Автобіографія

Я, Руденко Сергій Борисович, народився 8 липня 1985 року в м. Києві на Печерську на вулиці, що мала колись назви Микільська, Січневого повстання, а тепер носить ім’я І.Мазепи. Моя мама – корінна киянка, патріот Печерська. Вона закінчила Київський автодорожній інститут, економіст. Працювала у науково-дослідному інституті, у 90-х рр. – найманим працівником на підприємствах, що займалися міжнародними автомобільними перевезеннями. Заробітна плата у матері була невеликою й «чорною», тому, я не лише в теорії знайомий із тяжкими соціальними наслідками, спричиненими тіньовою економікою. Мама – пенсіонерка, але, через мізерність мінімальної пенсії продовжує працювати касиром у музеї. Отже, я прекрасно знаю, в які умови поставлені більшість пенсіонерів нашої країни. Батько – фізик-ядерник, все життя працює у Науково-дослідному інституті ядерних досліджень, пенсіонер, але, також залишається на роботі. Отже, я походжу із простої печерської родини інтелігенції/службовців.

Ходив до печерського садочка № 215 (зараз його вже не існує), біля Китайського посольства. Закінчив зі срібною медаллю звичайну на той час, але відому своїм сильним викладацьким складом, 90 школу біля парку Слави. Займався музикою (скрипка, фортепіано) у 28 музичній школі по вулиці Пилипа Орлика, співав у хорі «Дзвіночок» у Київському палаці дітей та юнацтва. Оскільки до кола моїх інтересів належала історія, у 2002 вступив до Київського національного університету культури і мистецтв на спеціальність історик-музеєзнавець. Закінчив цей заклад у 2007 р., отримавши кваліфікацію магістр музейної справи, охорони пам’яток та експертної діяльності. Маю диплом з відзнакою. З 2005 по 2006 роки проходив підготовкою за програмою офіцерів запасу у Військовому інституті Київського Національного Університету імені Тараса Шевченка. Знайомий з основами військової справи не тільки в теорії, а й на практиці, оскільки проходив військові збори у в/ч «Десна» у 2006 р. Того ж року мені присвоєно військове звання молодшого лейтенанта запасу.

Трудову діяльність розпочав у 17 років на посаді зберігача фондів Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України. У 2004 – 2006 рр. був науковим співробітником Музею театрального, музичного та кіномистецтва України, де познайомився зі своєю майбутньою дружиною – Руденко Тетяною, що є головним зберігачем цього музею. У 2006 – 2007 рр. – науковий співробітник НДІ пам’яткоохоронних досліджень. Ця установа працювала у тісному контакті з Державною службою з питань національної культурної спадщини Міністерства культури і туризму України. Там, крім здобуття цінного чиновницького досвіду, мені вдалося зсередини вивчити проблеми охорони пам’яток в нашій державі та в Києві, зокрема.

З 20 років я почав займатися науковими дослідженнями. Ще в студентські роки мною був опублікований «кандидатський мінімум по статтях» – 3 статті, які є передумовою виходу на захист дисертації. Як наслідок, у 2008 – 2010 рр. я навчався в аспірантурі Київського національного університету культури і мистецтв. У 2011 році успішно захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата культурології за спеціальністю «Теорія та історія культури». У 2012 році на основі дисертації опублікував монографію «Музейна пам’ятка: соціокультурна сутність та місце в системі історико-культурних цінностей». Кожен бажаючий може знайти її в Інтернеті. На сьогоднішній момент я є автором близько 40 наукових праць. Зараз розпочав роботу над докторською дисертацією. Тематика роботи: політична культура.

Перебуваючи в аспірантурі, я паралельно працював у культурних і наукових установах Києва. В 2009 – 2011 рр. – науковий співробітник Національного військово-історичного музею України, де мені вдалося поглибити свої знання про військову справу, її історію. у 2009 – 2012 рр. – науковий співробітник Українського центру культурних досліджень. З 2011 р. працюю у Київському національному університеті культури і мистецтв на посадах викладача, старшого викладача, доцента з наказу, заступника декана. Зараз я є викладачем кафедри, з якої свого часу випустився – кафедри історії України і музеєзнавства.

Хоббі: займаюся спортом – «качалка», футбол. Добре знайомий із проблемами фактично зруйнованої спортивної інфраструктури нашого округу. Моя мрія – капітальний ремонт стадіону біля заводу «Арсенал» й перетворення його на багатопрофільний безкоштовний спортивний комплекс.

Чому я вирішив іти до Київради? Політикою цікавився з дитинства, інтерес до якої мені привила бабуся. Проте, до цього часу, в основному, займався наукою. Маю сміливість стверджувати, що завдяки науковому досвіду, вдумливому аналізу громадсько-політичних подій у мене сформувалося адекватне, об’єктивне розуміння політичних процесів, що відбуваються у Києві та в Україні. Я розумію механізми функціонування суспільства, на «власній шкірі» відчуваю економічні й соціальні проблеми округу. Серед існуючих політичних сил та кандидатів не бачу тих, хто міг би представляти мої інтереси як члена печерської громади. Ясно бачу, що люди вимушені голосувати за тих, хто є, а не за тих, за кого б їм хотілося віддати свій голос. Вибір між більшим і меншим злом довів нашу країну до такого стану, коли люстрація стала необхідною передумовою подальшого розвитку. Саме тому, я прийняв рішення висунути свою кандидатуру на виборах до Київради. Я не маю серйозного політико-адміністративного досвіду, проте маю жагу до затятої боротьби за інтереси киян. Знаю з власного досвіду, що навіть одна людина, яка здійснює тиск на владні структури може добитися змін на краще. В цьому я переконався, борячись зі житлово-господарським свавіллям, жертвою якого був мій будинок. Тому, хочу покласти свої знання й уміння, інтелектуальний та організаційний потенціал для розв’язання нагальних проблем Києва й Печерська. Гадаю, що основною моєю перевагою перед конкурентами є те, що я справжній, такий як є, щирий у своєму патріотизмі й бажанні працювати для громади. Готовий відповідати за свої слова, на відміну від «пустишок», зареєстрованих по нашому 37 округу. Буду працювати для Вас, мої виборці.

Дата добавления: 2015-11-14