Вправи на розвиток голосу

Читайте также:

Процес постановки голосу складний і трудомісткий. Він потребує тривалої індивідуальної роботи під керівництвом досвідченого спеціаліста. Учитель таких можливостей не має. Над розвитком голосу йому необхідна працювати самому. Щоб не допускати прикрих помилок у процесі виконання вправ, бажано врахувати такі зауваження:

1. Насамперед вивчити власний голос, добре його пізнати, що дасть можливість з'ясувати, якій саме якості голосу приділити більше уваги, яку для цього-краще вибрати вправу. Серед числа вправ і порад вибирати доцільно лише ті, які найнеобхідніші і дають змогу працювати над ними без допомоги спеціаліста.

2. Приступати до вправ лише тоді, коли добре засвоєні основні положення мовного апарату і правильне дихання.

3. Дотримуватися певної поступовості вправ у часі:

З—4 хв. на початку і поступово збільшувати до 10— 12 хв. Проводити їх бажано до сніданку і на свіжому повітрі, якщо ж у приміщенні, то добре провітреному.

4. Перші вправи бажано робити перед дзеркалом з метою одночасного самоконтролю за положенням окремих органів мови.

Вправи допомагають закріпити природне звучання голосу в середньому регістрі, що сприятиме розширенню діапазону за рахунок верхніх і нижніх тонів. У такій же послідовності розвиватиметься сила й рухомість голосу.

Виконувати вправи необхідно послідовно й систематично протягом певного часу, аж поки діапазон голосу не досягне 16, а то й більше півтонів добре вироблених розмовних нот і легко піддаватиметься руховим змінам.

Перш ніж розпочати виконувати вправи, слід перевірити свій обсяг розмовного голосу в півтонах, особливо визначити природну нижню («дно») і верхню («стеля») ноти, щоб у процесі виконання вправ не допускати напруження, передчасного витискування високих чи низьких нот.

Орієнтиром для визначення і закріплення примарного тону (ноти чистого, звучного від природи тону ) Р. Черкашин радить брати ноти від «до» до «соль» першої октави; для низьких голосів тон ближчий до «до»; для середніх — до «мі»; для високих «соль» або навіть дещо вище.

(Черкашин Р. Художнє читання: Техніка і логіка мови. – К., 1955. – С.56.).

2. Виконайте вправу, запропоновану Н.Д.Бабич.

Промовте фрази “Добрий день!”, “Будьте здорові”, “Як себе почуваєте?”, “Сьогодні почнуться заняття”, змінюючи їх мелодику (відхиляючи голос вгору, вниз, встановлюючи його на середньому регістрі, а потім у зворотному напрямку.

3. Орієнтуючись на знаки партитури тексту, прочитайте уривок з твору Яреми Гояна “Сповідь перед матір’ю”:

· Використайте мелодії злету і спаду (підвищення і пониження голосу), позначені стрілками після слів, у яких змінено мелодії.

Станемо на коліна перед Матір’ю-Україною↑ і помолимось, як Матері↓ Божій.

Станемо на коліна перед Матір’ю↑ і душею засвітимось праведно↓, як на сповіді.

Станемо на коліна перед Україною↑ — і виростемо духом аж до небес↓.

Є на світі одна Україна↑, як тільки одна є в нас мати↑, і їй наша найсвятіша, дитинна любов↓!

· Уповільніть та прискорте темп читання, виявивши гнучкість голосу (уповільнення темпу позначено пунктирною лінією, прискорення – штриховою).

Станемо на коліна перед Матір'ю-Україною і помолимось, як Матері Божій.

Станемо на коліна перед Матір'ю і душею засвітимось праведно, як на сповіді.

Станемо на коліна перед Україною — і виростемо духом аж до небес.

Є на світі одна Україна, як тільки одна є в нас мати, і їй наша найсвятіша, дитинна любов!

· Прочитайте уривок, змінюючи силу голосу (слідкуйте за вказівками у дужках перед реченнями).

(Голосно) Станемо на коліна перед Матір'ю-Україною і помолимось, як Матері Божій.

(Тихіше) Станемо на коліна перед Матір'ю і душею засвітимось праведно, як на сповіді.

(Так само) Станемо на коліна перед Україною — і виростемо духом аж до небес.

(Голосно) Є на світі одна Україна, (тихіше) як тільки одна є в нас мати, (голосно) і їй наша найсвятіша, дитинна любов!

