Читайте также:
|
Поряд із авторським правом та суміжними правами до інтелектуальної власності відноситься і право промислової власності, найпоширенішими об'єктами якого є винахід, корисна модель та промисловий зразок.
Право промислової власності – це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, що складаються в процесі створення, оформлення та використання результатів науково-технічної творчості.
Правову базу права промислової власності, окрім положень ЦК України складають: Паризька конвенція про охорону промислової власності від 20 березня 1883 р., ЗУ “Про власність”, ЗУ “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”[7], ЗУ “Про охорону прав на промислові зразки”[8] та ін.
Найпоширенішими об'єктами права промислової власності є винаходи, корисні моделі та промислові зразки, на характеристиці яких ми і зупинимось.
1. Винахід – технологічне (технічне) рішення у будь-якій галузі, яке відповідає умовам патентоспроможності. ЦК України визначає перелік умов, наявність яких є обов'язковою для визнання винаходу патентоспроможним:
- новизна (є невідомим у світі до моменту подання заявки та не є частиною рівня техніки, тобто відомості про нього не стали загальнодоступними до патентування);
- винахідницький рівень (він не є очевидним для фахівця, тобто явно не випливає з рівня техніки);
- придатність для промислового використання (його можливо використовувати у промисловості).
Об'єктом винаходу можуть бути: продукт (пристрій, речовина тощо); процес у будь-якій сфері технології. До об'єктів винаходу також відносять штами мікроорганізмів, культури рослин та тварин, а також методики пошуків. Винаходом визнається застосування раніше відомого продукту чи способу за новим призначенням.
2. Корисна модель – це конструктивне виконання пристрою, яке відповідає умовам патентоспроможності, а саме: є новим і промислово придатним.
Корисна модель дуже подібна із винаходом, але їх слід відрізняти. По-перше, з умов патентоспроможності корисної моделі виключено винахідницький рівень, тобто достатньо лише новизни і промислової придатності. По-друге, об'єктом винаходу є продукти, способи і використання відомих раніше рішень за новим призначенням, а об'єктом корисної моделі – конструктивне виконання пристрою, тобто його оригінальне компонування. По-третє, якщо винахід містить сутність заявленої пропозиції, то корисна модель – викладення цієї сутності в просторі.
ЦК України до об'єктів корисної моделі відносить продукт (пристрій, речовину тощо) або процес у будь-якій сфері технології.
3. Промисловий зразок – це нове конструктивне вирішення виробу, що визначає його зовнішній вигляд і придатне для здійснення промисловим способом.
Промисловий зразок є таким, що відповідає умовам патентоспроможності, коли він є новим та промислово придатним.
Об'єктом промислового зразка є форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу. Об'єкти промислового зразка призначаються для задоволення ергономічних та естетичних потреб.
Як промислові зразки не можуть отримати правову охорону наступні об'єкти: об'єкти архітектури (окрім малих архітектурних форм), промислові, гідротехнічні та інші стаціонарні споруди; друкована продукція; об'єкти нестійкої форми з рідких, газоподібних, сипких або подібних їм речовин тощо.
Набуття права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель і промисловий зразок засвідчується патентом.
Патент – техніко-юридичний документ, який засвідчує, що заявлена пропозиція дійсно є об'єктом права інтелектуальної власності, авторство її творця, національний пріоритет на інтелектуальну власність (винахід, корисну модель, промисловий зразок). Відповідно до чинного законодавства видаються такі види патентів:
- патент (видається за результатами кваліфікаційної експертизи);
- декларативний патент (видається за результатами формальної експертизи).
Патент видає – Державний департамент інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України (далі – ДДІВ). Підставою для видачі патенту є проведення експертиз: формальної та кваліфікаційної (по суті).
У зв'язку з тим, що набуття права власності на винахід, корисну модель та промисловий зразок засвідчується патентом, то іншою назвою права промислової власності є патентне право.
Для одержання патенту особа повинна подати відповідну заявку до Установи, яка повинна містити: заяву з проведення кваліфікаційної експертизи, опис об'єкта інтелектуальної власності (винаходу, корисної моделі тощо), формулу, креслення (якщо вони є в описі) та реферат. На основі поданих документів виноситься рішення або про видачу патенту, або про відмову у видачі. На підставі рішення про видачу патенту здійснюється його державна реєстрація, шляхом внесення відомостей до відповідного державного реєстру. Одночасно з державною реєстрацією ДДІВ публікує у своєму інформаційному бюлетені інформацію про видачу патенту. Видача самого патенту проводиться у місячний строк після його державної реєстрації.
