Учасники кримінального процесу та їх повноваження.

Учасники кримінального процесу та їх повноваження.

2. Захисник у кримінальному процесі.

Обставини, що виключають участь у справі захисника.

Навчальна мета лекції: студенти повинні знати поняття захисник, вимоги щодо захисника, завдання, повноваження та функції захисника. Порядок запрошення, призначення захисника, усунення захисника від участі у справі.

Виховна мета лекції: студенти повинні вміти розрізняти поняття: “адвокат”, “захисник”, “представник”, за їх правовим статусом, функціями та повноваженнями.

Розвивальна мета лекції: вміти застосовувати нормативні акти, що регламентують діяльність адвоката у кримінальному та адміністративному процесах.

Ключові слова: учасники кримінального процесу, повноваження учасників кримінального процесу, захисник, адвокат, представник.

Вступ

Учасники кримінального процесу та їх повноваження.

Суб’єкти кримінального процесу - це особи, які вступають у кримінально-процесуальні правовідносини у зв’язку з подією зло­чину, чиї права, повноваження та обов’язки регламентуються чин­ним законодавством.

Усі особи, які вступають в процесуальні правовідносини, неза­лежно від підстав і обсягу їх прав, повноважень чи обов’язків, стадії кримінального процесу, в котрій вони беруть участь, чи тривалості їх участі в процесі, є суб’єктами (учасниками) кримінального про­цесу. В кримінально-процесуальні відносини різні особи втягують­ся по-різному, Перші - в силу необхідності захищати свої права і законні інтереси (потерпілий, цивільний позивач та інші); другі - в силу своїх посадових обов’язків (слідчий, прокурор, суддя та інші); треті - за дорученням чи угодою (представник цивільного позивача, захисник та інші); четверті - притягаються до участі в процесі в примусовому порядку (обвинувачуваний, підозрюваний, підсудний).

Усі суб’єкти (учасники) процесу характеризуються тим, що вони:

а) беруть участь у справі на підставах і в порядку, передбаче­них кримінально-процесуальним законом, за умови, що відсутні об­ставини, за яких закон виключає можливість їх участі у справі;

б) мають визначені права та обов’язки (закон визначає порядок їх реалізації);

в) діють у кримінальному судочинстві відповідно до своїх прав та обов’язків у встановленому порядку;

г) вступають у процесуальні правовідносини;

д) несуть відповідальність за невико­нання своїх обов’язків або порушення прав інших учасників.

Усі без винятку суб’єкти кримінального процесу зобов’язані до­тримуватись чинного законодавства, поважати честь і гідність інших учасників процесу і мають право на забезпечення-особистої безпеки.

За характером виконуваних функцій, завдань і свого процесу­ального статусу вони можуть бути поділені на чотири групи.

1. Органи та посадові особи, які ведуть та безпосередньо здійснюють кримінально-процесуальне провадження: слідчий, на­чальник слідчого відділу, орган дізнання, особа, яка провадить дізнання, суд (суддя), прокурор. Загальним для них є охорона дер­жавних інтересів та виконання функцій, спрямованих на досягнен­ня завдань кримінального процесу. Вони наділені владно-розпоряд­чими повноваженнями та повинні бути не заінтересовані в результатах справи.

2. Особи, які мають та відстоюють самостійний інтерес: по­терпілий, підозрюваний, обвинувачений, правопорушник у справах протокольної форми досудової підготовки матеріалів, цивільний по­зивач, цивільний відповідач. За слушною думкою деяких вчених, сюди слід відносити і жертву злочину - особу, яка постраждала від злочину, але до порушення кримінальної справи ще не визнана потерпілим,

3. Особи, які захищають та представляють інтереси «третіх осіб»: захисник, представник цивільного позивача, представник цивільного відповідача. Спільним для них є те, що вони сприяють захисту прав осіб, які мають свої інтереси. Вони не можуть бути допитані про обставини справи, що стали відомі їм у зв’язку з ви­конуваною ними функцією.

4. Особи, які сприяють кримінальному судочинству: свідок, за­явник про злочин, поняті, перекладач, експерт, спеціаліст, секретар судового засідання та інші. Ці учасники кримінального процесу сприяють кримінальному судочинству виконанням завдань, покладених на них законом.

Обвинувачуваний має право на повагу до його честі і гідності захист його життя і здоров’я, на поводження з ним як невинним до набрання обвинувальним вироком законної сили, давати показання рідною мовою і безкоштовно користуватись допомогою перекладача.

Реалізація прав обвинуваченого пов’язана зі вступом його у пра­вовідносини із слідчим та іншими учасниками процесу і здійснюється в передбаченому законом порядку.

Порушення права обвинуваченого на захист не тільки може мати процесуальні наслідки - повернення справи на Додаткове розслідування тощо, а й тягти більш негативні наслідки, навіть притягнення винних до кримінальної відповідальності. Згідно зі ст., 374 КК України: «недопущення чи ненадання своєчасно захисника, а також інше грубе порушення права підозрюваного, обвинуваченого, підсудного на захист, вчинене особою, яка прова­дить дізнання слідчим, прокурором або суддею, - карається штра­фом від трьохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого. Ті самі дії, які призвели до засудження невин­ної у вчиненні злочину особи, або вчинені за попередньою змовою групою осіб, або такі, що потягли інші тяжкі наслідки, - караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років».

