Монотеїзм (від лат. mono – один, deus – бог), система вірувань, коли визнається верховенство одного бога.

ОСНОВНІ ТЕРМІНИ З ІСТОРІЇ

СТАРОДАВНЬОГО СХОДУ.

Загальні поняття:

Стародавній Схід – стародавні цивілізації, які хронологічно та духовно передували греко-римській (античній) цивілізації. Географічно цей регіон простягається від Лівії на Заході до території Китаю на Сході, від Кавказьких гір на Півночі до земель Ефіопії на Півдні. Охоплюють період з IV тис. до н.е. до середини I тис. н.е.

Східна деспотія – “ніким та нічим не обмежена влада царя”, форма держави, при якій вся повнота влади, не обмежена законом, належить одноосібному правителю. Він є спадковим монархом, править за допомогою складного військово-бюрократичного апарату. Східній деспотії притаманні повне свавілля влади та безправне становище населення, що підтримується сакральним характером влади правителя.

Класи – великі групи людей, які об’єднувалися за наступними критеріями: (1) чи володіють представники цієї групи засобами виробництва; (2) чи беруть представники цієї групи участь у розподілі суспільного продукту; (3) чи беруть участь у суспільному виробництві.

Стани – це групи людей, що поєднуються за походженням, привілеями, правами та обов’язками.

Міністерства, або відомства – спеціальні структури, які відповідали за певну галузь управління.

Патріархальне рабство – більш м’яка, у порівнянні з класичним, форма рабства, при якій рабів не використовували в основному виробництві (тобто у сільському господарстві). Основними сферами застосування їх праці було: домашнє господарство (в якості домашньої прислуги), та на важких фізичних роботах (на рудниках, в каменоломнях, на будівництві храмів, палаців, поховальних споруд). В умовах патріархального рабства раби жили у скрутному становищі, але у деяких випадках вони ще зберігали залишки прав (могли свідчити у суді, мали шлюбні стосунки з представниками вільного населення). Основними джерелами рабства були: походження, військовий полон, самопродаж у рабство, боргове рабство, купівля, покарання за злочини.

Майорат – система пріоритетного успадкування всього, або більшої частини майна старшим сином.

Політеїзм – (від лат. poly – багато, deus – бог), система вірувань, для якої характерним є поклоніння багатьом богам.

Монотеїзм (від лат. mono – один, deus – бог), система вірувань, коли визнається верховенство одного бога.

Давній Єгипет:

Номи – адміністративні округи Давнього Єгипту (єгип. – “сепати”). Єгипетська держава являла собою політичне об’єднання окремих номів, які до об’єднання являли собою невеликі державні утворення в межах локальних іригаційних систем.

Номарх – назва, яку дали давні греки правителям номів. Єгипетська назва посади – “андж-мер” – “той, хто копає канал”. Номархи були царськими намісниками, яких призначали. В межах ному номарх очолював адміністративний апарат, суд та військо. Він також слідкував за станом іригаційної системи, відав розмежуванням земель, збором податків та трудовими відробітками, храмовим господарством. В періоди децентралізації Єгипту номархи ставали самостійними, навіть спадковими правителями, незалежними від фараонів.

Фараон – загальноприйняте визначення давньоєгипетських царів, з ХХІІ династії – титул царя. Термін “фараон” походить від давньоєгипетського слова “пер-о” (буквально – “великий дім”), яке було передане біблейською традицією як “фараон”. Цим терміном спочатку позначався царський палац, та лише з XVIII династії сам цар, який вважався сином Сонця, земним втіленням Гора та спадкоємцем Осіріса.

Піраміда – гробниця фараонів у Давньому Єгипті. Першою була збудована піраміда засновника ІІІ династії – Джосера. ІV династія єгипетських правителів відзначилася найбільш масштабними пірамідами, за що в історії їх назвали “будівельниками пірамід”.

Мастаба – трапецієвидна гробниця давньоєгипетських вельмож, значно менша за своїми розмірами, ніж піраміда.

