Національна революція 1648 — 49рр.

Хмельни цький разом із частиною козацької старшини почав готувати по встання. У грудні 1647 р. він із загоном козаків та сином Тимошем був уже на Запорожжі. Оскільки на Микитинській Січі (центр коза цтва у 1638—1652 рр.) розміщався гарнізон поляків і реєстровців, Хмельницький зупинився неподалік, на о. Томаківка.

Наприкінці січня 1648 р. повстанський загін спільно з запорож цями розгромив польський гарнізон Микитинської Січі, а реєстров ці перейшли на бік повстанців. На козацькій раді Б. Хмельницького було обрано гетьманом. Ці події знаменували початок народного повстання.

Б. Хмельницький висунув до великого коронного гетьмана М. Пото цького вимогу вивести з України урядові війська і скасувати «Ординації» 1638 р. До українського народу він звернувся з універсалом підніматися на боротьбу за визволення від влади польських магнатів та шляхти.

Гетьман на початку квітня 1648 р. вирушив у Бахчисарай, де уклав угоду з кримським ханом Іслам-Гіреєм III про надання повстанцям допомоги. Щоб запевнити татар у серйозності своїх намірів, Хмель ницький залишив заручником у хана свого сина Тимоша. Поїздка у Крим виявила неабиякі стратегічні здібності Хмельницького: він отримував союзника у боротьбі проти Польщі, а також забезпечував тил від раптових наскоків кримських татар.

18 квітня гетьман повернувся на Січ, 22 квітня виступив з військом (5 тис. осіб) проти поляків. Щоб не залишати фортецю Кодак з гар нізоном у себе в тилу, її було взято в облогу, а Хмельницький вийшов до р. Жовті Води (сучасне м. Жовті Води Дніпропетровської області), де і влаштував табір.

Одержавши звістку про виступ повстанців, М. Потоцький вислав два загони: один — суходолом, на чолі зі своїм сином Стефаном (бл. 6 тис. поляків і 2 тис. реєстровців), другий — по Дніпру на човнах реєстрових козаків (4 тис. осіб) на чолі з осавулом І. Барабашем. Біля Кодаку обидва загони повинні були об'єднатися і захопити Січ. Проте Хмельницький випередив Потоцького, відправивши до реєстровців посланців із закликом приєднатися до нього. У результаті заколоту реєстровці вбили Барабаша та перейшли на бік Хмельницького.

Тим часом повстанці і загін татарської кінноти (4 тис.) Тугай-бея атакували і обложили військо С. Потоцького в урочищі Жовті Води. 5—6 травня 1648 р. відбувся розгром поляків. С. Потоцький був взятий у полон і невдовзі помер від ран.

Б. Хмельницький з військом, значно поповненим реєстровими козаками (15—17 тис.) та татарською кіннотою, вирушив проти основ них сил М. Потоцького, яке спішно відступило до Корсуня (нині м. Кор сунь-Шевченківський Черкаської області). Не бажаючи вступати в бій, поляки вирішили відступити через Білу Церкву до Паволочі. Дізнав шись про напрямок відступу, Хмельницький наказав своєму най ближчому сподвижнику М. Кривоносу — черкаському полков нику — влаштувати засідку, до якої і потрапило польське військо. Відбувся запеклий бій, який 16 травня закінчився повним розгромом шляхти. Козаки взяли у полон М. Потоцького, польного гетьмана М. Калиновського, понад 8,5 тис. польських вояків, великий обоз і 41 гармату. Ніколи ще Польща не зазнавала такої поразки від козаків.

Перемоги на Жовтих Водах і під Корсунем стали поштовхом до розгортання визвольного руху по всій Україні. Б. Хмельницький розсилав універсали, у яких закликав селян і міщан братися за зброю та виганяти ненависне панство. Почали створюватися великі по встанські загони, які визволили Лубни, Глухів, Любеч та інші українські міста, що спричинило масову втечу шляхти. Наприкінці травня 1648 р. повстанці увійшли до Києва.