Фахівець у галузі права, як правило, бере участь у справі на боці потерпілого як його представник, керуючись при цьому правами самого потерпілого. Тобто представник потерпілого має ті самі права, що й сам потерпілий. Але з огляду на змагальність судового процесу та рівність сторін виникає питання: чи не може потерпілий мати не представника, а захисника своїх прав? На наш погляд, пра­вових перепон для цього нині не існує, а положення Конституції України відкривають шлях, для забезпечення участі в справі захисника не тільки обвинуваченого, а й потерпілого. Що не забороне­но - то можна. Більше того, потерпілий повинен мати право виби­рати як представника своїх інтересів, так і захисника не тільки з числа адвокатів, а й із числа будь-яких фахівців у галузі права. Саме таке тлумачення положень Конституції України є єдино правильним, що підтверджується відомим рішенням Конституційного Суду України щодо права вибору захисника прав обвинуваченого.

Отже, визначаючись у тому, хто може в суді представляти права потерпілого, суд має керуватись насамперед нормами Конституції України як нормами найвищої юридичної сили і нормами, що роз­ширюють права потерпілого, та надавати потерпілому право вибо­ру представника з числа не тільки адвокатів, а й інших фахівців у галузі права, і більше того, надавати йому право мати захисника, який для виконання своїх функцій міг би використовувати всі про­цесуальні права захисника, передбачені законом. Такий підхід стосовно даних учасників процесу доречний, а запровадження його в практику відповідає духу і суті основного закону держави та виз­начається вимогами часу.

Цивільний позивач (Стаття 50.)

Цивільним позивачем визнається громадянин, підприємство, установа чи організація, які зазнали матеріальної шкоди від злочину і пред’явили вимогу про відшкодування збитків відповідно до статті 28 цього Кодексу. Про визнання цивільним позивачем чи про відмову в цьому - особа, яка провадить дізнання, слідчий, суддя ви­носять постанову, а суд - ухвалу.

Цивільний позивач або його представник мають право: подавати докази; заявляти клопотання; брати участь у су­довому розгляді; просити орган дізнання, слідчого і суд про вжиття заходів до забезпечення заявленого ними по­зову; підтримувати цивільний позов; ознайомлюватися з матеріалами справи з моменту закінчення досудового слідства, а у справах, в яких досудове слідство не прова­дилось, - після призначення справи до судового розгля­ду; заявляти відводи; подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду, а також подавати скарги на вирок або ухвали суду в частині, що стосується цивільного позову, а за наявності відповідних підстав - на забезпечення безпеки.

Заява про цивільний позов подається тому органу, у провад­женні якого перебуває справа. Органи розслідування, прокурор, суд повинні перевірити наявність підстав для одночасного розгляду позову і кримінальної справи. Про визнання цивільним позивачем або про відмову в такому визнанні особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор та суддя виносять мотивовану постанову, а суд - ухвалу.

Цивільний відповідач (Стаття 51.)

Як цивільних відповідачів може бути притягнуто батьків, опікунів, піклувальників або інших осіб, а також підприємства, установи та організації, які в силу закону несуть матеріальну відповідальність за шкоду, завдану злочинними діями обвинуваченого. Про притягнення як цивільного відповідача особа, яка провадить дізнання, слідчий, суддя виносять постанову, а суд - ухвалу.

Цивільний відповідач або його представник має право:

1. заперечувати проти пред’явленого позову;

2. давати пояс­нення по суті пред’явленого позову;

3. подавати докази;

4. за­являти клопотання;

5. ознайомлюватися з матеріалами справи, що стосуються цивільного позову, з моменту закінчення досудового слідства, а у справах, в яких досудове слідство не провадилося, - після призначення спра­ви до судового розгляду;

6. брати участь у судовому роз­гляді; заявляти відводи;

7. подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду, а також подавати скарги на вирок і ухвали суду в частині, що стосується цивільного позову, а за наявності відповідних підстав - на забезпечення безпеки.

Цивільний відповідач. Майнову відповідальність за цивільним позовом у кримінальному процесі звичайно несе особа, яка вчини­ла злочин, - обвинувачений. Проте у багатьох випадках ця відпо­відальність покладається не на обвинуваченого, а на інших осіб, які іменуються цивільними відповідачами.

За майнову шкоду, заподіяну неповнолітнім у віці від 14 до 15 років, відповідають батьки (усиновителі) або опікуни.

За майнову шкоду, заподіяну неповнолітнім у віці від 15 до 18 років, відповідає він сам. Якщо у нього немає майна або заробітку, достатнього для відшкодування заподіяної ним шкоди, остання має бути відшкодована його батьками (ст. 446 та 447 Цивільного кодексу України).

Про притягнення як цивільного відповідача особа, яка провадить дізнання, слідчий, суддя виносять постанову, а суд - ухвалу.

Особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор та суд повинні роз’яснити цивільному відповідачеві його процесуальні права та за­безпечити можливість їх здійснення.

Закон не покладає на цивільного відповідача будь-яких обов’язків, крім загального для всіх обов’язку додержання порядку в судовому засіданні. Нез’явлення цивільного відповідача або його представника в судове засідання не зупиняє розгляду цивільного позову.

Представники потерпілого, цивільного пози­вача і цивільного відповідача (Стаття 52.)

Представниками потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача можуть бути адвокати, близькі родичі, законні представники, а також інші особи за постановою особи, яка провадить дізнання, слідчого, судді або за ухвалою суду.

Коли цивільним позивачем або цивільним відповідачем є підприємство, установа чи організація, то представниками їх інтересів можуть бути спеціально уповноважені ними на те особи.

Зазначені в цій статті представники користуються про­цесуальними правами осіб, інтереси яких вони представ­ляють.

Дата добавления: 2015-11-14