Франція 1945 – 2003 рр.

1. Четверта республіка (1946 – 1958).

2. П’ята республіка (1958 – 1969).

3. Франція в 70і – в 90х рр.

4. Франція в кінці 90х рр. – 2003 р.

Четверта республіка (1946 – 1958). Після визволення Франції від фашистів влада в країні перейшла до Тимчасового уряду на чолі з генералом Шарлем де Голлем. Новий уряд зіткнувся з складною ситуацією в країні. Хоча втрати Франції були незначними – 318 тисяч вбитими, країна зазнала окупації та руйнувань. Для виходу Франції з кризи в 1944 – 1946 рр. Були проведені реформи: націоналізовано деякі галузі промисловості, автомобільну фірму “Рено” Французький банк та чотири найбільші кредитні банки, прийнято трудове законодавство, запроваджено страхування, оплачування відпустки. Були покарані воєнні злочинці та особи, що співпрацювали з німецькими окупантами.

13 жовтня 1946 р. на референдумі була схвалена нова Конституція Франції, яка набрала чинності в грудні 1946 р. і діяла до 1958 р. Цей 12-річний період історії Франції отримав назву Четверта республіка. Франція проголошувалася парламентською республікою. Парламент складався з двох палат – національних зборів і Ради республік, які обирали президента терміном на сім років. Повноваження президента були обмеженими: він мав право пропонувати кандидатуру глави уряду, однак не був офіційним главою адміністрації і дипломатії. Конституція проголошувала загальне виборче право з 21-річного віку, політичні свободи, право на працю, відпочинок, безплатну освіту.

Вибори Національних зборів принесли перемогу трьом провідним партіям країни – комуністичний (ФКП), соціалістичний (СФІО) і католицькій партії Народно-республіканський рух (МРП). Президентом Четвертої республіки було обрано соціаліста Венсана Оріоля. В травні 1947 р. комуністів вивели коаліційного уряду за звинуваченням у порушенні урядової солідарності. Проте ФКП була найчисельнішою партією і вже в листопаді 1947 р. організувала загальний страйк. З іншого боку виник рух прихильників Шарля де Голля, який виступив проти Четвертої республіки. Новий рух отримав назву Об’єднання французького народного народу (РПФ). Політична нестабільність обумовлювала нестійкість режиму: за 12 років змінилося 14 урядів.

В 1948 р. промислове виробництво Франції досягнуло до воєнного рівня. Наступного року була відмінена карткова система. Головну роль в розвитку економіки відіграв план модернізації і реконструкції роздробленої Генеральним комісаром з планування Жаном Монне, а також економічна допомога США

Після війни Франція зробила спробу зберегти колоніальну імперію. Це вилилося у колоніальні війни у В’єтнамі (1946-1954 рр.) та Алжирі з 1954 р. В Алжир була направлена 500 – тисячна армія. Алжирське питання спричинило глибоку кризу. Що привела до падіння Четвертої республіки. 30 травня 1958 р. президент Рене Коті звернувся до національних зборів із закликом створити уряд національного порятунку на чолі з Шарлем де Голлем. Новий парламент надав де Голлю надзвичайні повноваження і погодився на розробку нової конституції. Так завершила своє існування Четверта республіка.

П’ята республіка (1958 – 1969). 1 червня 1958 р. більшістю голосів Національні збори затвердили де Голля керівником уряду. На референдумі 18 вересня 1958 р. 79% його учасників схвалили проект нової конституції, розробленої Ш. Де Голлем. Нова конституція прийнята 28 вересня започаткувала П’яту республіку. За новою конституцією обмежувалися права парламенту і зростала влада президента. Президент обирався на 7 років загальним голосуванням і наділявся правами глави держави і головнокомандуючим збройних сил. Він наділявся правами розпускати Національні збори, затверджувати закони, ухвалені парламентом, проте не міг видавати власних декретів.

В листопаді 1958 р. були проведені вибори до Національних зборів за мажоритарною системою. Перемогу на виборах здобув “Союз захисту нової республіки” партія створена прихильниками де Голля. 21 грудня 1958 р. відбулися президентські вибори на яких переміг Ш. Де Голль. Головною проблемою, що постала перед п'ятою республікою була війна в Алжирі та ліквідація колоніальної імперії. В 1960 р. Франція надала незалежність 16 африканським колоніям, а в березні 1962 р. надала незалежність Алжиру.

