Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

Політичні вибори: cуть, функції, учасники.

IV. Загальна характеристика, елементи та класифікація виборчих систем………………………………………………………………... c.242-304 | Мистецтво законодавства…полягає в тому, щоб зорієнтувати людей на такі дії, які ведуть до суспільного благополуччя”. Є. Бентам. | ПОЛІТИЧНІ ВИБОРИ: ІСТОРІЯ ТА СУЧАСНІСТЬ. | УЧАСТЬ У ВИБОРАХ. | ВИБОРЧЕ ПРАВО. | Демократизація виборчого права в 23 державах. | Участь в політичному житті в окремих країнах Третього Світу. | ВИБОРЧІ ОБМЕЖЕННЯ (ЦЕНЗИ) ТА ПРИВІЛЕЇ. | ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ВИБОРЧИХ ПРАВ. | ТА СПОСОБИ ПРОТИДІЇ ЇМ. |


Читайте также:
  1. Воєнні та політичні передумови утворення Української гетьманської держави. Державницька концепція Б.Хмельницького.
  2. ГЕОПОЛІТИЧНІ ВІЗІЇ УКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛІЗМУ
  3. Зовнішньополітичні процеси
  4. Історичні та політичні обставини утворення Галицько-Волинської держави. Князь Роман Мстиславич.
  5. Недемократичні політичні режими
  6. Охарактеризуйте процеси державотворення в незалежній Україні: політичні, економічні, культурні та міжнародні аспекти (з 1991 року до сьогодення).
  7. Підготовка та початок визвольної війни під проводом Б.Хмельницького. Воєнні події 1648 р. та їх суспільно-політичні наслідки.

2.1. Суть політичних виборів. Справжні та несправжні вибори. Процедура безпосереднього обрання або висунення осіб шляхом відкритого чи закритого (таємного) голосування для виконання громадських функцій, один із способів інституювання державної влади, найпоширеніший механізм створення органів та інституцій влади. Комплекс заходів, пов’язаних з формуванням керівних органів держави на всіх її рівнях – загальнонаціональному та місцевому.Вибори є центральним елементом демократичного політичного процесу, визначальна характеристика участі громадян у політичному житті демократичних країн. У процесі виборів відбувається передача громадянами свого права керувати державою через індивідуальне голосування представникові (президенту, губернатору, меру чи конкретному представницькому інституту, наприклад парламенту) на чітко окреслений тимчасовий період. Різниця між наявністю та відсутністю вибору має фундаментальний характер. При наявності вибору (справжні вибори) виборцю пропонується вибрати одного з кількох кандидатів чи партій. Справжні вибори забезпечують виборцям реальний вибір, вони мають проводитися на основі насамперед політичного плюралізму, ідеологічної багатоманітності при дотриманні права на свободу думки і слова, вільного вираження поглядів і переконань. Справжні вибори дають можливість на власний розсуд зробити усвідомлений і неупереджений вибір з-поміж різних кандидатів, партій тощо. Вибори без вибору (несправжні вибори) означають, що на суд виборця виноситься лише один кандидат чи лише одна програма. Можна проголосувати лише “за” чи “проти”. Подібна практика може відповідати природі референдумів, а не виборів: адже вона дозволяє схвалити або несхвалити правлячу групу, а висловити підтримку комусь іншому неможливо. Фактично ж і несприйняття правлячої групи відбувається надзвичайно складно, особливо якщо врахувати той факт, що саме вона й монополізує підрахунок голосів. Вибори без вибору є ознакою недемократичних режимів. Якщо існують різного характеру обмеження, які стосуються можливості та свободи вибору, але не заперечують їх цілком, то такі вибори називаються квазіконкурентними. Щоб виборець міг вибирати у істинному сенсі цього слова, повинен мати він можливості вибору і свободу вибору. Для конкурентних виборів у ліберально-демократичних конституційних державах притаманні певні формальні засади (процедури), які дають можливість стверджувати, що вибори відбувалися відповідно з волею виборців. До засад, що забезпечують легітимацію й одночасно визначають нормативне значення ліберально-плюралістичної демократії належать: 1) виборча пропозиція, яка з однієї сторони підлягає визначенню рівним виборчим критеріям (свобода виборчої агітації), а з іншої не може заміняти рішення електорату, 2) змагання кандидатів, яке пов’язане з конкуренцією між політичними програмами, 3) рівність шансів в час виборчої агітації (кандидатів та виборчої кампанії), 4) свобода вибору, яка забезпечується таємницею голосування, 5) виборчі системи (правила переведення виборчих голосів у мандати), які не можуть бути політично некоректними або такими, що наражають на небезпеку демократичні результати виборів (через деформацію волі більшості виборців), 6) каденційність виборчого рішення (можливість та свобода не є обмеженими на майбутніх виборах через попередні прийняті рішення). Становить це канон, якщо йдеться про нормативні риси ліберально-плюралістичної концепції демократії, котрому реальність не завжди абсолютно відповідає. Однак є це можливим для перевірки. Можна поставити запитання чи тим постулатом здійснюється задоволення більш менш конкурентний характер виборів в ліберальних демократіях і реально забезпечується рівень рівності шансів конкуруючих політичних платформ. Попри партійну та виборчу дійсність вибір у репрезентативних демократіях, не слід було б закривати очі на емпірично підтверджений стан обмеженого плюралізму, діяльності груп інтересів, обмеження відкритості, обмеження суспільного та політичного виміру сформалізованих конкурентних виборів і т. д. Було б однак такою самою помилкою, коли б критично реагуючи на такий стан речей, згадувати фундаментальну різницю між конкурентними виборами в західних демократіях і неконкурентними виборами в диктаторських системах. Класифікуючи вибори з огляду на рівень конкуренції, який вони допускають маємо можливість робити висновки про структуру політичної системи. Загалом можемо виділити наступні пари стосунків: конкурентні вибори – ліберально-демократична система, квазіконкурентні вибори – авторитарна система, неконкурентні вибори – тоталітарна система. Таке розмежування означає не більше ніж те, що відмінності поміж політичними системами визначаються відмінностями типів виборів і що, змінюючи виборчу систему ми також змінюємо політичну систему. У диктатурах люди не прагнули і не прагнуть виборів, однак вільних виборів. Диктаторські стосунки розбиваються конкурентними виборами, запроваджуючи ліберальні та демократичні компоненти. І навпаки, запровадження автократичних порядків відбувається одночасно з обмеженням конкурентної складової виборів, щоб і ця перешкода остаточно була усунута.