Чаті – або візир, перший заступник фараону в адміністративному апараті; йому підпорядковувалися всі відомства в державі, окрім військового.

Рабісу – представники єгипетського державного апарату у залежних князівствах, своєрідні намісники, які стежили за ситуацією на підкорених Єгипту територіях.

Неджес – первісне значення – “малий”, “слабкий”. В добу Середнього царства це люди незнатного походження, вільні общинники-землероби та ремісники. Заможна частина неджес поповнювала собою чиновництво, писарів, дрібне жрецтво, воїнів та утворювала таким чином середній прошарок службової знаті: їх називали уру, вони були опорою владі фараонів у протистоянні останніх знаті та жрецтву.

Баку – залежне населення в Давньому Єгипті; баку ототожнюють з рабами. Вони працювали у господарствах окремих осіб, були їх приватною власністю.

Хему – або “царські хему” (“хему нісут”) – основний виробничий клас у Давньому Єгипті. Хему не мали власності на землю, працювали у царських, храмових та господарствах вельмож, вважалися “службовим майном”, бо разом із землею, на якій вони працювали, були закріплені за тією чи іншою посадою, але не конкретною людиною.

Шадуф – водопостачальний пристрій, що нагадує “лелеку”; застосовувався у Єгипті для подачі води на “високі” поля (ті, які розташовувалися вище рівня Нілу чи каналів).

Хеттське царство:

Табарна – титул та ім’я хеттських царів. Перший цар Хеттського царства носив ім’я Лабарна, яке було фонетичним варіантом майбутнього титулу “табарна”. Також існує версія, що таким було узагальнено пізніше ім’я перших хеттських правителів.

Тавананна – титул хеттської цариці; її влада мала сакральний характер, вона мала свій палац, земельні володіння, певну область у власному управлінні (як правило ту, з якої походила).

Панкус – рада в Хеттській державі, до якої входили воєначальники, царські родичі та найвпливовіші чиновники. Панкус трансформувався з колишніх народних зборів, обмежував царську владу: мав право визначати спадкоємця престолу, вести судові справи. Роль панкуса була значно зменшена після затвердження твердого порядку престолоуспадкування Телепінусом І (1520-1490).

Тулія – спеціальна царська рада, на якій обговорювалися тексти міжнародних угод, листи правителів іноземних держав.

Карум – (гавань, ринок) колонія купців-іноземців у Малій Азії, більш висока, у порівнянні з вабартумами, форма організації, бо мала свої органи самоврядування. Найбільш відомий – карум Каніша, в якому знаходився центр, що об’єднував торгівельні поселення по всій Малій Азії.

Вабартум – торгівельний табір, як правило короткочасне поселення, що виконувало функції торгівельних факторій на важливих торгівельних шляхах у Малій Азії. Створювалися як правило купцями – вихідцями з міст-держав Східного Середземномор’я та країн Близького Сходу.

Давня Месопотамія:

Месопотамія – (Межиріччя), назва, яку дали давньогрецькі географи долині між річками Тігр та Євфрат.

Лугаль – буквально “велика людина”, “господар” – правителі давньомесопотамських міст-держав; спочатку так називалися військові ватажки, які управляли племенем разом із радою старійшин, народними зборами, енсі; згодом лугалі ставали царями, владу передавали у спадок та брали царські титули.

Енсі – буквально “той, хто кладе наріжний камінь”, або “жерці будівельники”; представники правлячої верхівки у давньомесопотамських містах-державах; часто функції енсі виконувалися лугалями.

Гуруші та нгеме – підневільні робітники та робітниці великих уніфікованих царсько-храмових господарств в Шумеро-Аккадському царстві періоду ІІІ династії Ура; мешкали у трудових таборах, об’єднувалися у робочі загони, на час виконання примусових робіт не мали права заводити сім’ю. Їх примусова праця регламентувалася і тривала кілька місяців на рік.

