1. Оптимальне функціонування суб'єктів охорони здоров'я в поле суспільних відносин, що спираються на гуманістичні цінності і сучасні правові норми, є відповідності сутності і структури охорони здоров'я, як системи умовно відособленої, об'єктивним реаліями визначеного зовнішнього середовища, в умовах якої відбувається життєдіяльність цієї системи.
Головною функцією охорони здоров’я є лікувально-профілактична допомога, яка забезпечує населення всіма видами профілактичної, лікувально-діагностичної допомоги та відновного лікування.
Пріоритетною галуззю лікувально-профілактичної допомоги є охорона здоров’я матері і дитини, яка містить широкий комплекс заходів із надання акушерсько-гінекологічної та педіатричної допомоги: як профілактичного, так і лікувально-діагностичного характеру.
Система охорони здоров’я – це сукупність всіх організацій, інститутів і ресурсів, головною метою яких є поліпшення здоров’я. Структура охорони здоров'я України має три основних рівні: національний, регіональний та субрегіональний (місцевий).
2. Національний рівень системи охорони здоров'я представлений Міністерством охорони здоров'я України та закладами охорони здоров'я державної форми власності, які підпорядковані безпосередньо МО3.
Регіональний рівень системи охорони здоров'я представлений Міністерством охорони здоров'я Автономної Республіки Крим та управліннями охорони здоров'я при обласних державних адміністраціях та державні заклади охорони здоров'я, які передані їм в управління відповідними рішеннями вищих органів державної влади, та заклади охорони здоров'я, які перебувають у спільній власності територіальних громад. Наприклад, обласні лікарні, діагностичні центри, тощо.
Субрегіональний (місцевий) рівень системи охорони здоров'я представляють районні державні адміністрації, районні, міські та сільські органи місцевого самоврядування та заклади охорони здоров'я, які підпорядковані цим органам на правах комунальної власності.
3. Одним із принципів реформування системи охорони здоров’я є розвиток економічних відносин багатоукладної системи охорони здоров’я, тобто створення поряд із державною безоплатною системою охорони здоров’я розвинутого приватного сектора. Нині в Україні вже існують ці два сектори – державний, що фінансується з державного та місцевого бюджетів, та недержавний, який має позабюджетні джерела фінансування.
Розвиток недержавного сектора охорони здоров’я вимагає враховувати особливості соціально-економічної ситуації в Україні, а саме:
- приватна медична діяльність не може повністю замінити суспільні форми медичного обслуговування, вона є їх рівноправним доповненням у національній системі охорони здоров’я; - приватну медичну діяльність здійснюють приватні медичні заклади й організації, а також працівники охорони здоров’я як індивідуальні підприємці; - на державному і територіальних рівнях повинен існувати обґрунтований перелік лікувально-профілактичних закладів стратегічного характеру, який би забезпечував соціальні гарантії в медицині; - створення підприємств і регулювання приватної медичної діяльності має здійснюватися на основі ліцензій, сертифікатів, статуту, договорів і різних форм контролю.
Нині в Україні створюються: сприятливі умови для розвитку приватного сектора в охороні здоров’я та формування засад справедливої конкуренції серед лікувально-профілактичних закладів різних форм власності.
5. Територіальна організація охорони здоров'я - це поєднання функціонуючих структур (розміщення елементів і підсистем мережі охорони здоров'я, розселення людей та стан їх здоров'я), які об'єднуються структурами управління медичною сферою з метою відтворення населення з максимальною кількістю здоров'я. Дослідження територіальної організації охорони здоров'я - це грунтовне вивчення цих функціонуючих структур, а також структур управління і виявлення важелів, які можуть на них впливати.
Основою національної системи охорони здоров'я є первинна лікувально-профілактична допомога, яка надається переважно за територіальною ознакою лікарями загальної практики.
Дата добавления: 2015-07-11; просмотров: 50 | Нарушение авторских прав