48, 97 КК;
3) судимість за умисні тяжкі, необережні особливо тяжкі, умисні особливо тяжкі злочини збільшує розмір частини строку покарання, фактичне відбуття якої необхідне для вирішення питання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання;
4) судимість за злочини певної категорії впливає на розмір частини строку покарання, фактичне відбуття якої засудженим необхідне для заміни невідбутої частини покарання більш м’яким (ч. 4 ст. 82 КК).
Наслідки загальноправового характеру стосуються обмежень у галузі цивільного, трудового, адміністративного, конституційного права. Наприклад: 1) обмеження в галузі конституційного права: не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку (ч. 3 ст. 76 Конституції України); 2) обмеження у виборі роду занять та професійної діяльності: не може бути обрана або призначена на посаду в державному органі та його апараті особа, яка має судимість, несумісну із зайняттям посади; особа, яка має судимість, не може бути прийнята на службу до міліції, на посаду прокурора та слідчого прокуратури, бути суддею, адвокатом, нотаріусом; 3) обмеження права на володіння деякими предметами (наприклад, вогнепальної та газової зброї).
2. Погашення та зняття судимості
Судимість не супроводжує особу все життя, не може бути довічною (звичайно, за винятком випадків, коли особа засуджується до довічного позбавлення волі). Рано чи пізно стан судимості припиняється.
Формами припинення судимості є її погашення або зняття. Після погашення чи зняття судимість вважається юридично неіснуючою, анульованою.
Погашення судимості – це її автоматичне припинення після виконання вказаних в законі умов, без прийняття з цього приводу спеціальних рішень. Умови та строки погашення судимості і порядок їх обчислення вказані в ст. ст. 89 і 90 КК.
Види погашення судимості: 1) у зв’язку з відбуттям покарання. Такими, що не мають судимості, визнаються особи, засуджені до позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю після виконання цього покарання (п. 3 ст. 89 КК); а також особи, які відбули покарання у виді службових обмежень для військовослужбовців або тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців чи достроково звільнені від цих покарань, а також військовослужбовці, які відбули покарання на гауптвахті замість арешту (п. 4 ст. 89 КК); 2) у зв’язку з відбуттям покарання і сприятливим перебігом строку погашення судимості. Такими, що не мають судимості, визнаються особи, засуджені до штрафу, громадських робіт, виправних робіт або арешту, якщо вони протягом року з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину (п. 5 ст. 89 КК); особи, засуджені до обмеження волі, а також засуджені за злочин невеликої тяжкості до позбавлення волі, якщо вони протягом двох років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину (п. 6 ст. 89 КК); особи, засуджені до позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, якщо вони протягом трьох років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину (п. 7 ст. 89 КК); особи, засуджені до позбавлення волі за тяжкий злочин, якщо вони протягом шести років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину (п. 8 ст. 89 КК); особи, засуджені до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, якщо вони протягом восьми років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину (п. 9 ст. 89 КК); 3) у зв’язку зі сприятливим перебігом іспитового строку при звільненні від відбування покарання з випробуванням. Такими, що не мають судимості, визнаються особи, засуджені відповідно до ст. 75 КК, якщо протягом іспитового строку вони не вчинять нового злочину і якщо протягом зазначеного строку рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням не буде скасоване з інших підстав, передбачених законом (п.1 ст. 89 КК); жінки, засуджені відповідно до ст. 79 КК, якщо протягом іспитового строку вони не вчинять нового злочину і якщо після закінчення цього строку не буде прийняте рішення про направлення для відбування покарання, призначеного вироком суду (п.2 ст. 89 КК); 4) у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку. (ч. 2 ст. 90).
