Загибель повітряного корабля 13 страница

- Вітер найнявся до нас у лісоруби, - казав він. - Хай трудиться.

Та де знайшлася б така сила, що завадила б йому робити своє діло!

Мешканці Гранітного палацу не мали слів, щоб висловити свою вдячність Небу за непохитний міцний притулок! Звичайно, Сайрес Сміт мав законне право на частку тієї вдячності, та, зрештою, сама природа створила для них цю простору затишну печеру, а він її тільки відкрив. Тут усі були в безпеці, недосяжні для шквалів бурі. Якби на плоскогір’ї Широкий Обрій остров’яни побудували хижку з цегли й дерева, вона не встояла б під натиском урагану. Що ж до Комина, то, судячи з гуркоту розбурханого моря, можна було здогадатися, що він став зовсім непридатний як житло, бо хвилі, перекочуючись через острівець Порятунку, певне, люто бились об його стіни. Зате тут, у Гранітному палаці, розміщеному в серці кам’яного масиву, проти якого безсилі і вода, й вітер, колоністам не загрожувала небезпека.

Під час кількох днів вимушеного ув’язнення вони не сиділи склавши руки. У коморі було вдосталь деревини, порізаної на дошки, і вони потроху майстрували нові меблі, обставляючи кімнати міцними і надійними столами й стільцями, адже дерева на них не шкодували. Їхнє рухоме майно не зовсім відповідало цій назві, бо занадто важко було його пересовувати, проте Наб і Пенкроф так пишалися ним, що не поміняли б і на витончені меблі роботи Буля.

Потім столяри стали кошикарями і досягай неабияких успіхів на ниві нового ремесла. На той час вони виявили на північному березі острова густі зарості верболозу й, зокрема, червоного гостролистого верболозу. Напередодні дощів Пенкроф і Герберт нарізали багато гілок цього корисного чагарннка, старанно очистили їх і тепер могли використати для нової справи. Перші кошики виявилися дуже незграбними, але завдяки спритності й кмітливості новояв-лених кошикарів, котрі радилися один з одним, пригадували різні форми кошиків, які їм доводилося бачити, змагалися, чий кошик краще вдасться, у їхньому господарстві незабаром з’явилося безліч кошиків різної форми й призначення. Наплели їх і для комори, і тепер Наб поскладав у них їстівні кореневища, кедрові горіхи й коріння драцени. Протягом останнього серпневого тижня погода ще раз різко змінилася. Знову трохи похолодало, але буря вляглася. Відразу по тому колоністи вийшли з печери. На берег насипало не менше ніж на два фути снігу, проте зверху він узявся твердою кіркою, і йти по ньому було неважко. Сайрес Сміт і його супутники піднялися на плоскогір’я Широкий Обрій.

Як усе змінилося! Досі зелений ліс, особливо неподалік, де переважали хвойні дерева, вкрився одноманітною білою пеленою. Від вершини гори Франкліна й аж до узбережжя ліси, долини, озера, річка, морський берег - усе стало біле-біле. Вода в річці Вдячності текла під крижаним панциром, який за кожного припливу й відпливу з гуркотом ламався на окремі шматки. Над замерзлою поверхнею озера літало безліч птахів: качки і чирки, шилохвости і чистуни. Хмари птахів! Скелі, між якими з озера водоспадом лилася вода, настовбурчилися химерними шпичками крижин. Здавалося, вода виливається з велетенської страхітливої ринви, вирізьбленої якимось скульптором епохи Відродження у формі роззявленої пащі чудовиська. Що ж до шкоди, завданої ураганними вітрами лісам, то про неї ще не можна було судити, аж доки з них спаде біла снігова товща.

Гедеон Спілет, Пенкроф і Герберт, звичайно ж, не проминули нагоди відвідати пастки. Їх нелегко було, знайти під пеленою снігу. Троє мисливців мусили й самі стерегтися, аби не провалитися в одну з них, а вскочити в свою ж пастку було б і небезпечно, й принизливо. Проте їм пощастило уникнути такої халепи і розшукати пастки; принада лежала в еих иезачеплєна. Отож у ямах здобичі не знайшлося, але навколо лишилося багато слідів, а серед них і чіткі відбитки лап із гострими пазурами. Гєрберт запевнив, що то походили якісь хижаки з родини кошачих, тим самим підтвердивши інженерову думку, що на острові Лінкольна водяться небезпечні звірі..Безумовно, ті хижаки досі жили в густих лісах Далекого Заходу, але. гаані голодом, вони забрели й на плоскогір’я Широкий Обрій. А може, вони почули дух мешканців Гранітного палацу?

- І що ж то воно за такі хижаки з родини кошачих? - запитав Пенкроф.

