IV — посилення литовськомосковської боротьби за право стати центром «збирання земель Русі» (1480—1569 pp.).

Нап’икінці XV ст. у Литви в боротьбі за впливи на українські землі зявляється серйозний суперник в обличчі Московщини. Звільнившись у 1480 р. від Золотої Орди, Московське князівство стає центром об’єднання північноруських земель і проголошує себе продовжувачем традицій Київської Русі, захисником православ’я (Москва — третій Рим).

Постійна загроза з боку Москви, внутрішні суперечки серед шляхти, прагнення української шляхти здобути права, якими користувалися польські шляхтичі, стали причинами підписання в 1569 р. Люблінської унії між Литвою та Польщею. За умовами цієї унії Литва та Польща об’єднувалися в єдину державу — Річ Посполиту на чолі з монархом, обраним на спільному сеймі. Таким чином, з підписанням Люблінської унії завершився Руськолитовський період і розпочалася доба Речі Посполитої.

Передусім були знищені рештки українських державних традицій. Скасовується українське право, запроваджуються польські суди й уряди, польський адміністративний поділ. «Руська мова» перестає бути державною, її поволі витіснили польська та латинська. У результаті прийняття ряду польських урядових законів більшість українських селян до середини XVI ст. стали кріпаками при фільварках. Крім того, значно посилюється релігійний гніт, особливо після Брестської церковної унії 1596 р.

Cила народу була нездоланною і проявилася в утворенні козацтва як масового явища з кінця XV ст.

Сучасні дослідники умовно виділяють три стадії розвитку козацтва:

Перша — кінець XV ст. — до 80х років XVI ст. Протягом цього періоду козацтво було переважно суспільнопобутовим явищем, не мало сталої структури й організації.

Друга — 80—90ті роки XVI ст. У цей час козацтво зростає чисельно, формуються його організаційні структури та різновиди. У цілому в цей період склалось три чітко не розмежовані категорії козаків — запорожці, що жили поза межами Речі Посполитої на Запорізькій Січі,; заможні реєстрові козаки, що стояли на службі польського короля і були єдиною визнаною законом категорією козацтва; та величезна більшість козацтва, що мешкала у прикордонних містах, вела козацький спосіб життя, але не мала офіційно визнаного статусу з боку польського уряду.

Третя — перша половина XVII ст. Протягом цього часу козацтво поступово перетворилося на впливову політичну силу, яка виступила на захист інтересів українського народу, виявилася могутнім джерелом його державотворчої енергії, стала ядром боротьби за національне визволення, навколо якого групувалися всі інші політичні сили суспільства.

Дата добавления: 2015-07-11