Френсіс Бекон

Велику гідність науки Бекон вважав майже само імовірним та висловив її у своєму відомому афоризмі «Знання – це сила» (від латин. Scientia potentia est). На науку здійснювалося безліч нападів, і проаналізувавши їх – Бекон прийшов до висновку про те, що Бог не забороняв пізнання природи. Бог дав людині розум, який постійно прагне пізнання Всесвіту. Люди ж повинні зрозуміти, що існують два види пізнання: 1) пізнання добра та зла; 2) пізнання речей, які створені Богом.

Пізнання добра та зла людям заборонено. Його Бог дає їм через Біблію. Але створені речі людина може пізнавати при допомозі розуму. Наука повинна займати гідне місце у «царстві людини». Призначення науки – примножувати силу та могутність людей, забезпечувати їм гідне багате життя.

Бекон стверджував, що досі відкриття ділились випадково, але не методично. Їх було б значно більше, якщо б дослідники озброїлись правильним методом. Метод – це головний засіб наукового дослідження. Досліджуваний метод, що був розроблений Беконом, і цей метод є раннім попередником наукового методу. Відомо, що цей метод був запропонований у філософській праці «Новий органон», був призначений для заміни методів, які запропонував у своїй праці «Органон» античний філософ Арістотель (майже 2000 років тому назад).

Як стверджує Бекон, в основі наукового пізнання повинні знаходитись індукція та експеримент. Він розділяє індукцію на повну та неповну. Повною індукцією він вважає таку, що означає регулярне повторення та невичерпність будь – якої властивості предмета на досліді, що розглядається. Індуктивні узагальнення виходять із пропозиції, що саме так буде йти справа в усіх подібних випадках. Неповна ж індукція включає в себе узагальнення, що було зроблено на основі дослідження не усіх випадків (висновки згідно аналогії), як правило число усіх випадків практично неоглядне, але теоретично доказати їхню чисельність неможливо. А тому, намагаючись створити «істинну індукцію», Френсіс Бекон шукав не лише факти, які підтверджують визначений висновок, але й факти, які спростовують цей висновок.

Таким чином мислитель озброїв природознавство двома засобами дослідження: перерахунком та винятком. Саме головне значення має виняток. З допомогою свого методу Бекон встановив, що формою теплоти є рух дрібних частинок тіла.

У своїй теорії пізнання Бекон приходить до думки, що істинне знання випливає із досвіду. І така філософська позиція Бекона отримала назву «емпіризм». Засновником та послідовником емпіризму вважають Френсіса Бекона.1

Згідно теорії Бекона, стосуючись теорії пізнання цього геніального філософа, який робить висновок, що будь – який метод, який отриманий дослідно –індуктивним шляхом є одночасно як дослідним так і індуктивним. Мислитель розділяє джерела людських помилок, які стоять на перешкоді до пізнання, ділить їх на чотири групи, які він назвав «ідолами»:

1) Ідоли роду – витікають із самої людської природи, не залежать ні від культури, ні від індивідуальної людини.

2) Ідоли печери – це індивідуальні помилки людського сприйняття, можуть бути вродженими та набутими.

3) Ідоли площі або ринку – як наслідок суспільної природи людини, спілкування, і використання у спілкуванні мови.

4) Ідоли театру – засвоєні людиною від інших людей неправдиві уявлення про устрій дійсності.

Послідовниками тієї течії у філософії Нового часу стали: Т.Гобс, Дж.Локк, Джордж Берклі, Д. Юм – в Англії, а також Е. Кондільяк, К. Гельвенцій, П.Гольбах, Д. Дідро – у Франції.

Проповідником емпіризму Френсіса Бекона став словацький філософ Ян Байєр.

Томас Гоббс

В XVII ст. виразно визначилися дві гносеологічні концепції: сенсуалістична (Френсіс Бекон, Джон Локк) і раціоналістична (Рене Декарт, Бенедикт Спіноза). Але деякі мислителі намагалися уникнути таких двох крайностей. До них належить Томас Гоббс.

Видатний англійський мислитель XVII ст. Томас Гоббс (1588-1679 рр.) досліджував насамперед питання соціальної філософії

Дата добавления: 2015-11-16