Обсяг правової охорони визначається формулою винаходу, корисної моделі, сукупністю суттєвих ознак промислового зразка.
Суб'єктами права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок є: винахідник, автор промислового зразка; інші особи, які набули прав на винахід, корисну модель та промисловий зразок за договором чи законом.
Винахідники винаходів та корисних моделей та автори промислових зразків є первинними суб'єктами права інтелектуальної власності на окреслені об'єкти, оскільки вони є їх безпосередніми творцями. Ними можуть бути будь-які фізичні особи: громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства.
Похідними суб'єктами права інтелектуальної власності на винаходи, корисні моделі та промислові зразки є фізичні та юридичні особи, які набули відповідних прав на підставі договору (трудового, ліцензійного) чи закону (спадкоємці винахідників чи авторів).
Майнові права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель та промисловий зразок належать володільцю відповідного патенту, якщо інше не встановлене договором або законом. До них належать: право на використання винаходу, корисної моделі; промислового зразка; виключне право дозволяти використання окреслених вище об'єктів (видавати ліцензії); виключне право перешкоджати неправомірному використанню винаходу, корисної моделі, промислового зразка, в тому числі забороняти таке використання; інші права інтелектуальної власності, встановлені законом.
Майнові права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок є чинними з дати, наступної за датою їх державної реєстрації, за умови підтримання чинності відповідно до закону.
ЦК України визначає строк чинності виключних прав інтелектуальної власності наступними чином:
- на винахід – 20 років від дати подання заявки на винахід, залишаючи право винахідників продовжити вказаний строк відповідно до закону;
- на корисну модель – 10 років від дати подання заявки;
- на промисловий зразок – 15 років від дати подання заявки.
Особа, які володіє виключними правами інтелектуальної власності на винахід, корисну модель та промисловий зразок може припинити їх достроково. У цьому випадку, вказані об'єкти можуть вільно та безоплатно використовуватися будь-якою особою.
Особа, може відновити чинність достроково припинених виключних майнових прав інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, раціоналізаторську пропозицію, за відповідною заявою.
Права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок можуть бути визнані недійсними у порядку та на підставах, передбачених законом.
Вони визнаються недійсними лише у судовому порядку за наявності наступних підстав:
- невідповідність запатентованого винаходу, корисної моделі, промислового зразка умовам патентоспроможності, що визначені законом;
- наявність у формулі винаходу, корисної моделі, промислового зразка у сукупності суттєвих ознак, яких не було подано у заявці;
- порушення вимог до закордонного патентування винаходів, корисних моделей та промислових зразків.
ДДІВ публікує відомості про визнання недійсними об'єктів інтелектуальної власності у своєму офіційному бюлетені.
19. Поняття та зміст зобов’язання в цивільному праві. Підстави виникнення та припинення зобов’язань в цивільному праві
Цивільне зобов'язання – це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Оскільки зобов'язання являє собою вид правовідносин, його складовими елементами є учасники, предмет і зміст зобов'язання. Виходячи з того, то зобов'язання — це відносні, а не абсолютні правовідносини, склад його учасників, предмет і зміст характеризуються визначеністю.
Сторонами зобов'язання виступають кредитор і боржник; при цьому конкретному кредиторові протистоїть конкретний боржник. У зобов'язаннях як на стороні кредитора, так і на стороні боржника можуть брати участь водночас кілька осіб (зобов'язання з множинністю осіб). Зобов'язання з множинністю осіб можуть бути частковими, солідарними або субсидіарними. Крім сторін, у зобов'язанні можуть братії участь і треті особи. При цьому слід розрізняти договір, укладений на користь третьої особи, і покладання боржником на третю особу виконання зобов'язання. Головна роль у зобов'язанні належить боржникові, який зобов'язаний вчинити на користь кредитора певну дію або утриматись від певної дії. Саме ці дії й становить предмет зобов'язання. Можуть бути й такі зобов'язання, у яких боржник повинен вчинити на користь кредитора одну дію із двох або декількох дій, передбачених законом або договором. Такі зобов'язання іменуються факультативними.