 

Виборчий ринок. Політику здійснювано на ринкових площах міст принаймні з часів античної Греції. Аналогіяміж політичним обміном і ринковим обміном спадала на гадку багатьом мислителям протягом не одного сторіччя, проте формально виразили її лише у ХХ ст. Коли дотримуватись аналогії з ринком, виборців порівнюють зі споживачами, організовані інтереси – з виробниками товарів, а політиків – з підприємцями і крамарями. Вважають, що кожен політичний агент максимізує корисність, підлягає бюджетним обмеженням (тобто може порядкувати тільки обмеженою кількістю грошей або числом голосів). Як і кожна аналогія, аналогія між ринком і політикою може виявитись небезпечною, якщо дотримуватись її буквально.

 

2.2. Значення виборів у різних політичних системах. У різних політичних системах вибори мають різне суспільне значення.Засаднича різниця полягає в тому, чи виборець обирає між кількома партіями і його вибір є вільним. З факту застосування виборів у ліберально-демократичних, авторитарних і тоталітарних політичних системах можна зробити наступні висновки: 1. Розуміння виборів розрізняє політичні системи, 2. Сутність виборів у різних політичних системах не є однаковою, 3. Функції виборів розрізняються залежно від політичних систем.

Вибори у ліберально-демократичних системах. Вибори становлять суть ліберальної демократії. У відповідності з цим політичне керівництво в державі є результатом виборів. Підтверджує це тісний зв’язок між виборами та демократією: без вборів, без відкритого змагання соціальних сил і політичних груп за владу, немає демократії. Конкурентні вибори є сутнісною рисою демократії і одним із показників, що відрізняє демократію від інших форм правління. Уряд, що виник в результаті загальних та вільних виборів визнається як легітимний та демократичний. Конкурентні вибори легітимізують політичну систему як цілісність, з двох причин: легітимізаційна формула яка через процедуру виборів формує систему здійснення влади, а друга – легітимізація у сфері свідомості, яка стосується діяльності політичної системи у якій джерелом політичного лідерства є вільні вибори. Мають вони принципове значення для західних демократій. Представлене значення конкурентних виборів відповідає ліберальній концепції демократії. У ній стверджується, що політичне панування у демократії не ліквідується, а лише зазнає контролю шляхом поділу влади, поваги до прав людини, прав та шансів опозиції, а також у самому процесі формування влади. Такі підходи знаходяться в опозиції до радикальної ідеї демократії. Згідно з нею панування людей над людьми повинно бути взагалі знищене. Тому вибори не були в стані нічого змінити, звідси й слідує їх недооцінка. До того часу, доки експерименти з радикальною демократією не довели свою життєвість, ліберальна концепція демократії досить добре застосовується в західних індустріальних демократіях, у т.ч. в Латинській Америці та багатьох державах Східної Європи. У багатьох розвинених країнах ліберальної демократії вибори та голосування є істотним елементом демократичної партисіпітації (участі). Хоча самі вони становлять лише одну з поміж багатьох її форм, таких наприклад як членство у партіях або профспілках або участь в демонстраціях. Вибори мають однак настільки важливе значення, що для більшості громадян становлять єдину форму політичної участі. Форми безпосередньої демократії (референдуми, плебісцити) застосовується у різні періоди лише у ліберальних демократіях. Однак емпіричні дослідження вказують що хоч засади рівності збільшують інтенсивність політичної участі проте завжди лише меншість суспільства впливає на процес прийняття рішень. Більшість громадян, що приймають рішення – за винятком окремих ситуацій – є політично байдужими. Меншість, що приймає рішення походить з вищих суспільних верств. Проте ”не пристосування нижчих соціо-економічних верств (у виборах) не є таким глибоким як у випадку більш організованих форм активної партисіпації, таких як членство у політичних партіях, участь у виборчій боротьбі, приналежність до організованих груп інтересів чи народних ініціатив.” Хоча правдою є те, що вибори становлять лише одну з форм політичної участі, однак це не применшує їх значення. Оскільки вони уможливлюють політичну участь масовому виборцеві, підтверджуючи тезу про зростання ролі виборчих рішень у політичному процесі.

 

Вибори в тоталітарних системах. Так звані соціалістичні країни з колишнього Східного блоку є класичним, історичним прикладом політичних систем з неконкурентними виборами. Демократія розумілась тут абсолютно по-іншому. Панування комуністичної партії і її право на здійснення влади ґрунтувалося не на виборах, які не приводили до легітимізації влади. Керівництво комуністичної партії не базувалося на виборах. Легітимація системи влади, здійснення влади партією обґрунтовувалися історичною місією, яка у відповідності з об’єктивними вимогами суспільного розвитку – належала робітничому класу і його марксистсько-ленінській партії. Вибори були інструментом реалізації панування, а не його критерієм. Були вони повністю під контролем партії та державних органів. Опозиція не мала жодних можливостей для участі у них і вираження своїх поглядів.

 

Вибори в авторитарних системах. У авторитарних системах вибори організовуються для того, щоб підтвердити політичне становище влади. Прикладом тут може слугувати Мексика, де до 70-х рр. ХХ ст. важко було уявити, щоб гегемонічна партія – Революційна Інституційна партія, зазнала поразки на президентських чи парламентських виборах. Про зміну політичної влади не могло бути й мови. На відміну від тоталітарних політичних систем, у авторитарних політичних системах політична опозиція має обмежені можливості для існування та артикуляції своїх поглядів. Опозиційні політичні партії мають тут право на легальне існування. Політична участь у цьому випадку проявлялась або в неучасті в голосуванні або в негативному голосуванні. Контроль над виборчим процесом в авторитарних системах не є таким витонченим та досконалим як при тоталітаризмі. Результати виборів, які не ставлять під сумнів підтримку прорежимної партії чи коаліції, можуть показувати різний рівень їх підтримки виборцями. Повинні ми однак пам’ятати, що в авторитарних політичних системах набагато більше ніж у тоталітарних змагання набагато ближче наближається до демократичного ідеалу, визначеного вільними виборами. Крім того виявляється, що виборче право реформується таким чином, щоб громадяни мали враження, що наближається воно до демократичних стандартів. Тут знову Мексика становить класичний приклад: з 60-х рр. у кожних виборах змінювалося виборче законодавство, однак лише з 90-х рр. почалися правдиві політичні реформи спрямовані на конкуренцію та відкритість.