· Прочитайте кожне речення в запропонованому регістрі. Звертаючись до порад Р.Черкашина, визначте природний для Вас тон і запам’ятайте його.

Станемо на коліна перед Матір'ю-Україною і помолимось, як Матері Божій. (Низький регістр).

Станемо на коліна перед Матір'ю і душею засвітимось праведно, як на сповіді. (Середній регістр).

Станемо на коліна перед Україною — і виростемо духом аж до небес. (Середній регістр).

Є на світі одна Україна, як тільки одна є в нас мати, і їй наша найсвятіша, дитинна любов! (Високий регістр).

4. Використовуючи знаки партитури (див. попередню вправу), підготуйте текст для виразного читання (зверніться до наведених нижче поезій або доберіть вірш самі). Запишіть своє читання, прослухайте і проаналізуйте властивості голосу (силу, висоту, гнучкість, політність). Чи відчувіється у тембрі гугнявість, хриплість, верескливість? Прочитайте вірш вголос для однокурсників і вислухайте їхні висновки та зауваження.

ПЕРША ВЧИТЕЛЬКА

Букварі і читанки, парти в два ряди.

Наша перша вчителька в серці назавжди.

Споришева стежечка, стежечка-мережечка,

що водила нас ще й у перший клас.

Сонце світлі зайчики сипле у шибки.

Кришать крейду пальчики — пишуть палички.

Добре нам читається — вчителька всміхається.

А як хтось не зна — хмуриться вона.

Скільки розгадали ми з нею загадок,

Скільки прочитали ми віршів і казок.

Стороною рідною дниною погідною

йшли через покіс у багряний ліс.

Наша перша вчителька іншихнауча.

Букварі і читанки їм вона вруча.

Споришева стежечка, стежечка-мережечка інших перший раз повела у клас.

Т. Коломієць.

ЗМІСТ ЛАБОРАТОРНИХ ЗАНЯТЬ (5 занять)

ТЕМА 1.«ВИРАЗНЕ ЧИТАННЯ ВГОЛОС».

ПЛАН ЗАНЯТЬ

1. Особливості виконання прозових творів.

2. Особливості виконання поетичних творів.

3. Особливості виконання драматичних творів.

ІНСТРУКЦІЯ ДО ВИКОНАННЯ

Виконання прозових, поетичних творів та інсценізація проводяться протягом 5 аудиторних лабораторних занять з можливим виїздом у місця, де є сцена і підготовлена заздалегідь аудиторія слухачів (глядачів): викладачі, студенти, учні, пенсіонери, відпочивальники парку, санаторію, відвідувачі бібліотеки тощо. Після попередньої підготовки, репетицій твори озвучуються і оцінюються викладачем.

На підготовчому етапі студенти роблять виконавський аналіз твору, користуючись схемою (див. нижче) та теоретичними рекомендаціями.

Виконавський аналіз художнього твору

1. “ Літературно-творчий аналіз тексту” (“про що читаю”):

1) розповідь про автора і особливості його епохи;

2) родова та жанрова приналежність твору (за таблицею дивись вище);

3) тип тексту (опис, міркування, розповідь);

4) структура тексту (вступна, основна частини, висновки), план;

5) короткий переказ змісту тексту;

6) пояснення незрозумілих у тексті слів (за допомогою словників).

2. “Дійовий аналіз тексту” (“ для чого читаю”):

1) кінцева мета автора (зверхзадача);

2) якими я бачу героїв та місце події (словесні замальовки);

3) моє ставлення до твору, героїв. Чи бачу в творі підтекст (прихований зміст)?

3. “ Словесна цільова дія” (“ читаю саме я”):

1) використання художніх засобів виразності (тропів, особливих синтаксичних структур);

2) використання звукових засобів виразності (складання партитури всього тексту або однієї з його частин).