Кудурру – документи-камені, які ставилися на межі приватних земель, які вилучалися з державного фонду як пожалування. На каменях фіксувалося ім’я власника та підтверджувалося його право на дану землю. Копії кудурру зберігалися у храмах. Земля, передана царем згідно з кудурру згодом ставала приватною власністю. “Кудурру” називався також сам акт передачі землі у приватну власність.

Амелуту – підневільні храмові робітники у середньовавілонському суспільстві.

Хапіру – соціальна група населення в країнах давнього Близького Сходу, яка складалася з біглих рабів, храмових робітників, навіть збіднілих повноправних общинників, які убігали від пригнічення у важкодоступні лісові та степові райони, де засновували свої поселення. Там займалися землеробством, скотарством, наймалися на сезонні роботи, а також часто промишляли грабіжництвом.

Зіккурат – масивна східчаста три-, п’яти- чи семиярусна споруда релігійного призначення у формі поставлених один на одного паралелепіпедів, чи зрізаних пірамід, що звужувалися догори. Верхівка зіккурату скоріше за все була олтарем, куди доступ мав тільки верховний жрець.

Авелум – буквально “мужі”, повноправні вільні члени міських та сільських общин у Давній Вавілонії, були власниками землі в межах общинного фонду. Їх майно, земля, особа захищалися законами.

Мушкенум – буквально “покірні”, особисто вільне населення Давньої Вавілонії, яке мало обмежені, у порівнянні з категорією авелумів, юридичні та політичні права; не мали нерухомого майна, отримували від держави (царя) за службу або роботу землю як умовне володіння.

Вардум – раби у давній Вавілонії.

Ілку – різновид державної царської землі у Вавілонії. Частіше за все цілі маєтки: з будівлями, рабами, садами. Ілку надавався не у власність, а у користування – на час служби. Таке володіння не можна було продавати, купувати, заповідати, закладати, обмінювати.

“Ділові дома”, або торговельні дома – великі торговельно-лихварські корпорації, що існували у давній Вавілонії з середньовавілонського періоду. Займалися різноманітними операціями: купівлею-продажем, обміном, видачею позик під відсотки, здаванням в оренду будинків, земельних ділянок, садів, каналів, брали на відкуп у держави збір податків. Діяльність деяких ділових домів тривала століттями. Так, відомі “дім Егібі та синів” (спеціалізувався на зовнішній торгівлі), та “дім Мурашу та синів” (спеціалізувався на внутрішній торгівлі).

Тамкари – купці у Месопотамії. Під час старовавілонського періода були державними торговельними агентами: торгували, займалися шпигунською діяльністю на користь царя, викупляли вавілонців з полону. Пізніше – вільні приватні торговці.

Шамаллуми – помічники тамкарів.

Давня Ассирія:

Ішшіакку – титул правителів м. Ашшур в староассирійський період (тотожні до енсі в Месопотамії). Влада ішшіакку була практично спадковою. Він був верховним жерцем, головним адміністратором, військовим ватажком. За звичай займав посаду укуллу.

Укуллу – голова общинної ради у м. Ашшур в староассирійський період, призначався радою старійшин, був головним землевпорядником.

Лімму – посадовець у м. Ашшур, якого обирали на один рік (спочатку на півроку) із складу ради старійшин, до якої входили представники знатних родів. Лімму були епонімами року (за їх іменами вели відлік років), а також, можливо, скарбниками.

Левірат – обов’язковий шлюб вдови з братом померлого чоловіка. Метою такого звичаю було запобігти розпорошенню сімейного майна.

Сорорат – шлюб удівця з сестрою померлої дружини. Як і у звичаї левірату, метою було запобігти розпорошенню сімейного майна.

Давній Іран:

“Очі та вуха царя” – спеціальні чиновники (своєрідна таємна поліція), які у давній Персії стежили за діяльністю сатрапів.

