В И С Н О В К И

З вищенаведеного можна зробити наступні висновки:

Правосуб'єктність юридичних осіб (індивідуальних суб'єктів правовідносин) - це передбачена нормами права здатність (можливість) бути учасниками правовідносин.

В основі визначення природи правосуб'єктності (праводієздатності) фізич-ної особи лежать два критерії:

- вікова характеристика (певний вік);

- зрілість психіки, відсутність психологічних дефектів.

Склад правосуб'єктності фізичної особи:

• правоздатність;

• дієздатність;

• деліктоздатність.

Правоздатність - це передбачена нормами права здатність (можливість) індивіда мати суб'єктивні юридичні права і виконувати суб'єктивні юридичні обов'язки. Правоздатність виникає з моменту народження і припиняється зі смертю особи.

Дієздатність - це передбачена нормами права здатність індивіда самостійно, своїми усвідомленими діями здійснювати (використовувати і виконувати) суб'єктивні юридичні права, обов'язки і нести відповідальність. Дієздатність, на відміну від правоздатності, залежить від віку, фізичного стану особи, а також інших особистих якостей людини, що з'являються у неї в міру розумового, фізичного, соціального розвитку.

Деліктоздатність - це здатність нести відповідальність за вчинені правопорушення. У деяких випадках деліктоздатність передує настанню повної дієздатності. Наприклад, кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років, а за деякі види злочинів вона настає з 14 років. Варто уваги те, що, не досягши повної дієздатності, ці особи є деліктоздатними.

Правосуб'єктність - юридична передумова для визнання особи носієм

відповідного правового статусу.

Правосуб'єктність юридичних осіб (колективних суб'єктів правовідносин) - це правоздатність і дієздатність державних і недержавних організацій: державних органів, державних підприємств і установ, громадських об'єднань, комерційних (господарських) корпорацій, та ін.релігійних організацій.

Правосуб'єктність (праводієздатність) належить до умов набуття правового статусу, тому що вона полягає в здатності особи мати права, виконувати обов'язки, нести відповідальність.

Однак цим її призначення не вичерпується. Без правосуб'єктності неможливо визначити правовий статус фізичної і юридичної особи: спеціальна правосуб'єктність впливає на спеціальний статус, а індивідуальна правосуб'єктність значною мірою характеризує індивідуальний статус. Правосуб'єктність сприяє встановленню відмінності правового статусу від інших соціальних статусів особи - економічного, політичного, етнічного та ін.

Існують різні підходи до питання про співвідношення правосуб'єктності і правового статусу, одні вчені вважають правосуб'єктність передумовою правового статусу, другі схильні включати її в правовий статус як структурний елемент, треті називають правосуб'єктність більш об'ємною категорією, яка вбирає в себе правовий статус.

Суб'єкти правовідносин - це суб'єкти права, тобто особи, що мають

правосуб'єктність. Вирази «суб'єкт права» і «особа, що має правосуб'єктність» збігаються. Правосуб'єктність - одна з обов'язкових передумов правовідносин.

Щоб стати учасником правовідносин, суб'єкти повинні пройти два етапи наділення їх юридичними властивостями:

• набути властивостей суб'єктів права як потенційних суб'єктів (учасників) правовідносин - через відповідність певним правовим вимогам щодо правосуб'єктності;

• набути додаткових властивостей юридичного характеру в конкретній юридичне значущій ситуації - суб'єктивних юридичних прав і обов'язків, що надаються їм правовими нормами. Саме вони визначають власне правові зв'язки, відносини між суб'єктами.

Досліджуване питання потрібно продовжувати і на перспективу, оскільки

воно багатогранне і не може буди повністю висвітлене в межах однієї курсової роботи.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ, НОРМАТИВНО - ПРАВОВИХ АКТІВ І СУДОВОЇ ПРАКТИКИ

1. Теорія держави і права. Скакун О.Ф.. Глави 18-32. 656 с.

2. Правознавство - Олійник А.Ю. Київ 2007. 560 с.

3. Антонюк О. І. Право учасників цивільних правовідносин на самозахист.

Національний університет внутрішніх справ. - Харків, 2004. - 22 с.

4. Проблемні питання застосування Цивільного і Господарського кодексів

України / Під редакцією Яреми А. Г., Ротаня В. Г. Київ, 2005. - С. 56.

5. Цивільний Кодекс України.

6. Погорілко В.Ф. та ін. Конституційне право України. - К., 1999. 420 с.

7. Кутафіє О.Е. Основи держави і права: Навчальний посібник для

поступаючих у вузи. - М.: Юрист, 1996.

8. Охримович Ю. Теорія права. – К., 1981. 315 с.

Дата добавления: 2015-11-14