 

2.3. Функції політичних виборів. Вибори як акт і як процес виконують широкий спектр функцій в забезпеченні життєдіяльності суспільства. Соціальне значення виборів полягає в тому, що вони створюють парламент, обираючи наперед визначену кількість депутатів, які повинні здійснювати законодавчу владу протягом певного терміну, відображають групові та індивідуальні преференції виборців і у своїй діяльності орієнтуються на основні групові соціальні інтереси; визначають рівень політичної підтримки виборцями діючих у країні політичних партій на момент виборів, тим самим формується і суспільно визначається співвідношення відомості та впливу основних акторів національного політичного процесу на період до наступних виборів; передбачають тих, хто сформує уряд, за умов існування двопартійної або двоблокової партійної системи або опосередковано сприяють формуванню урядової коаліції; під їхнім впливом формується інтегрована або дезінтегрована опозиція у парламенті; роблять політичну систему країни легітимною в очах власних громадян та міжнародного співтовариства. Важливою умовою виборів є наявність кандидатів – претендентів. Їх має бути більше ніж мандатів, за які вони змагаються. Щоправда мінімалістська теорія демократії, запропонована Ж. Шумпетером у роботі “Капіталізм, соціалізм і демократія”, не вимагає від виборців визначити політику або її напрямки. Виборці мають лише зробити вибір між двома командами, що змагаються за контроль над урядом. Одна з цих команд сформує опозицію і альтернативу до уряду. Через вибори громадяни отримують оптимальний механізм і засіб особистої участі у політичному житті власної країни. Для багатьох громадян вибори стають єдино можливою формою їх активної участі у політичному житті. Вибори сприяють виробленню у виборців відчуття, що кожен конкретний виборець причетний до прийняття рішень щодо того, хто буде представляти його інтереси у парламенті. Віддаючи свій голос на виборах, громадянин республіки немовби укладає своєрідну угоду з певною політичною силою (партією чи окремим депутатом) про тимчасове передання їй частки влади. Вибори є сучасною, цивілізованою, правовою формою завоювання й оновлення влади, приведення її структур та діяльності у відповідність до потреб життя. Вибори – це демократичний спосіб формування і змінювання (періодичного чи позачергового) особового складу органів державної влади або підтвердження їхніх повноважень на новий, визначений строк. Вибори застосовуються під час демократичного формування керівних органів державної влади, партій, суспільних організацій, коли визначають представників певної громади, делегатів до представницьких зборів, з’їздів тощо. Виборами слід називати й ухвалення колегіальних (спільних) рішень (голосуванням чи за принципом консенсусу), коли якась думка визнається всіма або більшістю як спільна, як така, що є обов’язковою для всіх. Вибори – це висловлювання волі народу як суверенного, верховного суб’єкта влади, а з іншого боку – своєрідне широкомасштабне опитування громадської думки, завдяки якому вдається отримати інформацію про погляди, настрої, інтереси різних верств населення. Найважливішим наслідком політичних виборів є визначення вищого авторитету в суспільстві, того, що всіма визнається як беззаперечна, доконечна необхідність. Разом з тим вибори покликані виконувати й іншу функцію – бути знаряддям представництва часткових, окремих, корпоративних, групових інтересів, потреб, позицій тощо на державному рівні. Щодо цього головним наслідком виборів має бути якомога адекватніше відтворення у структурі депутатського корпусу існуючої в суспільстві соціальної