- Тигри, - відповів Герберт.

- А я думав, ці тварини водяться тільки в теплих краях.

- У Новому Світі вони водяться на просторі від Мексики до аргентинських памп, - відповів підліток. - А позаяк острів Лінкольна перебуває приблизно на тій самій широті, що й басейн річки Ла-Плати, немає нічого дивного, що на ньому водяться тигри.

- Добре, гав не ловитимемо, - відповів Пенкроф.

Нарешті потеплішало, сніг потав, а дощі й зовсім змили його білу пелену. Хоча стояла негода, колоністи поповнювали запаси рослинної їжі: кедрових горіхів, коріння драцени та інших їстівних рослин, кленового соку, а м’ясо їм постачали кролі із відомого нам сажка, агуті та кенгуру. Задля цього вони мусили кілька разів ходити на полювання до лісу й там переконалися у великому буреломі після останнього урагану. Прихопивши возика, моряк із Набом навіть ходили по вугілля, аби припасти кілька тонн, і дорогою бачили, що димар печі для випалювання глиняного посуду дуже пошкоджено вітром, а його верхівку збито не менше ніж на шість футів.

Крім вугілля, до Гранітного палацу завезли ще й дров, сплавивши їх на кількох плотах скреслою річкою Вдячності. Могло статися, що знову вдарять морози.

Відвідавши також Комин, колоністи не могли не зрадіти, що не зоставалися в ньому, коли бушував ураган. Море залишило там незаперечні сліди свого вторгнення. Підняті бурею океанські хвилі, перекочуючись через острівець Порятунку, з дикою силою вривалися в кам’яний лабіринт і лишили по собі товстий шар піску й водоростей, що лежали купами долі й поналіплювалися на скелі. Поки Наб і Герберт із Пенкрофом полювали й поновлювали запаси палива, Сайрес Сміт і Гедеон Спінет наводили лад у Комині й виявили, що горно та плавильна піч, захищені насипаним на них піском, майже не постраждали.

Колоністи не даремно запасалися паливом, зима ще не закінчилась. Ми знаємо, що в Північній півкулі в лютому ще тріщать морози. Очевидно, те саме траплялося у Південній півкулі наприкінці серпня, що відповідає лютому в Північній Америці.

Напередодні 25 серпня після перемінної погоди з дощем і снігом повіяв південно-східний вітер і відразу по цьому вдарив сильний мороз. За інженеровою оцінкою, ртутний стовпчик термометра Фаренгейта опустився б на вісім градусів нижче нуля (22,22° морозу за Цельсієм), і цей лютий холод, що тривав кілька днів, ще важче було витримувати через різкий вітер. Колоністи мусили знову сховатися в Гранітному палаці й щільно позатуляти вікна й двері, зоставивши лише вузький отвір, крізь який могло б надходити свіже повітря; свічок палили дуже багато, і, аби заощадити їх, часто вдовольнялися відблисками вогню, що горів у грубці, а дров вони не шкодували. Кілька разів хтось із їхнього невеликого товариства спускався на берег моря, де щодня приплив нагромаджував цілі купи криги, та незабаром знову повертався до Гранітного палацу, не без труднощів піднімаючись нагору драбиною, за яку тримався задубілими руками. Від пронизливого холоду обмерзлі щаблі аж обпікали пальці.

Відгородившись через морози од цілого світу, мешканці Гранітного палацу мусили чимось заповнити вимушене дозвілля. І тоді Сайрес Сміт почав нову роботу, яку можна виконувати і при затулених вікнах.

Як нам відомо, замість цукру колоністи споживали солодкий кленовий сік, який добували, роблячи на стовбурах кленів глибокі надрізи. Сік той вони збирали в глиняні глеки й застосовували в різноманітних кулінарних рецептах, тим більше, що з часом він відстоявся і став густим, як сироп.

Але такий’ спосіб отримання цукру можна було вдосконалити, і якось Сайрес Сміт оголосив приятелям, що вони мають стати цукроварниками.

- Цукроварниками? - перепитав Пенкроф. - За такою роботою, здається, буває спекотно.

- Дуже спекотно! - відповів інженер.

- Тож саме на часі! - відгукнувся моряк.

Тільки нехай сам термін “цукроваріння” не викликає у вашій уяві великих заводів із складним обладнанням та безліччю робітників. Аж ніяк! Кристалізувати солодкий сироп можна було досить просто. Поставивши на вогонь у великих глиняних мисках, сироп піддали випаровуванню, і незабаром на поверхні рідини з’явилася піна. Коли рідина погустішала, Наб узявся її розмішувати дерев’яною кописткою, що мало прискорити випаровування і водночас не дати їй пригоріти.

