загальновживана, або загальнонародна, лексика;

Лексика за сферою вживання.

За сферою вживання лексика поділяється на групи

1) загальновживана стилістично нейтральна лексика, що вживається в різних жанрах усіх стилів. До загальновживаної лексики належать слова, що називають основні поняття, речі та явища навколишньої дійсності: рука, нога, небо, хліб тощо.

2) побутова лексика відбиває побут українського народу. Це назви одягу, речей, їжі, розваг, звичаїв тощо.

3) виробничо-професійна лексика вживається при визначенні спеціальних виробничих процесів, знарядь, продуктів виробництва. Кожна професія має своє коло виробничо-професійної лексики. Наприклад, для педагогічної професії –це слова вчитель, клас.

4) науково-термінологічна обслуговує сферу науки й наукової й професійно-виробничої діяльності. Наприклад, крило автомобіля, лампа дугова.

5) суспільно-політичн а включає слова, які характеризують політичне життя країни.

6) адміністративно-ділова - це лексика, що вживається у ділових паперах.

7) емоційно-забарвлена лексика служить для інтенсивного вираження почуттів, емоцій. До таких слів належать: любов, ласка, втіха.

4. Термінологічна і професійна лексика, її відмінність від загальновживаної.

За сферою використання словниковий склад сучасної української мови ділиться на 2 групи:

загальновживана, або загальнонародна, лексика;

2) лексика обмеженого вживання.

До загальновживаної лексики входять слова, використовувані в різних мовних сферах і зрозумілі будь-якому носієві мови незалежно від того, де він живе, професії, способу життя, наприклад: картопля, школа, журнал, море, п’ять, літо, понеділок, тисяча, високий, зелений, низько, радісно тощо.

Загальнонародна мова становить основу української мови.

Певні обмеження сфери функціонування виявляють діалектна, спеціальна, жаргонна, арготична лексика.

До діалектної лексики (діалектизмів) належать слова, уживання яких обмежене певною територією. Діалектна лексика характеризується неоднорідністю. Одним із видів діалектизмів є етнографізми — слова, що називають предмети, поняття, характерні для побуту, господарства певної місцевості, наприклад: котига — віз, на якому возять припаси, необхідні для пастухів, овець.

Етнографізми не мають паралелей у літературній мові, оскільки вони є місцевими назвами місцевих реалій.

Іншою групою діалектної лексики є власне лексичні діалектизми — слова, які збігаються із загальнолітературними за значенням: безрога — свиня, легінь — парубок, бузько — лелека, втрафити — потрапити, капарство — недбалість, неохайність, ковнір — комір, клевець — молоток, когут — півень, рахуба — клопіт.

Третьою групою діалектної лексики є семантичні діалектизми, тобто слова, які мають інше, ніж у літературній мові, значення: куля — милиця, бук — палиця, обруч — поряд, пасія — гнів, чудно — незручно, під — горище.

Розрізняють також діалектизми фонетичні (хтіти — “хотіти”, свеї — “своєї”, шкахва — “шафа”, кождий — “кожний”) і граматичні (баче — “бачить”, дасиш — “даси”, к столу — “до столу”).

Діалектизми не входять до складу літературної мови. Письменники звертаються до діалектизмів з метою передати особливості говірки своїх героїв, достовірніше відтворити етнографічні деталі, місцевий колорит описуваних подій. Украплення діалектизмів у художній текст має бути помірним і стилістично виправданим. Порушенням стилістичних норм мови є використання діалектизмів у нанковому та офіційно-діловому стилях.

Спеціальна лексика — це слова і вирази, які вживаються групами людей, об’єднаними професійною спільністю. У ній виділяються два основні шари: терміни і професіоналізми.

Термінами називаються слова, що є спеціальними назвами наукових, технічних, сільськогосподарських, суспільних понять. Сукупність термінів певної галузі науки, виробництва становить її термінологію. Існує, наприклад, термінологія технічна, біологічна, географічна, математична, філологічна, філософська, хімічна тощо.

У межах спеціальної лексики термінам протистоять професіоналізми — слова і звороти, які використовуються людьми певної професії і є напівофіційними назвами понять цієї професії. Часто професіоналізмами є загальнонародні слова, ужиті у специфічному значенні, наприклад: вікно для викладачів — це час між заняттями, висячим редактори називають рядок, що не вміщується в сторінку, а ляпом — помилку, у водіїв загоряти — сидіти без діла, бублик — руль, гума — автопокришка тощо.

Професіоналізми поділяються на групи таких видів спеціальної лексики:

· політична (демократія, інтеграція, уряд, фракція);

· юридична (законодавство, апеляція, уряд, прокурор, санкція);

· фінансова (кредит, банк, вклад, кошти);

· військова (плацдарм, переворот, зброя, полковник);

· філософська (діалектика, базис, парадокс, еклектика, тотожність);

· біологічна (клітина, суцвіття, генетика, рецептор, клонування);

· геологічна (мінерал, кора, палеозой, шлейф, копалини);

· лінгвістична (фонема, суфікс, дієслово, прийменник, граматика, синтаксис);

· літературознавча (сюжет, персонаж, алітерація, поема, кульмінація, епілог);

· електротехнічна (люмінісценсія, закорочення, конденсатор, запобіжник);

· радіотехнічна (ретрансляція, діод, іконоскоп, декодер, осцилограф);

· фізична (спектроскопія, тиск, реостат, електрон, атом, протон);

· математична (степінь, множення, трикутник, квадрат, інтеграл, куб);

· хімічна (іон, каталізація, реактив, луг, кислота, лакмус);

· медична (хірургія, укол, термометр, тонзиліт, пеніцилін);

· музична (квартет, адажіо, соло, піанісімо, стакато, октава);

· морська (лайнер, лоцман, катер, тоннаж, шлюз, баркас);

· спортивна (тайм, аут, бокс, нокаут, ферзь, пенальті) та ін.[1]

Під жаргоном розуміють різновид мови, що використовується переважно в усному спілкуванні окремою соціальною групою, яка об’єднує людей за ознакою професії, інтересів, звичок, занять, суспільного становища чи віку. Сьогодні мовознавці виділяють жаргон молоді, програмістів, філателістів, мисливців, рибалок, спортсменів, п’яниць, декласованих елементів (злодіїв, картярських шулерів та ін.).