Щодо другого (з наведених вище) виду погашення судимості законом поставлена ще одна умова: судимість закінчується, якщо протягом строку її погашення особа не вчинила нового злочину. Якщо ж особа, яка відбула покарання, до закінчення строку погашення судимості знову вчинить будь-який злочин, перебіг строку погашення судимості переривається і обчислюється заново з дня фактичного відбуття покарання (основного й додаткового) за новий злочин. В таких випадках строки погашення судимості за різні злочини починають обчислюватися одночасно і спливають окремо, паралельно і самостійно: перерваний строк погашення судимості за перший злочин і новий строк погашення судимості за другий злочин. Закінчуються строки погашення судимості також самостійно: спочатку коротший, потім довший.
Зняття судимості – це дострокове її припинення внаслідок прийняття компетентним органом спеціального рішення з цього приводу.
Зняття судимості означає її припинення не автоматичне (як при погашенні), а як результат розгляду цього питання уповноваженим на це органом і прийняття ним з цього приводу відповідного рішення. Зняття судимості може відбуватися на підставі постанови судді про це або Указу Президенту України про помилування особи.
Судове зняття судимості можливе лише щодо осіб, які відбули покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі. Суд, до закінчення строків, зазначених у ст. 89 КК, може зняти з них судимість за сукупності встановлених таких умов (ст.. 91 КК): 1) зразкова поведінка та сумлінне ставлення особи до праці, які доводять її виправлення; 2) закінчення не менш як половини строку погашення судимості, зазначеного у статті 89 КК.
МВС України
Харківський національний університет внутрішніх справ
Навчально-науковий інститут підготовки фахівців
для підрозділів слідства та дізнання
Кафедра кримінального права і кримінології
“Затверджую”
Начальник кафедри кримінального права і кримінології ХНУВС
підполковник міліції
______________________ Блага А.Б.
протокол №__________
від “____”____________ 200__ р.
Лекція
Дисципліна: КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО
Тема: Покарання та його види
Розробив
доцент кафедри, кандидат юридичних наук, доцент
майор міліції
__________ О.О.Житний
м. Харків
Р.
Навчальні та виховні цілі: визначити поняття, зміст, розкрити цілі покарання. Розглянути визначену чинним законодавством систему покарання, класифікацію його видів. Проаналізувати зміст окремих видів покарань.
Час: 4 години
Навчальні питання (згідно навчального плану):
Вступ
1. Поняття покарання.
2. Мета покарання.
3. Система покарання.
4. Види покарань.
Заключення
Навчально-методичне забезпечення:
1. Література
1. Карпец И.И. Наказание. Социальные, правовые и криминологические проблемы. – М., 1973.
2. Шаргородский М.Д. Наказание, его цели и эффективность. – Л.,1973.
3. Тютюгин В.И. Лишение права занимать определенные должности как вид наказания. – Х., 1982.
4. Гальперин И.М. Наказание: социальные функции, практика применения. – М., 1983.
5. Фролова Е.Г. Понятие наказания, его цели и система. – Донецк, 1991.
6. Полубинская С.В. Цели уголовного наказания. – М., 1990.
7. Цветинович А.Л. Дополнительные наказания: функции, система, виды. – Куйбышев, 1989.
8. Ломако В.А. О Понятии и признаках наказания // Проблемы законности. – 1996. – Вып. 31.
2. Нормативні акти й судова практика:
1. Кримінально-виконавчий кодекс України від 11 липня 2003 р.
2. Постанова Пленуму Верховного Суду України від № 7 від 24.10.03 р. “Про практику призначення судами кримінального покарання”.
3. Постанова Пленуму Верховного Суду України від № 15 від 28.12.96 р. “Про практику направлення військовослужбовців, які вчинили злочини, в дисциплінарний батальйон”.
4. Положення про дисциплінарний батальйон у Збройних Силах України // Затверджене Указом Президента України від 5.04.94 р. № 139/94.
5. Положення про порядок і умови виконання кримінальних покарань, не пов’язаних із заходами виправно-трудовоговпливу на засуджених Затверджене Указом Президії ВР Української РСР № 10 від 29 червня 1984 р.
6. Закон України від 22.05.03 р. № 889-IV “Про податок з доходів фізичних осіб”.
3. Наочні посібники.
