Частина друга 13 страница

Сайрес Сміт, нічого не пропускаючи, перелічив усі загадкові події, що трапились на острові. Герберт, Пенкроф і Наб тільки переглядалися, не знаючи, що відповісти, бо всі перелічені події вперше постали перед ними як ланки одного ланцюга і невимовно вражали їх.

- Їй-Богу, - нарешті пробурмотів Пенкроф, - ви, пане Сайресе, здається, маєте рацію... Важко пояснити все це!..

- Але то ще не все, друзі мої, - знову заговорив інженер. - До всіх перелічених подій додалася ще одна, не менш дивна й незбагненна, ніж усі попередні.

- Яка, пане Сайресе? - жваво запитав Герберт.

- Ви казали, що, повертаючись із острова Табор, побачили запалене на острові Лінкольна вогнище?

- Звісно, бачили, - підтвердив моряк.

- Ви переконані, що бачили вогонь?

- Так само бачили, як я бачу вас.

- Ти також, Герберте?

- О пане Сайресе, - вигукнув Герберт. - Той вогонь блищав, мов зірка першої величини!

- А може, то й була зірка? - допитувався інженер.

- Ні, - заперечив Пенкроф. - Небо було затягнуте важкими хмарами, та й ніяка зірка не могла висіти так низько над обрієм. До того ж з нами був тоді й пан Спілет, він може підтвердити наші слова!

- Додам іще, - сказав журналіст, - що вогонь горів дуже яскраво, нагадуючи сніп електричного світла...

- Авжеж, - вигукнув Герберт. - І нам здалося, що світив він із плоскогір’я Широкий Обрій над Гранітним палацом.

- Так ось, друзі мої, - відповів Сайрес Сміт, - тієї ночі з дев’ятнадцятого на двадцяте жовтня ні Наб, ні я не запалювали на узбережжі ніякого вогнища!

- Як, ви не?.. - скрикнув Пенкроф, так приголомшений, що не міг навіть закінчити фразу.

- Ми не виходили з Гранітного палацу, - відповів Сайрес Сміт. - І якщо на узбережжі тієї ночі горів вогонь, то запалений він був не нашими руками!

Пенкроф, Герберт і Наб аж остовпіли від здивування. Вони ні миті не сумнівалися, що справді на власні очі бачили вогонь у ніч з 19 на 20 жовтня.

Так’- Доводилось погодитися: острів Лінкольна оточує якась таємниця. Над островом витала незбагненна, непомітна, але всюдисуща приязна до них сила. Колоністи загорілися цікавістю. Чи не ховається те загадкове створіння десь у потайних закутках острова або й у його надрах? Ось питання, яке будь-що належало з’ясувати!

Сайрес Сміт нагадав також колоністам, як дивно інколи поводилися Топ і Юп біля отвору колодязя в Гранітному палаці, колодязя, що вів з їхнього дому просто до моря, і зізнався, що досліджував колодязь, але нічого підозрілого там не помітив.

Підсумовуючи їхню розмову, інженер запропонував друзям, як тільки настане весна, перекопати весь острів згори донизу і будь-що знайти свого таємничого покровителя...

Від того вечора на Пенкрофовому обличчі з’явилася тінь стурбованості. Віднині острів, що його моряк досі вважав своєю власністю, здавалося, мав ще й іншого господаря, якому всі вони хоч-не-хоч мусили підкорятися. Пенкроф часто розмовляв із Набом про острівні дива, і обидва, дуже схильні до забобонності, були ладні повірити в існування на острові якоїсь надприродної сили.

Тим часом у травні, що відповідає листопаду в Північній півкулі, знову настали холоди. Зима передбачалася рання й сувора. І колоністи не зволікаючи взялися заготовляти паливо та харчові припаси. А втім, тепер їм не страшна була й найхолодніша зима. Стадо муфлонів дало їм стільки вовни, що можна було нашити досхочу валяного теплого одягу.

Не варто й говорити, що й Айртона вдягли по-зимовому, в зручне тепле вбрання. Сайрес Сміт запропонував йому переселитися на зиму до Гранітного палацу, і Айртон обіцяв зробити це, як тільки закінчить останні роботи в загоні для худоби.

Дотримавши слова, він перебрався до колоністів у середині квітня. Відтоді Айртон жив разом з усіма колоністами; він завжди старався бути чимось корисним новим товаришам, але ніколи не брав участі в їхніх розвагах, весь час лишаючись засмученим і мовчазним.

Більшу частину третьої зими, проведеної на острові Лінкольна, колоністи майже не виходили з дому. Лютували бурі, від страшних ураганів здригалися навіть скелі. Величезні вали припливу загрожували залити весь острів, і, безумовно, будь-який корабель, підійшовши до його берегів, неминуче розбився б об скелі. Двічі під час таких бур річка Вдячності виходила з берегів і мало не знесла мости й місточки. Попри жахливу погоду, колоністи мусили негайно укріплювати зведені на узбережжі мости, що зникали під водою щоразу, як океанські хвилі наскакували на берег.