структури, розмаїття соціальних інтересів. Завдяки виборам відбувається легітимація політичної системи й уряду, здійснюється представництво суспільних груп, верств і соціальних позицій, конкурентна боротьба й розв’язання конфліктів у суворо визначених межах закону, процедур і регламентів. Соціальна значущість виборів полягає в тому, що вони є одним із суттєвих елементів політичного самоствердження громадян, політичної самоорганізації громадянського суспільства, сприяють виробленню навичок публічної, справжньої, а не уявної участі громадян та їх об’єднань у формуванні державної влади. В залежності від того яку з концепцій демократії ми сповідуємо від того й залежить трактовка головних функцій виборів. Можна трактувати вибори як акт: завдяки якому відбувається артикуляція симпатій виборців до тих, кого обирають, завдяки якому відбувається формування функціональної репрезентації, завдяки якому здійснюється контроль над урядом або як своєрідний клапан безпеки у співпраці громадян та партій і дає політичному класу можливість прийняття рішень, які потребують консенсусу. Дані метатеоретичні висновки стосуються держави та суспільства, які мають зовсім різні функції, причому критичне ставлення щодо системи, яке мало місце в контексті подій 1968 р., зумовило те, що дискусія довкола інституційних проблем знову спричинила інтерес до загальних питань суспільного розвитку. На практиці не слід говорити про одну функцію, що її виконують вибори. Швидше вони одночасно виконуюють кілька функцій, які здійснюються одночасно та історично виступають у різних комбінаціях. Одночасно має місце як вираження симпатій, так і формування політичної репрезентації та політичний контроль щоразу в різних пропорціях у просторі та часі. Ця змінність функцій та цілей є очевидно одним із чинників, які дозволяють виборам пристосовуватися до умов середовища, яке змінюється та до вимог системи. Найважливішими детермінантами специфічних функцій є соціальні, інституційні та політичні умови різних країн. У сфрагментаризованих суспільствах вибори будуть мати функцію або представництва політичних інтересів різних соціально-культурних груп або подолання політичного протистояння через формування більшості. У Малайзії функція виборів є функцією репрезентацією всіх етнічних та релігійних груп та одночасно формування більшості, яка сформує уряд. При цьому стараються обмежити конкуренцію між політичними партіями. У гомогенних суспільствах вибори будуть мати функцію стимулювання конкуренції між політичними партіями з приводу політичного лідерства. Конкуренція з приводу здобуття більшості має місце лише у системах з невеликою кількістю партій. У багатопартійній системі загострюється змагання за вищий відсоток голосів, оскільки значення отриманих голосів визначає місце партії в системі державного врядування. Загалом існує три структурні чинники, які визначають конкретні функції виборів: 1) соціальна структура: питання про класи, верстви, етнічні групи, релігію, групи інтересів і глибина суспільних розмежувань, 2) структура політичної системи: питання про те, чи держава керується у парламентським режимом чи президентським, а якщо парламентським то маємо перевагу парламенту чи уряду, чи унітарне чи федеративне суспільство, чи способи вирішення конфліктів є конкурентні чи коопераційні, 3) структура партійної системи: питання про кількість партій (фрагментаризацію), їх ідеологічну дистанцію (поляризацію), ступінь структуризації (інституалізації) партійної системи. Існує величезна кількість функцій, які виконують вибори. Принципово вони є різними у трьох різних типах політичних систем.

