Американский консерватизм.

Вот уже два века существует консерватизм в развитых странах Запада как политический и идеологический феномен. Появившись как реакция на эксцессы Французской Революции XVIII столетия, консерватизм непрерывно эволюционировал, и современный американский или западноевропейский консерватор как небо от земли отличается от таких столпов консерватизма XVIII - XIX вв., как Э. Берк, С. Кольридж, Ж. Местр или Дж. Кэлхун. Видимо, можно согласиться с теми экспертами, которые считают, что невозможно дать такое определение данному феномену, которое было бы действенным для любых исторических эпох и любых политических систем; можно говорить лишь о некой консервативной традиции, к основным положениям которой относятся следующие:

- общество является Богом данным, гармоничным и совершенным социальным организмом;

- следовательно, все попытки государственного вмешательства в социально-экономические процессы не только контрпродуктивны, но и аморальны;

- религия, собственность, традиционные общественные институты (семья, церковь), государство имеют Божественную санкцию и не подлежат социальным экспериментам;

- нации, как и отдельные люди, имеют свои собственные "характеры", и т.д.

Как сказал крупнейший российский исследователь идеологии консерватизма А.Ю. Мельвиль, "консервативная традиция дает нам определенную ценностную рамку, которая может наполняться разным содержанием, но содержит некий базовый набор ценностей… Это - и сохранение традиций, и религия, и нация, и государство, но это отнюдь не обязательно свободный рынок… Но конкретное наполнение этой ценностной рамки зависит от исторического контекста" (1).

Таким образом, именно исторический контекст определяет конкретное наполнение понятия "консерватизм". Так, например, на рубеже XVIII - XIX столетий люди, именующие себя "консерваторами", были решительными противниками капиталистического развития, подрывавшего основы традиционных феодально-абсолютистских институтов, а вот сторонников свободного частного предпринимательства называли тогда "либералами". Столетие спустя, однако, "консерваторами" стали называть людей, выступавших против государственного вмешательства в дела бизнеса, а также против либерально-реформистских и социалистических учений, оправдывавших такое вмешательство. В любом случае, однако, "консерватизм" означал неприятие происходящих в обществе перемен.

Существует поистине необъятная литература, посвященная феномену американского консерватизма и подходам американских консерваторов к международным проблемам (2). Хотя, по мнению большинства исследователей, американская консервативная традиция, бесспорно, восприняла многие компоненты европейской консервативной идеологии, тем не менее можно говорить о существенных отличиях американской консервативной мысли и общественно-политической практики от их европейских аналогов. "В отличие от классического европейского консерватизма, - пишет А.Ю. Мельвиль, - американский консерватизм имеет частнопредпринимательскую основу /курсив авт. - Б.В./" (3).

Действительно, в силу известных особенностей исторического развития США добуржуазные общественные отношения и соответствующие им идеи укоренились лишь на Юге; впрочем, в ходе гражданской войны (1861-1865) плантационное рабство и рабовладельческая аристократия подверглись и там беспощадному разгрому. ""Рыночный" консерватизм, зародившийся после победы Севера в гражданской войне и получивший широкое распространение в 80-х - 90-х годах, к 20-м годам ХХ в. стал уже совершенно однозначно отождествляться с "американским образом жизни"", - полагает А.Ю. Мельвиль (4).

Итак, у американских консерваторов (в отличие от их европейских единомышленников) никогда не было никаких сомнений и колебаний относительно включения свободного рынка и частного предпринимательства в пантеон консервативных ценностей. Если в Европе именно либералы в эпоху буржуазных революций XVII - XIX вв. подняли знамя экономических свобод в борьбе с феодальной реакцией, то в Соединенных Штатах, напротив, защита ничем не ограниченной свободы бизнеса изначально рассматривалась как прерогатива консервативного сегмента общества (5).

Эта особенность американского консерватизма объясняет многое в его идеологии и политике, в частности, его динамизм и открытость новому. Наличие некоторых либеральных и буржуазно-демократических компонентов в мировоззрении и политической практике американских консерваторов позволяет, по нашему мнению, понять причину победы, которую сумел одержать американский консерватизм в титанической борьбе с американским либерализмом, продолжавшейся на протяжении всего ХХ в.

В этой борьбе - по крайней мере со времен "нового курса" Ф. Рузвельта - инициатива прочно принадлежала либералам; консерватизм же выглядел чем-то вторичным и несамостоятельным (6). Вот что писал о месте консерватизма в американской политике на протяжении прошлого столетия видный российский американист В.А. Никонов: "В конце XIX в. партия /республиканская - Б.В./ превращается в оплот американского консерватизма… Партия… проповедовала идеи твердого индивидуализма, насаждала культ предпринимательства, внушая американцам уверенность в справедливости так называемой свободной конкуренции… Экономическая катастрофа 1929-1933 гг. обнажила полную несостоятельность республиканских доктрин твердого индивидуализма, их неадекватность задачам спасения капиталистических устоев, подвергшихся тяжелым ударам стихии нерегулируемого рынка… с тех пор на ее /республиканской партии - Б.В./ долю выпадала роль преимущественно консервативной оппозиции и консолидатора реформистских нововведений демократов… Играя роль своеобразного стабилизатора системы двух партий, не позволяющего демократам чрезмерно увлекаться планами буржуазного реформизма, республиканцы неизменно выступали носителями идей статичности, нередко обращали свои взоры в поисках оптимальной "модели" развития американского общества в прошлое" (7).

