Один з нових історичних міфів звучить так якби Україна не ввійшла 1922 р. до складу Радянського Союзу, вона могла б зберегти суверенітет і уникнути страхітливих трагедій у своїй недавній історії. Ті, хто так заявляє, не уявляють собі разючої невідповідності між формою і змістом радянської державності.
Ще у середні 1919 р. державна партія провела під виглядом воєнно-політичного союзу об єднання життєвих сфер діяльності радянських республік (оборони, економіки, праці, фінансів, транспорту, пошти і телеграфу). Управління цими сферами з Москви перетворювало республіки на регіони унітарної держави.
28 грудня 1920 р. представники Російської Федерації В Ульянов-Ленін і Г. Чичерін, з одного боку, і представник УСРР X. Раковський — з другого, підписали від імені своїх держав договір про воєнний і господарський союз. У преамбулі документа підкреслювалася незалежність і суверенність обох держав. 3 факту колишньої приналежності України до Російської імперії, як вказувалося у статті 2, для УСРР не випливає жодних зобов'язань.
Ця друга стаття ніби мала дати додатковий доказ незалежного статусу Української держави. Однак зміст договору перебував у кричущій невідповідності з преамбулою Громадянська війна закінчилася, а «воєнно-політичний союз» залишився. До об єднаних наркоматів додали ще наркомат зовнішньої торгівлі, якого раніше не існувало.
Партія, ЧК і об'єднані наркомати брали на себе основну частку владних функцій. Завдяки цьому в країні забезпечувалося централізоване управління. Однак для деяких управлінських функцій не знаходилося господаря. Не було, наприклад, єдиного бюджету.
Серед керівних діячів центрального апарату міцніла думка про те, що закінчення громадянської війни є приводом для ліквідації декларативної самостійності республік. Вони вважали за необхідне «автономізувати» їх, тобто зрівняти за статусом з автономними республіками, що існували у складі Російської Федерації Навпаки,деякі керівні діячі партії у національних республіках (перш за все в Україні та Грузії) бажали для себе більшої свободи дій.
Ці дві тенденції проявилися під час роботи над проектом загальнофедеративної конституції. Він розроблявся в комісії, утвореній в квітні 1921 р. при президії ВЦВК. Від РСФРР до неї увійшли Д. Курський і М. Владимирський, від УСРР — М. Скрипник Судячи з усього, В. Ленін не вважав актуальним питання про утворення єдиної держави і задовольнявся фактичним становищем, коли партія контролювала все і вся в радянських республіках В усякому разі, це показали події наступного, 1922 р. Можливо, тому він дозволив поховати проект загально-федеративної конституції в комісії.
Невизначеність взаємовідносин між відомствами, субординація яких не передбачалася «воєнно-політичним союзом», була не на користь національним республікам. Прагнучи покінчити з щоденним диктатом центральних керівних структур, який здійснювався явочним порядком, Раковський запропонував уточнити зміст договірної федерації. За його пропозицією політбюро ЦК КП(б)У 11 березня 1922 р. прийняло постанову про необхідність конкретизації відносин між РСФРР і УСРР в розумінні визначення і уточнення прав та обов'язків УСРР.
Це була запальна свічка, яка, всупереч побажанням і розрахункам Раковського та інших периферійних діячів державної партії, поклала початок утворенню Радянського Союзу. У травні 1922 р. Ленін зазнав першої атаки смертельної хвороби, внаслідок чого його здатність впливати на події істотно зменшилася. Більшість керівників центрального партійно-державного апарату прагнула утворити єдину державу негайно. Вона скористалася постановою ЦК КП(б)У, щоб розпочати «автономізацію» національних республік. Очолив процес «автономізації» нарком у справах національностей РСФРР И Сталін Призначенний у квітні 1922 р на нову в партії посаду генерального секретаря ЦК РКП(б), він мав можливість діяти у цьому напрямі одночасно по партійній і державній лініях.
У серпні 1922 р. було створено комісію політбюро ЦК РКП(б) для підготовки проекту вдосконалення відносин між республіками. До неї увійшли члени ЦК РКП(б) В. Куйбишев (голова), Г. Ордідонікідзе, X. Раковський, Г. Сокольников, Й. Сталін, а також представники від національних республік Україну представляв голова ВУЦВК Г. Петровський.
Сталін усунув від роботи представників республік і фактично відсторонив від головування свого найближчого співробітника Куйбишева. Він власноручно підготував проект рішення ЦК РКП(б) під назвою. «Про взаємовідносини РСФРР з незалежними республіками». Ним передбачалося входження республік у Російську Федерацію на правах автономних.
Проходження цього документа в партійних інстанціях здійснювалося форсованими темпами Сталін навіть не вважав проблему поглинення незалежних республік досить важливою. Адже мова йшла тільки про те, щоб пристосувати організаційні форми до реального існуючого становища.