 

Функції конкурентних виборів. У відносно гомогенному суспільстві, без глибоких соціо-політичних поділів, яке має парламентську систему і у якому партійна система складається з малої кількості партій, вибори виконуватимуть наступні функції:

* легітимація політичної системи і урядування однієї партії чи коаліції партій,

* перенесення симпатій на особу та партію,

* рекрутування політичної еліти,

* представництво інтересів та поглядів виборців,

* зв’язок політичних інституцій з симпатіями виборців,

* мобілізація виборців на підтримку суспільних цінностей, політичних цілей та програм, інтересів політичних партій,

* підвищення політичної свідомості виборців через з’ясування політичних проблем та альтернатив,

* каналізація політичних конфліктів як способу їх подолання,

* формування загальної політичної волі.

* перенесення конкурентної боротьби у площину змагання альтернативних, конкретних програм,

* формування урядів в результаті формування парламентської більшості,

* формування опозиції, здатної здійснювати контроль над урядом,

* можливість зміни влади.

У гетерогенних суспільствах з багатопартійними системами виборам вдається виконати лише деякі з зазначених функцій. Наприклад, рішення про те, хто має формувати уряд не приймається в результаті виборів, а в результаті наступних коаліційних перемовин. Однак завжди властивістю конкурентних виборів є демократична легітимація здійснення політичної влади.

 

Функції неконкурентних виборів. Вибори в неконкурентних системах не реалізують тих функцій, які вимагають існування можливості та свободи вибору різних пропозицій та партій. Не йдеться тут про легітимацію політичної влади чи про контроль над нею. Неконкурентні вибори однак не позбавлені повністю відповідних функцій. Є вони насамперед інструментом здійснення влади, що слугує стабілізації стосунків влади, можливо що й програмування цілей суспільного розвитку. Найкращий приклад функцій неконкурентних виборів становлять вибори у колишньому Радянському Союзі. Слугували вони цілям марксистсько-ленінського розвитку суспільства, які:

* мобілізували всі суспільні сили,

* декларували стандарти комуністичної політики,

* зміцнювали морально-політичну єдність громадян,

* показували єдність робітничого класу та партії через високу участь і голосування за єдиний список кандидатів партії та безпартійних.

