Ужгородський замок-фортеця

Перші згадки про замок відносяться до IX століття. Це була твердиня на одному з пагорбів над поселенням білих хорватів. На той час замок мав вигляд дерев'яної фортеці, що складалася з дитинця і частоколу. Тоді ця територія була заселена слов'янами — білими хорватами. Тут було князівство, на чолі якого стояв князь Лаборець. Літопис «Геста гунгарорум» зазначає, що Ужгородський замок і вся прилегла територія належала Лаборцю. Коли на князівство напали мадяри, населення стало до боротьби. Про це також пише Руський Літопис Нестора 898 року: «Пришедше от востока (угри) и устремяшеся через горьі великьія, иже прозвашася горьі Угорьскьія, и почаша воєвати на живущая ту».

Перший організований опір закарпатці дали під Ужгородом, де князем був Лаборець. Мадярська орда була численною й захопила Ужгород, спаливши замок. Князь Лаборець втікав до своєї далекої фортеці —Земплина, але його наздогнали і над річкою Свіржавою повісили. Відтоді народ ту річку назвав Лаборцем — на пам'ять про князя. Але в бою за Ужгород був убитий і вождь мадярів Алмош. Мадярські кочівники поховали його у валі Земплинського городища — фортеці, яку також здобули. Могилу й багато оздоблене золотом поховання Алмоша виявили чехословацькі археологи.

В кінці Х — на початку ХІ століть, коли рівнинна частина Закарпаття підпала під владу Угорського королівства, в Ужгороді будується кам'яний замок як адміністративний центр комітату Унг. Це вже була могутня оборонна споруда, про силу якої свідчить той факт, що в 1086 році під час набігу половецької орди під верховодством хана Кутеска, яка прорвалась через Карпатські перевали в Дунайську низовину, Ужгородський замок кочівники взяти не змогли. Історичні документи підтверджують, що кам'яні замки на Закарпатті почали дуже інтенсивно будуватися після татарської навали. І хоча татари відійшли, страх у мадярів залишився і король Бела IV наказав на стратегічно важливих пунктах зміцнити замки.

Епоха Другетів

Ужгородський замок. Бастіон Франциска.

У 1312 році після того, як італійські брати Другети допомогли королю Карлу Роберту з нової династії Анжу придушити повстання наджупана Петра Петені, Карл Роберт подарував братам Ужгородський замок та землі. Вони володіли ним 350 років.

У період, коли замок перебував у володінні роду Другетів (1322—1691 рр.), в фортифікаційному мистецтві відбувалися великі зміни, викликані переважно появою нових видів зброї, і в першу чергу зброї вогнепальної. Це все вимагало докорінної реконструкції замку, яка була здійснена в кінці XVI століття з використанням найновітніших досягнень фортифікаційного мистецтва Європи.

В Ужгородському замку за проектом італійських інженерів було проведено повну реконструкцію з метою посилення його обороноздатності — було вимуровано міцніші стіни на певній відстані від палацу, на кожному розі споруджено ромбоподібний бастіон, висота якого досягає 10-15 м, висунутий за лінію квадрата стін. На майданчиках бастіонів розміщувалися гармати, які тримали під обстрілом підступи до замку. Для посилення міцності бастіонів їхні роги викладені квадратними плитами з білого каменю.

Замок був майже неприступним. Неприступність його особливо підкреслена з північного боку масивною гладдю високих стін, позбавлених навіть бійниць. Стіни побудовані з каменю. Північну частину замку захищав кілеподібний бастіон. У плані замок був неправильним чотирикутником — це зумовлено рельєфом Замкової гори. З трьох боків споруду оточував рів завглибшки 8-10 метрів, через який до в'їзної брами було перекинуто підйомний міст. До наших днів збереглись отвори для ланцюгів, за допомогою яких міст піднімався. Товщина зовнішньої кріпосної стіни досягала 2,5 - 10-метрової висоти, вона збереглася і дотепер.

У кінці XVII століття (1684 р.) рід Другетів по чоловічій лінії вимирає: останній Другет був страчений у Кошицях за наказом Текелі. Вдову взяв за дружину граф Міклош Берчені, і Ужгородський замок переходить у його володіння. Новий господар перебудовує та укріплює фортецю за планом французького інженера Лемера. Стіни замку та бастіони позбавлені оздоблень, за винятком карнизу з білого каменю, який до певної міри пом'якшує їхню похмрість.