Покипівши кілька годин на доброму вогні, який був на користь і цукроварам, і самій рідині, вона зрештою перетворилася на густий сирон. Його розлили у глиняні формочки, заздалегідь виготовлені у тій самій кухонній печі після того, як їм надали різноманітної форми. На другий день сироп затвердів, набувши форми цукрових голів і брусків. То був справжній цукор, трохи рудуватий, але майже прозорий і чудовий на смак.

Холод тривав до середини вересня, і бранці Гранітного палацу починали вже нудитись у своєму ув’язненні. Майже не минало дня, щоб вони не робили спроб вийти з печери, однак їхні прогулянки не могли бути тривалими. Отож і далі велася робота по влаштуванню житла. Працюючи, колоністи обмінювалися думками, спогадами, різними міркуваннями. Сайрес Сміт навчав товаришів багатьох речей, головним чином пояснюючи їм практичне застосування всіляких прикладних наук. Колоністи не мали ніякої бібліотеки, зате інженер був як ходяча енциклопедія, завжди готова до послуг товаришів, завжди розгорнена на потрібній для кожного з них сторінці, й до цього джерела, де знаходилася відповідь на будь-яке питання, вони зверталися вельми часто. Отак минав їхній час, і цих славних мужніх людей, здавалося, зовсім не лякало майбутнє.

Тим часом наближався кінець їхньому зимовому полону. А всі так нетерпляче чекали якщо не тепла, то хоча б кінця нестерпного холоду! Мали б вони теплий одяг, в якому не страшні ніякі морози, скільки походів вони здійснили б і до дюн, і на Качине болото! Тепер було легко підкрастися до дичини, і полювання напевне було б завжди багатим. Але Сайрес Сміт стежив, щоб ніхто з них не важив своїм здоров’ям - за будь-яких обставин йому потрібні були їхні умілі руки, - і товариші його слухалися.

Проте варто сказати, що найнетершшчіше серед них, крім ІІенкрофа, звичайно, переносив ув’язнення Топ. Їхньому вірному помічникові було надто тісно в Гранітному палаці. Він блукав із кімнати в кімнату і по-своєму, але дуже виразно давав зрозуміти, як йому набридло сидіти взаперті.

Сайрес Сміт помічав, підходячи до темного колодязя, який сполучався з морем і мав верхній отвір у кутку комори, що собака якось дивно гарчав. Він аж кружляв навколо того колодязя, прикритого дощаною лядою. Інколи він навіть намагався просунути лапи під ляду, ніби силкуючись підняти її. І гавкав тоді дуже дивно: люто й стривожено.

Інженер нерідко спостерігав за такою його поведінкою. Що ж ховалося в тій ямі? Що могло так хвилювати розумного пса? Колодязь виходив у море, в цьому не було сумніву. Можливо, всередині гранітного масиву він розгалужується на вузькі проходи? Можливо, сполучається з якоюсь іншою печерою, схованою в гранітних надрах? Чи час від часу не припливало якесь морське чудовисько передихнути в його глибині? Інженер не знав уже, що й думати, і мимоволі почав уявляти собі якісь нісенітниці. Звикнувши глибоко заглядати у світ науково поясненної дійсності, він не міг простити собі, що його уява поривається у царину надто загадкових і майже надприродних явищ. Але як тоді пояснити той факт, що Топ, розумний собака, який ніколи не вив на місяць, так уперто обнюхує ляду колодязя й нашорошено прислухається, якщо там немає нічого такого, що могло б викликати його занепокоєння? Топова поведінка цікавила й непокоїла Сайреса Сміта дужче, ніж він одважу-вався зізнатися самому собі.

У всякому разі, він поділився власними враженнями лише з Гедеоном Спілетом, вважаючи зайвим утаємничувати інших товаришів у мимовільні здогади, що їх викликають у нього, можливо, звичайні собачі дивацтва.

Нарешті морози спали. Пішли дощі упереміш із мокрим снігом чи градом, налітали бурі, але негода довго вже не тривала. Крига розтала, зійшов сніг; стали доступними й узбережжя океану, і береги річки Вдячності, й ліс. На превелику радість мешканців Гранітного палацу, повернулася весна, і незабаром колоністи стали проводити в своєму помешканні лише години сну та обідів.

У другій половині вересня колоністи багато часу присвячували полюванню, і тепер Пенкроф знову почав наполегливо вимагати вогнепальної зброї, нагадуючи, що Сайрес Сміт обіцяв її виготовити. Добре знаючи, що без спеціального обладнання майже неможливо виготовити хоч на що-небудь придатну рушницю, інженер ухилявся і відкладав виконання обіцяного надалі. При цьому він зауважував, що Герберт і Гедеон Спілет стали чудовими лучниками і приносили з полювання прекрасну четвероногу й пернату здобич: агуті, кенгуру, пекарі, голубів, дрохв, диких качок, чирків, отож можна ще почекати. Та впертий моряк і слухати нічого не хотів і не давав Сайресові Сміту спокою, домагаючись, щоб той виконав його бажання. А втім, і Гедеон Спілет підтримував Пенкрофа.