Що й казати, вихори з дощем та снігом, які інколи скидалися на смерчі, накоїли багато лиха на плоскогір’ї Широкий Обрій. Найбільше постраждали вітряк і пташник. Колоністам не раз доводилося спішно лагодити їх, рятувати від загибелі пернатих.

У дні великих холодів до плоскогір’я підходили то ягуари, що блукали парами, то зграї мавп; існувала небезпека, що, гнані голодом, найсміливіші й найспритніші з-поміж них перебіжать через струмок, тим паче, що під час морозів його сковувала крига і перейти по ній було зовсім не важко. Побоючись, що хижаки завдадуть тяжкої шкоди городам та пташнику, колоністи встановили безперервне чергування на плоскогір’ї і часто рушничними пострілами мусили відлякувати небезпечних гостей. Тож нудьгувати було ніколи, бо, крім робіт за межами Гранітного палацу, колоністи й далі обладнували своє житло. Кілька разів у ті холодні зимові дні вони вирушали на полювання до Качиного болота. Гедеон Спілет і Герберт, яким допомагали Топ і Юп, піднімали цілі хмари качок, куликів, нирків, чирків, та чайок і били їх несхибно. Дістатися до тих місць, багатих на пернату дичину, було неважко, йдучи дорогою, що вела до порту Повітряної Кулі через річку Вдячності, або огинаючи мис Знахідки, і при цьому колоністи відходили од Гранітного палацу не далі як на дві-три милі.

Так минуло чотири холодні зимові місяці - червень, липень, серпень і вересень. Загалом мешканці Гранітного палацу не страждали від суворої зими й негоди, так само як і мешканці загону для худоби, що стояв не на відкритому усім вітрам плоскогір’ї, а в долині, захищеній з одного боку відрогами гори Франкліна, а з інших - лісами і високим скелястим берегом. Тому бурі завдали загону для худоби зовсім невеликих збитків і вмілий, спритний Айртон, повернувшись туди на кілька днів у другій половині жовтня, швидко все полагодив.

За цілу зиму ніяких таємничих подій на острові не сталося, хоч тепер Пенкроф і Наб схильні були бачити вплив таємничих сил і в найнепомітніших подіях. Навіть Топ і Юп перестали ходити навколо отвору колодязя і не виявляли більше ніяких ознак стурбованості. Ланцюг дивних, незбагненних пригод нібито урвався, хоч мешканці Гранітного палацу часто згадували про них вечорами і не змінили свого наміру обшукати весь острів аж до найнеприступніших його куточків. Але тут сталася така важлива й загрозлива подія, яка на довгий час порушила всі плани Сайреса Сміта і його товаришів.

Трапилося це в жовтні. Весна бурхливо вступала у свої права. Під теплим сонячним промінням відживала вся природа, й на узліссі серед хвойних дерев, уже зазеленіло свіже, ніжне листя каркасів, баксії і деодарів.

Ви пам’ятаєте, що Гедеон Спілет і Герберт безліч разів фотографували острів Лінкольна.

Сімнадцятого жовтня, близько третьої пополудні, приваблений ясним сонячним днем, Герберт вирішив сфотографувати з вікна Гранітного палацу бухту Єднання, що простяглася навпроти Гранітного палацу від мису Щелепи до мису Кіготь.

Обрій вимальовувався надзвичайно чітко, і море, що ледь-ледь погойдувалося під легеньким вітерцем, виблискувало дзеркальною гладінню, на якій то там, то сям зблискували яскраві сполохи сонця.

Герберт поставив фотоапарат на підвіконня в урочистій залі Гранітного палацу, звідки відкривався широкий краєвид на берег і на бухту. Зробивши, як належить, знімок, Герберт за звичкою пішов у темну комірчину Гранітного палацу, аби зразу ж проявити й закріпити його.

Повернувшись до кімнати й подивившись перед світлом на закріплену пластинку, Герберт виявив на склі якусь маленьку цятку, що хтозна-звідки взялася на морському обрії. “Мабуть, попалася зіпсована пластинка”, - подумав вік.

Потім хлопцеві з цікавості спало на думку викрутити збільшувальне скло з далекоглядної труби і, скориставшись ним, уважніше розгледіти ту цятку.

Та, ледве глянувши на неї крізь лінзу, хлопець гучно скрикнув і мало не впустив фотопластинку на підлогу.

Кинувшись притьмом з кімнати, Герберт знайшов Сайреса Сміта й мовчки вручив йому фотопластинку і лупу, вказуючи пальцем на маленьку цяточку.

Сайрес Сміт пильно подивився на неї, потім схопився на ноги і кинувся до вікна.

Озброївшись далекоглядною трубою, він повільно провів нею по всьому обрію, знайшов підозрілу цятку, роздивився її, опустив руку й промовив тільки одне слово:

- Корабель!

Справді, на відстані людського погляду від острова Лінкольна плив корабель!

Частина третя

Дата добавления: 2015-11-30