ЛІБЕРАЛІЗМ – (лат. libezalis – вільний) – політична та ідеологічна течія, що об’єднує прихильників парламентського ладу, вільного підприємництва та демократичних свобод і обмежує сфери діяльності держави.

Лібералізм як одна з найбільш поширених у світі ідейних і соціально-політичних течій сформувався ще в ХVІІІ ст. У другій половині ХІХ ст. він окреслився в самостійний напрям, який з появою ліберальних партій набув особливого розвитку і значення.

Поняття “лібералізм” потрапило до політичного словника в 30–40-ві роки ХІХ ст.

Історично виникнення класичного лібералізму пов’язане з появою нового для феодального суспільства класу – буржуазії. Однак у класичному лібералізмі свобода ще не вступала в драматичні відносини з новими капіталістичними відносинами. Вона розглядається як рівність, як свобода для всіх, а індивідуалізм – як розвиток і самовираження особистості.

Біля витоків лібералізму стояв Дж. Локк, який обґрунтував ідею суспільного договору та природного права, коли держава є результатом угоди між людьми. За цією угодою люди передають державі частину своїх прав, але є такі права, що належать їм від народження і не можуть бути відчужені. До них належать, насамперед, право на життя, свободу і власність. Ідея індивідуальної свободи є незаперечною, центральною в лібералізмі.

Засновники класичного лібералізму вважали, що лібералізм – це заснований на особистій ініціативі і свободі вибору спосіб дій, готовність до сприйняття нових ідей і разом з тим заперечення диктату ідеологій, політики і влади.

Згідно з ліберальним ідеалом мета створення держави – збереження і захист природних прав людини, відносини між окремою людиною і державою повинні мати договірний характер, а верховенство закону є інструментом соціального контролю. У кожному суспільстві громадянським свободам надається пріоритет над політичними, юридичними та моральними нормами.

БЕНЖАМЕН КОНСТАН (1767–1830) – ідеолог буржуазного лібералізму Франції першої половини ХІХ ст. Він вважав, що свобода утверджується не через владу народу, а через незалежність індивіда від державної влади. Свобода людини – це особиста, громадянська свобода. Права громадянина існують незалежно від державної влади. Політична свобода, держава, на думку Констана, є лише засобом забезпечення громадянської свободи. Влада, яка порушує громадянську свободу, перетворюється на тиранію, ліквідує засади власного існування. Звідси висновок: політична влада, кому б вона не належала – монарху, народові, не може бути абсолютною. Межі її – у правах особистості.

ІЄРЕМІЯ БЕНТАМ (1748–1832) – англійський мислитель. У творах “Принципи законодавства”, “Керівні основи конституційного кодексу для всіх держав” сформулював теорію утилітаризму, взявши за основу принцип корисності. Відповідно дії людини мотивуються практичною вигодою, тісно пов’язаною з пошуком задоволення та уникнення страждань. Загальне благо є сукупністю індивідуальних благ. У цьому полягає головний закон соціально-політичного життя. Особистість (її вигода і щастя) є метою, а держава – засобом. І. Бентам забезпечував революції, покладаючись на реформи. Завдання держави вбачав у тому, щоб на основі принципу корисності забезпечити найбільше щастя для найбільшої кількості людей. Цієї мети можна досягти через політику лібералізму: вільний розвиток приватно – власницьких відносин, демократизацію державних інститутів, забезпечення законності, підконтрольності діяльності посадових осіб.

Як політична течія лібералізм розвивався не лише в Західній Європі, США, а й у Російській імперії.

В останній третині ХІХ ст. почав складатися новий тип лібералізму – неолібералізм, або “ соціальний ” лібералізм. (Дж. Гобсон, Т. Грін, Ф. Науман, Дж. Д’юї, Дж. Джеліотті, Р. Дарендорф, М. Фрідман).

НЕОЛІБЕРАЛІЗМ (грец. neos – новий, libezalis – вільний) – сучасна політична течія, різновид традиційної ліберальної ідеології та політики, що сформувався як відображення трансформації буржуазного суспільства від вільного підприємництва до державно-монополістичного регулювання економіки, інституалізації нових форм державного втручання в суспільне життя; “етатистський” різновид лібералізму зі збереженням принципу демократії, вільної конкуренції, гласності, приватного підприємництва.

Під назвою “кейнсіанство” (від імені англ. економіста Дж. Кейнса) поступово утвердилася відповідна система економічних поглядів, яка передбачала посилення економічної та соціальної ролі держави. Архаїчні принципи вільного ринку і вільної конкуренції, на думку прихильників цієї системи, обертаються злиднями та безправ’ям одних задля процвітання інших. Реалізація кейнсіанських принципів покликана пом’якшати, попередити економічні кризи або навіть усунути їх, а отже, зміцнити капіталізм. Відповідно без держави взагалі неможливо забезпечити мінімум політичних прав для громадян. Звідси вимога збереження за нею значних регулюючих функцій, визнання закономірності існування профспілок. Концепція “держави добробуту” обґрунтувала необхідність і можливість подолання соціальних конфліктів. У політичній сфері проголошувалась ідея “плюралістичної демократії”, згідно з якою політична система – механічний процесс урівноваження конкуруючих групових інтересів.

Найбільш помітне практичне втілення неолібералізм дістав у політиці “нового курсу” президента США Ф. Рузвельта, особливо в роки другої світової війни та у повоєнні роки, що було зумовлено науково-технічного революцією, яка потребувала значних державних капіталовкладень в основні фонди невиробничої сфери, у розвиток освіти і науки, у підвищення класифікації робочої сили, в охорону здоров’я.

Дата добавления: 2015-07-11