Сатрап – правитель провінції (сатрапії) в Мідії, а згодом у Давній Персії (при Ахеменідах та Селевкідах). Сатрап підпорядковувався верховному правителю держави та був його намісником, мав всю повноту адміністративної та судової влади, міг карбувати срібну монету. Військові функції виконував військовоначальник, незалежний від сатрапа та підпорядкований безпосередньо начальнику військового округу, що об’єднував кілька сатрапій.

Сатрапії – адміністративні округи (провінції) в державі Ахеменідів. Вперше поділ на сатрапії ввів Кір ІІ. Дарій І приблизно у 518 р. до н.е. поділив державу на 20 сатрапій, кордони яких значною мірою відповідали межам колишніх окремих країн (Вавілонія, Єгипет, Мідія та ін.). Кількість сатрапій та їх кордони часто змінювалися.

Дарик – золота монета, введена Дарієм І в якості єдиної грошової одиниці в Ахеменідській державі. Вага дарика дорівнювала 8,4 г золота. Завдяки високій пробі золота ця монета відігравала впродовж кількох століть важливу роль у міжнародній торгівлі. Карбування дарика було царською монополією.

Давні країни Східного Середземномор’я:

Колонія – (від лат. colo – “населяю, живу, обробляю”) нове поселення, засноване на чужих землях.

Колонізація – процес заснування нових поселень на чужих територіях; була притаманна історії багатьох давніх народів, але найбільше у колонізаційних процесах відзначилися фінікійці та греки.

Метрополія – (з грец. “місто-мати”) місто або держава, з якої виведена колонія.

Хора – сільськогосподарська територія навколо Карфагену, яка була завойована у місцевих лівійських племен наприкінці VI ст. до н.е.

Суфети – магістрати (виборні посадові особи) в Карфагені, які мали верховну виконавчу владу. Їх обирали терміном на один рік з найзаможніших та знатних громадян міста. Суфети входили до Ради тридцяти, яка наряду з Радою 104-х та народними зборами являла собою вищу державну установу у Карфагені.

Ібрі – сутійські (аморейські) племена, які у ХІІІ-ХІІ ст. до н.е. знаходилися у заіорданській області. Буквально “ ібрі ” – “той, хто перейшов через річку”. Спочатку так називали велику групу племен (ізраїльських, арамейських, арабських), які прийшли з Верхньої Месопотамії перейшовши річку Євфрат. Ця назва походила від легендарного спільного предка Ебера (перекладається як “перехід [через річку]”. Після розселення племен по Месопотамській долині та навколишніх територіях, ця назва закріпилася за тією групою племен (за традицією нащадки Іакова та Ізраїля), які найдовше мігрували, та, згодом, “перейшовши” річку Іордан опинилися в Палестині. Звідси походить назва “євреї”.

Коліна – поняття, яким позначали племена у давніх євреїв. За традицією вважалося, що колін було 12, очолювалися вони виборними вождями- суддями. Коліна складалися з патріархальних родів. Вважається, що поділ на коліна був зумовлений не реальною кількістю родів, а військовою необхідністю.

Судді – виконували функції тимчасових військових та цивільних вождів у давніх євреїв, визнавалися як “обранці” бога.

Пророки – одна з категорій жерців у давній Палестині. Існували пророки, які входили до державно-храмових інститутів (служили при царському дворі, в Єрусалимському храмі) та ті, які були незалежними. Саме останні відігравали важливу роль у так званому русі пророків (8-6 ст. до н.е.). Проголошували монотеїзм, виступали проти соціальної нерівності та несправедливості, ідеалізували родоплемінний лад, для них характерні також антиміська позиція та нетерпимість до інаковіруючих.

Мінорат – монопольне право молодшого сина на батьківський спадок у давньому Ізраїлі.

Давня Індія:

“Артхашастра” – великий соціально-економічний та політичний трактат, який містить поради царю щодо керування державою. “Артхашастру” приписують брахману Каутільї.

Гани, сангхи – республіки – буддійські общини. Очолювалися та управлялися народними зборами чи олігархічними радами. Існували в часи імперії Маур’їв.