Втративши Лівобережну Україну, Київ і Придніпров'я, польський уряд запропонував Б. Хмельницькому укласти перемир'я, на що гетьман дав згоду. Проте перемир'я обидві сторони використовува ли для збирання сил.

Зробивши своєю резиденцією Білу Церкву, Хмельницький почав реорганізацію армії (а вона налічувала вже 100 тис. осіб), поділивши її на полки і сотні, які очолили сподвижники гетьмана — І. Богун, М. Гладкий, Ф. Джеджалій, М. Пушкар та інші. Хмельницький у цей час займався також питаннями матеріального забезпечення армії та її боєздатності.

У травні 1648 р, помер король Речі Посполитої Владислав IV. Уряд відрядив для переговорів з Б. Хмельницьким А. Киселя — православ ного магната, сенатора сейму. Гетьман вимагав від нього збільшення козацького реєстру до 12 тисяч, поновлення козацьких вольностей, тобто відстоював у цей період інтереси козацької старшини, а не за­гальнодержавні.

На початку червня 1648 р., порушивши умови перемир'я, на Пра вобережну Україну вдерлися каральні загони магната Я. Вишневе цького. Хмельницький відрядив на Брацлавщину та Волинь загони на чолі з М. Кривоносом та І. Ганжою. Сотні загонів селян і міщан гро мили маєтки, знищували шляхту, орендарів, католицьке та уніатське духовенство. Кріпосні селяни, міщани, для яких ідеалом була коза цька свобода, почали масово покозачуватися. Ця величезна маса населення, звільнившись від гноблення поляків, уже не уявляла собі повернення під владу польської шляхти та втрати свободи.

У червні—липні були здобуті Умань, Бар, Тульчин, Рівне, Луцьк. Б. Хмельницький також направив загони М. Кричевського, М. Не баби, І. Голоти в Білорусію, що сприяло розгортанню визвольного руху білоруського народу та перешкодило литовському війську Я. Радзивілла з'єднатися з польським військом в Україні.

Користуючись перемир'ям, польський уряд сформував армію (80—90 тисяч), на чолі якої стали князь Д. Заславський, М. Остророг та О. Конецпольський. Польські війська рушили в напрямку Старо костянтиніва. Сюди ж, під Пилявці, до р. Іква (тепер с. Пилява Старокостянтинівського району Хмельницької області), вирушили україн ська армія і загін татар. Тут козаки побудували табір на правому березі річки, а поляки — на лівому. Битва розпочалася 8 вересня. Заманивши частину польського війська на правий берег Ікви, козаки ударили з двох боків та почали громити шляхту, яка відступила, а потім панічно по чала тікати. Водночас із засідки ударив загін М. Кривоноса. Польська армія зазнала нищівної поразки, а її рештки відступили на захід.

Результатом Пилявецької битви було звільнення Волині і Поділля, активізація селянського руху в Галичині. Невдовзі на Дніпрі капіту лювала фортеця Кодак, не витримавши майже піврічної облоги.

Головні сили української армії через Збараж, Тернопіль, Зборів підійшли до Львова та почали його облогу, яка тривала майже весь жовтень. Врешті-решт Б. Хмельницький наказав зняти облогу. Це пояснювалося тим, що він не хотів руйнувати Львів та погодився на виплату великого викупу мешканцями міста, а також тим, що зустрів супротив на вимогу відкрити брами Львова. Армія рушила на пів нічний захід до Замостя, почавши його облогу.

У середині листопада 1648 р. королем Речі Посполитої було обрано Яна II Казимира (1648—1668), брата Владислава IV. Новий король, побоюючись проникнення армії повстанців углиб Польщі, почав пе реговори з Б. Хмельницьким. Частина старшини підтримала цю про позицію, та рядові козаки, М. Кривоніс вимагали продовження бо ротьби. Але гетьман реально оцінював обставини. Насувалася зима, військо було стомлене, зменшувалася його боєздатність, не вистачало теплого одягу, основні сили татар повернулися у Крим, почалася епі демія чуми (від неї помер М. Кривоніс). До того ж восени 1648 р. за кінчилася Тридцятилітня війна, у якій брала участь Річ Посполита.