- Не виключено, пю на острові, - казав він, - водяться хижаки, і треба подумати, як із ними боротися і як винищити. Можливо, настане час, коли це етане для нас першою необхідністю.

Та на той час Сайреса Сміта найменше турбувало виготовлення вогнепальної зброї, зате дуже турбував брак нового одягу. Той одяг, який ще носили колоністи, пережив зиму, але міг не витримати до наступної зими. Будь-що треба було добути достатньо шкур хижаків та вовни травоїдних тварин, а раз на острові водилися гірські кози, треба було знайти спосіб приручити їх і розвести цілу отару для потреб колонії. За теплої пори року належало здійснити два основні плани: влаштувати обору для прирученої худоби і пташник для пернатих - одне слово, заснувати в якому-небудь куточку острова щось подібне до ферми.

Саме через це виникла доконечна потреба здійснити розвідку в ще не дослідженій частині острова Лінкольна, а саме у високих лісах, що розкинулися на правому боці річки Вдячності, від її гирла до кінця півострова Звивистого, та на всьому західному березі острова. Але в такий похід можна вирушати лише за стійкої погоди, яку належало почекати ще з місяць.

Колоністи нетерпляче ждали певного потепління, і тут трапилася подія, яка ще дужче підігріла їхнє бажання побачити всі свої володіння.

Сталося це 24 жовтня. Того дня, як завжди, Пенкроф вирушив перевірити пастки і поновити принаду, що робив дуже сумлінно. В одній із ям він виявив три вельми бажані для колоністів тварини: самку пекаті з двома поросятами.

Дуже радий, що здобув такі надзвичайні трофеї, моряк повернувся до Гранітного палацу і, як завжди, став невтримно хвалитися ними.

- Ну, пане Сайресе, сьогодні ми приготуємо чудовий обід! - вигукнув він. - І ви також, пане Спілете, добре ним поласуєте!

- Я не проти, - відповів журналіст, - а що ж ми їстимемо?

- Молочне порося.

- Молочне порося... Як послухати вас, Пенкрофе, то можна подумати, що ви принесли куріпок із трюфелями!

- Що? - вигукнув Пенкроф. - Чи не хочете ви сказати, що вам начхати на молочних поросят?

- Ні, чому ж, - відповів Гедеон Спілет без помітного захоплення. - Якщо тільки не зловживати ними...

- Гаразд, гаразд, пане журналісте, - обурився моряк зневажливим ставленням до своєї здобичі. - Зараз ви крутите носом, а сім місяців тому, коли приземлилися на острів, були б на сьомому небі, якби трапилася така дичина!..

- Що вдієш, - відповів журналіст. - Людина істота недосконала: її ніколи не вдовольниш.

- Хай там як, - повернувся до свого Пенкроф, - сподіваюся, Наб сьогодні покаже своє мистецтво. Погляньте на цих поросят! Та не більш як три місяці! Їхнє м’ясо ніжне, мов у перепеличок! Гей, Набе, йди-но сюди! Ходімо на кухню. Я сам простежу за їхнім приготуванням.

І моряк, пішовши попереду Наба на кухню, заходився куховарити.

Ніхто з колоністів не втручався в Пенкрофове чаклування. Разом із Набом він приготував чудовий обід: двох поросят, юшку з кенгуру, копчений окіст, кедрові горішки і пиво з відвару драцени, - все найкраще, що знайшлося в коморі. Та серед усіх страв найбільше смакувала ніжна печеня з молодесеньких пекарі.

О п’ятій у їдальню Гранітного палацу подали вечерю. На столі парувала юшка з кенгуру. Усі погодилися, що вона просто чудова.

Після юшки надійшла черга пекарі; Пенкроф зажадав сам порізати м’ясо і кожному вділив добрячий шматок.

Молочні поросята справді вдалися надзвичайно смачні, і Пенкроф жадібно вминав свою пайку, та несподівано в нього вирвалася гучна лайка.

- Що сталося? - заиитав Сайрес Сміт.

- Я... Я... Щойно зламав собі зуба! - відповів моряк.

- От тобі й маєш! У ваших пекарі виявилися камінці? - запитав Гедеон Спілет.

- Мабуть, так, - відповів Пенкроф, виймаючи з рота щось тверде, чим зламав кутнього зуба.

Але то був ніякий не камінець... То була свинцева дробинка.

Дата добавления: 2015-11-30