Замок у визвольній війні 1703—1711 років

Під час визвольної війни угорського народу один із загонів під проводом Івана Беци в 1703 році захопив Ужгород і оточив замок, але взяти його так і не зміг. Тільки в 1704 році гарнізон замку покинув фортецю і відійшов до Польщі.

Виглядало це так. Місто готувалося до облоги. Нагромадили збіжжя на півроку, сподіваючись, що доти надійде до них допомога. Позганяли з цілої околиці худобу, щоб мати досить м'яса. У замку сховалася і мадярська шляхта (до 300—400 осіб) та єзуїти. Восени 1703 року в околиці Ужгорода несподівано з'явилося декілька сот русинських селян. Це викликало паніку в місті. Адже надійшло з гір селянське військо Івана Беци з Виряви. Він захопив село Горяни під Ужгородом і погнав у гори всю худобу шляхти, а потому з кількома сотнями верховинців знову вийшов з лісів. На вулицях Ужгорода велися запеклі бої. Повстанців спочатку витіснили з міста і ті відійшли в Радванку і Горяни. Але незабаром підійшло значне підкріплення з Верховини. Вночі повстанці вдруге напали на місто, захопили його і тісним кільцем оточили замок. Селяни, озброєні косами і сокирами, старими рушницями, здійснили кілька наступів, але були відбиті добре озброєними оборонцями замку. Пробували дістатися драбинами, а далі привезли багато возів соломи довкола замку, щоб вогнем примусити його здатися. На початку 1704 року ужгородська фортеця врешті-решт здалася. Виявилося, що із замку стріляли в повстанців отруєними стрілами. Таким був наказ єзуїтів. Селяни хотіли за це їх судити й покарати. Але Ракоці не дозволив. Він лише вигнав єзуїтів з Ужгорода.

У 1707 році замок урочисто зустрічав послів Петра I на переговорах із представниками Ференца II Ракоці. Після поразки повстання у 1711 році Ужгородський замок перейшов у розпорядження австрійської корони. Саме в цей час із нього до Відня вивезено всі матеріальні цінності: картини, меблі, колекцію дорогоцінного посуд, зброю. Австрійська імператриця Марія-Терезія у 1775 році передала замок Мукачівській греко-католицькій єпархії, аби там створити богословську академію, тоді ж була проведена незначна перебудова замку і знищена лицарська зала.

Палацова будівля

Палац розташований навпроти головних в'їздних воріт, у північно-східній частині Замкової гори, на краю обривистого схилу. Він являє собою похмуру двоповерхову споруду прямокутної форми, на кожному розі якої є квадратна вежа. На верхньому поверсі веж, товщина стін яких сягає 2,5—3 м, видно темні отвори бійниць. У фортифікаційній системі замку палац, він же і цитадель, займав домінуюче положення. У випадку проникнення ворога у двір замку, захисники його могли успішно продовжувати оборону з палацу, в якого була добре продумана система оборони — з трьох сторін палац був оточений глибоким ровом, через який у східній частині був перекинутий підйомний міст, котрий у разі підйому закривав отвір воріт. При спорудженні замкового палацу будівельники врахували рельєф місцевості, якому в фортифікаційній системі палацу відводилась важлива роль — сам палац є ніби продовженням схилу Замкової гори, на якому він стоїть. Північна частина палацу зведена прямо над прірвою, схил настільки стрімкий, що ворог ні разу не пробував штурмувати замок з північного боку. У замковому палаці є просторі підземні каземати, які в мирний час служили коморами, а під час облоги замку — сховом. У підземеллі була також в'язниця та камера катувань.

Церква на подвір'ї

У XIII столітті була збудована замкова церква. Вона була давно зруйнована, а про її наявність лише здогадувались. При дослідженні знайдено письмову згадку про церкву Св. Юрія від 1248 р. Підмурки зруйнованого храму відкриті під час археологічних розкопок. Залишки законсервовані та музеєфіковані. Про повне відтворення храму поки що не йдеться.

Дата добавления: 2015-11-14