У внутрішній політиці режим п'ятої республіки посилив втручання у економіку. За допомогою державних субсидій і пільг швидкими темпами почали розвиватися нові галузі пов'язані з НТР – атомна, ракетна, виробництво ЕОМ, радіотехніка. Було здійснено реконструкцію метало виробничої, хімічної. авіаційної промисловості. Франція перетворилася на сучасну індустріальну державу. При цьому існувала велика кількість дрібних підприємств.

Водночас відбулася модернізація сільського господарства країни. На базі колишніх роздрібнених і невеличких селянських господарств сформувалося сучасне товарне фермерське товариство. Франція стала найбільшим експортом продовольства у Європі. За перші десять років існування П'ятої республіки виробництво промислової продукції зросло на 60%. За показниками ВВП Франція обігнала Великобританію

У своїй політиці де Голль мав на меті три основні завдання: відродити велич Франції, зміцнити її незалежність, послабити вплив США у Європі. В 1960 р. Франція стала ядерною державою, в 1967 р. було спущено на воду перший французький атомний човен. У 1966 р. де Голль оголосив про вихід країни з НАТО, але з збереженням участі у політичних структурах Північно-Атлантичного блоку. Франція активно виступала проти прийняття в ЄЕС Великобританії, як виразника інтересів США у Європі. Франція пішла на визнання комуністичного Китаю, співпрацю з СРСР. В 1963 р. було відновлено добросусідські відносини з ФРН.

Однак в кінці 60х рр. в розвитку Франції з’явилися ознаки кризи. Масове невдоволення спричинило політичну кризу, поштовхом до якої стали виступи студентів. На підтримку реформи освіти в травні 1968 р. 13 травня у Франції розпочався загальний страйк в якому взяло участь біля 10 млн. людей. Травневі події налякали уряд і президент розпустив Національні збори. Нові вибори у червні 1968 р. принесли перемогу урядовим партіям. В 1969 р. де Голль спробував через референдум провести реформу самоврядування і провести новий адміністративний поділ. Проте на референдумі 27 квітня 1969 р. 52% виборців висловилися проти. Після нього де Голль склав свої повноваження і пішов у відставку.

Франція в 70і – в 90х рр. У червні 1969 р. Президентом у Франції став Жорж Помпіду. Він прагнув продовжувати політику де Голля і співпрацювати з опозицією. Серед поступок опозиції Ж. Помпіду було зняття заперечень щодо вступу Великобританії до ЄЕС. В соціально-економічній сфері відбулася переорієнтація на відновлення ефективних ринкових відносин. Головні зусилля спрямовувалися на підтримку могутніх корпорацій у провідних науково-технічних галузях з метою виходу на світовий ринок. Зміна курсу призвела до кризи в голліській партії, але вона припинилася зі смертю Ж. Помпіду 2 квітня 1974 р. Новим президентом було обрано лідера “незалежних” республіканців Валері Жискара Д’Естена. Прем'єр-міністром став Жак Ширак.

Парламентські вибори 1978 р. засвідчили, що у Франції відбулося перегрупування політичних сил. На зміну дрібним парламентським групам прийшли чотири великі партії: праві – “Об’єднання на підтримку республіки” і “ Союз за французьку демократію” та ліві – Соціалістична партія і Комуністична партія. Це зумовило створення у країні біполярної системи, тобто поділу французького суспільства на правих і лівих.

Період президентства Жискара Д’Естена (1974 – 1981) припав на час світових економічних криз (1974 – 1975, 1980 – 1982 рр.). В 70х рр. Франції було знищено виборчий ценз з 20 до 18 років.

У 1981 р. в час гострої економічної кризи перемогу на виборах здобули ліві. Президентом став соціаліст Франсуа Міттеран. Уряд очолив П’єр Моруа. Новий уряд провів широку націоналізацію. Одночасно було вжито заходи по підвищенню прав робітників та профспілок, збільшено грошові виплати інвалідам і людям похилого віку, оплачувана відпустка збільшена до 5 тижнів. На 10% були збільшені зарплати, на 20-25% пенсії.