У неконкурених виборах їх функції розумілися досить специфічно.

 

Функції квазіконкурентних виборів. Квазіконкурентні вибори представляють собою дуже відмінні історичні ситуації, які не є ані ліберально-плюралістичними ані абсолютно репрезентаційними. Попри те квазіконкурентні вибори не стосуються питань влади. Діюча влада через вибори шукає лише способу своєї легітимації. Повинні вони створювати враження існування демократичних стосунків, менше заради власної держави – тут опозиція загалом свідома своєї обмеженої політичної свободи і стабільно опирається легітимації існуючої політичної системи – скільки заради створення враження назовні, заради введення в оману міжнародної громадської думки. Такі вибори можуть спричинити зміни внутріполітичної ситуації, легітимізувати опозицію та спричинити зміни в апараті влади. Загалом квазіконкурентні вибори слугують стабілізації існуючому авторитарному режимові. Однак дана головна функція посилюється також й іншими додатковими функціями:

* спроба легітимації існуючих владних стосунків,

* створення привабливого політичного іміджу назовні,

* виявлення та дезорганізація опозиції,

* стабілізація існуючих владних стосунків.

З огляду на величезну різницю у характеристиці квазіконкурентних виборів їх необхідно аналізувати окремо в кожному окремому випадку.

 

Функції виборів в перехідних суспільствах. З так визначеними трьома категоріями виборів, пов’язаними з конкретними політичними системами, можемо ми застосувати їх до більшості випадків. Важливими винятками є ті, у яких структура політичних систем знаходиться у суперечності з цілями та наслідками пов’язаними з виборами. Що стосується цих особливих випадків, можна виділити дві окремі ситуації: з однієї сторони демократії, у яких вибори створюють ризики для демократичного порядку, оскільки партії чи рухи використовують демократичні інститути для цілей недемократичних, і з іншої сторони, вибори у авторитарних режимах, з допомогою котрих авторитарні політичні структури повинні бути ліквідовані. У дебатах стосовно теорії демократії спорадично дискутується проблема чи демократія може бути ліквідована демократичними методами, у той спосіб, що ворожі демократії політичні партії отримали б більшість на виборах. Сучасним прикладом такого типу партій є партії фундаменталістські та ісламістські, які приймають участь у виборах, без зобов’язання у своїх програмах дотримуватись демократичних правил гри. З точки зору теорії демократії дорога від демократії до диктатури через вибори є нелегальною. Виборці не можуть бути зорієнтовані на зречення свого права на самостійне обрання уряду в державі. Демократичні вибори зумовлюють можливість контролю партій чи лідерів, які в результаті голосування опинилися при владі шляхом їх відкликання чи зміни симпатій. При цьому слід взяти до уваги, що електорат схильний до постійних змін і не може передбачити майбутніх викликів. На основі досвіду Веймарської республіки у Німеччині розвинулась т.зв. теорія демократії, здатної до оборони. У відповідності з нею можуть бути забороненими партії, які становлять загрозу для існування демократії.У авторитарних режимах функцією виборів може бути відкриття політичної системи. Як приклад відкритих виборів може слугувати Латинська Америка в 80-х рр., де у більшості держав в рамках авторитарних структур дійшло до виборів та референдумів, які вперше в історії континенту принесли негативні результати для діючої влади (Уругвай 1981, Чилі 1988, Нікарагуа 1990). Таке ж явище могли ми спостерігати на початку 90-х рр. в кількох африканських державах (Замбія, Кенія). Про такі ”відкриті вибори” говоримо ми тоді, коли вільні та справедливі на зразок західних демократій організовує авторитарна влада або коли відбуваються вони в авторитарному чи напівавторитарному оточенні. Відкриті вибори сприяють переходу до демократичної системи. Певним понятійним критерієм для вільних та відкритих виборів, є перемога на виборах демократичної опозиції над існуючою владою. У таких випадках важко їх класифікувати як недемократичні вибори. Антисандиністська опозиція у Нікарагуа була стримана в драматичних виборах 1990 р. шляхом внесення урядом питання про нечинність виборів, у противному випадку вона б їх виграла. Перемога опозиції однак не є єдиним критерієм. У рамках вільних виборів існуючий досі політичний уклад влади може бути затверджений, а люди, які здійснюють владу у такий спосіб отримати демократичну легітимацію (Республіка Зеленого Мису 1991, Ангола 1992, Кенія 1992, Парагвай 1993). Вільні вибори в авторитарному режимі можуть також втратити функцію ”відкритих виборів” у політичному контексті екстремальної поляризації між тими, що здійснюють владу і опозицією, а особливо тоді, коли, по-перше, перемога опозиції не буде визнана діючою владою (Панама 1988, Гаїті 1991) чи, по-друге, виборчий успіх тих, що здійснюють владу не буде визнаний опозицією, при чому остання трактує вибори єдино як стратегію здобуття влади, а не як демократичну цінність саму по собі (Нікарагуа 1984, Ангола 1992, Мозамбік 1994).