Наприкінці листопада Б. Хмельницький зняв облогу Замостя, повівши армію у Придніпров'я, а у грудні 1648 р. увійшов у Київ. «Матір городів руських», місто Володимира Великого і Ярослава Мудрого зустрічало його як героя — визволителя України, як нового Мойсея. Серед сотень киян, які вітали гетьмана, були єрусалимський патріарх Паісій, київський митрополит С. Косів, професори і студен ти Києво-Могилянської колегії.

У лютому 1649 р. у Переяслав прибуло польське посольство, яко му вдалося укласти перемир'я, погодившись визнати владу гетьмана на більшій частині українських земель. У цей період Б. Хмельницький на хвилі блискучих перемог під Жовтими Водами, Корсунем і Пи лявцями висунув ідею утворення незалежної держави. Але мало значення і те, що новообраний король Ян II Казимир обіцяв підтвер дити козацькі права та вольності, усе, що козаки «через шаблю взяли». Гетьман усе ще сподівався, що переговорами можна забезпечити автономію українських земель у складі Речі Посполитої. Та в останній гору брала «партія війни».

У травні 1649 р. 200-тисячне польське військо посунуло на Ук раїну, захопило Галичину та вторглося на Поділля. Частина військ з Я. Вишневецьким знайшла захист за мурами Збаражу. Тим часом з півночі у напрямку на Київ виступив литовський гетьман Я. Рад зивілл. Б. Хмельницький, щоб запобігти фланговому удару литов ських військ, направив у Білорусію полковника М. Кричевського з загоном козаків, який наприкінці липня дав відсіч Радзивіллу під Лоєвом (сам Киричевський загинув у бою).

У середині серпня 1649 р. Б. Хмельницький з татарами вирушив назустріч Яну Казимиру в напрямку Зборова (тепер Тернопільська область) і нав'язав бій полякам. Протягом двох днів відбувалася за пекла битва, у якій польські війська зазнали великих втрат. Вони опинилися у катастрофічному положенні: назрівала подвійна поразка під Зборовом і Збаражем. Проте полякам вдалося налагодити відно сини з Іслам-Гіреєм III, у плани якого не входило зміцнення України. У вирішальний момент Зборовської битви хан почав вимагати від гетьмана розпочати переговори з Яном Казимиром, чим врятував його від остаточного розгрому. Б. Хмельницький, усвідомлюючи немож ливість вести війну одночасно з поляками і татарами, змушений був піти на укладення у серпні 1649 р. Зборовського мирного договору.

За цим договором під козацьке управління на чолі з гетьманом Б. Хмельницьким переходили Київське, Чернігівське та Брацлавське воєводства, у яких заборонялося знаходитися польському війську. Не мали права жити на цій території євреї та єзуїти. У володіння гетьмана переходив Чигирин. Козацький реєстр збільшувався до 40 тис. осіб. Уперше в історії українсько-польських відносин Україна одержувала визначення певної самостійності як держава.

Під владою поляків залишалися Волинь, Поділля, Київ та Полісся.

Зборовський договір задовольняв вимоги багатьох козаків, проте ігнорував інтереси покозаченого селянства, яке мало повернутися під владу польської шляхти. Це викликало його незадоволення, по чалися стихійні виступи проти польських панів.

Однак підсумки боротьби у 1648—1649 рр. давали можливість почати будівництво української козацької держави. Обидві сторони дивилися на Зборовський договір як на тимчасовий. Хмельницький не добився визволення всього українського народу, а Річ Посполита втратила володіння на значній території України. Це робило неми нучим нове загострення українсько-польських відносин.

Дата добавления: 2015-11-30