Обвинувальні вироки місцевих судів про призначення основних і додаткових видів покарання.
Текст лекції
Вступ
Розвиток людства й кримінального права показують велике різноманіття типів систем покарань та видів конкретних покарань, що їх призначали та призначають особам, які вчинили злочини. Історичний досвід вчить і показує на практиці, що кримінальні покарання та їх система, як правило, тісно зв’язані з конкретною епохою, загальним устроєм життя суспільства, станом економіки господарства та фінансів держави, її суспільним і соціально-політичним ладом, морально-етичними й правовими поглядами, звичаями і звичками, а також ідеологічними стереотипами, що склалися у суспільстві.
1. Поняття покарання.
Покарання – необхідний засіб охорони суспільства від злочинних посягань і попередження його членів від вчинення злочинів. Воно має відповідати тяжкості вчиненого злочину, бути справедливим і достатнім для виправлення засудженого. Воно має застосовуватися з дотриманням основних напрямків каральної політики (застосування суворих заходів до рецидивістів і осіб, що вчинили тяжкі й особливо тяжкі злочини, а також до активних учасників організованих злочинних груп, застосування покарань, не пов’язаних з ізоляцією винного від суспільства до осіб, що вчинили вперше злочини невеликої і середньої тяжкості).
Поняття покарання визначене в ч.1 ст.50 КК: „покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визначеною винною у вчинені злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого”.
Ознаки покарання: 1. Застосовується від імені держави (встановлюється кримінальним законом, який ухвалюється найвищими державними органами). 2. Застосовується тільки за вироком суду. 3. Застосовується тільки до особи, що визнана винною у вчиненні злочину.
4. Полягає в передбачених законом втратах та обмеженнях прав та свобод засудженого. Кожне покарання спричиняє і моральні страждання різних видів. 5. В покаранні знаходить своє вираження засудження, негативна оцінка з боку держави як вчиненого злочину, так і самого злочинця. 6. Має особистий характер, не може бути покладене на інших, окрім винного, осіб. 7. Тягне за собою судимість.
Мета покарання.
Це питання дотепер є одним з досить дискусійних у кримінальному праві. Серед теорій цілі покарання можна виділити дві основні групи:
– абсолютні теорії покарання (теорії відплати): покарання не має іншого змісту, крім єдиної абсолютної ідеї – відплати за вчинений злочин;
– відносні теорії (теорії досягнення корисних цілей): сенс і користь покарання – в досягненні конкретної мети (наприклад, стримувати інших осіб від вчинення злочинів).
У чинному КК мета покарання зазначена в ч.2 ст. 50: покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Виходячи з цього, закон виходить із змішаних теорій, тому що називає метою покарання:
1) кару (відплату за вчинене, яка виражається в самому факті тільки призначення і реалізації конкретної міри покарання до особи, яка вчинила злочин, чим спричиняються засудженому певні моральні страждання, ганьба і сором);
2) виправлення – усунення суспільної небезпечності особи, тобто такий вплив покарання, в результаті якого засуджений після його відбування не вчинить нового злочину. Полягає в тому, щоб шляхом активного примусового впливу на свідомість засудженого внести корективи в його соціально-психологічні властивості, нейтралізувати негативні, криміногенні настанови, змусити додержуватися положень кримінального закону.
3) запобігання вчиненню нових злочинів самим засудженим (спеціальне попередження, спеціальна превенція) – полягає в такому впливі покарання на засудженого, який позбавляє його можливості знову вчинити злочин під час його відбування. Досягається самим фактом його засудження і тим більш-виконанням покарання, коли особа поставлена в такі умови, які значною мірою перешкоджають або повністю позбавляють можливості вчинити новий злочин.
4) мета загального попередження (загальна превенція): вплив покарання, що забезпечує попередження вчинення злочину з боку інших осіб. Адресоване усім громадянам й спрямоване на утримання їх від вчинення злочинів під загрозою (страхом) покарання.
Дата добавления: 2015-11-30; просмотров: 28 | Нарушение авторских прав