 

2.4. Учасники виборів (суб’єкти виборчого процесу). Особи, які мають право голосу (виборці) і кандидати у депутати утворюють дві групи суб’єктів, що відіграють ключову роль у виборчому процесі. Однак існує й третя група – її утворюють ті, хто має право висування кандидатів на виборах. Коло виборців, які мають активне виборче право, значно розширилось в ході історичного розвитку. Найпотужнішим проривом у цьому напрямку стало наділення правом голосу жінок. Другий етап збільшення кількості суб’єктів, що володіють виборчим правом, протікав, на відміну від надання цього права жінкам, еволюційно. Мова йде про зниження вікового цензу. Третьою групою учасників парламентських виборів є ті, хто має право висування кандидатів на виборах. Тільки ці суб’єкти мають привілей висувати кандидатури на виборні посади; без цього ніхто не може стати кандидатом у депутати. Учасниками виборів народних депутатів України визнаються особи, органи та організації, які згідно з Законом України “Про вибори народних депутатів” (ст. 12) наділені правами та обов’язками стосовно організації та проведення виборів. Наявність у них спеціальних повноважень дозволяє їм виступати самостійними учасниками виборчого процесу. До осіб, які є учасниками виборчого процесу, закон відносить: грoмадян України (виборців), кандидатів у депутати, офіційних спостерігачів від партій (блоків) – суб’єктів виборчого процесу; офіційних спостерігачів від іноземних держав і міжнародних організацій. До органів – суб’єктів виборчого процесу віднесені: спеціальні виборчі органи; органи державної влади та органи місцевого самоврядування. До організацій – суб’єктів виборчого процесу віднесені лише політичні партії (виборчі блоки), які висунули кандидатів у народні депутати України.

 

Вплив виборців на прийняття політичних рішень. З точки зору механізму функціонування демократичних систем істотним є радіус дії і спосіб використання виборцями процедурних можливостей впливу на зміст політичних рішень. Важливим також є відповідь на питання чи система достатньою мірою забезпечує відповідність рішень з преференціями виборців. Перший полягає на забезпеченні виборцям правових гарантій і можливостей фактичної участі в прийнятті остаточних рішень. Другі – вдаються до формування каналів артикуляції та репрезентації інтересів різних соціальних груп та залучення їх представників в систему переговорів і торгів, які представляють собою вступну фазу процесу прийняття рішення. Це передбачає розбудову широкої корпораційної системи. Третій спосіб, який полягає в узгодженні реалістичних передумов нерівномірної участі соціальних груп в політиці, обмежується створенням їм можливостей циклічної оцінки політичних результатів і вибору між програмами та персональними пропозиціями, пропонованими політичними партіями. Вони й стають головними акторами щоденної політики, які здійснюють вирішальний вплив на прийняття і реалізацію рішення парламентом, уряду та публічної адміністрації. Таке розуміння лягло в основу концепції правління політичних партій, яка ставить під сумнів модель безпосередньої демократії.


Дата добавления: 2015-11-14; просмотров: 238 | Нарушение авторских прав


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
ВИБОРИ ТА ДЕМОКРАТІЯ.| ТИПИ ПОЛІТИЧНИХ ВИБОРІВ.

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.015 сек.)