Рицарський роман.

Батьківщиною рицарського роману є Північна Франція. Тут при феодальних дворах і замках у XII ст. вже панувала витончена куртуаз­на культура і створювалися літературні центри. В силу історичних обставин саме в цій частині Франції переплелися кельтські, англосаксонські та французькі культурні традиції, що підготувало це середовище до сприйняття фольклору і легенд різних народів і часів. Становлення рицарського роману проходило 9 руслі загального літературного процесу. Роман зазнав впливу різних літературно-історичних джерел. Він — «сучасник» міської літератури, історіографії, тематично роман багато чим пов'язаний з «жестами» (наприклад, темою воїнської відваги, морального обов'язку, честі). Разом з тим роман — вже принципово новий жанр зі своїми проблемами і поетикою. Якщо в героїчному епосі герой здійснює подвиги в їм я племені чи держави, то в романі на першому плані — власні інтереси особис­тості. Типовим персонажем роману є мандрівний лицар, який іде на подвиги та «авантюри» (пригоди) заради слави, морального вдосконалення та на честь своєї дами. Як і у куртуазній ліриці, велике місце в романі відводиться жінці і темі кохання, а також морально-етичному аспекту, проблемі виховання молодої лю­дини та деяким іншим.

Творцем роману був поет, у Франції він називався трувером. Звичайно це городянин або клірик, освічена людина. Він перебував на службі при дворі або зам­ку; сеньйор був його покровителем і замовником. Служба ця була почесною, фео­дали дорожили талановитими поетами і часто переманювали їх один у одного. Ве­лике значення для розвитку роману мало посилення у XII ст. інтересу до антич­ності. Твори Овідія, Вергілія, Стація, латинські переклади Гомера та ін. стали сюжетними джерелами та взірцем розповідної техніки, стилістики. Могутній вплив на роман здійснили народні джерела: екзотичний фольклор східних країн (наслідок хрестових походів) і місцевий — кельтський (бретонський) з його над­звичайно своєрідною фантастикою. Куртуазний епос насичений описами зачаро­ваних замків, лісів, таємничих островів, чарівних джерел, розповідями про злих і добрих велетнів, всесильних чаклунів, прекрасних фей, злих карликів тощо. Незважаючи на вимисел, казковий елемент, символіку та алегорію, роману влас­тивий стійкий інтерес до сучасності. Правда, куртуазні автори ідеалізують при­дворно-лицарське життя, але все ж у їхніх творах відображені певні сторони буття європейських, а також східних країн. У романі чимало детальних описів (замків, придворних свят, турнірів, битв, багатолюдних полювань, міських ярмар­ків тощо), тобто виявилось прагнення до конкретизації обстановки. Але головною ознакою рицарського роману є поглиблення психологічного аспекту, розкриття внутрішнього світу людини, показ душевних переживань, глибини почуттів, бо­ротьби пристрастей. Це зумовило тяжіння до індивідуалізації характеру, спробу створити портрет (поки що жіночий), а також пейзажні зарисовки. Спочаткуви­никає роман у віршах, потім — у прозі.

Найбільш продуктивним періодом у розвитку французького роману є друга по­ловина XII ст.—початок XIII ст. З Франції роман перекочував в інші країни. Фран­цузький рицарський роман за тематикою умовно можна розділити на три цикли: античний, бретонський, візантійський.

Дата добавления: 2015-11-16