«Автономісти», однак, зустріли протидію в республіканських підрозділах партії Найбільш рішуче виступив Раковський. Не покладаючись на власний вплив, він повідомив Леніна про рішення комісії і своє ставлення до нього Ленін хворів і не брав участі в цій роботі.
26 вересня помічник генсека передав за вказівкою Леніна в його підмосковну резиденцію в Горках усі матеріали сталінський документ, матеріали його обговорення в ЦК компартій республік і протоколи засідань комісії ЦК РКП(б) 23 і 24 вересня, яка більшістю голосів висловилася за «автономізацію». Наступного дня Ленін написав листа Л. Каменеву для передачі членам політбюро. В ньому обґрунтовувалася нова, більш зручна для республіканських партійних лідерів форма об'єднання. Пропонувалося, щоб Російська і Закавказька федерації разом з Україною і Білорусією утворили новий союз, нову федерацію.
У цьому листі вождь партії висловлювався цілком відверто щодо мотивів, якими керувався. Переконуючи партійне керівництво у тому, що все-таки потрібна двоповерхова федерація, він зазначав. «Важливо, щоб ми не давали поживи «незалежникам», не знищували їх незалежності, а створювали ще новий поверх, федерацію рівноправних республік».
Отже, щоб не давати поживи «незалежникам», під якими Ленін розумів, беручи це слово в лапки, не справжніх незалежників, а Раковського та інших товаришів по власній парти, він не бачив жертви у тому, що слово «Росія зникає з назви об'єднаної держави. Справа була не в назві. Суть, тобто статус республіканських компартій як обласних організацій єдиної партії плюс підпорядкованість найважливіших республіканських наркоматів московському центру, залишалася недоторканною за всіх можливих змін у формі, назві, фасаді. Для правників, які не знаходили реальних федеративних начал у державі, іменованій «Російська федерація «, нова двоповерхова федерація під назвою. «Радянський Союз» була тим більшою загадкою. Та більшовиків це не обходило. Поки вони цементували Радянський Союз самим своїм існуванням, ця держава була життєздатною.
Жовтневий пленум ЦК РКП(б) прийняв формулу єдиної держави, яку пропонував В. Ленін, і утворив конституційну комісію у складі Й. Сталіна (голова), М. Калшіна, Г. Пятакова, X. Раковського і Г. Чичеріна, а також представників від республік. Комісія висловилася за утворення наркоматів трьох типів — злитих, об'єднаних і автономних. Злиті наркомати з «безроздільною владою» мали діяти на всій території нової федерації, не розрізняючи республіканських кордонів. Об'єднані наркомати відрізнялися від злитих тільки тим, що підпорядковані московській колегії республіканські підрозділи дістали назву наркоматів. Статус самостійних управлінських ланок у республіках зберігали шість наркоматів: юстиції, внутрішніх справ, землеробства, освіти, охорони здоров'я і соцзабезпечення.
Далі події розвивалися за бюрократичним сценарієм, опрацьованим у ЦК РКП(б). 10 грудня 1922 р. у Харкові відкрився VII Всеукраїнський з'їзд рад. Його делегати звернулися до всіх республік із закликом негайно розпочати законодавче оформлення єдиної держави і запропонували скликати загальносоюзний з'їзд відразу після закінчення роботи X Всеросійського з'їзду рад. Останній відкрився у Москві 23 грудня. У ньому взяли участь представники всіх республік, обрані делегатами всесоюзного з'їзду. ЗО грудня відбувся І Всесоюзний з'їзд рад. Він затвердив декларацію про утворення Союзу РСР і союзний договір.
Чужою нотою у бездоганно складеному сценарії став лист Леніна «До питання про національності або про «автономізацію», написаний у день роботи І з'їзду рад СРСР. Таку «епохальну» з точки зору авторів сценарію подію, як утворення СРСР, виведений хворобою з політичного життя, вождь звів до від'ємної величини. У перших рядках листа він висловив жаль, «що не втрутився досить енергійно і досить різко в горезвісне питання про автономізацію, яке офіційно називають, здається, питанням про Союз Радянських Соціалістичних республік». Важливо відзначити не тільки вжитий епітет («горезвісне питання»), але й ототожнення «автономізації» незалежних республік з проголошенням СРСР. Хоча його власну ідею про двоповерхову федерацію партійне керівництво використало без вагань, вождь знав, що вона має тільки декларативну вартість. У листі він запропонував розглянути можливість повернення на наступному з'їзді рад до проблеми утворення СРСР, з тим, щоб залишити союз тільки для двох відомств — військового і дипломатичного, а в усіх інших сферах життя відновити самостійність республік. Ми не можемо не губитися у здогадках, чому за три місяці сталася така радикальна зміна позиції Леніна. Та це не має істотного значення. Напівпаралізований засновник державно] партії втратив вплив на вищі ешелони влади. Його лист не побачив денного світла.
Дата добавления: 2015-11-30; просмотров: 64 | Нарушение авторских прав