Слід зауважити, що ознайомлення студентів зі змістом твору супроводжується такою словесною дією, як переказування. А.Горбушина пов’язує виразне читання як втілення літературно-художнього твору в усне мовлення з переказуванням як одним із видів художнього слова вчителя: “У переказування і виразного читання багато спільного. При виразному читанні художнього твору читець передає його зміст якнайближче до задуму автора, виходячи з ідеї твору. Він дбайливо зберігає стиль мови письменника, композицію. Щоб твір був зрозумілим для слухачів, емоційно сприйнятим, читець використовує весь комплекс виразних засобів: головним чином інтонацію, певною мірою міміку і жести. Ті ж вимоги пред'являються і до оповідача при передачі змісту художнього твору, якщо він передає його дослівно, по тексту, іноді з розкритої книги. Оповідач же, що передає зміст твору “від себе”, з огляду на умови розповідання і характер аудиторії, може більш вільно поставитися до матеріалу переказування: зафіксувати увагу на якомусь факті, висунути на перше місце визначену ідею, скоротити авторський текст, замінити в ньому важкі для розуміння слова більш зрозумілими, виключити статичні місця розповіді, що послабляють увагу слухачів, і т.п. При творчому переказуванні викладач самостійно добирає матеріал, створює свою власну тканину розповіді,сам вибирає мовні засоби і форму викладу. Опанувавши умінням переказування, учитель здобуває найсильніший засіб виховного впливу на дітей, особливо молодшого шкільного віку. Діти вразливі, тому емоційна розповідь учителя впливає на них глибоко, іноді невідхильно, запам'ятовується на все життя, а ідея, вкладена в розповідь, часто стає для них міцним життєвим правилом, керівництвом до дії”. З огляду на сказане вище, було б доцільно перед виконанням того чи іншого художнього твору чи уривка запропонувати студентам розповісти його зміст – це спроектує їх подальшу професійну діяльність.

На третьому етапі підготовки читця до виконавського аналізу твору ми звертаємося до матеріалів курсу ОКТМ, вивченого студентами у минулому році, - до тем: “Виражальні засоби художнього мовлення. Засоби емоційно-образної виразності. Використання тропів як засобів виразності й образності. Особливі синтаксичні структури”, “Технічні показники виразного мовлення й виразного читання. Партитура тексту”.

Пригадавши визначення таких показників виразності мовлення, як “голос”, “дикція”, “темп”, “дихання”, “наголос”, “інтонація”, студенти усвідомлюють важливість останнього показника і звертаються до міркувань Б.Буяльського: “Живе мовлення освіченої людини передбачає наявність дикційної чіткості й орфоепічній грамотності, логічної ясності, емоційно-образної виразності. Сполучення цих компонентів звукового мовлення визначається терміном “інтонація”. Далі, прочитавши пропонований викладачем текст Г.А.Олійника, студенти визначають його основну думку (як автор пояснює роль інтонації адресанта у сприйнятті тексту адресатами?)

“ІНТОНАЦІЯ ЯК МОВНЕ ЯВИЩЕ НА СЛУХОВОМУ РІВНІ СПРИЙМАННЯ

Кожне осмислення думки, власної або чужої, може бути правильно виражене і так само сприйняте слухачами лише в тому разі, коли читець (мовець) правильно використає всі компоненти мови (системи її звуків, складобудови, словесного наголосу) та інтонації (органічної єдності пауз, логічної та емоційної функції наголосів, мелодики, темпу, ритму й голосового тембру). Справді, як би не були досконало попередньо складені виступ, бесіда, оповідання тощо, але якщо не знайдено відповідної інтонації, то робота виявиться марною. Інтонація є загальним засобом актуалізації мовлення, засобом зв’язку з ситуацією спілкування і контекстом висловлення. У ній – серце і розум живого мовлення. З інтонаційним багатством мовлення пов’язані всі положення теорії виразного читання. Вони підпорядковані кінцевій меті – інтонації автора, адекватній його розповіді. Жодне живе мовлення без інтонації неможливе”.

Різні дослідники (мовознавці, літературознавці, філософи, психологи, театрознавці), виходячи з цілей і задач, переслідуваних ними, визначають поняття інтонації по-різному. Та й в межах згаданих наук термін “інтонація” кваліфікується по-різному. Наприклад, деякі мовознавці витлумачують цей термін занадто вузько, маючи на увазі лише підвищення й зниження голосу, інші — ширше, підкреслюючи, що в інтонаціїпоєднуютьсятемп мови, сила, висота і тембр голосу. Драматург С.Єрмолинський у своїх спогадах про Михайла Булгакова начебто між іншим зауважує, як важко йому було згадати голос письменника, інтонацію, з якою він вимовляв те чи інше слово, і додає: “Без інтонації навіть думка, що я відтворював, здається, безпомилково, наполовину втрачала не тільки жвавість, але й повноту ще одного, невловимо важливого змісту” (переклад наш). Доречним буде зачитати студентам уривок із книги І.Андроннікова “Я хочу розказати вам…”, у якому йдеться про інтонацію:

“ Що відрізняє усну імпровізацію від мови, вами написаної, де викладаються ті ж самі думки? Насамперед – інтонація, яка не лише яскраво виражає ставлення мовця до висловлюваного, а й дозволяє безмежно розширити зміст написаного…Промова завжди адресована до певної аудиторії, з якою вам простіше побудувати урок…”.