5. Функції та структурно-граматичні особливості слів-термінів.

Терміни – це слова або словосполучення, які вживаються в досить специфічній (науковій, публіцистичній, діловій та ін.) сфері мовлення і створюються для точного вираження спеціальних понять і предметів. Іншими словами, термін – це слово в особливій функції і саме в зв’язку з цією своєю функцією термін набуває великої точності значення, «чистоти» (він позбавлений образних, експресивних, суб’єктивно-офіційних відтінків значення).

Терміни різноманітні за структурою. За структурними ознаками терміни поділяються на:

– однокомпонентні терміни, напр.: валюта, файл, меридіан.

– двокомпонентні терміни – найчастіше це словосполучення іменник +іменник, напр.: еритема шкіри, недоторканість особи; або прикметник + іменник, напр.: нормативний акт.

– трикомпонентні конструкції, до складу яких можуть входити прийменники: прикметник + прикметник + іменник, напр. нова економічна політика.

– багатокомпонентні аналітичні терміни, що мають чотири і більше компонентів, напр.. фонд оплати праці підприємства.

Серед термінів функціонує багато комбінованих сполук, тобто органічне поєднання українського та запозиченого слова напр.: ощадний банк, грошова ілюзія.

Багато запозичених термінів мають невідмінювану граматичну форму, напр.: сальдо, лоро. Важливо правильно узгоджувати з цими словами означення та дієслова-присудки, напр.: дебетове сальдо.

Знання конкретного значення допомагає чітко розрізнити терміни одного тематичного поля, напр.: дилер, монополія. Незначна частина термінів може вступати у синонімічні зв’язки, як-от: дотація – субсидія. Частіше такими лексичними дуплетами є запозичене та власне українське слово.

Точність терміна зумовлюється і дотриманням орфографічних і морфологічних норм. Наприклад, потрібно передусім правильно писати вживані сьогодні терміни, напр.: субсидія, дивіденд, ставити правильну відмінкову форму: банку, фонду, відсотка, (Р. в. одн.); гривень, статей, коштів (Р. в. множ.) та ін.

6.Джерела, походження, способи творення термінологічної лексики.

Термінологічна лексика, як частина словникового складу мови володіє рядом цікавих якостей. Саме вона перебуває в стані активного розвитку у порівнянні з іншими частинами словникового складу мови. Саме на матеріалі термінологічної лексики найбільш явно проявляється дія законів мови, а головним чином – словотвірних. Для нових об’єктів номінації використовуються всі способи словотвору, що є наявними у даній мові, а особливо лексичні ресурси національної мови, ресурси міжнародного словникового фонду, лексика інших національних мов. При цьому термінологічне словотворення не повторює механічні прийоми загальнолітературного творення слів. Відбувається своєрідний «природній відбір» тих способів і конкретних засобів словотвору, які б відповідали вимогам щодо спеціальних найменувань та їх функцій в мові науки. А це в кінцевому результаті призводить до відбору і формування дериватив них морфем і цілих моделей, що спеціалізуються у вираженні певних значень.

Аналіз термінів за походженням дав мовознавцям зробити висновок, що близько 40% у різногалузевих мікросистемах – слова, запозичені з інших мов. Багато термінів – слова інтернаціональної лексики і латинськими коренями. З грецької мови прийшла значна частина медичних, природничих, суспільно-політичних термінів, хімічні назви, терміни астрономії та географії, напр.: біологія, бактерія, йод. Запозичення з латинської мови також пов’язані з медициною, біологією, географією, напр.: гербарій, інфекція.

Також є багато запозичень з західноєвропейських мов, напр.: солдат, бюро, футбол, бюджет, каюта, соло, сопрано.

Чужомовні слова українська мова засвоює по-різному: одні пристосовує до своїх правил, тоді вони «змінюються відповідно до її духу, набуваючи у ній громадянства», інші – залишає незмінними, тоді вони «не заховують свої чужоземні прикмети». Вимоги творити терміни в дусі народної мови, зрозумілі, доступні, звучали ще наприкінці ХІХ ст. Один з авторів журналу «Основа» (1961) М. Левченко свого часу писав «Терміни наукові треба складати в дусі народної мови».

У термінології представлено усі способи українського словотворення. Як і більшість слів української мови, терміни творяться морфологічним способом. У творенні термінів беруть участь суфікси, напр.: -нн(я): оподаткування, розжарювання; -ість: рентабельність, заборгованість; -ств(о): підприємство, законодавство; аці(я): міграція, девальвація. Багато термінів з нулевим суфіксом, напр.: випар, осад. Інші способи творення – додавання префіксів (українських та іншомовних): дезінфекція, надприбуток, дисбаланс. Активні способи творення термінів з різних галузей – осново- та словоскладання, напр.: лікар-терапевт, супермаркет.

Дата добавления: 2015-11-14