Однак все це привело до посилення інфляції, яка досягнула 15% на рік, падіння курсу франка, введення державного контролю за цінами, масове незадоволення населення. За цих умов уряд змушений був призупинити реформи і почати денаціоналізацію. Поворот до консерватизму вимагав компромісу з правами.

В 1988 р. Ф. Міттеран був переобраний на другий термін президентом Франції. Він продовжив курс на об’єднання Західної Європи, підтримання добросусідський відносин з країнами Східної Європи. Проте соціалісти продовжували політику голлістів, що призвело до глибокої кризи ідеології лівих сил.

В кінці 80 х рр. відбуваються зрушення в економіці. Інфляція знизилася до 3%, франк став стабільною і міною валютою. Щорічні темпи приросту економічного розвитку досягнули 3,5%. Франція спромоглася виплатити борги, в які залізла під час кризи 1982-1983 рр. Щорічно створювалося 300 тисяч нових робочих місць. Держава відмовилася від втручання в діяльність підприємств. Результатом стало збільшення темпів виробництва. Прикладом є фірма "Рено", яка в 1983 р. мала збитків на 12 млрд. франків, а в 1988 р. 9 млрд. прибутку. Франція стала другим у світі експортером на душу населення після ФРН.

На парламентських виборах 1993 р. праві сили здобули перемогу взявши 80% мандатів у Національних зборах. Прем'єр-міністром було призначено представника “Об'єднання на підтримку республіки” Едуарда Баладюра. Його уряд розробив програму широкої приватизації. Результатом цього стало скорочення державного сектору в промисловості. Якщо в 1986р. він становив 25%, то в 1993 р. 18%, а в 2000 р. – 10%. Приватизація принесла в державну скарбницю 400 млрд. франків.

Франція в кінці 90х рр. – 2003 р. 7 травня 1995 р. на президентських виборах перемогу здобув лідер партії “Об'єднання на підтримку республіки” мер Парижа Жак Ширак. Початок президентства Ж. Ширака проходив під знаком серйозних труднощів. У жовтні 1995 р. стався соціальний вибух, 12 грудня 1995 р. відбулася демонстрація Тулузі в якій взяло участь біля 100 – 120 тисяч осіб. Головним завданням Ж. Ширака стало вирішення соціальних конфліктів. Було здійснені реформи системи страхування, упорядковано систему імміграції. У зовнішній політиці президент в 1995 р. зіткнувся з протестом світової громадкості через рішення ядерних випробувань на таємному полігоні Муруроа в Тихому океані. Тільки в січні 1996р. випробування були припинені.

У травні-червні 1997 р. у Франції пройшли дострокові парламентські вибори. Перемогу святкували соціалісти які отримали 252 мандати з 577 у Національних зборах. Інші партії лівого спрямування – 60 мандатів. Коаліція Алена Жюппе і Жака Ширака – 243. До Національних зборів пройшов і “Національний фронт” очолюваний Ле Пеном. В результаті такої розстановки сил президент призначив лідера соціалістів Ліонеля Жоспена прим’єр-міністром. Новий уряд ужив кардинальних заходів для зменшення безробіття та інфляції. Було прийнято закон про зменшення робочого тижня з 39 до 35 годин.

24 вересня 2000 року було проведено референдум на якому французи підтримали ідею зменшення терміну перебування президента при владі з 7 до 5 років.

В 2002 р. вперше в історії Франції на президентських виборах в другий тур вийшов лідер націоналістів – Ле Пен. Свою передвиборчу програму він побудував на повернені Франції в обіг франків, обмеження імміграції з країн Азії та Африки. Загроза приходу до влади ультра націоналістів активізувала виборців. 1 травня 2002 року в Парижі відбувся мітинг 1,5 людей, які вийшли з лозунгом "Ле Пен не пройде!".5 травня 2002 року відбувся другий тур в якому з великою перевагою в 82% голосів переміг Жак Ширак. Багато в чому Ж. Ширак переміг завдяки голосам, мігрантам з країн третього світу, яких у Франції понад 12% населення.

В 2007 р. президентом Франції було обрано Саркозі, який до того обіймав посаду начальника поліції Парижу.

Дата добавления: 2015-11-16