Слід приділити увагу застосуванню елементів “системи” К.С.Станіславського. Викладемо найважливіше, що може використати майбутній учитель у “системі”:

· зацікавте слухачів розповіддю про автора та його твір, створивши відповідну атмосферу для виразного читання;

· вгамуйте страх і сором’язливість, не бійтеся аудиторії;

· уникайте позува ння, фальшивих почуттів, ненатуральних жестів;

· відчувайте естетичну насолоду від художнього слова;

· тренуйте свої виконавські здібності – це приведе до успіху;

· зважте свої реальні виконавські можливості, обмежтесь маленькою перемогою, а потім поступово ускладнюйте завдання.

Отже, оволодівши системою знань про виконавський аналіз текстового матеріалу, студенти мають набути практичних навичок його застосування на даних викладачем текстах. Необхідно прокоментувати студентам спочатку декілька зразків, потім колективно на занятті проаналізувати один-два твори, і, нарешті, запропонувати виконати аналіз текстів за індивідуальним вибором, дома. Органічно завершити виконавський аналіз кожного з обраних студентами творів виразним публічним читанням (бажано напам’ять). Наведемо зразки творів, пропонованих шкільними програмами:

Виконавський аналіз вірша Лесі Українки “Талого снігу платочки сивенькії”

Талого снігу платочки сивенькії,

дощик дрібненький, холодний вітрець,

проліски в рідкій травиці тоненькії,

се була провесна, щастя вінець?

Небо глибокеє, сонце ласкавеє,

пурпур і злото на листі в гаю,

пізніх троянд процвітання яскравеє

осінь віщує — чи то ж і мою?

1.Автором вірша є геніальна поетеса, славетна наша землячка, людина мужньої вдачі Лариса Петрівна Косач (Леся Українка). Народжена в письменницькій сім’ї, здобувши самотужки енциклопедичні знання з різних галузей літератури й мистецтва, Леся Українка залишила нам надзвичайно різнопланову літературну спадщину. Це драми, поеми, вірші, казки. Письменниця нерідко занурювалась в історію світових подій, щоб знайти пояснення колізіям свого часу і зазирнути у майбутнє. Глибоко народні її поезії доступні читачам різного віку й рівня освіти, кожен змальований нею образ, пейзаж викликає щире захоплення.

Пропонований вірш належить до пейзажної лірики, у ньому простежується філософське ставлення автора до життя, періоди якого відповідають порам року.

За типом тексту - це опис з елементами міркування.

У структурі тексту можна виділити дві частини – опис ранньої весни і опис пізніх осінніх квітів, що одцвітають.

У вірші описано картини талого снігу, що клаптиками залишився на землі, повіває ще холодний вітерець, січе дощик, але пробиваються на світ ніжні проліски, наче символ ранньої юності. А в наступній частині вже відбуяло літо, дерева стоять золоті і яскраві троянди одцвітають востаннє як символ того, що ніяка краса не буває вічною.

Незрозумілими можуть виявитись слова: “пурпур” (яскраво-червоний колір), “злото” (золото), “віщує” (передбачає).

2. Автор рядків проводить паралель між явищами природи й людським життям.

Ми уявляємо тут два пейзажі: один – холодні кольори, сіро-блакитно-біла кольорова гама, другий – яскраві жовто-червоні.

Вірш викликає почуття захоплення красою рідної природи, бажання філософського пояснення плинності людського життя.

3. До художніх засобів виразності даного вірша віднесемо епітети: платочки сивенькії, дощик дрібненький, небо глибокеє, сонце ласкавеє, процвітання яскравеє; метафори – платочки снігу, провесна- щастя вінець; вживання зменшуваних суфіксів, нестягнених прикметникових закінчень, інверсію, використання називних речень, риторичних запитань.

4.Талого снігу платочки сивенькії,