Зобов'язання можуть виникати:
а) між юридичними особами;
б) між юридичними та фізичними особами;
в) між фізичними особами.
Разом з тим, незважаючи на всі ці особливості, можна виділити в зобов'язаннях за суб'єктним складом, за їх характером та цільовим призначенням певні спільні риси — і юридичні, і економічні.
Зобов'язальні правовідносини, які регулюються нормами зобов'язального права, мають певну автономію в цивільно-правових відносинах, що зумовлено наявністю юридичних особливостей зобов'язань, як специфічного виду цивільних правовідносин.
Особливості зобов'язань являють собою:
1. Опосередкований процес переміщення майна або інших матеріальних результатів, які також мають майновий характер.
Таким чином, вони завжди виступають як майнові цивільні правовідносини. Ця ознака дає можливість відмежувати зобов'язання від особистих немайнових відносин, але це не виявляє специфіки зобов'язань щодо інших цивільно-правових майнових відносин.
2. Оскільки зобов'язання опосередковують процес руху майна, яке може бути передане виключно конкретно-визначеним, а не будь-яким третім особам, ці правовідносини завжди встановлюються з конкретним суб'єктом, а відтак— мають відносний характер. Цим зобов'язання відрізняються від цивільних абсолютних майнових правовідносин, передусім — від правовідносин власності. Але така відмінність спирається тільки на суб'єктивний склад, не охоплюючи особливостей як змісту, так і об'єкта цих правовідносин.
3. Якщо юридичним об'єктом правовідносин власності є пасивна поведінка зобов'язаних осіб, то у зобов'язаннях, які опосередковують рух майна, боржники покликані до відповідних активних (позитивних) дій. Досить рідко на учасника зобов'язання покладається виконання пасивної функції. Так, власник майна, яке передане в найом, не повинен перешкоджати його нормальному використанню наймачем. На відміну від правовідносин власності, пасивна функція ніколи не вичерпує юридичного об'єкта зобов'язання, а зазвичай виступає як результат або доповнення до позитивних дій суб'єктів. Так, обов'язок наймодавця не перешкоджати наймачеві у використанні майна є наслідком вже здійсненої раніше позитивної дії до передачі цього майна в користування. В цьому полягає специфіка зобов'язань з точки зору характеристики юридичного об'єкта.
4. Якщо в юридичному змісті правовідносин власності на перший план виступає можливість здійснення дій самим власником (володіти, користуватися, розпоряджатися майном), то вирішальне значення для юридичного змісту зобов'язань набуває надана управомоченому суб'єктові можливість вимагати певної поведінки від зобов'язаної особи. Саме тому в зобов'язальних правовідносинах суб'єктивне право дістало назву права вимоги, а обов'язок — боргу. Управомочена особа називається кредитором, а зобов'язана — боржником.
У деяких зобов'язаннях один із суб'єктів виступає виключно як кредитор, інший — виключно-як боржник. Наприклад, у зобов'язанні із заподіяння шкоди потерпіла особа завжди є тільки кредитором, а заподіювач шкоди — завжди боржником. Однак здебільшого кожен з учасників зобов'язання є водночас і кредитором, і боржником, зокрема продавець і покупець у договорі купівлі-продажу, замовник і підрядчик у договорі підряду, орендар і орендодавець у договорі оренди. Ці положення відображено і в проекті ЦК України.
Так, у ч. 2 ст. 548 проекту ЦК України передбачається, що «у випадку, коли кожна із сторін зобов'язання має обов'язок на користь іншої сторони, ця сторона вважається боржником на користь іншої сторони у тому, що вона зобов'язана вчинити на її користь, і водночас її кредитором у тому, що вона має право від неї вимагати.»
Такі зобов'язання мають назву двосторонніх.
У зобов'язаннях можуть брати участь і ті особи, які не є сторонами; їх називають третіми особами. За загальним правилом, зобов'язання не створює обов'язків для третіх осіб. Але у випадках, передбачених домовленістю сторін, зобов'язання може породжувати для третіх осіб права щодо однієї чи обох сторін зобов'язання.
Дата добавления: 2015-07-11; просмотров: 328 | Нарушение авторских прав