Варни – соціальні групи. Поділ індійського суспільства на варни – найдавніша форма соціальної стратифікації, яка почала оформлятися ще в доведійський період. Варни відрізнялися між собою суспільно-правовим статусом, місцем у певній релігійній системі, кодексом моралі і поведінки (дхармою), родинними зв’язками, професією. Існувало чотири варни: брахмани, кшатрії, вайші, шудри. Кожна варна мала свій колір-символ: брахмани – білий (що позначав моральні чесноти), кшатрії – червоний (енергія та рішучість), вайші – жовтий (поєднання перших двох кольорів), шудри – чорний (порочність). Поділ населення на варни вважався священним: за одним з міфів варни створив бог Пуруші з різних частин свого тіла: брахманів з губ (ритуально найчистіша частина тіла), кшатріїв – із рук, вайшів – із стеген, шудр – із ритуально нечистих ступень. Перші три варни були двічінародженими, а остання – “народжені один раз”.

Касти – професійні групи, до яких входили представники однієї професії, яка передавалася у спадок. Переходити з касти в касту було неможливо. Зараз в Індії налічується близько 10 тисяч каст.

Брахмани – (брахма – “дух”) жерці, вища соціальна група в системі варн. Брахмани виконували релігійні обряди, зберігали традиції, читали священні тексти. Були звільнені від податків, користувалися пошаною у суспільстві.

Кшатрії – (кшатра – “влада”) військова аристократія, з якої походили раджі-царі.

Вайші – (віш – “народ”) рядове населення, общинники. Спочатку так називали вільних та повноправних членів племені, общини, які згодом перетворилися на “підданих” носіїв влади – брахманів та кшатріїв.

Упанаяну – ведійський обряд ініціації, який дорівнювався до другого народження людини. Посвячений носив спеціальний пояс та шнур через плече, що давало право брати участь у ведійському культі. Брахмани, кшатрії та вайші – це “двіджаті”, тобто “двічінароджені”, ті, хто мав право проходити упанаяну.

Шудри – найнижча соціальна група в системі варн. Священним обов’язком шудр вважалася служба на користь представників перших трьох двічінароджених варн.

Недоторкувані – (ачхуті: чандали та щвапачі) соціальна група, яка не входила до варно-кастової системи, її представники були таким чином ізгоями у суспільстві. Свою назву отримала через те, що дотик до них, та навіть погляд ритуально оскверняв “двічінароджених”. Релігійна етика забороняла їм жити у місті чи селі, змушувала селитися на цвинтарях, носити одяг мертвих, їсти з побитого посуду. Водночас, “двічінародженим” дозволялося користуватися послугами “недоторкуваних”.

Давній Китай:

Ван – титул правителя у давньому Китаї.

Чжухоу – узагальнена назва знаті, наділеної князівськими титулами “гун”, “хоу”, “бо”. Чжухоу присягали вану у відданості, зобов’язувалися ділитися з ним військовою здобиччю та виконувати його розпорядження.

Даосізм – соціально-етичне вчення, в основі якого лежать ідеї, які відкидають значення цивілізації та заклики повернення до первісності. Дао (шлях) – це універсальний закон природи, першопричина всього існуючого, основа буття.

Конфуціанство – суспільно-політична доктрина, автором якої був Кун-цзи (“вчитель Кун”, латинізована форма – Конфуцій). Ця доктрина закріпила народні традиції, які були зведені до рівня державних норм: шанобливе ставлення до батьків та старших за віком; міцна сім’я – запорука сильної держави та ін.

ОСНОВНІ ДАТИ

IV тис. до н.е. – IV ст. до н.е. – хронологічні рамки Історії Стародавнього Сходу (вся хронологія, окрім деяких дат з історії Давнього Китаю – до нашої ери)

ЄГИПЕТ

Додинастичний період IV тис. до н.е. – 3100 до н.е.

Раннє царство 3100 – 2800

Дата добавления: 2015-11-14