(1894 – 1969)
Партійний і державний діяч доби УРСР. Голова Раднаркому УРСР (лютий 1938 р. – липень 1939 р.), голова Ради Міністрів УРСР – 1947-54 рр. Герой Соціалістичної Праці (1964 р.).
Народився в с. Погрібки (нині с. Коротченкове Шосткинського р-ну Сумської обл.) у родині сільської бідноти. Працював робітником на залізниці, Шостківському казенному пороховому заводі, служив у війську. Після Лютневої революції 1917 р. – член батарейного комітету солдатських депутатів у Ревелі (нині м. Таллінн, Естонія). Член РКП(б) від 1918 р. 1918 р. – один з організаторів червоних партизанських загонів в Україні, які діяли проти австро-німецького війська та Армії Української Народної Республіки. 1919–20 рр. – політпрацівник Червоної армії. На початку 1920-х рр. перебував на керівній компартійній роботі у Шосткинському й Новгород-Сіверському повітах. 1921–23 рр. – секретар Шостківського повітового комітету КП(б)У. Навчався на курсах партійних працівників при ЦК КП(б)У в Харкові (1923–24 рр.). 1924 р. – секретар Чернігівського окружного комітету КП(б)У, 1925–28 рр. – секретар Первомайського окружного комітету КП(б)У.
З 1928 р.– у Москві: навчається на курсах марксизму-ленінізму при ЦК ВКП(б) (1928–30 рр.). 1931–34 рр. – голова виконкому Бауманської районної ради депутатів трудящих Москви; 1934–36 рр. – 1-й секретар Бауманського, потім – Первомайського райкомів ВКП(б). Від червня 1936 р. до червня 1937 р. – секретар, 2-й секретар Московського обкому ВКП(б), згодом очолював Західний обком ВКП(б) у м. Смоленськ (нині місто в РФ).
У листоп. 1937 р., під час терору й спричинених ним масових втрат комуністичної партійної номенклатури УРСР, призначений в. о. 1-го секретаря Дніпропетровського обкому КП(б)У. 19 лютого 1938 р. під головуванням М. Хрущова відбулося засідання політбюро ЦК КП(б)У, на якому Коротченка затвердили головою РНК УРСР. 21 лютого 1938 р. партійну ухвалу легітимізував ЦВК УРСР, оприлюднивши це рішення. 8 березня 1938 р. відбулося перше засідання РНК УРСР під його головуванням, присвячене переважно проблемам розвитку аграрного сектору республіки. Саме такі господарські питання перебували в центрі уваги республіканської РНК.
20 квіт. 1938 р. Коротченко підписав спільну постанову РНК УРСР і ЦК КП(б)У “Про обов’язкове вивчення російської мови в неросійських школах України”, якою на офіційному рівні остаточно відкидалася політика українізації і проголошувався стратегічний напрям на неприховану русифікацію жителів УРСР. Його ж підпис стоїть під постановою РНК УРСР від 29 червня 1938 р. “Про реорганізацію особливих національних шкіл, технікумів, Одеського німецького педагогічного інституту і особливих національних відділів і класів у школах, технікумах і вузах УРСР”, що перекреслювала всі здобутки роботи з національними меншинами республіки за попередні роки.
23 липня 1939 р., під час пленуму ЦК КП(б)У, його обрали 3-м секретарем ЦК КП(б)У.
У роки Великої Вітчизняної війни 1941–1945 рр. Д. Коротченко разом з іншими керівниками УРСР провадив роботу з перебудови економіки на воєний лад, мобілізації сил на забезпечення фронту озброєнням, боєприпасами, продовольством, організовував евакуацію з районів, яким загрожувала окупація вермахтом. Був одним з організаторів радянської партизанської боротьби, член підпільного ЦК КП(б)У. Від 22 квітня по 4 липня 1943 р. з групою партійних і комсомольських працівників перебував у ворожому тилу, на контрольованій радянськими партизанами території. Відвідав найбільші з’єднання, виступав перед партизанами, проводив наради з командирами та політпрацівниками, брав участь у походах.
Від липня 1946 р. працював 2-м секретарем ЦК КП(б)У, з березня 1947 р. – секретарем ЦК КП(б)У з промисловості. 26 грудня 1947 р. указом Президії ВР УРСР призначений головою Ради міністрів УРСР.
Помітних ініціатив респ. уряду в цей час не спостерігалося – він регламентував діяльність промисловостісті й сільського господарства, оскільки проблеми відродження народно-госп. комплексу України, зруйнованого під час воєн. дій, були тоді надзвичайно гострими. У центрі уваги республіканської адміністрації перебували й питання зміцнення колгоспної системи на прилучених 1939–45 рр. територіях. Так, 9 жовтні 1948 р. підписано спільну постанову ЦК КП(б)У і РМ УРСР про заходи щодо зміцнення колгоспів Ізмаїльської області у зв’язку з суцільною колективізацією, що передбачали репресії до осіб, які не були членами колгоспів.
Певну увагу приділяв Д. Коротченко питанням культурного розвитку республіки.
15 січня 1954 р. указом Президії ВР УРСР Д. Коротченка увільнено від обов’язків голови РМ УРСР у зв’язку з обранням його головою Президії ВР УРСР. На цій посаді він перебував до останніх днів життя, будучи одночасно заступником голови Президії ВР СРСР.
Від 1938 р. – член ЦК КП(б)У/КПУ та політбюро ЦК КП(б)У/КПУ. Від 1939 р. – член ЦК ВКП(б)/КПРС. 1952–53 рр. – член президії ЦК КПРС, 1956–61 рр. – кандидат у члени президії ЦК КПРС.
Нагороджений 7-ма орденами Леніна, орденами Суворова 1-го ст., Вітчизняної війни 1-го ст., медалями. До 70-річчя з дня народження був удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці (1964 р.).
Помер у Києві 7 квітня 1969 р.
Дата добавления: 2015-07-11; просмотров: 84 | Нарушение авторских прав